Наукові конференції, Научные конференции » Сучасність, наука, час. (18-20.11.13) » Щемелініна Ю. В., к. ю. н., Меліхова О. Ю. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Щемелініна Ю. В., к. ю. н., Меліхова О. Ю. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Категорія: Сучасність, наука, час. (18-20.11.13), Право

Щемелініна Ю. В.

студентка юридичного факультету

Науковий керівник: к. ю. н., доцент Меліхова О. Ю.

Запорізький національний університет

м. Запоріжжя, Україна

ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

 

Попри досить великий вибір літератури з екологічного права, питання формування його інститутів в історичному аспекті висвітлено фрагментарно. Оскільки екологічне право довгий час не визнавалося самостійною галуззю права, то комплексне дослідження періодизації його історико-правових етапів на території сучасної України широко не проводилося.

Дослідженню загальних питань становлення і розвитку екологічного права України присвячені наукові праці багатьох вчених-правників, зокрема Б.В. Єрофєєва, В.В. Петрова, В.Л. Мунтяна, Ю.С. Шемшученка та інших.

Так, Б.В.Єрофєєв стверджує, що формування екологічного права минуло три основні етапи:

• виникнення, становлення та розвиток екологічного права у межах земельного права;

• розвиток екологічного права у межах природоресурсних галузей;

• наш час – вихід екологічного права далеко за межі природоресурсних галузей.

Перший етап охоплював 1917-1968 роки до прийняття Основ земельного законодавства, у ст.2 якого було започатковано природо ресурсні; другий - з 1968 по 1987 року, коли приймаються численні законодавчі акти стосовно регулювання відносин, пов’язаних з використанням природних об’єктів (Закон про охорону атмосферного повітря, Закон про використання й охороні тваринного світу тощо); третій період - з 1988 року, коли було видано перший радянський збірник з екологічного права [1].

Петров В.В. виділяє шість періодів екологічного законодавства:

• 1917-1922рр. - прийняття законодавчих актів про охорону та використання природних ресурсів;

• 1922-1957рр. - активний розвиток союзного законодавства природноресурсного напряму;

• 1957-1963рр. - прийняття у всіх республіках СРСР законів про охорону природи- нова форма природоохоронного законодавства, прийняття Закону РРФСР «Про охорону природи в РРФСР» від 26 жовтня 1960 року;

• 1968-1980рр. - проведення кодифікації союзного і республіканського законодавства «Про землю», «Про надра» тощо;

• 1985-1990рр. - спроба спрямувати суспільні відносини на охорону природи і раціональне використання природних ресурсів, розробити закони про охорони природи;

• 1990 р. - до сучасності [2].

Розглядаючи екологічне право України через призму її історико-правового розвитку, можна виділити наступні етапи:

1. Період Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (ІХ-ХІ ст.) Цей період можна вважати початком історичного формування нормативно-правової бази на території України. Вперше про охорону лісів згадується у законах Ярослава Мудрого «О церковних судах й земських ділах», у яких мала місце лісоохоронна стаття [3]. У нормах Руської правди (1016 року) певна увага приділялася охороні територій ловів та угідь, на яких проводилися полювання. В ХІ ст. бобер цінився дорожче двох корів і навіть життя людини. Були введені правила, якими регулювався промисел диких птахів, гусей, качок, а поряд із заходами охорони мисливських угідь, володінь і окремих цінних видів звірів – встановлювалась охорона земель типу заповідників.

2. Литово-Польська доба (ХІV-XVII ст.) У цей період знайшло своє продовження регулювання охорони природи державою. Наприклад, Литовський статут брав під охорону звірів і птахів. За крадіжку або вбивство лебедя чи зруйнування його гнізда передбачалося накладання штрафу. У «Судебнику короля Казимира Ягелловича, даному Литві 1468, лютий 29» зокрема у дев’ятому розділі «Про лови, про пущі, про бортне дерево» було приділено увагу питанням полювання, рибальства, використання вод, плати за користування об’єктами природи.

3. Козацько-гетьманська держава (ХVII – XVIII ст.) Охорона природі в Запорізькій Січі проявлялася, насамперед, у збереженні і раціональному використанні природних ресурсів. Характерною ознакою правової охорони природних об’єктів було обмеження кола осіб, які мали право використовувати природні ресурси. Користуватися лісовими ресурсами у Запорізькій Січі для власних потреб мали право лише козаки та піддані Війська Запорозького. Сторонні особи отримували таке право лише з дозволу Коша або кошового отамана [4]. У 1722 році вперше створюється лісове управління і служба контролю за використання лісових ресурсів. А у 1718-1719 роках були видані акти, що забороняли вивіз сміття у річки, протоки. За порушення цих правил як покарання застосовувала смертна каторга [5].

4. Період Російської держави (кінець XVIII – початок ХХ ст.) У цей період правові заходи, що регулювали добування промислових звірів були зумовлені причинами екологічного характеру, що було зумовлено збіднінням природних ресурсів. В. Л. Мунтян зазначив, що, якщо при Івані Грозному не відчувалося не достатку в дичині, то вже за часів Олексія Михайловича (1645-1676 рр.) становище змінилося в гірший бік [6]. За царювання Петра І природоохоронні заходи здійснювалися з жорстокою рішучістю, зокрема за порубку лісів в заповідниках карали смертю. У 1703 році були заповідані дубові ліси, у тому числі Леонтіїв Яр у Харківській губернії, а в 1710 оці вийшов указ про охорону лісів вздовж берегів річок. Але петровські закони зачіпали інтереси поміщиків, тому указом Катерини ІІ 1782 року поміщикам було дозволено користуватися лісом «як завгодно їх милості». Початком широкого руху за охорону природи в Україні стало засідання Московського товариства дослідників природи 1905 року. Цей рух набрав організованої форми у 1910 році, коли за ініціативи П. Ф. Базука у Верхній Хортиці виникає перше товариство охорони природи на території України під назвою «Охоронці природи». Цей рух, що швидко поширювався містами України перервала Перша світова війна.

5. Період СРСР (1971-1991 рр.) З цього періоду екологічна функція держави починає набирати масштабів. Три законодавчі акти – Декрет «Про землю», «Декларація прав трудящого і експлуатованого народу» і Декрет «Про націоналізацію» - передбачали припинення приватної власності на землю і природні ресурси. З квітня 1919 року почали вживатися термінові заходи щодо охорони курортів Кримського півострова, Одеси, Бердянська. Значні території віддаються під заповідники. Зі становленням радянської влади починають видаватися союзні закони з питань охорони природи загальнодержавного значення: Гірниче положення СРСР, Загальні начала землекористування та землевпорядження тощо. Після Великої Вітчизняної війни питання екології стають одними з найактуальніших. У цей період приймаються такі важливі нормативні акти як постанова Ради Міністрів УРСР «Про охорону природи на території Української РСР» і спільна постанова ЦК Комуністичної партії України і Ради Міністрів «Про заходи по поліпшенню охорони природи Української РСР», в яких відбувалася тенденція до посилення процесу остаточного становлення природоохоронної функції держави. Вважається, що саме з другої половини ХХ ст. дістало свого законодавчого закріплення наукове обґрунтування проблеми захисту довкілля [9].

6. Період сучасної Української держави (1991 рік – теперішній час) Правові засади регулювання екологічних правовідносин було закладено ще у Декларації про державний суверенітет від 16.07.1900 року, в якій окремим розділом «Екологічна безпека» визначалося, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу тощо. Видається низка фундаментальних законів «Про охорону навколишнього середовища» (1991), «Про природо-заповідний фонд» (1992), «Про Червону Книгу України» (2002) тощо. З прийняттям Конституції України було вперше на конституційному рівні закріплено обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку, право кожного на безпечне довкілля, встановлено для кожного обов’язок не заподіювати шкоду природі [10].

Отже, підсумовуючи все вищенаведене, можна стверджувати, що розвиток екологічного права в Україні має давню історію та різні погляди щодо класифікації періодів. Але можна сказати одне, що розвиток екологічного права ще не досяг своєї вершини, бо екологічні функції держави продовжують розвиватися і вдосконалюватися.

 

Література:

1. Єрофєєв Б. В. Екологічне право Росії: Підручник. – Москва: ТОВ «Преобразование», 2003. – С. 85.

2. Петров В.В. Екологічний право Росії. – М.: «БЕК», 2007. – С. 148.

3. Рябець К. А. Екологічне право України: навч. посіб. / К. А. Рябець. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 6.

4. Грозовський І. Охорона природи в Запорізькій Січі/І .Грозовський //Право України. – 1997. - №12. – С. 104.

5. Грозовський І. Охорона природи в Запорізькій Січі/І .Грозовський //Право України. – 1997. - №12. – С. 104-105.

6. Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР / В. Л. Мунтян. – К.: Вища школа, 1973. – С.37.

7. Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР / В. Л. Мунтян. – К.: Вища школа, 1973. – С. 35.

8. Лазаренко Я. Формування еколого-правового світогляду суспільства як засіб подолання кризового стану природного середовища (етапи та їх особливості) / Я. Лазаренко // Право України. – 2006. – С. 75-78

9. Кілічава Т. М. Екологічне право: навч. посібник для дистан. Навчання / Т. М. Кілічава. – К.: Ун-т «Україна», 2005. – С. 8-9.

10. Екологічне право України. Академічний курс / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2008 р. – С. 29.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^