Наукові конференції, Научные конференции » Сучасність, наука, час. (18-20.11.13) » кандидат філологічних наук, Халчанська О. В. ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В ДУХОВНО-МОРАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

кандидат філологічних наук, Халчанська О. В. ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В ДУХОВНО-МОРАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Категорія: Сучасність, наука, час. (18-20.11.13), Філологічні науки

кандидат філологічних наук, Халчанська О. В.

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, м. Полтава, Україна

 

ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В ДУХОВНО-МОРАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

 

Духовно-моральний розвиток особистості передбачає формування мовної компетенції студентів, що зобов’язує педагогічні університети дбати про лінгвістичний й комунікативно-діяльнісний аспекти навчального процесу. Навчання мови на основі функціонального підходу передбачає уміння користуватися мовою як засобом спілкування, а формування знань про мову підпорядковується інтересам розвитку мовлення, прищеплення навичок культури людських стосунків, визначення громадянської позиції, національної самосвідомості, здатності встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Подальше формування мовної компетентності можливе за умов врахування специфіки мовлення як особливого виду діяльності.

Психолінгвістика доводить, що мовлення, як і будь-який інший вид діяльності, може бути успішним лише тоді, коли воно спрямоване на досягнення певної мети і ця мета усвідомлена мовцем. Таким чином, успіх спілкування залежить від того, наскільки мовець враховує особливості адресата мовлення (тема, основна думка, місце спілкування).

Оволодіння мовленням передбачає здійснення усіх видів мовленнєвої діяльності у побутовій, навчальній, соціально-культурній, громадській сферах життя, реалізації при цьому основних функцій комунікації: пізнавальній (одержати і дати інформацію), регулятивної (спонукати до дії), ціннісно-орієнтаційної (висловити своє ставлення або дізнатися про ставлення співрозмовника до чогось), етикетної, пов’язаної з дотримання норм мовленнєвого етикету.

Комунікативну компетенцію мовців, яка має складну багаторівневу побудову і на характер та успішність якої можуть вплинути різноманітні фактори, можна порівняти із грою у шахи. Правила шахової гри, що нагадують систему формальної граматики, мають складну кількість варіантів і стратегій її проведення та призводять до того, що однин із гравців або обіграє супротивника, або програє, або закінчує гру нічиєю. Під час спілкування використовуються граматичні фрази, які здійснюють стратегічні цілі (переконання співрозмовника, висловлення прохання). Мовець може досягти мети (переконати партнера), мати комунікативну невдачу або досягти комунікативної мети при взаємному компромісі.

Викладачів непокоїть питання, що студенти втрачають інтерес до вивчення і застосування мови, зокрема, до грамотного комунікативно спрямованого мовлення. Адже для нашого часу характерним є збільшення кількості типів і жанрів спілкування, які поступають через мас-медіа інформації, що значно впливає на мовну компетенцію сучасників, формує мовленнєвий імідж молодого покоління. Майбутній учитель повинен володіти мовою для вирішення різноманітних ситуацій, які виникають у професійній сфері і повсякденному житті. Тому, щоб навчити творчо працювати з текстом, а процес навчання мови став радісним, цікавим, тобто ефективним, використовуємо різноманітні засоби.

Особливої значущості набувають завдання, спрямовані на вдосконалення системи освіти, зокрема мовленнєвого розвитку, «формування молоді, що буде захищеною і мобільною на ринку праці, матиме необхідні знання, навички і компетенції для інтеграції у суспільство на різних рівнях» [1]. Тому варто переосмислити викладання української мови як навчального предмета і спрямувати її вивчення не тільки на систему правил, а перш за все навчити комунікативно виправдано користуватися засобами української мови у всіх видах мовної діяльності, виявити у студентів нові резерви розвитку мовлення, мислення, пам’яті. Жоден вихованець не повинен залишитися осторонь, лише слухачем чи спостерігачем на уроці, важливо, щоб він був активним учасником навчального процесу.

Мовна компетентність формується реально у певному особливому розрізі тої чи іншої мовної ситуації. Наприклад, мова в аудиторії, мова поза аудиторією, мова у громадському транспорті, мова мобільно-телефонного спілкування, товариська й офіційна мова, мова фахова, наприклад, педагогічна, мова літературна, наприклад, сучасних українських письменників, розпочинає розвиватися українська міська мова мегаполісів. Українська мова підпорядковує в себе включення і вкраплення мов народів, що належать як до української спільноти, так і численні інтернаціональні запозичення. Особливим феноменом є сучасна мовна політика, яку виробляє кожний університет і реалізовує спільними зусиллями професорсько-викладацького складу та сучасних ЗМІ. У цьому різноманітті необхідно дослідити одиницю комунікативного поля розвитку мовної компетентності студентів, а саме, комунікативний акт, який, за визначенням Ф. Бацевича, є «інтеракцією, процесом, який відбувається в певному місці ... між адресантом і адресатом, результатом якого є текст» [2]. Успіх комунікативного акту залежить від того, наскільки мовець враховує особливості співрозмовника, від уміння зацікавити сказаним, встановити і підтримати контакти.

Плануючи навчальну роботу, важливо усвідомити, що кодування мовленнєвого повідомлення проходить складний шлях від думки до її вираження (висловлення), як вважає Л.Виготський, і завдання викладача навчити студентів користуватися мовними засобами при сприйнятті (слуханні і читанні) та створенні власних висловлень, проектуючи майбутню діяльність. Успішне спілкування може відбуватися лише в умовах врахування психологічних рис учасників комунікативного процесу та спостереження за мовою співрозмовника.

Розвиток певних компетенцій значною мірою залежить від умов, в яких відбувається спілкування, наприклад, сприйняття усного мовлення утруднюється навколишнім шумом, міжмовною інтерференцією, не чіткістю вимови. Тому вирішальне значення для студентів – навчитися діяти адекватно у несприятливих умовах для спілкування, наприклад, публічне оголошення вимагає чіткої вимови, наголошення ключових слів.

Звичайно, для задоволення потреб комунікації користувач мовою активізує набуті вербально-семантичні уміння, такі як, наприклад, правильне вживання слова, граматичної форми відповідно до стилю, типу і жанру мовлення, володіння спеціальною термінологією, уміння аргументувати свою думку, імпровізувати мовлення, надавати йому певних модальних значень, опанувати нормами орфографії, каліграфії тощо. Для аналізу залучаються найяскравіші у стилістичному плані тексти, акцентуючи увагу на граматико-стилістичних особливостях тих мовних явищ, які вивчаються, на доцільності їх застосування.

Для вдосконалення власного мовлення студентам важливо опанувати культурою звукового мовлення: правильною і чіткою артикуляцією та вимовою звуків, слів, фраз, володіти мовним диханням, певним рівнем розвитку фонематичного слуху та інтонаційної виразності мовлення. Чинниками звукової культури мовлення виступають: чітка артикуляція звуків рідної мови, орфоепічна правильність мовлення, мовне дихання, дикція, сила голосу, темп мовлення, тембр, засоби інтонаційної виразності.

Конкретна ситуація спілкування визначає й інтонаційний тип мовлення. Саме інтонація зумовлена завданнями, які ставить мовець, його настроєм, типом взаємин із співбесідником, їх вихованістю. Щоб досягти високої культури мовлення, студентові важливо навчитися виділяти інтонаційно головне від другорядного в реченні, опанувати темпом мовлення. Так, студент повинен знати, що прискорений темп передає бадьорість, упевненість, уповільнений – роздуми, пригніченість, негативно впливає на слухачів квапливість мовлення, при цьому спостерігається ковтання звуків. Навчаючи студентів інтонації, враховуємо її комунікативну природу, наприклад, офіційність чи неофіційність мовлення.

Компетентність мовлення студентів передбачає не лише усвідомлення того, що правильне, а й що – неправильне, рекомендує, як з правильного вибрати краще, а з кращого – найкраще, зрозуміти художньо-зображувальні можливості слова, уміти добирати і поєднувати слова відповідно до мети висловлення, певної життєвої ситуації. Наприклад, високий чи низький тон мовлення залежить від того, що виражає мовець: наказ, заборону, просьбу, заклик, пораду тощо.

Важливо навчити студентів контролювати виразність і зміст висловлення і не тільки в словах, а й при використанні невербальних знаків – інтонації, поглядів, усмішки, жестів, міміки, які є комунікативно значущими. Так, неприємне враження справляють експансивні жести, якими деякі супроводжують своє мовлення, або вживання беззмістовних вигуків типу «е-е» «гм... гм», слів паразитів «знаєте», «ну», «ось» тощо. Звичайно, не можна перебільшувати роль жестів і міміки у мовленні, проте не слід і зменшувати їх значення, наводячи приклади, як ними досконало володіли видатні оратори. Дуже часто студенти використовують невербальні засоби як ілюстрацію своїх думок під час відповіді на теоретичне питання, що підтверджує їх невміння висловити потрібну інформацію. Проте з розвитком культури мовлення ілюстративні жести і міміка все менше ними застосовуються, стають ніби зайвими для вираження думки.

Зовсім інша функція міміки і жестів при передачі емоцій, почуттів, волевиявлень людини. Тому на заняттях з української мови студенти ознайомлюються із символікою жестів, навчаються контролювати невербальні засоби мови, розвиваючи у собі акторські навички «читати» міміку та жести співрозмовників.

Для розвитку комунікативних компетенцій доречне проведення творчих робіт. Їх основне завдання – виробити уміння логічно, грамотно, образно висловити свою думку в усній чи писемній формі, розуміти комунікативне призначення тексту. А проведення стилістичних вправ на заняттях з української мови привчить вихованців обґрунтовувати відповідність уживання окремих слів, форм, конструкцій, смислових та емоційних можливостей мовних засобів. Ці уміння формуються у процесі стилістичного аналізу текстів, конструювання й редагування власних висловлювань. Крім того, такі завдання надають можливість зрозуміти логічні причиново-наслідкові зв’язки між вивченими мовним фактами, уміння аналізувати, виділяти головне, порівнювати, зіставляти, групувати, класифікувати, систематизувати й узагальнювати.

Публічна сфера мовлення полягає в тому, що мовець виконує різноманітні види діяльності, суспільні та адміністративні, з певною метою. Наші вихованці, наприклад, ознайомлюються з проведенням різних видів диспуту, культурою їх проведення, комунікативною тактикою оптимального вирішення ділових конфліктів, мовною стратегією й тактикою ділової бесіди та переговорів. Тема “Етикетна поведінка у мовленні” навчить студентів не допускати типових помилок при спілкуванні. Щоб бути приємним для інших людей, треба постійно “поглиблювати і розвивати свою мовну компетенцію і вдосконалювати свою майстерність спілкування” [3].

Отже, досягнення комунікативної компетенції забезпечується не лише оволодінням мовою, а й допоможе поглибленому вивченню витоків традиційної духовної культури українського народу. Це може стати одним із шляхів практичного впровадження національної системи виховання, посилення потенційних можливостей уроків рідної мови, формування особистості студента.

 

Література:

1. Батищев Г. С. Проблема освещения и ее гносеологическое значение/ Гносеология в системе философского мировоззрения. – М., 1983. – 271с.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підр. – К.: Вид. Центр «Академія», 2004. – 344с.

3. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. – К.: Ленвіт, 2003. – 258с.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^