Наукові конференції, Научные конференции » УКРАЇНА НАУКОВА (24-26.12.13 » Горовенко О. О., к. е. н., Супрун С. Д. АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Горовенко О. О., к. е. н., Супрун С. Д. АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Категорія: УКРАЇНА НАУКОВА (24-26.12.13, Економіка

Горовенко О. О.

к. е. н., Супрун С. Д.

ВТЕІ КНТЕУ, Україна, Вінниця

 

АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

 

Формування головних засад інноваційного розвитку є одним із головних стратегічних пріоритетів економічної політики України. На сьогоднішній день темпи зростання економіки України значною мірою залежать від ефективності функціонування її інноваційного сектору. Таким чином ефективність та динаміка інноваційно-інвестиційної діяльності перетворилися у вирішальний показник забезпечення конкурентоспроможності підприємств. Це викликає необхідність виявлення протиріч, що виливають на економічний результат, характер і швидкість інноваційних перетворень, вивчення та узагальнення сучасного теоретичного забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку.

Постає проблема глибокого аналізу тенденцій інноваційно-інвестиційного розвитку з метою забезпечення необхідних внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інновацій, можливістю їхньої швидкої мобілізації, зацікавленістю інвестора в підтримці інноваційного розвитку.

Закон України «Про інноваційну діяльність» дає таке визначення зазначеного поняття, а саме: «Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг» [1].

Найпоширеніше визначення інвестиційної діяльності – це комплекс заходів і дій фізичних і юридичних осіб, які вкладають свої ресурси з метою отримання прибутку [2].

На мою думку, зв’язок інноваційної та інвестиційної діяльностей настільки сильний, що існування цих термінів окремо значно звужує визначення інноваційного процесу.

Спорідненість та взаємозв’язок даних термінів простежується у широкому виборі напрямів застосування, тобто інвестиції та інновації можуть бути вкладенні у різні сфери застосування, але тільки інноваційний підхід дозволить інвестиціям досягти максимального ефекту.

Спорідненість полягає ще й у тому, що ці поняття носять довготерміновий характер та спрямованні на отримання результату – одержання ефекту (економічного, соціального, екологічного та інших).

Таким чином є доцільним використання терміну «інноваційно-інвестиційна діяльність», який більш детально пояснює значення «інноваційна діяльність», тобто розкриває саме завдяки якому ресурсу буде отриманий максимальний ефект. Деякі з авторів процес вкладання інвестицій в інноваційний розвиток називають інноваційно-інвестиційною діяльністю [3].

В сучасних економічних умовах України розраховувати на суттєве бюджетне фінансування інноваційної діяльності неможливо. Саме тому для переважної більшості вітчизняних підприємств основним джерелом стимулювання нововведень є власні кошти та іноземні інвестиції. Банківський кредит поки що залишається занадто дорогим, а самі кредити - занадто короткостроковими для розвитку інноваційної діяльності.

Світовий досвід показує, що фінансування інноваційної діяльності базується на таких принципах як:

- чітка цільова орієнтація та швидке й ефективне впровадження сучасних науково-технічних інновацій;

- різноманітність джерел фінансування;

- обґрунтованість і юридична захищеність методів акумуляції коштів;

- гнучкість системи фінансування;

- фінансування всіх етапів життєвого циклу інновацій.

Крім того, фінансування інноваційної сфери має складну структуру й охоплює форми, джерела та ефективність фінансування інновацій, інструменти акумуляції грошових коштів і їх вкладення у проекти та контроль за ними [4].

Інноваційний розвиток вимагає необхідного інвестування, в той час як стимулювання інвестиційної діяльності має розглядатися в контексті загального інноваційного сектора стратегічного розвитку держави.

Держава має використовуючи певні механізми, щоб забезпечити умови для формування та стимулювання розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності насамперед через створення позитивного інвестиційного клімату внаслідок поліпшення загального міжнародного іміджу країни.

Досвід розвинутих країн та країн, що розвиваються показує, що основною умовою ефективного функціонування підприємства в країнах з розвинутою ринковою економікою є конкурентоспроможність і прибутковість продукції на світовому ринку. Наприклад, в США створені і діють спеціальні комісії із проблем міжнародної конкурентоспроможності промисловості, національної економіки. За результатами позиціонування продукції виробництва США відбувається встановлення параметрів її невідповідності критеріям інноваційності та технологічності світового ринку. У Великобританії взагалі обмін нововведеннями між національними і закордонними фірмами регулює держава.

Варто зазначити, що для збільшення обсягів фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств необхідно вирішити цілу низку проблем становлення інноваційного сектора в Україні:

- комерціалізація інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу);

- надвисокі ризики інноваційної діяльності; нецільове та неефективне використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційної діяльності (насамперед, державними установами);

- спекулятивне використання державних пільг (наприклад, венчурними структурами), тощо.

Важливим елементом системи управління інноваційно-інвестиційною діяльністю підприємств є сукупність методів аналізу. Економічний аналіз є процесом дослідження умов і результатів інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства із метою виявлення напрямків підвищення ефективності функціонування даної підсистеми управління.

Існує п'ять найбільш загальних характерних ознак економічного аналізу:

- виявлення й подання взаємозв'язку досліджуваних процесів;

- диференціація або деталізація;

- порівняння;

- визначення величини впливу факторів або елімінування;

- інтегрування або узагальнення.

Предметом економічного аналізу є вся доступна інформація з тих або інших напрямків діяльності підприємства, що перебуває в діалектичному взаємозв'язку, взаємозалежності й взаємодії, і виражає зміну стану тієї або іншої підсистеми підприємства. До основних етапів економічного аналізу процесів інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств відносяться: формування системи показників, що характеризують інноваційно-інвестиційну діяльність підприємства; якісний аналіз досліджуваних процесів (результату); кількісний аналіз інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства (результату); оформлення висновків і конкретних рекомендацій, що випливають із результатів аналізу.

Завдання аналізу процесу інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства полягають в одержанні (на основі даних плану, обліку й інших джерел аналітичної інформації) відомостей про стан і результати економічної й соціальної діяльності підприємства, про величину, характер і причини відхилень у розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства, а також про потенційні можливості розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності.

Ухвалення управлінського рішення - комплексний процес, який дає можливість вивчити проблему, яка виникла, проаналізувати можливі варіанти її рішення і вибрати найефективніший з них. Раціональні рішення передбачають вибір такої альтернативи, яка принесе максимум вигоди для організації.

У зв'язку з цим при ухваленні інвестиційних рішень в інновації важливо:

- як можна чіткіше сформулювати мету інноваційного проекту і інвестиційні цілі;

- визначити критерії ефективного рішення, за якими оцінюватиметься його результативність.

- критерії необхідно проранжувати і встановити параметри їх оцінки. Це може бути як якісний так і кількісний аналіз;

- формулювання альтернатив, які мають бути реальні і максимально різноманітні;

- порівняння альтернатив і оцінка альтернатив з точки зору ризиків;

- вибір оптимальної альтернативи;

- аналіз реалізації затвердженого рішення;

- аналіз реалізованого рішення: точність поставленої мети, правильність вибору критеріїв, міра визначення і мінімізації ризиків, встановлення чи досягнута поставлена мета.

Даний алгоритм дозволяє вибрати оптимальне рішення на момент виникнення проблеми з урахуванням наявних альтернатив, прискорити вибір рішення з мінімальними ризиками, що у свою чергу відбивається на конкурентоспроможності підприємства, що займається інвестуванням інновацій.

З метою забезпечення досягнення стану саморозвитку інноваційно-інвестиційної системи України необхідно:

1. Визначити однією з основних функцій держави - створення умов для формування інноваційно-інвестиційного комплексу.

2. Застосувати систему організаційно-інформаційних заходів та фінансової підтримки, а саме розробку нормативно-правової бази інноваційно-інвестиційної діяльності, в рамках якої затвердити стратегічну програму розвитку з визначенням оптимального рівня частки державної власності та реальних джерел формування фінансування науки та освіти.

3. Створити сприятливий інвестиційний клімат; поліпшити умови нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

4. Задіяти механізми стимулювання розвитку фондового ринку шляхом удосконалення банківської системи, підвищення рівня доходів населення, збільшення кількості прибуткових підприємств.

5. Активізувати співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями для забезпечення сталого соціального та економічного зростання через залучення інвестиційних ресурсів у пріоритетні сфери реального сектора економіки.

Інноваційна діяльність повинна базуватися на ефективному використанні інтелектуального та промислового потенціалу країни, сприяти комерціалізації знань і технологій, а відповідно і становленню інноваційної інфраструктури. В перспективі концентрація ресурсів на проведенні досліджень за напрямами, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал, а також входження до міжнародних науково-технічних потоків, перейняття досвіду світових лідерів дозволить Україні зайняти належну позицію на світовій арені.

 

Література:

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» №40-IV від 4 липня 2002р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №3 – с.266.

2. Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник для студентів / М. П. Денисенко. – К.: Алеута, 2003. – 338 с.

3. Стельмащук А. М. Економіка і організація інноваційної діяльності / А. М. Стельмащук. Тернопіль : Економічна думка, 2001. – 176 с.

4. Марцин В. Удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в економіці України / В. Марцин // Актуальні проблеми економіки - 2007. - № 5. - С. 47-60.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^