Наукові конференції, Научные конференции » УКРАЇНА НАУКОВА (24-26.12.13 » Давид Г. О. КВІТНЕВЕ ПОВСТАННЯ 1876 р. У БОЛГАРІЇ В ОЦІНЦІ РОСІЙСЬКОЇ КОНСЕРВАТИВНОЇ ТА ЛІБЕРАЛЬНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Давид Г. О. КВІТНЕВЕ ПОВСТАННЯ 1876 р. У БОЛГАРІЇ В ОЦІНЦІ РОСІЙСЬКОЇ КОНСЕРВАТИВНОЇ ТА ЛІБЕРАЛЬНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Категорія: УКРАЇНА НАУКОВА (24-26.12.13, Історія

Давид Ганна Олександрівна

Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна, м. Ізмаїл

 

КВІТНЕВЕ ПОВСТАННЯ 1876 р. У БОЛГАРІЇ В ОЦІНЦІ РОСІЙСЬКОЇ КОНСЕРВАТИВНОЇ ТА ЛІБЕРАЛЬНОЇ

ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

 

Східна криза 1875 – 1878 рр. була досить важливою подією міжнародного життя Європи. Вона була породжена процесом посилення внутрішнього розкладу Османської імперії, широким розвитком національно-визвольної боротьби південнослов'янських народів, що перебували під владою Порти та загостренням суперечностей між великими державами в їх суперництві за політичний та економічний вплив на Балканах. Причиною національно-визвольних повстань на Балканах було важке становище слов’янських народів, що тут проживали. Їх права, людська гідність і життя були абсолютно нічим не гарантовані, не захищені від свавілля турецьких чиновників. Посилення економічного, політичного та національного гноблення з боку Порти викликало антитурецькі виступи всіх верств населення Балкан, які вимагали зміни напівфеодального режиму і національного визволення.

Квітневе повстання 1876 р. стало значним кроком на шляху до звільнення Болгарії від турецького панування. Воно, звичайно ж, не було залишене без уваги російської громадськості. Аналізу ставлення російської думки щодо національно-визвольного руху в Болгарії періоду Східної кризи присвячено чимало наукових праць. У радянській історіографії (А. А. Улунян [8, 9], В. М. Виноградов [2], Ю. О. Писарев [6]) акцентували увагу на дослідженні революційної боротьби болгарського народу та характеристиці радикальної суспільно-політичної думки. Сучасні ж вітчизняні та російські дослідники А. В. Стецюк [7], І. Ф. Макарова [6], Б. М. Білунов [1], розглядаючи ставлення всіх напрямів громадської думки Росії до подій у Болгарії, не віддають перевагу жодному з них.

Події в Боснії і Герцеговині 1875 р. стали поштовхом до початку повстання проти турецького панування в Болгарії. У вересні 1875 р. Болгарський центральний революційний комітет, який перебував в румунському місті Джурджу, і революційні комітети в Болгарії розпочали підготовку до виступу. Велике народне зібрання Пловдівського революційного округу затвердило рішення про початок повстання 1 травня 1876 р. Але, внаслідок того, що турецькій владі стало відомо про підготовку до виступу, його початок довелося перенести. 20 квітня 1876 р. відбулись перші виступи повстанців. Найбільшого розмаху рух отримав в південній Болгарії, де головними центрами повстання стали міста Панагюріште та Копрівштіца. В інших частинах країни повстання було у вигляді розрізнених дій невеликих загонів, які були розгромлені.

Російське суспільство відразу ж відгукнулось на події в Болгарії, адже Квітневе повстання стало новим етапом у розвитку Східної кризи. Перші повідомлення про виступи повстанців з’явилися вже 24 квітня в ліберальних газетах «Новое время» і «Голос», а 25 квітня – в газеті консервативного спрямування «Русский мир». З початку травня про Квітневе повстання заговорила майже вся російська преса. В консервативній газеті «Московские ведомости» публікувалися повідомлення з Пловдіва, а в іншій консервативній газеті «Русский мир» події в цьому окрузі висвітлювались у постійних кореспонденціях з Тирново. «Повстання в Болгарії поширюється з нестримною швидкістю», – повідомляв видавець газети «Русский мир» генерал М. Г. Черняєв [3, c. 52].

Болгарське повстання викликало різні оцінки в громадських колах Російської імперії. Слід відзначити, що були випадки, коли частина консервативних і ліберальних видань дотримувалася єдиного погляду з одного й того ж питання, а інша – висловлювала протилежну думку. Наприклад, однаково стриману позицію по відношенню до Квітневого повстання спочатку зайняли «Московские ведомости» і «Голос». Газети «Русский мир» і «Новое время» розглядали повстання як результат тривалої підготовки болгарського народу до боротьби з іноземним ярмом. В свою чергу, «Московские ведомости», консервативна журнал-газета «Гражданин» і ліберальна газета «Русские ведомости» прийшли до висновку, що повстання в Болгарії було спровоковано Портою.

На початку повстання представники консервативного напряму громадської думки наголошували на безкорисливості визвольної місії царизму на Балканах, цілі й завдання якої зводилися до порятунку від фізичного знищення пригноблених християнських народів. Проте згодом вже викривалися безпосередні інтереси Росії на Балканах: зміцнення політичного впливу в регіоні й намагання дістати підтримку серед широких мас населення в цьому краї. Використовуючи популярне серед російського народу гасло звільнення «братів слов'ян», царизм в першу чергу переслідував свої політичні та економічні інтереси на Балканському півострові, сподівався переможною війною зміцнити своє внутрішнє становище, підняти свій міжнародний престиж.

Стриману позицію до Квітневого повстання зайняла газета «Московские ведомости», редактором якої був М. Н. Катков. Він підтримував зв'язок з урядовими верхами і з князем М. Шаховським, секретарем російського посольства в Константинополі, інформацією якого користувалася газета. Ставлення до боротьби балканських слов'ян знайшло своє відображення в консервативній газеті «Новий час». На її сторінках виступав член Державної ради, колишній посланець в Стамбулі В. П. Тітов. Він писав, що царський уряд не прагнув до територіальних завоювань, а ставив своєю метою створення дружніх слов'янських держав. На його думку, уряд не міг допустити політичних помилок і «втратити симпатії слов'ян». Якщо Росія не надала б допомогу слов'янам, то вони змушені були б звернутися до Англії, а утворення на Балканах нових ворожих Росії держав, позбавило б її назавжди виходу до Чорного моря і поставило б у залежність морську торгівлю Південної Росії від Англії, яка опанувала б протоки [9, с. 87].

У ліберальній громадській думці відзначалось інше ставлення до подій. Зокрема, у виданні «Петербурзька газета» 30 квітня з’явилась стаття під назвою «Початок кінця», в якій зазначалося, що свавілля уряду Порти по відношенню до християнського населенню довело до того, що миролюбні болгари примушені були взятися за зброю, і тепер «вся Румелія до самих Родопських гір знаходиться у повстанні» [8, с. 124]. Згодом у цій же газеті вийшла стаття під назвою «Проекти умиротворення Туреччини», автор якої закликав європейські держави до невтручання у справи слов'ян, посилаючись на приклад невтручання, застосований до Італії й Іспанії. Закінчувалася стаття питанням: «невже принцип невтручання не може бути застосований до слов'ян?» [6, c. 32]. Кореспонденти газети «Голос» виступали за мирне врегулювання подій на Балканах і зазначали, що основою вирішення проблеми є «узгоджені дії Росії з Австро-Угорщиною у слов’янському питанні» [8, с. 127].

У регіональній ліберальній газеті «Одесский вестник», зазначалося, що причиною Квітневого повстання були нові порядки, які з осені 1875 р. стали настільки обтяжливими, що їх не змогли більше терпіти болгари [5, с. 118]. На сторінках газети розроблювався власний варіант вирішення кризи на Балканському півострові, в якому зазначалося, що слід або «надати всім елементам на Балканському півострові повну свободу дій, або провести енергійне і негайне втручання у справи Туреччини» [8, с. 132]. Надалі в міру поглиблення кризи, громадська думка Російської імперії стала песимістично ставитися до можливості дипломатичного врегулювання південнослов'янського питання.

У перші дні повстання і в наступні, коли вже було ясно, що повстання зазнає поразки, консервативні й ліберальні газети рясніли повідомленнями про вдалі битви болгарських повстанців з османськими військами. Військові сили повсталих на сторінках періодичної преси перебільшувались, відомості часто були суперечливими, але оптимістичними. У виданнях також висловлювались надії на успіх болгарських повстанців.

Нову хвилю обурення у російського суспільства викликало жорстоке придушення повстання турецькою армією, в результаті якого було вбито більше 30 тис. чоловік, в тому числі жінок і дітей [1, с. 145]. Ці події сколихнули світову громадськість й дістали назву «болгарські жахи». Журналісти багатьох західних видань неодноразово зазначали про насилля над мирним болгарським населенням з боку турецької влади. А подекуди, безчинство по відношенню до болгар, викликало осуд і з боку самого турецького населення.

На сторінках практично всіх російських періодичних видань було висловлене невдоволення таким подіями в Болгарії й лунали заклики до прийняття активних дій російським урядом у вирішення питання. Виступаючи проти придушення Квітневого повстання, в газеті «Московские ведомости» вимагали повної незалежності слов'ян. В опублікованих виданням статтях були прагнення спонукати російську громадськість до більш активної участі в наданні допомоги південним слов'янам. Крім того, вони прагнули донести до уряду, що для вирішення слов'янського питання необхідно його втручання. В газеті «Русский мир» було опубліковано статтю, присвячену становищу в Болгарії. В ній зазначалось, що Герцеговина та Боснія, якими вже цілий рік займається Європа, змусили наче забути про «більш близьку та більш нещасну Болгарію, якою вже ніхто не цікавиться, крім рідної для неї Росії» [8, с. 134]. Продовжуючи думку, автор статті ставив запитання: «чи може російський народ залишатися холоднокровним і байдужим зважаючи на такий стан справ у країні, що не має у всьому світі божому іншої опори, крім природного народного почуття російського суспільства» і сам же відповідав, що болгарам звичайно ж не буде відмовлено в російській підтримці [8, с. 135].

Події в Болгарії знайшли відображення не лише в російській періодичній пресі, а й в творах відомих тогочасних письменників та поетів, таких як Я. П. Полонський, А. М. Трефолев, І. Вазов, І. С.Тургенев, Ф. М. Достоєвський. Так, поет Я. П. Полонський відгукнувся на Квітневе повстання віршем «Болгарка», який було опубліковано в газеті «Неделя» [4, с. 125]. Оспівуючи боротьбу болгар за свою незалежність інший поет А. Н. Трефолев присвятив болгарської темі 15 віршів. Ним була написана також брошура «Добрим російським людям – ярославцям!», в якій поет розповів про Квітневе повстання і звернувся до мешканців сіл, сільських вчителів, учнів і священиків із закликом надати своїм братам допомогу – моральну і матеріальну [4, с.126]. На захист болгарського народу активно виступив Ф. М. Достоєвський. Болгарські події займають чільне місце в його «Дневнике писателя» за 1876 і 1877 роки [3].

Отже, повстання в Болгарії 1876 р. знайшло своє яскраве відображення в російській консервативній і ліберальній громадській думці. Практично всі передові видання, редакторами яких часто були відомі тогочасні суспільно-політичні діячі, поети та письменники, друкували повідомлення про події в Болгарії. На сторінках газет по різному висвітлювались як причини повстання, так і підходи до вирішення кризи: від принципу невтручання у справи слов’ян до дипломатичного врегулювання конфлікту російським урядом. Після жорстокого придушення Квітневого повстання, що викликало обурення як світової, так і російської громадськості, сторінки російських видань рясніли закликами до російського уряду, спонукаючи його до негайного втручання у ситуацію на Балканах.

 

Література:

1. Билунов Б. Н. Апрельское восстание / Б. Н. Билунов // Болгария и Россия: Сборник трудов Б. Н. Билунова. – М. : Институт славяноведения и балканистики РАН, 1996. – С. 143 – 148

2. Виноградов В. Н. Русско-турецкая война 1877–1878 гг. и освобождение Болгарии / В. Н. Виноградов. – М. : Мысль, 1978. – 295 с.

3. Достоевский Ф. М. Дневник писателя. / Сост., комм. А. В. Белов / Отв. ред. О. А. Платонов. – М. : Институт русской цивилизации, 2010. – 880 с.

4. Калиганов И. И. Болгары глазами русских в ХІХ столетии (национальный характер и взаимовосприятие) / И. И. Калиганов // Славянский мир в глазах России: Динамика восприятия и отражения в художественном творчестве, документальной и научной литературе : [сборник статей / под ред. Л. Н. Будагова]. – М. : Институт русской цивилизации, 2011. – С. 107 – 138.

5. Макарова И. Ф. Апрельское восстание 1876 года в Болгарии: две версии одного события / И. Ф. Макарова // Studia Balkanica. К юбилею Р.П. Гришиной. – М. : Институт славяноведения и балканистики РАН, 2010. – С. 105 – 127.

6. Писарев Ю. А. Восточный кризис 1875–1878 гг. и общественность России / Ю. А. Писарев // Славянский сборник. – Вып. 3. – Саратов: Изд. Саратовского ун-та, 1985. – С. 28 – 40.

7. Стецюк А. В. Політичні аспекти національно-визвольної боротьби слов'янських народів Османської імперії 50 – 70 рр. XIX ст. у тогочасній російській періодиці : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / А. В. Стецюк. – Чернівці, 2006. – 20 с.

8. Улунян А. А. Апрельское восстание 1876 года в Болгарии и России (очерки) / А. А. Улунян. – М : Наука, 1978. – 212 с.

9. Улунян А. А. Возрождение Болгарии (к 125-летию освобождения Болгарии) / А. А. Улунян // Славяноведение. – 2003. – №3. – С. 83 – 90

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^