Наукові конференції, Научные конференции » Актуальні проблеми сучасної науки (17-19.10.2017) » Дерев’янко О. М. СПЕЦИФІКА ВИВЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Дерев’янко О. М. СПЕЦИФІКА ВИВЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Категорія: Актуальні проблеми сучасної науки (17-19.10.2017), Педагогіка

УДК 371.036 

 

СПЕЦИФІКА ВИВЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Аспірант, Дерев’янко О. М.

Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків

 

У статті визначається специфіка вивчення естетичної культури молодших школярів. На підставі аналізу наукової літератури з’ясовується зміст понять « культура» та «естетична культура», «інтерес», «пізнавальний інтерес». Визначаються основні принципи підвищення ефективності розвитку естетичної культури молодших школярів.

Ключові слова: культура, естетична культура, інтерес, пізнавальний інтерес, молодший школяр, особистість.

 

Процес засвоєння духовних цінностей та становлення особистості як суб’єкта творчої діяльності пов’язаний у сучасній соціокультурній ситуації з низкою труднощів. У першу чергу це стосується розмивання меж між моральним та аморальним, прекрасним та гидким, духовним та бездуховним. У цих умовах властива дитячому та підлітковому віку потреба в ідеалі, красоті часто не знаходить адекватного задоволення через недостатню естетичну освіченість та вихованість учнів.

У зв’язку з цим зростає потреба в активізації діяльності педагога з формування у молодших школярів цілісного естетичного відношення до життя, в якому найбільш яскраво виявляється вибірково-ціннісна позиція особистості. Особливо це стосується предметів художньо-естетичного циклу, де повною мірою можна використовувати духовно-моральний потенціал мистецтва.

Можна стверджувати, що в сучасних умовах одним із пріоритетних завдань освіти стає розвиток у молодших школярів естетичної культури як базисної якості особистості, що розвивається. Для успішної реалізації такого складного завдання необхідно науково обґрунтувати, виявити оптимальні педагогічні умови, що сприяють цілеспрямованому та системному становленню основних компонентів індивідуальної естетичної культури. У науці на теперішній час накоплений значний фонд знань, необхідний для постановки і вирішення досліджуваної проблеми. Це праці в галузі філософії, методології, психології, педагогіки (М. А. Верб, Т. Н. Боброва, Н. Б. Крилова, В. П. Матюхін, Л. П. Печко, А. В. Пірадов, П. В. Соболєв, У. Ф. Суна, Л. П. Чуріна).

Разом з цим, педагогічне осмислення проблеми розвитку естетичної культури молодших школярів дозволило виявити низку протиріч, вирішення яких буде сприяти підвищенню ефективності розвитку естетичної культури молодших школярів. До них можна віднести наступні протиріччя:

- між прагненням молодших школярів до культури та неможливістю його здійснення без достатнього запасу знань і досвіду;

- між необхідністю розвитку естетичної культури молодших школярів та відсутністю цілеспрямованої роботи вчителя в цьому напрямку;

- між необхідністю визначення зразків, правил, норм естетичної діяльності та неможливістю жорсткої регламентації, технологізації процесу естетичного розвитку;

- між об’єктивною необхідністю розвитку естетичної культури молодших школярів та недостатньою розробленістю шляхів її розвитку у педагогічній науці.

Складність досліджень у галузі цієї наукової дисципліни та засвоєння її результатів полягає в тому, що саме поняття «культура» вельми багатозначне, має різний зміст не тільки у повсякденній мові, але й у різних науках і філософських дисциплінах. Можна говорити про культуру людства, про культури різних епох (антична, середньовічна тощо), про культуру різних етносів і країн (російської, французької тощо), про релігійні культури різних соціальних і професійних груп (міської, сільської, селянської, поміщицької тощо) і навіть про культуру окремих особистостей (Конфуція, М. Ганді, О. Пушкіна та ін.).

Багатогранність культури знайшла своє відображення у численних спробах її словесного визначення і у різноманітті самих підходів до її вивчення (антропологічний, філософський, соціологічний).

Поняття «культура» народилося у Давньому Римі як опозиція поняттю «натура» - тобто природа, і позначало «оброблене», «штучне», у протилежність «природному», «первозданному» «дикому». Пізніше, в міру того як людина стала розглядатися як творець самої себе, тобто потрапляла у сферу культури, і «культура» набуває змісту «освіта», «виховання».

Уже в античному суспільстві культура як сукупність навичок і умінь, а також результатів діяльності людини була виділена як предмет осмислення. Згідно з культурологічним міфом Протагора – давньогрецького філософа – виникненню матеріальної культури, а також упорядкованим розвитком суспільного життя люди завдячують богам.

На думку інших мислителів, серед яких знаходився і Демокрит, творцем культури є людина.

Свій внесок у розуміння культури зробили й давньоримські мислителі. Так, вперше у літературі слово «культура» зустрічається у творі «Тускуланські диспути» (45 р. до н. е.) римського оратора і філософа Марка Тулія Цицерона («Культурою розуму є філософія»). Цицерон вчив: «Як родюче поле без обробки не дасть врожаю, так і душа… Обробка душі - це і є філософія: вона виполює в душі пороки, готує душу до прийняття посіву та довіряє їй - сіє, так би мовити, тільки те насіння, яке після визрівання приносить рясний урожай».

Середньовічна культура - культура християнська, заперечуючи язичницьке ставлення до світу, зберегла основні досягнення античної культури. «Політеїзму вона протиставляє монотеїзм; натуралізму, інтересу до предметного світу - духовність, культивування інтроспекції; гедонізму (культу задоволень) – аскетичний ідеал; пізнанню через спостереження і логіку – книжне знання, що спирається на Біблію та тлумачення її авторитетами церкви». Пильно вдивляючись у глибини власної душі, середньовічна людина виявила неповторність, унікальність та невичерпність особистості. Це вело до визнання субстанціональності божественної особистості.

У наш час у світовій культурологічній думці немає не тільки єдиного розуміння культури, а й загального погляду на шляхи її вивчення, здатні подолати цей методологічний різнобій, «броунівський рух» дослідницької думки, що панує в сучасній культурології. Багатозначність поняття «культура» змушені зазначати й автори монографій, які вийшли в останні роки, і присвячені проблемам загальної теорії культури – наприклад, М. де Серто у Франції, К. Дженікс П. Гуревич, Б. Єрасов, М. Каган, Л. Коган, Ю. Яковець …

За підрахунками спеціалістів, у вітчизняній та зарубіжній літературі існує до 500 визначень, трактовок поняття «культура», що само собою свідчить про складність цього явища, яке обумовило різноманіття підходів до його аналізу та інтерпретації. Назвемо деякі з них, на наш погляд, найбільш значущі.

Антропологічний підхід: поняття культури, культивування, протилежне поняттю природи, природності. До культури відноситься те, що може бути привнесене у природу людиною (А. Дистеверг); метою культури є людина (Ф. Шиллер); культура - сукупність особливостей, притаманних людині (Е. Тейлор); те, що відрізняє людину від тварини (В. Освальд); культура – універсальний спосіб людського буття (Т. Ф. Кузнєцова).

Природно-антропологічний підхід: природа сповнена не тільки органічних сил, у ній є духовний, естетичний початок, є поезія (В. Г. Бєлінський); природа – джерело духовності, культури (Д. С. Ліхачов); культура гармонізує відношення двох протидіючих, хоча й взаємопов’язаних систем: природи й соціуму (Ю. М. Давидов).

Ціннісний підхід: культура – сукупність духовних і матеріальних цінностей, вироблених людьми, головною з яких є добро та краса (М. К. Реріх); сутність культури – не в матеріальних досягненнях, а в тому, що індивіди осягають ідеали вдосконалення людини (А. Швейцер); ціннісна природа культури - ніщо інше як реалізація ідеально-ціннісних цілей, здійснення ідеалу (Г. Францев, Н. З. Чавчавадзе).

Соціологічний підхід: культура, перш за все, поняття колективне; культура є формою спілкування між людьми, вона має комунікаційну природу (Ю. М. Лотман); культура – сукупність суспільних відносин (Ю. Л. Афанасьєв).

Особистісно-діяльнісний підхід: сутність культури виявляється в процесі саморозвитку людини, розгортання реалізації її творчого потенціалу (Е. А. Баллер, Н. С. Злобін, В. П. Іванов, В. М. Межуєв); культура розуміється як засіб освоєння людиною світу, спосіб людської діяльності (В. Е. Давидович, Ю. А. Жданов, З. С. Маркарян, В. С. Семенов); культура є творча діяльність людини (Ю. Р. Вишневський, Л. Н. Коган); культура – сукупність матеріальних і духовних предметів людської діяльності, духовних процесів, видів діяльності (Е. В. Соколов).

Інтегративний підхід: необхідно дослідити багатосторонність культури, її цілісну варіативність (М. С. Каган).

Дані підходи дозволяють нам виділити сутнісні характеристики поняття «культура», її зв’язок з діяльністю, зі спілкуванням, природою, дослідити її багатосторонність, цілісну варіативність, а також розглянути її вплив на процес саморозвитку людини, реалізацію її творчого потенціалу, освоєння людиною світу.

Усі перелічені трактування культури тією чи іншою мірою зачіпають її сутнісні якості й тому повинні враховуватися. У контексті нашого дослідження пріоритетне значення мають особистісно-дієвий та ціннісний підходи, які найбільшою мірою відбивають характер взаємовідносин людини з естетикою, мистецтвом, а також охоплюють всю сферу людської діяльності з різноманіттям її видів і форм, що дозволило нам вийти на проблему естетичної культури.

Оглядаючи великий простір культури як процес та результат духовно-творчої діяльності природних та людських сутнісних сил, можна виділити дві специфічні галузі, два глибинних пласти, призначення яких – «задовольнити найвеличнішу з потреб людини й людства – прагнення до вдосконалення у самій людській природі» (К. Д. Ушинський). Цими галузями культури є естетика й педагогіка.

Для нашого дослідження необхідно уточнити поняття «художня культура», «естетична культура», співвідношення індивідуальної (особистої) та суспільної культури. Естетична культура як приналежність духовної культури стає предметом вивчення фундаментальних прикладних наук. Терміни «естетична культура», «художня культура» все частіше зустрічаються на сторінках філософської, соціологічної, мистецтвознавчої літератури (М. С. Каган, Ю. А. Лукін, Н. І. Киященко, Г. А. Недошивін, П. В. Соболєв, У. В. Суна, Л. П. Чуріна, Е. В. Шикунова).

Найбільш розповсюдженою є точка зору, згідно з якою під естетичною (художньою) культурою суспільства розуміють сукупність естетичних (художніх) цінностей, а також сам процес їх створення, розповсюдження та сприйняття. Причому предметна область естетичної культури ширше, ніж художньої, обмеженої сферою мистецтва.

Оскільки естетична культура не має чіткої предметної локалізації, вивчати, й тим більше формувати усю сукупність її проявів не є можливим і доцільним. Можна говорити лише про основу, ядро індивідуальної естетичної культури. Цю основу складають три взаємопов’язаних компоненти: когнітивно-мотиваційний, змістовий, операціональний.

Стосовно художньої культури окремої людини ці компоненти також визначають суть позиції особистості, але лише в ситуації спілкування з мистецтвом.

Визначальним початком у ставленні учня до краси є його ціннісно-естетичні орієнтації, тобто своєрідний сплав інтересів, потреб, ідеалів, смаків. Таким чином, когнітивно-мотиваційний компонент естетичної культури інтегрує низку особистісних властивостей, у яких проявляється вибірково-оціночна функція естетичної свідомості.

Оскільки, згідно з С. Л. Рубінштейном, свідомість – це не тільки відображення, але й відношення людини до навколишнього, естетичні знання, норми, критерії реалізуються у складному комплексі індивідуальних вибіркових зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивного світу.

Основу естетичної свідомості складають естетичні погляди, тобто система найбільш загальних, суттєвих знань, понять, критеріїв, внутрішньо прийнятих особистістю та відбиваючих ті чи інші соціальні позиції.

Завдання навчання – не просто «вбити» знання, а ввести їх у конструкцію особистості, тобто перевести у переконання, потреби. Саме це й нереально у мистецтві робити без захоплення чи інтересу. Знання тут потрібні в першу чергу для конструювання особистого ставлення до світу – особистого, тобто чуттєвого. Не розвага, а саме захоплення, інтерес і породжують жагу знань, праці, потребу у них.

Складність феномену «інтерес» породжувала різні судження про його природу, однак лишаючи за ним високу оцінку.

Гельвецій: «На землі інтерес є великий чарівник, що змінює в очах усіх істот вид всякого предмету».

Інтерес – це єдність вираження, вияву внутрішньої сутності суб’єкта і відображення об’єктивного світу, сукупності матеріальних і духовних цінностей людської культури у свідомості суб’єкта (А. Г. Здравомислов).

Потреби - інтереси - цінності, за твердженням соціологів, утворюють послідовний ряд відносин спонукального характеру.

Пізнавальний інтерес – найважливіша ділянка загального феномену інтересу. У єдності об’єктивного й суб’єктивного в інтересі (С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьєв) проявляється діалектика формування, розвитку та поглиблення інтересу. Інтерес формується та розвивається в діяльності, і вплив на нього надають не окремі компоненти діяльності, а вся його об’єктивно-суб’єктивна сутність (характер, процес, результат). Інтерес – це «сплав» багатьох психічних процесів, що утворюють особливий тонус діяльності, особливі стани особистості (радість від процесу навчання, прагнення заглиблюватися у пізнання предмету, що цікавить, у пізнавальну діяльність, переживання невдач та вольові устремління до їх подолання.

Специфіка естетичного інтересу детально вивчена В. А. Філіпповою. Естетичний інтерес вона визначає як спрямованість особистості на засвоєння таких предметів, явищ, видів діяльності, які приваблюють своєю красою, викликають емоційно-оціночне відношення. Роль естетичного інтересу вельми значна. Він стимулює пошук та корегує сприйняття, розширює кругозір. Естетичний інтерес – це своєрідна візитна картка у світ прекрасного, допомагає подолати інертність, байдужість до цінностей культури.

Естетичний інтерес так само, як і пізнавальний, звернений до суттєвого у предметі, тому поверхнева обізнаність не дозволяє судити про його красу. Естетичні переживання можуть бути викликані думкою, ідеєю, теорією, вони тим сильніше, чим глибше людина проникає в суттєві зв’язки. Естетичні знання добуваються активною розумовою діяльністю.

Висновки

Таким чином, естетична і художня культура є найважливішими елементами культури особистості, як матеріальної, так і духовної. Вони взаємопов'язані і доповнюють один одного. Найважливішим засобом привнесення в духовну культуру художніх образів, прекрасного, піднесеного є мистецтво – вид духовного освоєння дійсності людиною, що має на меті формування і розвиток її здатності творчо перетворювати навколишній світ і саму себе за законами краси. Естетична культура особистості означає єдність естетичних знань, переконань, почуттів, навичок і норм діяльності і поведінки. Структуру естетичної культури особистості складають: розвиненість естетичної свідомості; розвиненість естетичного світогляду. В широкому значенні під вихованням естетичної культури особистості розуміють цілеспрямоване формування в людині її естетичного ставлення до дійсності.

 

Література:

1. Беспалько В.П. Основы теории педагогических систем. - Воронеж: Изд-во

ВГУ, 1977.-304с.

2. Библер B.C. Нравственность, культура, современность, философские

размышления о жизненных проблемах. - М.: Прогресс, 1988. - 112 с.

3. Васильева З.Н. Опытно-экспериментальная работа в развивающейся

школе: подходы, проблемы, поиск. - СПб, 1993 - 24с.

4. Верб М.А. Эстетическая культура личности как социально-педагогическая проблема // Актуальные проблемы эстетического воспитания детей и молодежи. - Могилев, 1982. - с. 4.5

5. Лернер И.Я. Проблемное обучение. - М.: Знание, 1974. - 64 с.

6.Лихачев Б.Т. Теория эстетического воспитания школьников: Учеб. Пособие по спецкурсу для студентов пед. ин-тов. - М.: Просвещение, 1985.-176 с.

7. Мудрик А.В. Главная личность // Педагогическое образование - Вып. 2. - М.: Прометей, 1990. - с. 20-23.

8. Эстетическая культура и эстетическое воспитание. Кн. для учителя. М: Просвещение, 1983. - 300с.

 

Derevyanko.pdf [254,39 Kb] (cкачиваний: 0)

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^