Наукові конференції, Научные конференции » Мистецтво » Шайдецька В. А. ДУХОВНА ПРАВОСЛАВНА МУЗИКА. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ МУЗИКИ.

Шайдецька В. А. ДУХОВНА ПРАВОСЛАВНА МУЗИКА. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ МУЗИКИ.

Категорія: Мистецтво, Сучасна наука в мережі Internet (25-27.02.2013 р.)

Шайдецька В. А.

Викладач Університетського коледжу

Київського Університету імені Бориса Грінченка

ДУХОВНА ПРАВОСЛАВНА МУЗИКА.

ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ МУЗИКИ.

У статті розглядаються основні аспекти розвитку духовної православної музики.

Ключові слова: церковний спів, богослужіння, осьмогласнийспів,християнство.

В статье рассматриваются основные аспекты развития духовной православной музыки.Ключевые слова: церковное пение, богослужение, осьмогласное пение, христианство.

This article is considered main aspects of development of Orthodox spiritual music.

Keywords: church singing, divine service, singing osmohlasnyy, Christianity.


Значення Церковного співу в богослужінні відноситься до розряду найважливіших питань, подібно ролі дихання для життя людини. Спів - це молитва, душа богослужіння. [1]Церковний спів є однією з яскравих сторінок Православного Священного переказу, він нерозривно пов'язаний з богослужінням, - символічним дійством, що повноцінно виражає прагнення віруючих до благодатної освіти. Підлеглий Статуту - канонічному, священному сценарію - він включає чіткий план рухів тих або інших чинів священнослужителів, чергування співу і речитацiї, послідовність участі хору, мас віруючих. Причому присутність музичного елементу тут є невід'ємним зв'язуючим компонентом.

Церковній спів, аналогічно «музичній оправі», оформляє ритуальні дії, підкреслюючи їх сутність.

Спочатку християнське богослужіння знаходилось в близьких відносинах із старозавітним, проводилось в храмі Єрусалимському. Апостоли і перші християни, з одного боку, перебували завжди в храмі, "прославляючи і благословляючи Бога”, з другого боку, складали свої власні християнські збори по будинках. Наступники Святих апостолів, продовжували працю, встановлену на ниві Богослужбового співу. Учень святого Євангеліста Іоанна Богослова святий Ігнатій Богоносець (40-107) вводив антифоннийспів в антиохійськихцерквах. Співацька практика перших століть християнства, за свідченням письменників того часу (Філон, I ст.; Тертулліан, II ст.), створила різні виконання і певний тип Богослужбового співу, який вже з III-го століття почав кристалізуватися в різні гласи, що послужило початком, народження системи осьмогласся.

Християни перших століть співали: або всі разом — загальнонародно, або окремими групами, коли, наприклад, спів чоловіків чергувався зі співом жінок, а іноді співав один співак — самостійно, або з підспівуванням народу, що було запозичено із старозавітної церкві. Четверте століття — золоте століття стрімкого розвитку всіх Богослужбових чинів, завдяки Міланському едикту, що дав можливість вільного християнського віросповідання. Це століття стало часом посиленої співацької діяльності, чому сприяв і негативний чинник — поява єресі, в боротьбі з якою святі отці: Василь Великий (329-379), Іоанн Златоуст (347-407), Єфрем Сірін (373), Опанас Великий (296-373) і Амвросій Медіоланський — користувалися співом, як одним з могутніх засобів дії на народ, на противагу єретикам. До цього часу відноситься послання Лаодікийського собору (364) про введення для Богослужінь особливих відповідальних співаків і читців, що свідчить про якісну необхідність співу при Богослужінні на більш високому рівні.

Церковній спів був принесений на Київську Русь разом з Християнством з Візантії. Відомо, що задовго до офіційного хрещення Русі в 988 р. князем Володимиром, в Києвіі навіть біля Великого Новгорода були християнські общини, були християнські храми, де йшло богослужіння. В язичницькій дружині князя Володимира також були християни-варяги. Давні і тісні зв'язки Стародавньої Русі з Візантією примушують припустити, що ці одиночні християнські общини бiльше за все належали до візантійського обряду. Поза сумнівом, це вже підготувало князя Володимира до прийняття християнства саме східного, візантійського, а не латинського обряду.

Незабаром після спорудження Київського Софійського собору по виклику князя Ярослава Мудрого до Києва приїхали три грецькі співаки і, за свідченням Нестора, навчили слов'ян демественному співу.

Але через деякий час стали з'являтися і російські місцеві знавці співацької справи. В першому на Русі Києво-Печерському монастирі Феодосий Печерський, перш за все поклопотався про злагоджений, "доброгласний"спів монастирського хору. Феодосієм Печерським було введене на Русі основоположне поняття візантійського вчення про "ангелогласнийспів". Стародавні майстри співу не тільки використовували візантійські зразки, але і творчо їх переробляли, створивши національні твори яскравої цінності і краси. Хорова церковна музика, разом з іконописом і архітектурою, склали своєрідну сторінку культури Стародавньої Київської Русі.

Найзагальнішою основою східно-християнського співу, що визначає його корінну відмінність від західно-християнської, католицької, є принцип хорового одноголосся без інструментального супроводу. Якщо у деяких країнах Західної Європи вже в VII столітті до участі в богослужінні був допущений орган, а в кінці IX століття в культовий спів проникають елементи багатоголосся, то в Греції одноголосна традиція зберігається й понині.

Основоположником візантійської гімнографії вважається св. Роман Сладкоспівець, що створивкондак- окремі строфи якої називалися тропарями(у пізніший час назва "кондак" була привласнена зовсім іншій формі співу). В кінці VII – на початку VIII століть виникла форма канона. Кожний канон складається з 9 пісень, які у свою чергу розподіляються на строфи-тропарі. В основу поетичного змісту канону встановлено 9 біблійних пісень, але надалі гімнографивдавалися до використовування і новозавітнихтем. Всі строфи пісниканону побудовані поодинці на зразок - ірмосуі виконуються на той же наспів. До XI століття склався жанр стихіри- співу, що містить розповідь про свято або святого на честь якого воно складено. Від змісту виділялися окремі групи стихір (наприклад - догматики,евангельськістихіри та інші). Всі ці гімнографічніформи під тими ж назвами увійшли до богослужебної практики Стародавнього Києва.

Десяте століття було часом розквітуосьмогласногоспіву Східної Церкви.

У XI столітті у наших предків з'явилися не тільки власний церковно-співацький спів, створений в одноголосній формі, в якій був перенесений до нас спів зі Сходу, але навіть власний невменнийзапис— крюковий абознаменний. Складені староруською піснетворчістюстихирисвятим — Феодосію Печерському (1095), свв. князям Борису та Глібу (1072) і в пам'ять торжества перенесення мощів святителя Миколи в Бар (1087), знаходяться в найстародавніших нотних книгах (XII в.), і по досконалості мелодійної техніки не поступалися грецьким зразкам. Перший церковний спів на Київській Русі, що зберігся в рукописах, починаючи з XI і XII століть, відомий під назвою «великого знаменного розспіву».З XI століття по XVI ст.. в практиці співаківне було інших розспівів, окрім знаменного. Таким чином, знаменний розспів, що служив Церкві впродовж 700 років, — це був єдиний розспів, який прикрашав молитовною глибиною православний клірос. Разом з основним знаменним розспівом до XVII століття утворилися інші розспіви, в тісному зв'язку з основним, і перше місце з них зайняв «демественний розспів», — основна його відмінність від знаменного — непідлеглість гласовій системі, навіть тексти для розспіву вибиралися негласові — задостойники, многоліття, величання, архієрейські служби. Разом з демественним існував і «путєвой» розспів, що уживався в основному для повільних співів і навіть мав власну систему мелодійної фіксації.

З ХVI ст. в церковній музиці запроваджується багатоголосний так званий партесний спів, який шанували вся насамперед у великих містах (таких як Львів, Київ, Чернігів). Документи свідчать, що співаки та регенти тих часів мали належну підготовку i легко володіли технікою багатоголосного письма. Відомим керівником хору, композитором та теоретиком другої половини XVII ст.. був Микола Дилецький, який написав перший підручник з теорії музики «Граматика мусикійська». З України церковний партесний спів поширився на всю Східну Європу. З середини XVII ст. з розвитком політичного зв’язку України з Московською державою починається експорт нашої музики до Москви. З цього часу Київська нотація і взагалі музична культура посіла там чільне місце до середини XVIII ст., коли почала домінувати в Москві італійська музика. Центром музичної культури була Київська академія. Тут студенти навчалися грати на різних інструментах, освоювали партесний спів. Вивчені в академії канти і псалми мандрівні дяки і спудеї розносили по всій країні. Для підготовки хористів за царським наказом створили у місті Глухові – столиці останнього гетьмана Кирила Розумовського співацьку школу, що підтримувала міцні зв’язки із західноєвропейською музикою.

Церковний спів не просто оформляє чинопослідовність, але розкриває духовні істини, що містяться в Євангелії і навчанні Церкви, існуючи мелодійною проповіддю, звуковою іконою богослужіння. Генетичний зв'язок церковного співу з вічними, позачасовими цінностями, підвищує естетичну цінність богослужбового співу і робить його відкритим всім історичним періодам.

Література:

  1. Болгарський Д. Значение церковного пеня в Православном богослужении. Інтернетне видання. Прес-служба УПЦ. Стаття від 1.12.2004р.

  2. Вознесенский Иоанн, прот. О всесословном участии народа в церковно-богослужебном пении и о порядке этого пения//Православная жизнь (Orthodox life). 1987. №3 (447). С. 15–24.

  3. Никольский А. Краткий очерк истории церковного пения в период I-X веков // Журнал Московской Патриархии. М., 1994. №6 (ЖМП). 111-130. Ключевые слова: церковное пение.


Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^