Наукові конференції, Научные конференции » УКРАЇНА НАУКОВА (24-26.12.13 » Гичка О. І. БОРОТЬБА З ГОСТРИМИ ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ В УКРАЇНІ (1943–1950 рр.)

Гичка О. І. БОРОТЬБА З ГОСТРИМИ ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ В УКРАЇНІ (1943–1950 рр.)

Категорія: УКРАЇНА НАУКОВА (24-26.12.13, Історія

Гичка О. І.

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, Україна, м. Черкаси

 

БОРОТЬБА З ГОСТРИМИ ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ В УКРАЇНІ (1943–1950 рр.)

 

Вступ. Сучасний період державного будівництва України супроводжується зростанням ролі історичних знань, підвищенням інтересу до практики й досвіду минулих років. Дослідники все більше уваги приділяють розгляду проблем повсякденності, стосункам особистості і влади, настроям, умовам життя і побутовим потребам людей, оскільки без цього неможливо відтворити цілісну картину історичного розвитку країни.

Роблячи акцент на соціальному її вимірі, на факторах, що впливали на життя простих громадян важливим є розгляд історії охорони здоров`я країни. В цьому контексті актуальності набуває проблема подолання негативних медико-санітарних наслідків Великої Вітчизняної війни, і зокрема питання організації боротьби з епідеміями гострих інфекційних хвороб, спалахи яких охопили в повоєнні роки всю Україну.

Мета доповіді – показати боротьбу медичних закладів України з епідеміями гострих інфекційних захворювань, що охопили населення України в 1943 – 1950 рр.

Виклад основного матеріалу. У 1941–1943 рр. фашисти цілеспрямовано знищували заклади мережі охорони здоров’я, що позбавило мирне населення кваліфікованої медичної допомоги. Ліквідація аптек та зростання цін на ліки не давало можливостей зубожілому населенню придбати необхідні медикаменти. Повне, або часткове знищення лазень, каналізаційних стоків, водогонів призвело до значного погіршення санітарно-гігієнічного стану населених пунктів. Поширювалися та розповсюджувалися інфекційні хвороби. Для прикладу, в 1944 р. смертність від паразитарних тифів в областях, які перенесли окупацію, була на 125% вища, ніж в тилових областях СРСР. Значно зросла на окупованих територіях і смертність від дизентерії та холери. Характерним було те, що більшість хворих були селянами. Так, наприклад, на 1943 р. з усіх хворих на паразитарні тифи в цей період 85% складало саме сільське населення [1, 137].

Окрім того спостерігалося стрімке погіршення санітарного стану у тилових районах країни у зв'язку з великим напливом біженців із зони бойових дій. На цих територіях відмічалося різке зростання числа захворювань висипним і черевним тифами, дизентерією і малярією. Взагалі в 1943–1945 рр. найбільшу загрозу здоров’ю населення представляв висипний тиф через його масове розповсюдження на окупованих територіях. Так якщо в 1941 р. хворих було лише трохи більше, ніж в 1940-му, то вже в 1942 році їх число збільшилося в шість разів і склало близько 400 тис.

Масштаб поширення важких інфекції викликав занепокоєння республіканських органів охорони здоров’я, адже виникнення епідемії свідчило про неефективну діяльність владних структур в напрямку відновлення санітарно-гігієнічного комплексу в республіці. 13 січня 1944 р. Раднарком УРСР та ЦК КП(б)У видали Постанову “Про санітарно-епідемічні заходи по боротьбі з висипним та черевним тифом” [2, 56]. Дана постанова закріпила контроль над епідемічною ситуацією за місцевими органами охорони здоров’я та зобов’язала місцеві органи влади надавати всіляку допомогу для боротьби з епідемічними захворюваннями.

В літньо-осінній період 1944 р. вдалося в значній мірі зменшити захворювання на висипний тиф і повністю ліквідувати вогнища черевного тифу. Проте говорити про повну ліквідацію вогнищ інфекційних захворювань УРСР було ще зарано. Вдовольнившись першими успіхами проведеної широкомасштабної роботи, більшість керівників обласних і районних відділів охорони здоров’я послабили свою діяльність у проведенні протиепідемічних заходів. Ця недбалість призвела до того, що наприкінці 1944 р. кількість захворювань знову почала зростати. Причин цьому було декілька: несвоєчасне виявлення хворих та затримка їх госпіталізації, незадовільна робота лікарів на санітарних пропускниках при огляді реевакуйованих, нечітке виконання розпоряджень НКОЗ УРСР стосовно боротьби з епідемічними хворобами [3, 57].

З метою подальшого зниження захворювань паразитарними тифами в зимово-весняний період 1945-1946 рр. Наркомздоров СРСР видав наказ, який зобов’язував місцеві органи влади забезпечити своєчасну госпіталізацію хворих з підозрою на тиф протягом доби, активно виявляти хворих шляхом подвірних обходів, проводити дезінфекцію в місцях захворювання і здійснювати нагляд за ними протягом 25 діб [4, 15].

У кінці 1945 р. спалахи епідемії фіксувались в більшості областей України, що свідчило про неефективні методи боротьби з паразитарними тифами. Для покращення санітарно-епідемічної ситуації в Україну було направлено з інших республік 1339 лікарів та середнього медперсоналу. Цей крок повинен був прискорити процес виявлення хворих та більш ефективне лікування [5, 77].

Це дало свої результати. Так зокрема, намітилися позитивні зрушення в в боротьбі за ліквідацію паразитарних тифів на Україні. Слід відмітити, що у східних областях УРСР досягнення ці були більш значні у порівнянні із західними областями, звільненими від окупації пізніше, де боротьба з медико-санітарними наслідками війни розпочалася лише в кінці 1944 р. І не дала ще помітних результатів. Загальне зниження захворюваності паразитарними тифами склало в 1945 р. 10% у порівнянні з 1944 р. [6, 99]. Захворюваність дизентерією в 1945 р. в порівнянні з захворюваністю в 1944 р. знизилася в 2,5 рази, а захворюваність токсичною диспепсією, в порівнянні з 1943 р. знизилася у 10 разів. Захворюваність на дифтерію зменшилася в 1945 р. на 48%, скарлатину – на 30% [6, 100].

Та вже в кінці 1946 р. в Україні був зафіксований новий спалах захворювань паразитарними тифами. Відповідальність за неефективні методи боротьби з ними було покладено на обласні ради депутатів трудящих та керівників місцевих органів охорони здоров’я. Це викликало збільшення постанов і розпоряджень, що приймалися радами в різних областях України стосовно складної епідеміологічної ситуації. Було прийнято рішення про відкриття додаткових місць в інфекційних відділеннях в кількості по 25 ліжок для госпіталізації хворих на висипний та поворотний тифи [7, 60].

Разом з постановою про збільшення кількості інфекційних ліжок проводилася робота по вивченню фактичних причин росту захворювань на паразитарні тифи. Було відзначено незадовільну роботу місцевих органів охорони здоров’я і районних надзвичайних протиепідемічних комісій, поганий санітарний стан місць масового скупчення людей, слабку роботу комунальних лазень та дезкамер. З метою подолання вищеназваних недоліків Рада Міністрів УРСР 31 березня 1947 р. Прийняла постанову “Про покращення боротьби з епідемічними захворюваннями”, в якій зазначила напрямки діяльності місцевих органів влади: покращити роботу надзвичайних протиепідемічних комісій, у десятиденний термін перевірити стан і роботу існуючих лазень і дезкамер, прикріпити уповноважених районних надзвичайних протиепідемічних комісій до населених пунктів, що найбільше вражені паразитарними тифами [7, 60].

В найбільш складні в епідемічному плані населені пункти були направлені спеціальні протиепідемічні комісії, метою яких було виявлення недоліків у діяльності місцевих органів влади з проведення протиепідемічних заходів. За їх висновками спалахи інфекційних хвороб були результатом злочинної бездіяльності місцевих органів влади. Внаслідок проведення розслідувань по факту розповсюдження паразитарних тифів значна кількість заввідділами місцевих органів охорони здоров’я була звільнена і притягнута до адміністративної відповідальності. Проте ці заходи виявилися малоефективними.

Лише у весняно-літній період 1948 р. над зусиллями лікарів в республіці вдалося повністю ліквідувати захворювання на поворотний тиф. Але захворювання на висипний тиф, хоча і в меншій кількості, продовжували фіксуватись. На кінець року вони були в основному поодинокі, хоча в деяких віддалених районах Київської області (Уманському, Христинівському) через пізню госпіталізацію, неефективну дезінфекцію вогнищ ще виникали масові захворювання на висипний тиф в осінньо-зимовий період [7, 61].

Більшість існуючих повідомлень стосовно даної проблематики запевняють, що в 1945-1946 рр. “внаслідок самовідданої праці медичних працівників успішно ліквідувались епідемії та епідемічні спалахи інфекційних захворювань…” [3, 60].

Проте архівні факти все ж доводять існуванняепідемій в 1947 – 1948 рр. та поодинокі випадки захворювань протягом 1949-1950 рр. Тож згідно з фактичним матеріалом можна стверджувати, що з епідеміями гострих інфекційних хвороб в Україні тривала протягом 1943-1950 рр. [2, 17].

Висновок. Подолання нестабільної епідеміологічної ситуації в Україні у повоєнний період вимагала залучення значної кількості спеціалістів, чіткої, скоординованої діяльності відповідальних посадових осіб та постійного контролю з боку керівних органів. Та, незважаючи на складність епідеміологічної ситуації, подальший розвиток епідемій було зупинено, і на кінець 1950 р. фaктів захворювань на паразитарні тифи вже не зафіксовано. Тож дії лікарів, скеровані вказівками МОЗ УРСР, призвели до позитивних результатів: один із наслідків окупаційного режиму епідемії інфекційних хвороб – вдалося здолати.

 

Література:

1. Суетин Г.Н. Краткий обзор деятельности Государственной санитарной инспекции УССР за 1944 г. / Г.Н. Суетин // Здравоохранение в УССР в 1944 г. – К.: Медгиз, 1947. – С. 140–155.

2. Вронська Т.В. В умовах війни: життя та побут населення міст України (1943 – 1945 рр.) / Т. В. Вронська. – К.: Ін-т історії НАН України, 1995. – 83 с.

3. Ларін А.Ф. Боротьба за поліпшення санітарного стану визволених районів УРСР (1943 – 1945 рр.) / А.Ф. Ларін. Н. В. Маковська // Український історичний журнал (далі УІЖ). – 1986. – № 12. – С.55 – 61.

4. Державний архів Черкаської області. – ф. Р-856. – оп. 1. – спр. 13. – 112 арк.

5. Ларін А. Ф. Братерська допомога народів СРСР у відновленні роботи лікувальних закладів УРСР (1943 – 1945 рр.) / А. Ф. Ларін, І. М. Сахарчук // УІЖ. – 1982. – № 8. – С. 75 – 78.

6. Кононенко И. Ф. О борьбе с паразитарными заболеваниями среди населения Украинской республики / И. Ф. Кононенко // Врачебное дело. – 1946. – № 5. – С. 95–104.

7. Перехрест І. В. Боротьба з епідеміями паразитарних тифів в Україні у повоєнний період (1944 – 1950 рр.) / І. В. Перехрест // Наукові праці: Науково-методичний журнал.– Т.32. – Вип. 19.: Історичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. – С. 58 – 61.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^