ЦЕНТР МЕЖДУНАРОДНОГО НАУЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

ПУБЛИКАЦИЯ НАУЧНЫХ СТАТЕЙ

ПРОВЕДЕНИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ КОНФЕРЕНЦИЙ

СТАЖИРОВКИ ДЛЯ НАУЧНЫХ СОТРУДНИКОВ 

 

 ИЗДАТЕЛЬСКИЙ ДОМ «ТК МЕГАНОМ»

    

Издательство является членом

 CrossRef и Publishers International Linking Association

 (Международная ассоциация издательской

 цитируемости, PILA)


МЫ РАБОТАЕМ ДЛЯ ВАС С 2004 ГОДА!

 

ЕСЛИ ВЫ ЗАНИМАЕТЕСЬ НАУЧНОЙ РАБОТОЙ И ВАМ НЕОБХОДИМО:

- опубликовать научную статью;

- принять участие в научной конференции;

- пройти стажировку;

 - присвоить DOI Вашей научной работе

                            ЭТОТ САЙТ ДЛЯ ВАС.

.

 

 Опубликуйте статью 

в международных научных журналах

 

 

 

 

Станьте участником международных

научных  конференций в Европе и ОАЭ

 

111111111

 

Научная коференция в ОАЭ
Опубликовать статью и принять участие

 

 

Научная конференция Украина-Польша
Опубликовать статью и принять участие

Волканова Н. В. РОЗВИТОК ТОРГІВЛІ У ПОРТОВИХ МІСТАХ ПІВДЕННОЇ БЕССАРАБІЇ (ХІХ – початок ХХ ст.)

Волканова Наталя Володимирівна

Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна, м. Ізмаїл

 

РОЗВИТОК ТОРГІВЛІ У ПОРТОВИХ МІСТАХ ПІВДЕННОЇ БЕССАРАБІЇ (ХІХ – початок ХХ ст.)

 

Торгівля займала провідне місце у розвитку господарства портових міст Південної Бессарабії. Це було важливою статтею прибутку регіону. Значною мірою цьому сприяло включення Бессарабії до Російської імперії. Розпочалася активна внутрішня та зовнішня торгівля. Великими торговельними центрами Південної Бессарабії були міста Акерман, Рені, Ізмаїл та Кілія.

Важливим напрямом вітчизняної історичної науки є регіональний. Одним з пріоритетних питань історичного пошуку виступає аналіз проблем економічного розвитку. Вивчення становища господарства портових міст Південної Бессарабії у ХІХ – на початку ХХ ст. дозволить з’ясувати місце і роль регіону в національній економіці на сучасному етапі.

Побіжно проблем розвитку торгівлі у портових містах Південної Бессарабії зазначеного періоду торкалися дослідники Л. Берг [3], П. Крушеван [4], А. Защук [7]. У ХХ ст. з’являються праці В. Жукова [6], Я. Гросула [5] присвячені соціально-економічному розвитку регіону, в тому числі портових міст. На сучасному етапі питання розвитку торгівлі у містах Південної Бессарабії розкрито у дослідженнях О. Бачинської [2], Н. Абакумової-Забунової [1], В. Статі [13].

Основними формами організації внутрішньої торгівлі була тимчасова (ярмарки) та постійна торгівля (базари, лавки). Ярмарки відігравали важливу роль у розвитку міст Південної Бессарабії та її зв'язків з ринками інших губерній Росії. Вони значною мірою сприяли піднесенню торгівлі [1, с. 286]. Головним чином, торгівля розвивалася у портових містах, які поступово перетворюються на центри внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Так, розвиток транзитної торгівлі сприяв швидкому перетворенню міста Акерман на один з найважливіших центрів внутрішньої торгівлі. Вже з 1823 р. тут щозими влаштовувався двотижневий ярмарок, на який з інших губерній Росії звозили мануфактуру, вироби з металу, посуд. З міст Бессарабії привозили вино, хліб та худобу. З Акерману експортували 55 % товарів, серед яких виноградне вино, горілка, сіль тощо. Наприклад, щорічний обсяг постійної торгівлі в Акермані на межі століть становив 1,9 млн. крб. На ярмарках продавали вино, зерно, худобу та бакалійні товари, що привозилися з Кишинева та Одеси.

Як торговельно-транзитний центр розвивався Ізмаїл. У місті працювало понад 300 торговельних лавок. Щорічно відбувалося два ярмарки (у травні - Вознесенська, у жовтні - Покровська), кожен з них тривав 15 днів і збирав до 12 тис. чоловік [4, с. 102].

В 50-ті роки XIX ст. розвиток постійної торгівлі призводить до скорочення обігів ярмарок. Збільшувалася чисельність базарів, торгів, крамниць, зростала їх роль. Незабаром обіги постійної торгівлі починають перевищувати обіги ярмарків. В цей час вартість товарів, проданих на ярмарках у містах Південної Бессарабії дорівнювала 0,6 млн. крб., а обіг товарів від нових форм торгівлі складав 85 млн. крб. [9, арк. 8].

Проведення буржуазних реформ у Російській імперії, будівництво залізниць спричинило пожвавлення торгівлі у містах Південної Бессарабії наприкінці ХІХ ст. Губернію відрізняла забезпеченість водними шляхами сполучення, близькість до великого морського порту - Одеса. Міста, що знаходилися на цих магістралях, виявилися у вигідному становищі з точки зору забезпечення взаємозв'язку з усім внутрішнім ринком. Ізмаїл, Кілія, Рені як портові міста були місцями зосередження вантажів і розподілу товарів. Вони починають спеціалізуватися на торгівлі худобою, м'ясом, рибою, вином, фруктами, хлібом, тютюном, буряком тощо. Обсяг усієї торгівлі Ізмаїльського та Акерманського повітів у 1880 р. дорівнював 37% загального її обсягу в губернії [13, с. 243].

У ХІХ ст. розвиток торговельних відносин міст Південної Бессарабії з іншими країнами залишався на низькому рівні. Відсутність транспортних сполучень гальмувала розгортання торгівлі з губерніями Російської імперії. Єдиним шляхом руху товарів залишався Дунай, через який землеробську продукцію продавали до Туреччини, Румунії, Австро-Угорщини та інших країн.

Приєднання Південної Бессарабії до Російської імперії сприяло також зростанню темпів зовнішньої торгівлі у портових містах. Збільшуються обсяги торгівлі з іншими губерніями Росії, особливо з південноукраїнськими.

Значне місце у розвитку зовнішньої торгівлі займав Ізмаїл, через який експортувалася більшість товарів. За свідченням російського урядовця П. Свіньїна, у 1814 р. з порту вивезли 18 998 чвертей кукурудзи, 27 398 чвертей пшениці - арнаутки, (разом 588 155 тис. пудів збіжжя) вартістю 427 711 молдавських леїв. Вже наступного року експорт з Ізмаїла сягав 68 940 чвертей арнаутки, 2 630 чвертей пшениці (907 281 тис. пудів), вартістю понад 1 млн. леїв [12, с. 183]. Таким чином, спостерігається постійне збільшення експорту через Ізмаїл, що свідчить про набуття містом статусу торговельного центру.

Великим попитом на загальноімперському ринку в цей час користувалося бессарабське вино. За підтримки бессарабського графа Паравічіні в околицях Акермана була заснована колонія Шабо, де розвивалося зразкове виноградарське господарство. З цього часу бессарабські вина стають однією з головних статей експорту. В матеріалах до звіту бессарабського губернатора за 1828 р. вказувалося, що «…акерманське вино закуповується для вивозу до Москви, Києва та інших віддалених міст імперії» [2, с. 148-149]. В Ізмаїлі у 1847 р. нараховувалося вже 46 магазинів з продажу вина з річним обігом 61 тис. крб., у Рені та Кілії – 123 лавки з річним обігом 217 тис. крб., у Акермані – 178 лавок з річним обігом 151 тис. крб. [13, с. 245].

Значне місце в торгівлі Бессарабії з внутрішніми губерніями займала сіль, яка за якістю була кращою від кримської та користувалася великим попитом на українських ринках. З Акерману її експортували переважно в Одесу. Також з портових міст Південної Бессарабії в українські губернії вивозили свіжу та солону рибу, ікру, риб'ячий клей. За свідченням російського урядовця П. Свіньїна «…населення Кілії здебільшого займається виловом риби, яку продає до молдавського порту Галац» [12, с. 246]. Наприклад, у 1841 р. через Ізмаїльську митницю було вивезено 24 737 пудів риби та 620 пудів ікри. У 1851 р. експорт риби склав 14 229 пудів, ікри - 410 пудів. Спад експорту риби було спричинено зменшенням її вивозу до російських губерній [4, с. 107].

Ще однією важливою статтею зовнішньої торгівлі через портові міста Південної Бессарабії було зерно. На дунайські порти припадало 72,74 % експорту зерна з Бессарабської губернії. У 1813 р. майже 100 % бессарабського збіжжя експортували через Ізмаїл та Рені, у 1821 р. – 26 %, а у 1852 р. – вже 81,8 % [11, арк. 8]. Незважаючи на коливання вивозу, у першій половині ХІХ ст. міста Південної Бессарабії займали провідне місце у губернському експорті збіжжя.

У зовнішньоторговельних операціях Південної Бессарабії вивіз продукції переважав над ввозом. Загальна сума ввозу та вивозу дорівнювала у 1861 р. 1,4 млн. крб., а у 1902 р. - 24,2 млн. крб. Найбільшими в Бессарабії центрами відправки зерна за кордон були портові міста Ізмаїл, Акерман та Рені. Значну роль у розвитку торгівлі відігравав Акерманський порт, через який з Одеси, Херсону та Миколаєва привозили ліс, залізо, папір. З Акерману вивозили, головним чином, сільськогосподарську продукцію. Наприклад, у другій половині ХІХ ст. через місто було вивезено за кордон до 4 млн. пудів зерна [8, с. 248-250].

Перше місце за вивозом зернових серед російських портів на Дунаї займала Кілія. У врожайні роки з міста відправлялося за кордон до 12 млн. пудів зерна (кукурудзи, жита, ячменю). Все більшого значення у торгівлі з чорноморськими та балканськими портами набувало Рені. Сюди доставлялося багато вантажів з Одеси, потім вони направлялися в придунайські країни. Товари, які поступали з цих країн до Рені, переправлялися в Одесу, а потім у Росію [10, арк. 13].

Основним ринком збуту експортної продукції була Османська імперія. Збіжжя постачалося безпосередньо до Стамбула та портів Валахії - Галаца, Тульчі, Суліни. Зростання інтересу купецтва Османської Порти до придунайської торгівлі пояснювалося нижчими цінами на експортні товари, ніж в Одесі [3, с. 49]. Незернову продукцію експортували у Балканські держави та Австро-Угорщину. Болгарія імпортувала вугілля, гас, який був якісніше та дешевше англійського і американського, Сербія та Болгарія – сіль, гас, а Румунія і Австро-Угорщина - гас, вугілля, рибу, худобу і незначну кількість готової продукції.

До дунайських портів привозили, в основному, ліс. У необробленому вигляді деревина збувалася на дрова, використовувалася для випалювання вугілля, а також для виготовлення різних виробів (бочок, коліс, плугів). Крім лісу завозили свинину, сільськогосподарські машини, мануфактурні вироби, керосин тощо.

На початку ХХ ст. на долю придунайських портів припадало 73 % експорту і 27 % бессарабського імпорту та 6,1 % південноукраїнського і 2,5 % від загальноімперського вивозу зерна. Російський дослідник В. Жуков зазначав, що в цей період: «…близько третини експорту Бессарабії вивозилося з придунайських портів» [6, с. 27]. Невеликі південнобессарабські порти, які не мали потужної торговельної інфраструктури, займали вагоме місце у міжнародній та транзитній торгівлі Російської імперії.

Слід зазначити, що у структурі експорту з дунайських портів спостерігається домінування кормового зерна, головним чином ячменю та кукурудзи. Провідне місце серед незернового вивозу займав гас, експорт якого становив 61 - 89 %. Найбільшим постачальником кавказького гасу серед портів Півдня України був Ренійський порт. Друге місце належало вивозу риби, що складав 24 - 31,5 % [8, с. 261].

Таким чином, портові міста Південної Бессарабії розвивалися, перш за все, як торгові центри. Основним формами внутрішньої торгівлі були ярмарки та базари і лавки. Внутрішня торгівля регіону значно поступалася за обігами зовнішньоторговельним операціям. Головними товарами експорту були сіль, фрукти, виноградне вино, тютюн, худоба, зерно, риба, продукти тваринництва, що вивозилися до інших губерній Російської імперії та країн Європи.

 

Література:

1. Абакумова-Забунова Н.В. Русское население городов Бессарабии ХІХ в. / Н.В. Абакумова-Забунова. – Кишинев : Ch. Business-Elita, 2006. – 519 с.

2. Бачинська О.А. Українське населення Придунайських земель XVIII - початок XX ст. (заселення й економічне освоєння): Монографія / О.А. Бачинська. – О. : Астропринт, 2002. – 328 с.

3. Берг Л.С. Бессарабия: Страна – люди – хозяйство / Лев Семенович Берг. – Петроград : Огни, 1918. – 224 с.

4. Бессарабия / [географический, исторический, статистический, экономический, этнографический, литературный, и справочный сборник] / [под ред. П.А. Крушевана]. – М. : Типография А.В. Васильева, 1903. – 368 с.

5. Гросул Я.С. Очерки истории народного хозяйства Бессарабии. 1812–1861 гг. / Я.С. Гросул, И.Г. Будак. – Кишинев : Картя молдовеняскэ, 1987. – 399 с.

6. Жуков В.И. Города Бессарабии 1861–1900 гг. Очерки социально-экономического развития / Виктор Ильич Жуков. – Кишинев : Штиинца, 1975. – 291 с.

7. Защук А.И. Статистика и этнография Бессарабской области / Александр Иосифович Защук // Записки Одесского общества истории и древностей. – 1863. – Т. V. – С. 491–586.

8. История городов и сёл Украинской ССР [в 26 т.]. Одесская область / Редкол. тома: А.П. Чередниченко [предс. редкол.], А.Д. Бачинский, С.Я. Боровой и др. – К. : Главная редакция Украинской советской энциклопедии, 1978. – 866 с.

9. Комунальна установа Ізмаїльський архів (далі – КУІА). – Ф. 56. Канцелярія Ізмаїльського градоначальства (1819–1917 рр.). – Оп. 1. – Спр. 212 : Листування з Ізмаїльською градскою думою про переведення базару на нову площу, розміщення у зв'язку з цим пересувних лавок, порядку і предметах торгівлі (1833–1834 рр.). – 21 арк.

10. КУІА. – Ф. 56. Канцелярія Ізмаїльського градоначальства (1819–1917 рр.). – Оп. 1. – Спр. 560 : Статистичні відомості про стан міст Рені та Кілія за 1842 р. (1842–1843 рр.). – 20 арк.

11. КУІА. – Ф. 56. Канцелярія Ізмаїльського градоначальства (1819–1917 рр.). – Оп. 1. – Спр. 208 : Записки, рапорти та відомості Ізмаїльського градоначальника про стан і розвиток торгового судноплавства по Дунаю через порти Ізмаїл та Рені (18321–834 рр.). – 97 арк.

12. Свиньин П. Статистика. Описание Бессарабской области. Составлено ведомства государственной коллегии иностранных дел надворным советником Павлом Свиньиным, 1.06.1816 г. / Павел Свиньин // Записки Одесского общества истории и древности. – Т.VI. – 1867. – С. 175–320.

13. Стати В. История Молдовы / Василе Стати. – Кишинев : S.n., 2003. – 480 с.

Поиск по сайту

Please publish modules in offcanvas position.