Наукові конференції, Научные конференции » Право » Гераськін В. С. НАЗВА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА. ОГЛЯД ДИСКУСІЙНИХ ПИТАНЬ

Гераськін В. С. НАЗВА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА. ОГЛЯД ДИСКУСІЙНИХ ПИТАНЬ

Категорія: Право , Сучасна наука в мережі Internet (25-27.02.2013 р.)

 

Гераськін Валерій Сергійович

 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

НАЗВА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА. ОГЛЯД ДИСКУСІЙНИХ ПИТАНЬ

 

В юридичній літературі найпоширенішим є три термінологічні підходи щодо найменування галузі конституційного права.

 

 

1) Державне право. Цієї термінології традиційно притримуються представники німецького конституціоналізму, Швейцарії та Скандинавських країн [2. с.7]. А також за радянської доби притримувалися такі вчені такі як А. І. Лєпьошкін, А. X. Махненко, Б. В. Щетинін [8. с.10]. Термін «державне право», на відміну від терміна «конституційне право», має загальніший характер і використовується для окреслення системи правових норм, що визначають устрій як конституційної, так і неконституційної (тобто неналежним чином організованої) держави. З урахуванням зазначеного можна зробити висновок, що термін «державне право» доцільно застосовувати як родовий - для позначення відповідної галузі національного права будь-якої держави (і конституційної, і неконституційної). [16. с.10]. А.І. Лєпьошкін виходив з того, що «в радянському суспільстві історично склалося не конституційне, а державне право, яке, відображаючи специфіку предмета правового регулювання певної сфери суспільних відносин, увійшло в систему соціалістичного права як її складова частина[5. с.28].

 

 

 

2) Конституційне право.Даного визначення дотримувалися деякі німецькі науковці, зокрема Хесссе, окремі радянські вчені такі як Н.І Лазаревський І.П. Трайнін, В. Ф. Коток, І. Є. Фарбер, В.А. Рянжин ) [5. с.27]. Й на сьогоднішньому етапі дану позицію займають переважна більшість сучасних вітчизняних конституціоналістів (Ю. С. Шемшученко, О.В. Скрипнюк, В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. )

 

 

 

Так, німецький вчений К. Хессе вважав, що конституційне право ширше державного права, оскільки головне джерело цієї галузі права – Конституція - регулює не тільки суспільні відносини, що виникають у сфері основ державного ладу, але й відносини, що закріплюють основи суспільного устрою, що розширює сферу дії конституційно-правових норм[1].А тому його відома праця мала назву саме як «Основи конституційного права ФРН»

 

 

 

Сучасний український вчений Шемшученко зокрема зазначає, що в умовах, коли Україна розвивається від держави, що ґрунтується на принципі пріоритету держави над особою, до демократичної, правової, соціальної держави, об'єктивно більш прийнятною для даної галузі є назва «конституційне право», яке ґрунтується на тому, що всі суб'єкти державно-правових відносин діють у рамках конституції і д-ва, як правило, не може вивищуватися над особою, громадянином. В Україні конституція традиційно вважається пріоритетним джерелом конституційного права. Вона є базовим документом для всієї правової системи держави. Основне призначення конституції — визначення ролі самої держави відповідно до демократично-правових цінностей. Конституційні норми обмежують державну владу у її втручанні в особисте життя людини. Виходячи з цього, вважається доцільним називати провідну галузь у правовій системі України конституційним правом[4].

 

 

 

3) Конституційне (державне) право. Особливо це характерно для підручниківй наукових статей з конституційного права зарубіжних країн (таких авторів як В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашков). Та праці таких вчених як Н.А Богданова, О.Ф. Фрицький[8. с.11].

 

Відомий вітчизняний вчений-конституціоналіст О. Ф. Фрицький вважає, що в сучасний період різниця між «конституційним» і «державним» правом має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглись у науці та державно-правовій практиці. Отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність цих термінів[3].

 

 

 

Російські вчені Конюхова І.А., Дмитрієв Ю.А., Мухачев І.В вважають, що у зв’язку зі сприйняттям ідей, цінностей і принципів конституціоналізму відповідна галузь права й науки стала йменуватися конституційним правом, що по своєму втримуванню тотожне державному праву [1].

 

 

 

Н.А. Богданова зауважує що конкретна держа­ва сама повинна визначати ім'я відповідній галузі свого національного права, керуючись теоретичними та історичними, об'єктивни­ми та суб'єктивними факторами[8. с.12].

 

Серед причин різних позицій щодо найменування галузі конституційного права варто виділити:

 

 

 

А) Історичні. Українська юридична наука впродовж тривалого часу не відмежовувалася від російського, а на західноукраїнських теренах – від австрійського правознавства. При цьому різниця в наукових підходах спершу була не такою виразною, оскільки російське правознавство вважало зразком для себе концепції насамперед німецьких учених, а останні мало чим різнилися з поглядами їх австрійських колег [6].

 

 

 

Б) Соціальні.Тобто певне відношення суспільства до держави. Яскраво це можна простежити у порівнянні між існуючим у минулому тоталітарним режимом у СРСР, що характеризувався сильним державницько-репресивним апаратом, а отже і обслуговування наукою тодішньої Ленінсько-марксистської ідеології та сучасним періодом розбудови у постсоціалістичних країнах демократичних цінностей спрямованих на ідеологію громадянського суспільства.

 

 

 

На наш погляд варто чітко притримуватись саме термінології «конституційне право України» з наступних підстав:

 

 

 

1) Будь-яку галузь права можна називати «державним правом, що рівнозначне поняттю «право держави» [8. с.10], адже взагалі поняття держави і права взаємозалежні та не можуть існувати окремо одне від одного. Тобто з одного кута зору «державне право» завжди ширше «конституційного», адже включає в себе всі без винятку галузі права. Так би мовити це статистичний підхід. Але у функціональному розумінні термін «конституційне право» є більш чіткім і влучним, адже підкреслює взаємозв’язок держави і суспільства та окремої особи (людини і громадянина).

 

 

 

2) Використання поруч з конституційним правом терміну державне може взагалі призвести до спотворення сутності конституційного права. Адже в багатьох джерелах наприклад розуміння терміну «поліцейське право» дається через такі категорії як «держава», «право держави» [6]. Якщо через такий погляд проводити певні паралелі між конституційним і поліцейським правом можна чітко упевнитись про їхнє різне призначення та цінність.

 

 

 

3) Підкреслюється комплексний характер конституційного правайого провідного характеру та поєднанню в ньому як публічних так і приватних інтересів. Незважаючи на те, що загальноприйнятим вважається відношення конституційне права до галуззі публічного права то приміром, О. Харитонова вважає,що конституційне право не є галуззю публічного права, тому що воно – втілення нормприродного права на національному рівні.Саме тому і Конституцію України не можназводити до публічного законодавства, вона є,перш за все, джерелом права приватного. Публічне право має по відношенню до приватного обслуговуючу роль і це відображено уКонституції (спочатку у ній встановлюютьсяправа людини, а потім – конституційний лад,режим тощо).

 

 

 

4)Вживання терміну конституційне право більш чітко закріплює надважливість і пріорітет Основного Закону України (Конституції України) серед інших законів та нормативних документів.

 

 

 

5) Важливість розуміння різниці між поняттями конституційно-правової і державно правової відповідальності.Так, Лабенська Л.Л у своїй статті «Актуальні питання визначення поняття конституційно-правової відповідальності» зазначає, що поняття державно-правовоїі конституційно-правової відповідальності не можна ототожнювати. З одного боку, державно-правова відповідальність поглинає конституційно-правову, оскільки конституційні норми є частиною державно-правових норм. З іншого боку, обсяг поняттяконституційно-правової відповідальності за своїм соціально-політичним значенням не може бутивичерпаний юридичним поняттям державно-правових заходів відповідальності. Такого висновкуможна дійти на підставі того, що конституційно-правова відповідальність порівняно з державноправовою відповідальністю дещо поєднує ознаки політичної та юридичної відповідальності[11].

 

 

 

6) Виокремлення понять конституційно-правовий і державно-правовий конфлікт.Специфіку юридичних конфліктів у владному механізмі В.М. Кудрявцев, А.В. Дмитрієв та Ю.Г. Запрудський описують через призму специфічних конституційних процедур їх вирішення [3]. У межах юридичноїконфліктології пропонує аналізувати державно-правові конфлікти і О.Ю. Тодика.При цьому зазначено, що у системі державно-правових конфліктів вагому частку становлять конституційно-правові конфлікти, тобто конфлікти, які пов’язані з розумінням і реалізацією норм Конституції, особливо щодо розподілу влади . Схожих поглядів притримується і А.А. Єзеров, використовуючи термін «конституційний конфлік». Дослідник вважає, що конституційну конфліктологіюпотрібно розглядати як підсистему юридичної конфліктології [12].

 

 

 

Обстоюючи правильність назви «конституційний конфлікт», зауважимо, що найменування цього явища прямо пов’язане із його сутністю, із тим змістом, що в нього вкладається дослідниками. Конституційний конфлікт є необхідною формою розвитку конституційно-правової реальності, що поєднує в різних пропорціях деструктивні та конструктивні компоненти, які збагачують людей новим соціальним досвідом як негативного, так і позитивного характеру [9]. Він розглядається як вид юридичного конфлікту та становить протистояння у політико-правовій взаємодії суб’єктів конституційних відносин, яке відображається в інституційно-норматизованих взаємоспрямованих діях цих суб’єктів щодо визнання, задоволення, захисту своїх інтересів, потреб, цілей, що являють собою цінність з точки зору їхньої соціальної значущості[13].

 

 

 

Тобто у загальному вигляді конституційний конфлікт є конфронтаційним типом взаємодії суб’єктів конституційно-правових відносин. Такими суб’єктами, як відомо, є й органи державної влади, й об’єднання громадян, окремі громадяни тощо. З цих та інших позицій недостатньо обґрунтованим уявляється вибір категорії «державно-правовий конфлікт», що визначається її прихильниками як «найбільш прийнятною для конституційно-правових досліджень»[13].

 

 

 

Отже, дослідивши питання найменування галузі конституційного права, варто ще раз переконатись у важливості на сучасному етапі розвитку юридичної науки дослідження якомога більшого поля проблематики у будь-якій галузі права. Недостатньо досліджене, адже на перший погляд загальнозрозуміле поняття(визначення, найменування) в юриспруденції може стати причиною спотворення сприйняття інших понять, що перебувають у тісній взаємодії з першим, а отже й призвести до неправильного напрямку розвитку юридичної науки, що в свою чергу призводить до негативних змін у практичній сфері, а отже й у реальному житті як окремих громадян так і функціонування держави та суспільства в цілому.

 

Література:

 

  1. Дідкін, А. До питання про найменування науки і галузі конституційного права / А. Дідкін. - С.45-46 // Юридичний журнал : аналітичні матеріали. Коментарі. Судова практика. - К. : Видавнича організація "Юстініан". 2008г. № 10.

  2. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 424 с.

  3. Лекції КФ ДДУВС Тема-1 "Конституційне право - провідна галузь національного права". [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.kfdduvs.com/lekciy/konst_pravo/kp_kursanti/80-tema-1-konstitucyne-pravo-provdna-galuz-naconalnogo-prava.html.

  4. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. [Електроннийресурс].Режим доступу:http://cyclop.com.ua/content/view/1041/58/1/12/#37206.

  5. Червонюк В. И. Конституционное право России: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 432 с. [Електроннийресурс].Режим доступу:

http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1715_page_27.html.

  1. Мінченко О. В. Поліцейське право в системі юридичної освіти: європейська традиція та український досвід. [Електроннийресурс].Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nvknuvs/2011_5/minchen.htm

  1. Шемшученко Ю., Скрипнюк О. Наука конституційного права: сучасний стан та тенденції розвитку. [Електроннийресурс].Режим доступу:http://www.info-pressa.com/article-163.html

  2. Совгиря О. В., Шукліна Н. Г. Конституційне право України: Навч. посібник. К.: Юрінком Інтер, 2008. — 632 с.

  3. Дронів Б. М. Змішані галузі як результат взаємовпливу приватного і публічного права. Електроннийресурс].Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-4/11dbmppp.pdf.

  1. Шемшученко Ю. С. Теоретико-методологічні проблеми сучасного конституціоналізму та державного управління в Україні // Право України. — 2009. — № 11. — С. 19.

  2. Лабенська Л.Л.Актуальні питання визначення поняттяконституційно-правової відповідальності. [Електроннийресурс]. Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pis/2010_5/Labenska.pdf

  1. Барабаш Ю. Державно-правові конфлікти:поняття, сутність, ключові ознаки. [Електроннийресурс]. Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnu_yu/2008_47/067con47.pdf

<ol s

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^