Наукові конференції, Научные конференции » Сучасність. Наука. Час. (20-22.11.2017) » кандидат мистецтвознавства, Романюк Л. Б., магістрант Маришко Н. П. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ФОРТЕПІАННОЇ МУЗИКИ ХХ - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.

кандидат мистецтвознавства, Романюк Л. Б., магістрант Маришко Н. П. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ФОРТЕПІАННОЇ МУЗИКИ ХХ - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.

Категорія: Сучасність. Наука. Час. (20-22.11.2017), Мистецтво

УДК 78.03: 7.071.5

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ФОРТЕПІАННОЇ МУЗИКИ ХХ - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.

кандидат мистецтвознавства, Романюк Л. Б., магістрант Маришко Н. П.

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Україна, Івано-Франківськ

 

У статті розглянуто аспекти розвитку української фортепіанної музики і процес переходу від аматорського рівня музикування до професійного виконавства; виконавців, які досягли вагомих висот у фортепіанному мистецтві; еволюцію жанрів у фортепіанній творчості українських композиторів; проаналізовано творчість композиторів, які вивели українську фортепіанну музику, на основі народної мелодики та фольклору, на рівень фахового концертного репертуару.

Ключові слова: фортепіано, піаніст-виконавець, концертна діяльність, композиторська творчість, жанри фортепіанної музики.

 

Кандидат искусствоведения Романюк Л. Б., магистрант Марышко Н. П. ДВНЗ «Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника», Украина, Ивано-Франковск

В статье рассмотрены аспекты развития украинской фортепианной музыки и процес перехода от любительского уровня музицирования к профессиональному исполнительству; исполнителей, которые достигли весомых достижений в фортепианном искусстве; эволюцию жанров в фортепианном творчестве украинских композиторов; проанализировано творчество композиторов, которые вывели украинскую фортепианную музыку, на основе народной мелодики и фольклора, на уровень профессионального концертного репертуара.

Ключевые слова: фортепиано, пианист-исполнитель, концертная деятельность, композиторское творчество, жанры фортепианной музыки.

 

Candidate of Art Studies, Romanyuk L. B., Senior student Maryshko N. P. State Pedagogical University "Vasyl Stefanyk Precarpathian National University",

Ukraine, Ivano-Frankivsk

The article considers aspects of the development of Ukrainian piano music and the transition from the amateur level of music to professional performance; performers who have reached significant heights in piano art; evolution of genres in piano creativity of Ukrainian composers; analyzed the work of composers, who brought Ukrainian piano music, on the basis of folk’s melody and folklore, to the level of professional concert repertoire.

Key words: piano, pianist-performer, concert activity, composer's work, genres of piano music.

 

Вступ. Українська фортепіанна музика ХІХ – першої третини ХХ ст. розвивалась у складних історичних та соціально-культурних умовах. Та незважаючи на всі перепони, від початку XIX ст. в Україні по¬ступово розгортається процес формування національної музичної культури. Відтак, актуальність дослідження полягає у потребі різнобічного розкриття умов становлення української фортепіанної музики обраного періоду. Історію розвитку української фортепіанної культури у своїх працях досліджували: Л. Корній, Л. Кияновська, Н. Кашкадамова, М. Степаненко, Г. Курковський, В. Клин та інші. Мета статті полягає у виявленні особливостей розвитку української фортепіанної музики ХІХ – першої третини ХХ ст.

Довший час основною сферою вико¬ристання фортепіано у ХІХ ст. залишалося домашнє музикування. Аматори збиралися у невеликі гуртки і так, в камерній обстановці, виникали перші – домашні концерти. У мистецьких салонах виступали перші українські піаністи, які за соціальним статусом були ще аматорами, хоч деякі з них досягли високого мистецького рівня: Олександр Лизогуб, Тимофій Безуглий, Микола Маркевич та інші. Вагомою постаттю для своєї епохи був Микола Маркевич - учень Дж. Фільда. Велику популярність серед сучасників мали видані М. Маркевичем фортепіанні обробки українських народних пісень. Також Петро Селецький, Андрій Родзинка, Аліна Крагельська досягли значних висот у фортепіанному мистецтві. Вони успішно гастролювали в Україні і за кордоном зі складними концертними програмами, їхню гру слухав Ф. Ліст та оцінював її на високому рівні.

Ближче до середини XIX ст. слави музичного міста набув Київ. Раз на рік, підчас контрактових ярмарків тут розпочинався концерт¬ний сезон. Концерти, що відбувалися на Контрактах, вже були не добро¬чинними і не аматорськими. «Завдяки цим контрактовим «концерт¬ним сезонам» в Києві побувало досить багато гастролюючих музи¬кантів, серед яких були й дійсно видатні виконавці. Найяскравішою подією залишилися гастролі в Україні Ф. Ліста у 1847 році. З інших визначних приїжджих піаністів можна назвати Ф. Калькбренера, Й.Н. Гумеля (20-ті рр.), А. Дрейшока (40-ві рр.), А. Гензельта, Ю. Венявського, Ю. Шульгофа, П. Шлєцера (50-ті рр.)», - зазначає Н. Кашкадамова [1].

Тимофій Шпаковський досяг чи не найбільших успіхів, серед українських піаністів середини XIX ст., він протягом шести місяців навчався у Ф. Мендельсона у Лейпцігу. Т. Шпаковський успішно концертував у Відні та Дрездені. Він був піаністом високого рівня з бездоганною технікою, співучим звуком та інтелектуальною інтерпретацією творів.

В Галичині також орієнтувалися переважно на західноєвропейську культуру. Тож серед музикантів Га¬личини зустрічаємо досить відомі європейські імена: Й. Ф. Кірнбергера - учня Й. С. Баха (він працював органістом у Підгорецькому замку ще у XVIII ст.), Йогана Медерича Ґаллюса - піаніста й композитора початку XIX ст., сина геніального австрійського композитора В. А. Моцарта - Франца Ксавера [1]. Ф.К. Моцарт був пов'язаний з Галичиною тридцять років - тут викладав, концертував, творив свою музику, заснував хорове товариство і керував ним, був капельмейстером у театрі. В його фортепіанних творах ранньоромантичного стилю не раз використовувались як тематичний матеріал українські народні пісні.

Також важливою постаттю у розвитку фортепіанного мистецтва став Карл Мікулі – концертуючий піаніст, композитор і музичний організатор. Він відкрив при консер¬ваторії фортепіанний клас і цим започаткував у другій половині XIX ст. професійний етап розвитку галицької фортепіанної культури. Чимало видатних музикантів, що виховалися у класі К. Мікулі, знач¬но переросли як побутовий, так і середній фаховий рівень музикування. Це піаністи-віртуози європейського класу: Людвік Марек, Моріц Розенталь, Рауль Кочальський; композитори Денис Січинський і Мечислав Солтис, а також група майбутніх викладачів Львівської консерваторії. Завдяки мистецьким зв'язкам К. Мікулі у 1870-1890 рр. до Львова приїздили і виступали з концертами видатні музиканти: Г. фон Бюлов, А. Рубінштейн, Й. Брамс, Е. д'Альбер. А чи не найважливою подією у музичному житті Галичини був приїзд Ф. Ліста у 1847 р., який майже цілий місяць виступав з концертами у Львові.

Переважна більшість українських піаністів ХІХ ст. не тільки виконували, але і писали власні твори, освоюючи нові жанри та форми фортепіанної музики. У своїй творчості спирались на досвід західноєвропейських країн, але виникала потреба чути і грати «свою» музику, на основі знайомих тем, близьку до темпераменту та ментальності слухачів.

На основі багатої народнопісенної творчості виробилася національна традиція обробки народних пі¬сень. Зовсім прості чи складніші фортепіанні переклади українських народних пісень постійно зали¬шалися улюбленим матеріалом домашнього музикування. Деякі з цих обробок були впорядковані й видані - М. Маркевичем (1840), О. Рубцем (1876), Г. Ходоровським (1883) та ін., але більшість з них, очеви¬дно, існувала без запису, в імпровізаційній традиції.

Наступним важливим кроком, до професійної му¬зики, стало написання варіацій на українські теми. Прикладом стають вже Варіації на тему української пісні «Як сказала матуся» Г. Геса де Кальве (1815). Це великий концертний твір, тема і 15 варіацій, остання з яких є розгорнутим фіналом. Більш ліричний і камерний характер мають варіації Олександра Лизогуба на тему популярної пісні «Ой не ходи Грицю» - невеликий цикл 9-ти класичних варіа¬цій. Саме ліричність трактування дозволяє відчути в музиці риси романтичного стилю[3].

Одним з найбільш популярних був варіаційний цикл Й. Витвицького «Українка» (1836) на тему народної пісні «Зібра¬лися всі бурлаки до одної хати». Орнаментувавши мелодію пісні, композитор надав темі більш чуттєвого, елегійного звучання, а у п'яти варіаціях та розгорнутому фіналі щоразу змінює темп і харак¬тер. Це наближує твір до романтичного трактування жанру.

За трактуванням тем, фактури та форми до варіацій близькі транскрипції і фантазії на народні теми. До цих жанрів належать фантазія А. Єдлічки «Наталка Полтавка», транскрипція В. Пащенка «За Німан іду», «Ой, місяцю, місяченьку» та інші пісні в обробках В. Заремби.

З обробок народних пісень виросла також група національно-своєрідних жанрів, що стали популярними в Україні в середині XIX ст.: думка, шумка, коломийка та чабарашка. Н. Кашкадамова зазначає, що можна стверджувати про явну перевагу пісенної основи в жанрі думки, а танцювальної — в шумці, коломийці та чабарашці. Часто зустрічається в таких п'єсах співставлення пісенного нешвидкого вступу з розгорнутою, танцювальною основною частиною. Іноді це відбито в на¬зві поєднанням двох понять: думка - шумка. Дуже цікавими зразками є шумки Й. Витвицького – D-dur ор.27 та е-moll ор.35[1]. Справжнього розквіту зазнали ці жанри в творчості Михайла Завадського. Він написав 42 шумки, 30 думок, 45 чабарашок, 4 запорозькі марші, «Українські присядки», козачки та ін. А Одинадцята українська шумка, названа «концертною». Це вже, фактично, ціла рапсодія (12 сторінок), яка, крім імпровізаційного вступу, має два великі розділи (пісенний та танцювальний) і репризну форму. Тому не випадково в творчості М. Завадського з'являються й перші в українській музиці, фортепіанні рапсодії.

Своєрідне жанрове трактування рапсодії дав Т. Шпаковський: його «Українська рапсодія» – це типовий лірико-романтичний твір, стилістично пов’язаний із традиціями німецької романтичної школи, передусім Ф. Мендельсона. А Тимофій Безуглий ввів для втілення істо¬ричної тематики жанр балади до української фортепіанної музики. Його балада «Конашевич Сагайдачний» (1864 р.) складається з багатьох розділів, в ній використано народно-пісенні інтонації та цитовано популярну пісню-романс «Віють вітри». Тут співставляються різні жанри - пісня, ноктюрн, вальс, урочистий танець, марш, - та відповідні їм різні типи фактури.

Романтичний стиль, панівний у європейській музиці ХІХ ст., виявився особливо органічним для нашого мистецтва цього часу, докорінно пов’язаним з українською ментальністю. Звертаючись до різних фортепіанних жанрів європейського романтизму, українські композитори-романтики виявляли при цьому певну вибірковість. «Приживлялися» на українському національному ґрунті лише ті жанри, якими композитори особливо цікавилися, відчували їх «своїми». О. Лігус відзначає, що серед жанрових домінант в українській фортепіанній музиці окресленого періоду вирізняють такі жанри: ліричної мініатюри (ноктюрни, пісні без слів та елегії); танцювальні (вальси та мазурки); фортепіанної рапсодії [5]. До цих жанрів зверталися О. Лизогуб, Л. Іллєнко, А. Барцицький, Т. Шпаковський, М. Завадський, Й. Витвицький, Т. Безуглий, П. та В. Сокальські, М. Лисенко, М. Калачевський, Д. Січинський, Н. Нижанківський, Я. Степовий, В. Косенко, С. Людкевич, Л. Ревуцький. Ці композитори орієнтувалися на сталі жанрові моделі у фортепіанній творчості європейських романтиків, а також на художні тенденції часу, сприймаючи їх крізь призму української ментальності. У 50–60-ті роки завершується процес формування жанрових ознак мазурки і вже помітні ознаки жанрової стабілізації. Написані у цей час мазурки М. Завадського (G-dur), «Подолянка» Т. Безуглого та «Інтермецо-мазурка» Т. Шпаковського є зразками зрілої фортепіанної мініатюри, в основі якої – контрастна драматургія, яка реалізується в межах тричастинної репризної форми зі вступом та кодою [5].

Проте творчість цих композиторів була частиною фундаменту, на якому постала фортепіанна музика М. В. Лисенка та цілої плеяди інших видатних українських композиторів-класиків. Своєю творчістю М. Лисенко вивів українську фортепіанну музику на рівень фахового концертного репертуару. Фортепіанний доробок М. Лисенка ознаменував новий етап у розвитку української фортепіанної музики. Як відзначає Л. Корній, заслуга М. Лисенка полягає в тому, що він зумів наповнити традиційні романтичні жанри новою національною характерністю, інтонаційністю й стилістикою, - тобто створив яск¬раві національні різновиди романтичних жанрів[3].

Твори М. Лисенка являють собою зрілий зразок романтичного стилю в українській музиці. Його особлива прикмета - багато¬складовість або ж діалогічність, здатність вбирати і пристосовува¬ти до себе різноманітні впливи музичного оточення. У фортепіанних творах композитора впізнаються елементи барокової традиції (Сюї¬та), кобзарської думи (Рапсодії), класичної ранньо-бетховенської со¬нати (Соната), романтичної поемності Ф. Шопена (Концертні полонези, «Героїчне скерцо») або ж української домашньої музики (мініатю¬ри). Різноманітність стильових джерел перекликається з різноманітністю жанрів фортепіанної творчості М. Лисенка. Проте є потужний об'єднуючий фактор Лисенкового стилю - це національна укра¬їнська основа [4].

Найбільш визнані - виразні, національно самобутні і неповторні - серед вели¬ких творів М. Лисенка дві Українські рапсодії (gis-moll, а-moll). В них розвинуто лістівську модель жанру з контрастним співставленням епічних та танцювальних роз¬ділів. Композитор підкреслив їхнє українське трактування, назвавши основні розді¬ли Другої рапсодії, за прикладом М. Завадського, суто по-українськи: Думка й Шу¬мка.

Висновки. Українська фортепіанна музика як невід’ємна складова та самобутній чинник європейської артистичної культури остаточно сформувалася у ХХ столітті, на межі якого М. Лисенко заклав міцний фундамент професійної композиторської творчості. Передумовами виникнення цього гатунку української музичної культури стали фольклор та європейські романтичні традиції, асимільовані композиторами ХХ століття.

 

Література:

1. Кашкадамова Н. Історія фортеп’янного мистецтва ХІХ сторіччя / Н. Кашкадамова. - Тернопіль : АСТОН, 2006. - 607 с.

2. Кияновська Л. Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ–ХХ ст. / Л. Кияновська [Електронний ресурс]. - Доступно за адресою: http://www.musica-ukrainica.odessa.ua/_a-kyanovsk_gal.html

3. Корній Л. П. Історія української музики. Частина 3. ХІХ ст. / Л. П. Корній . - Київ - Нью-Йорк : Видавництво М. П. Коць, 2001. - 480 с.

4. Курковський Г. Микола Віталійович Лисенко – піаніст-виконавець/ Г. Курковський . - Київ – Музична Україна, 1973.

5. Лігус О. М. Проблема жанрово-стильової еволюції в українській фортепіанній творчості ХІХ – першої чверті ХХ ст. / О. М. Лігус [Електронний ресурс]. - Доступно за адресою: http://knmau.com.ua/chasopys/04_NBUV/web/15_Ligus.pdf

 

References:

1. Kashkadamova N. Istoriia fortepiannoho mystetstva XIX storichchia / N. Kashkadamova.- Ternopil : ASTON, 2006.- 607 s.

2. Kyianovska L. Stylova evoliutsiia halytskoi muzychnoi kultury XIX–XX st. / L. Kyianovska [Elektronnyi resurs].- Dostupno za adresoiu: http://www.musica-ukrainica.odessa.ua/_a-kyanovsk_gal.html

3. Kornii L. P. Istoriia ukrainskoi muzyky. Chastyna 3. XIX st. / L. P. Kornii . - Kyiv - Niu-York: Vydavnytstvo M. P. Kots, 2001. - 480 s.

4. Kurkovskyi H. Mykola Vitaliiovych Lysenko – pianist-vykonavets/ H. Kurkovskyi .- Kyiv – Muzychna Ukraina, 1973.

5. Lihus O. M. Problema zhanrovo-stylovoi evoliutsii v ukrainskii fortepiannii tvorchosti XIX – pershoi chverti XX st. / O. M. Lihus [Elektronnyi resurs].- Dostupno za adresoiu: http://knmau.com.ua/chasopys/04_NBUV/web/15_Ligus.pdf

 

Текст в форматі PDF Stattya_Romanyuk-Marishko.pdf [236,98 Kb] (cкачиваний: 0)

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^