Наукові конференції, Научные конференции » Сучасність, наука, час. (18-20.11.13) » Відьма Б. О. РОЛЬ СТИЛІЗАЦІЇ У СКІФО-СИБІРСЬКОМУ АНІМАЛІСТИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ

Відьма Б. О. РОЛЬ СТИЛІЗАЦІЇ У СКІФО-СИБІРСЬКОМУ АНІМАЛІСТИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ

Категорія: Сучасність, наука, час. (18-20.11.13), Мистецтво

аспірант III року навчання Відьма Б. О.

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Україна, Київ

РОЛЬ СТИЛІЗАЦІЇ У СКІФО-СИБІРСЬКОМУ АНІМАЛІСТИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ

 

В структурі будь-якого художнього твору виділяють два рівні (або плани), що щільно взаємопов'язані та неодмінно становлять собою нерозривне єдине ціле. Таким чином, витвір мистецтва представляє собою певний взаємозв'язок, де рівень змісту (або змістовий рівень) проявляється через рівень форми (або формальний рівень), об'єктивуючись в ньому. Елементи змістового рівня при цьому відносяться до стилеутворюючих факторів [9, 130; 6, 147].

Рівень змісту в мистецькому творі представлений ідеєю, яка розкривається через тему, сюжет, образи.

Зміст, втілюючись та розкриваючись у формах художнього твору, зазвичай, визначає його стилістику, котра підлаштовується таким чином, щоб якнайкраще його виразити.

Але, разом з тим, у структурі художнього твору завжди присутні деталі формального плану, поява яких не зумовлена потребою чітко виразити певну ідею, а становить собою наслідок тенденції до декоративності. Хоча, водночас, ми не можемо сказати, що навіть суто декоративне зображення не має ніякого змісту, оскільки воно було привнесене в структуру мистецького витвору з якоюсь певною, нехай навіть і не до кінця усвідомленою, метою.

Таким чином, суто декоративні фрагменти у зовнішньому оформленні мистецького твору, хоч і не покликані бути засобами художньої оповіді, все ж, безперечно, зобов'язані своєю появою певному прагненню (прикрасити твір), котре, як і ідея твору, належить до стилеутворюючих факторів.

Розмаїття у творі мистецтва таких декоративних елементів, звичайно, з'являється унаслідок стилізації (у тому випадку, коли вона тяжіє до орнаментальності). Хоча, разом з тим, стилізація може приводити і до спрощення зображення, коли воно навпаки втрачає дрібні деталі, стає узагальненим, і навіть набуває певних рис, які надають йому подібності до знаку. Але, у будь-якому разі, стилізація, будучи виконана талановито, одночасно, надає зображенню більшої художньої цілісності. І, очевидно, саме унікальна стилізація твору призводить до того, що він роспізнається приналежним до певного стилю.

Але, не зважаючи на те, що результати стилізації перш за все помітні на формальному рівні, стилізація – це явище досить складне і, безперечно, має зв'язок з рівнем змісту.

Дослідники скіфо-сибірського мистецтва часто зазначають, що, хоча в скіфології склалося поняття «скіфо-сибірського звіриного стилю», все ж це мистецтво не є настільки однорідним, щоб можна було говорити про єдиний стиль у його мистецтвознавчому розумінні; скоріше воно представляє сукупність кількох споріднених стилів [5, 33]. Але, разом з тим, даний історично-культурний феномен не розпадається на окремі, не пов’язані між собою фрагменти. І твори з різних осередків скіфо-сибірського мистецтва пов’язує подібна в загальних рисах художня стилізація.

В найбільш загальному розумінні стилізація – це художня деформація зображуваного. При чому, процес стилізації може проходити як у напрямку спрощення, узагальнення і схематизації, так і в напрямку ускладнення та нарощування декоративних деталей зображення. «Під стилізацією розуміється і "спрощення і підкреслювання тих особливостей форми, які перш за все привертають увагу" [Претте, Капальдо 1981, с. 67]» [6, 149].

В мистецтвознавчій літературі термін «стилізація» застосовується для позначення двох явищ. З одного боку, стилізацією називають свідому імітацію художником характерних рис якого-небудь стилю у своєму творі. А з іншого – стилізацією називаються яскраві виразні стилістичні особливості мистецьких витворів у межах лише одного стилю, художнього напряму, або однієї конкретної творчої манери. Але в усіх випадках «... сутність стилізації залишається єдиною: творчість в заданому стилі» [9, 54].

О.М. Соколов у своїй книзі «Теорія стилю» зазначає стосовно другого виду стилізації, що «вона може полягати в тому, що художньому образу надається умовна – стилізована – форма, якій підпорядковується зображення. Зазвичай така стилізація буває в орнаменті і прикладному мистецтві» [9, 54]. Тому, безперечно, говорячи про стародавнє декоративно-прикладне мистецтво, а саме про твори скіфо-сибірського анімалістичного стилю, в основному, термін «стилізація» нам доводиться вживати у другому значенні, маючи при цьому на увазі унікальні прийоми оформлення зображень, які не являються спробою жодних іншостилевих імітацій, а становлять собою закономірну частину певного історично і культурно обумовленого мистецького явища. Поняття «стилізація» у даному випадку ми будемо використовувати для позначення крайніх, найбільш акцентованих деталей стилістики стародавніх художніх творів.

Але, тим не менше, у контексті питань, пов’язаних з роботою на скіфське замовлення майстрів, що належали до інших культурних традицій, ми, все ж, можемо говорити про стилізацію і у першому її значенні.

Нам достеменно відомо, що для багатої скіфської знаті працювали античні торевти; і в грецьких колоніях Північного Причорномор’я існували цілі майстерні, які виготовляли коштовні речі для представників заможної скіфської верхівки [4, 153]. Також ми знаємо, що для скіфів працювали давньосхідні ремісники, захоплені кочівниками у походах [4, 143].

Оскільки цим майстрам, що представляли інші культури та набували художнього досвіду, створюючи витвори мистецтва іншого стилю, працюючи тепер на скіфів, потрібно було наслідувати нові традиції та доводилося підлаштовуватися під смаки нових замовників, то, в такому разі, ми, звичайно, можемо говорити про стилізацію як про свідому імітацію іншостилевих рис.

При вивченні скіфо-сибірських анімалістичних творів поняттю «стилізації» відводиться велике значення [6, 149], оскільки певні стилізаційні прийоми були дуже поширені в цьому мистецтві.

М.І. Артамонов зазначає: «Стиль скіфського мистецтва, органічно пов'язаного з речами практичного призначення (зброєю, кінським спорядженням, одягом) і в цьому сенсі прикладного або декоративного, відрізняється реалізмом і разом з тим чудовою пристосованістю до обмежених, попередньо заданих форм цих речей, винахідливістю у використанні простору, компактністю і економною чіткістю контурів» [2, 24-25].

Декоративність скіфо-сибірського мистецтва підкреслюється зокрема тим, що фігури тварин часто роз'єднуються на частини, з яких потім формується певна композиція, що стає прикрасою для речі. Так, часто навершя кинджалів та коротких скіфських мечів виготовлялися у формі двох, повернутих одна до одної або в різні сторони, голів птаха, барана, коня чи іншої тварини. Також і на інших виробах зустрічаються декоративні мотиви у вигляді окремо зображених голів або, навіть, рогів чи задніх лап тварини [2, 31; 3,81].

Також особливо «звертає на себе увагу… уміння передавати характерні риси тварини умовними формами» [2, 25]. Умовність має у скіфо-сибірському мистецтві велике значення. Зображення тварини, часом, буває стилізоване таким чином, що дуже важко встановити, яка конкретно істота показана на тому чи іншому творі, але завжди присутні риси, що дозволяють віднести її до певного виду (птахи, копитні, котячі хижаки, плазуни) [6, 149]. Така своєрідна типізація образів тварин була, очевидно, пов’язана з їх символічним змістом, для вираження якого добре підходили узагальнені збірні образи тварин певного виду, кожен з яких співвідносився з конкретним рівнем міфологічної моделі світу [8, 109].

Зображення рослин зустрічаються в скіфо-сибірському мистецтві набагато рідше, ніж тварин і вони, зазвичай, набагато більше стилізовані у бік спрощення [1, 82].

У науковій літературі відмічається, що творці скіфо-сибірського мистецтва запозичували образи з мистецтва інших культур, але ці образи завжди проходили відбір, переосмислювалися та отримували оформлення згідно з уже існуючими в культурі кочівників традиціями [2, 27; 7, 180].

Д.С. Раєвський зазначає, що культура предків скіфських племен, вірогідно, була аніконічною (у ній було відсутнє образотворче мистецтво) [8, 89-93, 103-104]. А в певний період, коли символіку, що панувала в уявленнях праскіфів, необхідно було втілити в образотворчому мистецтві, вони використали репертуар образів мистецтва сусідніх культур, наділивши їх власним сенсом та оформивши у своєрідному стилі, будуючи зображення саме так, як це було необхідно для вираження певних світоглядних концепцій [8, 100-104].

Таким чином, стилізація в скіфо-сибірському мистецтві міцно пов'язана з його ідейно-змістовим наповненням, оскільки від самого початку її основною метою було вираження цього наповнення. Але, разом з тим, мистецтво племен скіфо-сибірського світу, безперечно, є декоративним, що очевидно. Загалом можна сказати, що обидві основні функції, притаманні, мабуть, будь-якому з пластичних мистецтв, комунікативна та декоративна, розвинені в скіфо-сибірському мистецтві надзвичайно сильно, що і визначало особливості його стилізації.

 

Література:

1. Артамонов М.И. Композиции с ландшафтом в скифо-сибирском искусстве. / М.И. Артамонов. // Советская Археология. №1. М.: Издательство Академии наук СССР. – 1971. – с. 82-92.

2. Артамонов М.И. Скифо-сибирское искусство звериного стиля (основные этапы и направления). / М.И. Артамонов. // Проблемы скифской археологии. Материалы и исследования по археологии СССР №177. М.: 1971. – с. 24-35.

3. Артамонов М.И. Сокровища скифских курганов в собрании Государственного Эрмитажа. / М.И. Артамонов. – Прага: «Артия»; Л.: «Советский художник». – 1966. – 120 с.

4. Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії. Том 1. / К.П. Бунятян, В.Ю. Мурзін, О.В. Симоненко. – К.: «Альтернативи». – 1998. – 336 с.

5. Зинченко С.А. Звериный стиль как стадиальное явление в художественной культуре евразийских степей I тыс. до н.э. – сер. I тыс. н.э. / С.А. Зинченко // Наскальное искусство в современном обществе. К 290-летию научного открытия Томской писаницы. Том 2. – Кемерово: 2011. – с. 32-37.

6. Королькова Е.Ф. Звериный стиль Евразии: Искусство племён Нижнего Поволжья и Южного Приуралья в скифскую эпоху (VII-IV вв. до н.э.): Проблемы стиля и этнокультурной принадлежности / Е.Ф. Королькова. – СПб: Петербургское Востоковедение. – 2006. – 272 с.

7. Переводчикова Е.В. Язык звериных образов: Очерки искусства евразийских степей скифской эпохи. / Е.В. Переводчикова. – М.: «Восточная литература», 1994. – 206 с.

8. Раевский Д.С. Модель мира скифской культуры. / Д.С. Раевский. – М.: «Наука», 1985. – 256 с.

9. Соколов А.Н. Теория стиля. / А.Н. Соколов. – М.: «Искусство». – 1968. – 224 с.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^