УДК 373
ІНТИМНА ЛІРИКА ДМИТРА ПАВЛИЧКА
Сугоняко Ю.О.
Глухівський національний педагогічний університет імені О. Довженка, Україна, Глухів
У статті досліджено поетичнy спадщину Дмитра Павличка, зокрема охарактеризовано інтимну лірику митця; окреслено динаміку інтимного мотиву в поетичному доробку Дмитра Павличка; здійснено спробу проаналізувати еротичну лірику поета як оригінальне і самобутнє явище в українській поезії ХХ століття; окреслено витоки поетичного таланту письменника, його прагнення відтворити красу до Батьківщини, матері, дівчини у поезії.
Ключові слова: лірика Дмитра Павличка, інтимна лірика, поетична творчість, ліричний герой, еротичні мотиви.
Сугоняко Ю. А. Интимная лирика Дмитрия Павлычка / Глуховский национальный педагогический университет имени А. Довженка Украина, Глухов
Аннотация. В статье исследовано поэтическое наследие Дмитрия Павлычко, в частности, охарактеризировано интимную лирику поета; определено динамику интимного мотива в поэтическом творчестве Дмитрия Павлычко; предпринято попытку проанализировать эротическую лирику как оригинальное и неповторное явление в украинской поэзии ХХ века; представлено истоки поэтического дара писателя, його стремление передать любовь к Родине, матери, девушке в поэзии.
Ключевые слова: лирика Дмитрия Павличка, интимная лирика, поэтическое творчество, лирический герой, эротические мотивы.
Sugonyako Y.A. Intimate lyrics Pavlychko/ Glukhiv National Pedagogical University of the name of O. Dovzhenko Ukraine, Glukhiv
In the article the poetry Pavlychko heritage, particularly described intimate lyrics of the artist; outlines the dynamics of intimate motive in the poetic works of Pavlychko; an attempt to analyze the erotic lyric poet as original and distinctive phenomenon in Ukrainian poetry of the twentieth century; outlines the origins of poetic talent of the writer, his desire to recreate the beauty of the motherland, the mother, the girls in poetry.
Key words: Pavlychko lyrics, intimate lyrics, poetry, lyrical hero, erotic motifs.
Вступ. У новiтню українcьку пoезію Дмитрo Васильoвич Павличкo ввiйшов як прoдoвжувач традицiй iнтимної лiрики Володимира Сoсюри, пeрeйнятої суспiльними мoтивами, грoмадянським звучaнням. Iнтимна лiрика – це нaсaмперeд любoв у всiх її прoявaх: вiд нiжної, вдячнoї любoві дo матерi, безмежнoї вiдданoсті Батьiвщині дo трепетнoгo кoхання дo найкрасивiшої у свiтi дiвчини. Дмитрo Павличкo виявився справжнiм майстрoм iнтимної лiрики, майстрoм, який не тiльки рoзуміє усi тoнкощi людськoї душi, а й мoже звичaйними рядкaми рoзбудити в серцi свoїх читачiв цiлу галерею пoчуттiв. Поезiя Дмитрa Пaвличка – це глибинні рoздуми прo загальнолюдськi iстини: любoв і ненaвисть, дoбро і злo, прaвду і брехню, вiчність і мить.
«Поезію твoрить любов, а не злoба», – так зазначив «Слові прo себе» пoет [1, c. 198]. Любов стoяла і стоїть біля витоків життя, робить добро, стверджує у людині людське, вивищує нас перед злом. Саме тому вірші Дмитра Павличка не старіють, невтомно випромінюють любов і щедрість душі.
Любов вічна, і перше кохання буває у кожного. Образ юного кохання, яке тільки-но зароджується, поет порівнює з білими росами. Але життєві труднощі в образі сонця стають на перешкоді закоханих. Якщо вони подола¬ють їх, то це справжні почуття, а не роса ранкова. Та віриться, що кохання пройде усі випробовування, бо воно правдиве й світле.
Інтимна лірика поета розкривається в його збірках «Пахощі хвої», «Таємниця твого обличчя», «Золоте ябко». Павличко оспівав любов як найбільшу людську цінність, якій відповідає червоний колір на вишитому рушнику людського життя:
Два кольори мої, два кольори.
Червоне – то любов, а чорне – то журба [2, с. 251].
Любов і журба, радість і смуток органічно поєднані в житті, і цей зв'язок можна помічаємо в любовних віршах Павличка. Символiзм цих кольорiв часто використовує автор у своїх збiрках: «Таємниця твого обличчя», «Гранослов», «Сонети подiльської осенi», у циклi «Пахощi хвої». Червоне – то стигла пшениця, сонячний промiнь, пульсуюча кров, правдива любов; чорне – туга, зрада, розлука. Звичайно, не тiльки цими яскравими кольорами насичена художня палiтра поета. Вона насичена рiзними тонами й пiвтонами, якi пов’язуються iз психологiчним станом людини i передають сум’яття почуттiв, суперечливiсть, мiнливiсть настроїв. Ці символи можна наскрізно простежити у всій творчості митця.
Перша збірка Дмитра Павличка «Любов і ненависть» (1953 р.) зібрала в собі перші любовні вірші юного поета. Специфікою збірки є використання фольклорних та пейзажних мотивів. У зображенні коханої дівчини переважають фольклорні, колоритні засоби: «Моя гуцулка Ксеня, як та зоря ясна...», «Хустина – маків цвіт...».
Натомість у збірці «Пахощі хвої» (1955 р.) звучать мотиви зрадженого, неподіленого, зневаженого кохання. Атрибутами ранньої любовної лірики є максималізм, ідеалізація кохання безпосеред¬ність почуттів, біль і розпач, подеколи втра¬та надії. За переконанням митця, почуття любові формує в людині доброту і жертов¬ність, виховує розуміння й пожадання кра¬си [3, с. 5].
Ліричний герой постійно страждає, інколи йому доводиться з болем виривати з серця любов («Я тільки раз, єди¬ний раз любив...», «Чи досі я любив?»). Бували у ліричного героя і змішані почуття того, що ніби то з'являлося нове кохання, але перше трепетне кохання не забувалося ніколи:
У багатстві другого кохання
Першого завжди іскринка тліє [2, с. 79 ].
Саме так про це чисте, ніжне, солодке почуття висловлюється автор у вірші «Ти мене гуцулом називала».
З часом на зміну запальному молодечому пориву приходить зріла мудрість. Про¬житі роки, успіхи та невдачі накладають свій відбиток на ставлення ліричного героя до кохання й життя. Так у творі «Дружині» з циклу «Львівські сонети» спостерігаються контрастні ліричні відтін¬ки: «кохання вечорове» – «ясна моя любове» передають журбу, ностальгію за невловими¬ми молодими, сповненими свіжих почуттів днями. Використовуючи контрасти, поет ви¬словлює відданість і щирість своїх почуттів:
Творив я іншим гімни і хули,
Для інших мав римовані промови, –
Для тебе мав я слово лиш прозове,
Та вільно в ньому почуття жили [4,с. 25].
У наступному циклі «Білі сонети» помі¬щено більшість віршів, де поет віддає перевагу «вічним темам» – коханню, ніжним, вірним почуттям, жіночій красі. Це представлено у віршах: «Рембрандтова Да¬ная», «Прощання», «Лук», «Сміх», «Диво», «Спогад», «Погляд», «Кохання»).
Збірка «Таємниця твого обличчя"(1974–1979) – гімн любові як високому людському почуттю. Любові до жінки, до землі, до Батьківщини. У поезії «Моя любове, ти – як Бог» Павличко обожнює це світле почуття, сповнене загадок і таємниць. Любов робить людину кращою, зігріває її своїм теплом, дає наснагу для діяльності. Любов – основа життя, – так зазначено у віршах «Зачах, згорів я до основ.. », «Де ждав я тебе, як свята ... », «Коли до тебе прилечу» та ін. Тут уже можна побачити роздуми поета, які з досвідом віку, зумовлюють домінантний стан смутку, туги за прекрасною молодістю. Уже зникла ілюзія того, що кохання буде тривати вічно, а натомість при¬йшло розуміння конечності почуттів:
Розплелись, розсипались, розпались,
Наче коси, вересневі дні.
Ми з тобою ще не накупались,
А вже грає осінь у вікні [3, с. 74].
З приходом життєвого досвіду поет розглядає любов як найважливіший життєво-ціннісний орієнтир. Ліричний герой трепетно відноситься до кожної зустрічі, дбайливо береже кожний ду¬ховний порух, щиро цінує дароване Богом почуття:
Моя любове, ти – як Бог:
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім'я твоє [3, с. 10].
У зрілій ліриці Дмитра Павличка уже наявні більш філософські роздуми про кохання. Поет прагне збагнути таємницю кохання, яке посідає чи не найголовніше місце в його душі. Кохання – єдиний сенс життя, вічна таємниця, яку прагне розгадати ліричний герой. Саме існування ліричного героя на пряму залежить від коханої:
Я буду на світі,
Допоки незнане світло
В обличчі твоєму світить.
Я житиму доти,
Допоки горіти буде
Долоні твоєї дотик [3, с. 50].
Але журливий пошук любові – не єдина грань у багатому й суперечливому внутріш¬ньому світі ліричного героя. Поступово він віднаходить спокій і гармонію з навколишнім світом. Стихія природи органічно та владно входить у вірш. Бачити, відчувати, дослуха¬ти земні голоси – потреба така ж сильна, як і потреба любити. Вони невіддільні одна від одної ще й тому, що в них обох є спільний життєтворчий початок, і це дає право поетові проектувати риси коханої на риси природи, а природу ототожнювати з коханою жінкою («Ти, як дощ. А я, мов явір...»[3, с. 89]).
Інтимно-еротичні мотиви відлунюють і в поезії, що відкриває найінтимніші «таємниці обличчя» коханої жінки: воно завжди пре¬красне. В юності – красою ніжної стеблини, у зрілості – білим чолом «у веснянках, навколо якого світить ореол материнства», у сивині – сяйвом мудрості, наче «прозорий щільник із медом» [5, с. 20].
Зовсім несподіваним спалахом відвертої чоловічої пристрасті стала поява в доволі зрілому віці автора еротичної збір¬ки «Золоте ябко» (1998 р.), де поет розповів про свої найпотаємніші мрії-фантазії, відверто розкрив перед читачем найінтимніші свої бажання.
Поклоніння перед земним, грішним, але таким пристрасним жіночім тілом – наскрізний мотив збірки. Тіло коханої стає святим для поета, а її жіночні чари панують над його думками. Ліричний герой ладен все віддати за щасливу мить поряд з коханою:
Я буду витрачати
Здоров'я і талант,
Я буду все втрачати
За твій маленький грант –
За скинуту запаску,
Що я за нею чах,
За ледь примітну ласку
В твоїх сумних очах [5, с. 110].
Плотське кохання є для поета чимось неземним. Жінку він наділяє рисами богині, оскільки лише вона продовжити життя:
Візьми собі, моя богине,
І передай за даль століть
Душі моєї всі клітини,
А плоті – лиш єдину кліть [5, с. 22] .
У поезіях збірки виразно проступає еро¬тичний ідеал жінки Павличка. Це – жінка фатальна, спокусниця, чортеня з маленькими ріжками, що ховає в глибинах свого єства «диявольський, космічний ген» [3, с. 145].
Висновок. Протягом життя Дмитро Павличко приділяв велику увагу жінці, а разом з тим намагався розгадати таємницю кохання. Без цієї вічної загадки усе б перетворилося на сіру буденність. Як зазначає сам поет, йому дорікають, що лірика надто земна: «Справедливий докір, повірте, живу на землі, маю всі вади гаряч божественної глини, з якої Творець зліпив людину, але моя любов, хоч натикалась вона гострі предмети, була і є ранимою, не від¬бувала й не відчуває наближення смерті. Пе¬реповнена життям, вона втішається розкошами грішного суходолу і тужливо дивиться в небеса»[5, с. 6].
Дмитро Павличко виспівав свою «вічну» гему кохання ніби одним подихом, вклавши в неї світлу радість, тиху печаль і тугу осяяного й збентеженого великим коханням серця ліричного героя. «Поезія – це мова молодих», – зазначив Дмитро Павличко [5, c. 96]. І такий погляд на поезію як на молодий поклик людської душі він підтверджує своєю творчістю.
Література:
1. Павличко Д. Золоте ябко: [поезії]/ Д. Павличко. – К.: Основи, 1998. – 207 с.
2. Павличко Д. В. Вибрані твори в двох томах. Том другий. – К.: Дніпро, 1979. – 478 с.
3. Павличко Д. В. Вибране / Упряд. та передм. О. Непорожнього. – К., 1986. – 286 с.
4. Павличко Д. В. Любов і Ненависть. – К.: Дніпро, 1975. – 365 с.
5. Павличко Д. Сонети: Світовий сонет /Д. Павличко. – К.: Ґенеза, 2004. – 536 с.
References:
1. Pavlychko D. Zolote yabko: [poezii]/ D. Pavlychko. – K.: Osnovy, 1998. – 207 s.
2. Pavlychko D. V. Vybrani tvory v dvokh tomakh. Tom druhyi. – K.: Dnipro, 1979. – 478 s.
3. Pavlychko D. V. Vybrane / Upriad. ta peredm. O. Neporozhnoho. – K., 1986. – 286 s.
4.Pavlychko D. V. Liubov i Nenavyst. – K.: Dnipro, 1975. – 365 s.
5. Pavlychko D. Sonety: Svitovyi sonet /D. Pavlychko. – K.: Geneza, 2004. – 536 s.