ЦЕНТР МЕЖДУНАРОДНОГО НАУЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

ПУБЛИКАЦИЯ НАУЧНЫХ СТАТЕЙ

ПРОВЕДЕНИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ КОНФЕРЕНЦИЙ

СТАЖИРОВКИ ДЛЯ НАУЧНЫХ СОТРУДНИКОВ 

 

 ИЗДАТЕЛЬСКИЙ ДОМ «ТК МЕГАНОМ»

    

Издательство является членом

 CrossRef и Publishers International Linking Association

 (Международная ассоциация издательской

 цитируемости, PILA)


МЫ РАБОТАЕМ ДЛЯ ВАС С 2004 ГОДА!

 

ЕСЛИ ВЫ ЗАНИМАЕТЕСЬ НАУЧНОЙ РАБОТОЙ И ВАМ НЕОБХОДИМО:

- опубликовать научную статью;

- принять участие в научной конференции;

- пройти стажировку;

 - присвоить DOI Вашей научной работе

                            ЭТОТ САЙТ ДЛЯ ВАС.

.

 

 Опубликуйте статью 

в международных научных журналах

 

 

 

 

Станьте участником международных

научных  конференций в Европе и ОАЭ

 

111111111

 

Научная коференция в ОАЭ
Опубликовать статью и принять участие

 

 

Научная конференция Украина-Польша
Опубликовать статью и принять участие

Перцов О. В. ОРГАНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКОМУ КАВАЛЕРІЙСЬКОМУ ЮНКЕРСЬКОМУ УЧИЛИЩІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

УДК 377.8(477.65):796

 

ОРГАНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКОМУ КАВАЛЕРІЙСЬКОМУ ЮНКЕРСЬКОМУ УЧИЛИЩІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Перцов О. В.

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Україна, Кіровоград

 

У статті висвітлюються особливості організації фізичного виховання в Єлисаветградському кавалерійському юнкерському училищі. Звертається увага на мету, завдання і зміст фізичного виховання та його реалізацію на уроках з стройової підготовки, фехтування, верхової їзди, плавання, гімнастики та польових занять. Характеризується організація роботи на уроках з гімнастики з переліком необхідних для занять засобів.

Ключові слова: військова освіта, фізичне виховання, Єлисаветградське кавалерійське училище, стройова підготовка, фехтування, верхова їзда, плавання, гімнастика, польові заняття.

 

Перцов В. О. Организация физического воспитания в Елисаветградском кавалерийском юнкерском училище во второй половине ХІХ – начале ХХ в. / Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Украина, Кировоград

В статье освещаются особенности организации физического воспитания в Елисаветградском кавалерийском юнкерском училище. Обращается внимание на цель, задания и содержание физического воспитания и его реализацию на уроках по строевой подготовке, фехтованию, верховой езде, плаванию, гимнастике и полевым занятиям. Характеризуется организация работы на уроках гимнастики с перечнем необходимых для занятий средств.

Ключевые слова: военное образование, физическое воспитание, Елисаветградское кавалерийское училище, строевая подготовка, фехтование, верховая езда, плавание, гимнастика, полевые занятия.

 

Pertsov O. V. The organization of physical training in the Elisavetgrad cavalry cadet school in the second half of the XIX – the beginning of the XX century / Kirovograd State Teacher Training University named after Volodymyr Vynnychenko, Ukraine, Kirovograd

The article reveals the peculiarities of the organization of physical training in the Elisavetgrad cavalry cadet school in the second half of the XIX – the beginning of the XX century. Much attention is paid to the aim, goals and content of physical training and its realization at the lessons of combatant training, fencing, horse riding, swimming, gymnastics and field exercises. The peculiarities of work at the lessons of gymnastics with the listing of all necessary equipment are characterized.

Key words: military education, physical training, the Elisavetgrad cavalry cadet school, combatant training, fencing, horse riding, swimming, gymnastics, field exercises.

 

Вступ. Професійний розвиток військовослужбовців, що відбувається в умовах училищ вимагає, як правило, від них значних зусиль і часу на оволодіння професійними уміннями і навичками, необхідними для якісного виконання службових обов’язків. При цьому фізична підготовка є одним з основних елементів відомчої системи професійного навчання, якій належить ключове значення в процесі забезпечення професійного становлення курсантів.

Окремі аспекти фізичної підготовки у військових училищах кінця ХІХ – початку ХХ ст. досліджували А. Журавльов, В. Каморніков, М. Михайлін, В. Свірідов. Проте окремого дослідження присвяченого організації фізичного виховання в Єлисаветградському кавалерійському училищі здійснено не було.

Мета роботи полягає у дослідженні особливостей організації фізичного виховання в Єлисаветградському кавалерійському училищі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Фізичне виховання в Єлисаветградському кавалерійському юнкерському училищі здійснювалося відповідно до «Наставления для обучения войск гимнастике» (1879 р.), та його редакції 1910 р., що ґрунтувалося на принципі систематичності і послідовності.

Як зазначав генерал-лейтенант А. Бутовський, фізичному вихованню почала надавалася належна увага: «Физическое воспитание, после многовекового небрежения, нашло себе место в числе педагогических задач сравнительно так еще недавно» [1, с. 41].

У 60–70 рр. ХІХ ст. підґрунтям для фізичного виховання була педагогічна система відомого російського вченого, лікаря, фізіолога П. Лесгафта. Відповідно до неї вирішувалися наступні завдання: сприяння росту і правильному розвитку форм і сил учнів, розвиток спритності, уміння володіти всіма членами організму, уміння підпорядковувати особисті дії загальним і здійснювати їх відповідно до мети, сприяти удосконаленню тіла і розвивати слабко розвинені м’язи [2].

Загальна програма 1890 р. визначала організацію, зміст і методику фізичного виховання у військово-навчальних закладах.

Мета уроків зі стройової підготовки, фехтування, рубки, верхової їзди та плавання полягала у виробленні професійних умінь, формуванні моральних якостей: військової дисципліни (стройове навчання); сміливості (зокрема фехтування, верхова їзда і плавання), наполегливості і сили волі (передусім верхова їзда, при якій вершник повинен був підкорювати своїй волі коня), рішучості, швидкості реакції (переважно фехтування).

Зміст фізичного виховання юнкерів охоплював ґрунтовну теоретичну і спеціальну підготовку. Він значно відрізнявся від піхотних військово-навчальних закладів. Це пояснювалося технікою кавалерійської справи і польовою кавалерійською службою. На межі ХІХ–ХХ ст. зміст фізичного виховання настільки ускладнився, що повністю їм могли оволодіти тільки окремі вихованці.

Уроки з гімнастики сприяли формуванню здатності до тривалої роботи. Морально-виховне значення фізичних вправ полягало у стимулюванні почуття захоплення, яке викликала фізична робота над собою, загартуванні волі вихованця до подолання можливих перешкод і труднощів, розвитку впевненості у своїх силах, саморегуляції (вмінні відновити внутрішню рівновагу).

Гімнастика включала чотири розділи: підготовчу гімнастику, гімнастику на снарядах, легку атлетику і польову гімнастику. Генерал-лейтенант А. Редигер вимагав, щоб саме на цей предмет звернути особливу увагу і отримати максимальну користь від правильного і послідовного проведення занять [3, с. 24].

Обсяг і зміст навчального матеріалу з гімнастики був розрахований на можливість поступового і ґрунтовного проходження юнкерами курсу, обов’язково відводився час на повторення найбільш складних розділів Настанови 1879 р.

В «Инструкции по учебной части для юнкерских училищ» підкреслювалося, що гімнастика базувалася на принципі врахування індивідуальних і вікових особливостей вихованців, зазначалося «не следует упускать из виду гигиенических целей и не требовать от учеников более того, что каждый из них, по своему телосложению и физическим способностям, в состоянии исполнить» [4, c. 95].

З метою правильного розвитку тіла під час навчання гімнастиці спочатку зверталася увага не на спритність і швидкість, а на правильність виконання вправ.

Після того, як юнкери добре засвоїли підготовчі вправи, здійснювався перехід до вправ на снарядах. Зазвичай, викладачі не обмежувалися переліком фізичних вправ, визначених Настановою. При виборі спортивних снарядів зверталася увага на те, щоб вони зміцнювали руки, розвивали сміливість і впевненість у рухах і діях.

Заняття без снарядів поділялися на вправи на місці (рухи різними частинами тіла і їхні комбінації) і вправи зі зміною місця заняття: хода, біг і різні види стрибків. Під час їхнього виконання зверталася увага на форму і особливість виконання (повільність, швидкість, плавність, уривистість). Форми рухів, що допускали різний характер виконання, застосовувалися з різною мірою швидкості і плавності.

Відзначимо, що прийнятий в інших гімнастичних системах одноманітний ритм в такт кроку, з великою кількістю повторень, не практикувався. Взагалі, ритмічне виконання допускалося лише тоді, коли форма рухів була цілком засвоєна.

Рухливі снаряди використовувалися з метою ускладнення виконання деяких форм гімнастичних рухів і як предмети, якими потрібно навчитися користуватися. Для цього використовувалися залізні гімнастичні палиці, гирі та гантелі, а також метальні снаряди: м’ячі, дерев’яні кулі, гімнастичні дерев’яні палиці. Дерев’яна палиця окрім вправ в метанні, служила також для виконання вправ і прийомів, що мали відношення до фехтування.

З нерухомих снарядів використовувалися такі, що відповідали природним перешкодам для вправляння у рівновазі, вільному і зв’язному (з упором на руки) стрибку, підйомі тіла за допомогою підтягування і відштовхування на руках.

Тому в гімнастичних залах використовувалися:

1) довгі колоди, що встановлювалися горизонтально або з нахилом на різній висоті, для ходи, бігу і виконання на них інших вправ (повороти, стрибки з колоди і т. п.);

2) нахилена площина, зазвичай, дерев’яна для підйому і спуску;

3) пристосування для стрибків в довжину й у висоту;

4) дерев’яний кінь і широкий горизонтальний брус для стрибків з упором на руки;

5) похила і вертикальна драбина;

6) вертикальні жердини і канати.

Із числа снарядів, не схожих на природні перешкоди, застосовувалися тільки паралельні бруси.

Основна увага при викладанні вправ на снарядах зверталася, з одного боку на доцільність прийомів при подоланні перешкод, з іншого – на точність положення тіла при виконанні вправ. Як при підтягуванні, так і при упорі на руках, була потрібна правильна постановка голови, плечей і ніг. При навчанні стрибкам, передусім, зверталася увага на вироблення стійкості [4, c. 96–97].

У 1910/1911 н. р. у військово-навчальних закладах була введена «сокольська гімнастика» (на дерев’яному снаряді).

У юнкерських училищах проводилися заняття з фехтування. Щотижня, протягом зимового періоду, в кожному класі проходив годинний урок. Юнкерів навчали удару рапірою, шаблею з метою навчання завдавати сильних і точних ударів, а також розвитку спритності, упевненості в ударі.

У старших класах замість гімнастики проводилися заняття з легкої атлетики, з метою навчання тривалого і швидкого пересування. На уроках вивчали біг на швидкість з подоланням, перешкод, естафетний і біг через бар’єри, стрибки в довжину, у висоту і з жердиною, метання списа і палиць, каменю і ядра. Належна увага приділялася помірному і прискореному бігу, задля розвитку витривалості під час бігу, на тривалі дистанції.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. збільшилася кількість польових занять у таборах. Польові виходи починалися з місць дислокації училища до табору. Під час таких навчань у юнкерів формувалися командно-методичні навички, необхідні в їхній подальшій діяльності.

У таборах проводилася польова гімнастика. Зазвичай заняття починалися з 1-го травня кожного року. Їхньою метою було подолання різних видів місцевих перешкод, які могли траплятися при бойових діях. Для навчання юнкерів польовій гімнастиці на пересіченій місцевості, де були канали, огорожі, гірки і яри, не було необхідності будувати спеціальні штучні перешкоди.

Вивчення прийомів подолання перешкод проводилося спочатку без військового спорядження, а потім з його використанням. Деякі складні вправи могли вивчатися за допомогою підготовчих вправ і з наданням певної міри допомоги.

На польову гімнастику в літній період навчання відводилося 4–6 годин. Тренування проводилося з поступовим збільшенням швидкості виконання прийому, відстані, кількості подоланих перешкод, їх ширини і висоти. Перешкоди долалися юнкерами по черзі по одному, по три, потоково у складі відділення, взводу, а іноді роти із застосуванням прийомів взаємодопомоги.

Польова гімнастика включала різні способи подолання місцевих і природних перешкод (стрибки – безопорні, опорні і в глибину, перелізання і пролізання, пересування по вузькій опорі, метання гранат) [5, с. 23].

Крім того, юнкерів учили долати такі перешкоди, які могли їм зустрітися тільки в окремих випадках: гірські річки (стрибки з каменю на камінь), купина на болоті, шлагбауми і бар’єри, зруйновані мости, перекинуте через широку канаву дерево тощо.

Під час фізичного виховання використовувалися спортивні ігри. Їх налічувалося близько 70 і вони були систематизовані в двох розділах: атлетичні ігри (мали на меті фізичний розвиток) та вільні ігри (головною метою яких була розвага). На заняттях з юнкерами проводилися ігри одного виду, з основною метою – вдосконалення спритності, швидкості реакції і дій, витривалості.

Найскладнішим предметом була верхова їзда. Вона проводила не менше години у старших і молодших класах. При цьому вольтижування мало на меті фізично розвинути і зміцнити кавалериста, навчити швидкого спішування і посадці на коня, збудити віру у власні сили, виховати спритність, сміливість, на коні і привчити до швидкого спішування. Зазначимо, що тільки тих, хто навчився упевнено сідати на коня і швидко спішувалися, навчали керуванню конем [4, с. 99].

Подолання перешкод на коні починалося при верховій їзді без стремен і тривало увесь час проходження курсу. При цьому викладачі вимагали від юнкерів дотримання правил безпеки на заняттях. Проте вони не обмежувалися тільки статутними вимогами, а дозволяли юнкерам виконувати складніші і важчі вправи.

Ретельно вивчалися 2 види аллюру, рись, галоп і, особливо, польовий галоп. Для цього, як правило, техніка управління відточувалася спеціальними вправами на визначених дистанціях по колу.

Навчання верхової їзди починалося спочатку без зброї, потім з шаблями і закінчували рубанням лози, глини або опудал. У Єлисаветградському училищі використовували навчальні шаблі, що видавалися за розпорядженням Головного артилерійського управління, у кількості 26 на ескадрон.

Фехтування на рушницях, еспадронах і рапірах викладалося на належному рівні. Навчання користуванню холодною зброєю, завдання ударів і уколів по лозі, глині і опудалам робилося спочатку в пішому порядку, потім на спеціальному дерев’яному коні, а потім, як тільки юнкери оволодівали навичками верхової їзди, на коні. Кінцева мета, усіх вправ – завдання влучних і сильних ударів на коні – досягалася тільки при проведенні індивідуального навчання юнкерів.

Важливим засобом фізичного виховання була ранкова гімнастика. Кожного ранку на неї відводили 30 хв. Вона сприяла фізичному гартуванню молодого організму, попереджала простудні захворювання. Ще одним засобом були спортивні змагання. Предметом змагань виступали гімнастика, фехтування на рапірах і еспадронах.

Висновки. Отже, в результаті проведення дослідження було визначено, що зміст фізичного виховання юнкерів передбачав ґрунтовну теоретичну і спеціальну підготовку. Воно реалізувалося на уроках зі стройової підготовки, фехтування, верхової їзди, плавання, гімнастики та польових заняттях.

 

Література:

1. Бутовский А. Д. Вопросы физического воспитания и спорта на международном конгрессе в Брюсселе летом 1905 года / А. Д. Бутовский // Педагогический сборник. – 1906. – № 1. – С. 30–64.

2. Всеподданнейший отчет о действиях Военного Министерства за 1902 год. – СПб.: Типография Гогонфельдена и Ко, 1904. – 824 с.

3. Приказ по военно-учебным заведения № 667 от 1907 года: Общая программа общеобразовательных предметов учебного курса юнкерских училищ. – СПб.: 1907. – 30 с.

4. Инструкция по учебной части для юнкерских училищ. – СПб., 1901. – 224 с.

5. Наставление для обучения войск гимнастике. – СПб: Военная типография (в здании Главного Штаба), 1879. – 80 с.

 

References:

1. Butovskiy A. D. Voprosy fizicheskogo vospitaniya i sporta na mezhdunarodnom kongresse v Bryussele letom 1905 goda / A. D. Butovskiy // Pedagogicheskiy sbornik. – 1906. – № 1. – S. 30–64.

2. Vsepoddanneyshiy otchet o deystviyakh Voennogo Ministerstva za 1902 god. – SPb.: Tipografiya Gogonfeldena i Ko, 1904. – 824 s.

3. Prikaz po voenno-uchebnym zavedeniya № 667 ot 1907 goda: Obshchaya programma obshcheobrazovatelnykh predmetov uchebnogo kursa yunkerskikh uchilishch. – SPb.: 1907. – 30 s.

4. Instruktsiya po uchebnoy chasti dlya yunkerskikh uchilishch. – SPb., 1901. – 224 s.

5. Nastavlenie dlya obucheniya voysk gimnastike. – SPb.: Voennaya tipografiya (v zdanii Glavnogo Shtaba), 1879. – 80 s.

Поиск по сайту

Please publish modules in offcanvas position.