Стопник А. М. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Стопник Альона Миколаївна

cтудентка Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Полтавський юридичний інститут

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Перехід України від планової економіки до ринкової, законодавче закріплення різноманіття форм власності, надання законного статусу підприємницької діяльності і визначення її організаційно-правових форм - все це сприяло створенню споживчого ринку, розширенню асортименту в сфері випуску товарів, виконання робіт та надання послуг. До цього вітчизняні споживачи виявилися не готові. Необхідність державного управління ринковою економікою до недавнього часу в Україні відкидалася. Однак досвід абсолютно «вільного ринку» привів вітчизняних учених - юристів, економістів, а також і політиків до висновку про регульований ринок і втручання держави в економічні процеси. У силу цього, регулюючий вплив держави на даному етапі на споживчу політику, на захист прав споживачів від недобросовісних підприємців не тільки виправданий, але й необхідний.

Усі ми - споживачі, незалежно від віку, статі, освіти, соціального статусу та займаної посади, протягом життя споживаємо товари й послуги і платимо за них. Кожна людина від народження і до смерті прямо або опосередковано є споживачем.

У частині 3 статті 42 Конституції України зазначено: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів» 1. с.7. Конкретизацію положень Конституції України передбачено у цілій низці нормативно-правових актів. Основним з таких нормативно-правових актів є Закон України «Про захист прав споживачів». Необхідність прийняття спеціального закону була викликана тим, що радянське законодавство грунтувалося на пріоритеті інтересів виробника, а нечисленні законодавчі норми, що були в сфері охорони інтересів споживачів, були заблоковані відомчими нормативними актами і практично не діяли. Початок же перебудови українського суспільства, орієнтація економіки на потреби людини вимагали максимального розширення прав споживачів і закріплення заходів, що забезпечують реальне їх здійснення на законодавчому рівні.

Поки-що в Україні взаємний рух держави та споживачів назустріч один одному є достатньо слабкий. Хоча з боку відповідних органів державної влади, зокрема – Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, є бажання та намагання забезпечити належний рівень захисту прав споживачів, то, на жаль, з боку самих споживачів бажання захисту (самозахисту) своїх прав є дуже низьким.

Такий стан викликаний декількома факторами, основними з них є:

• відсутність необхідних знань у людей своїх прав як споживачів;

• недовіра до судової влади;

• незнання органів, які здійснюють захист прав споживачів;

• не високий рівень культури і правосвідомості 6. с. 30.

Для того щоб забезпечити захист прав споживачів необхідно створити такі організаційно-правові форми захисту, які були б досить ефективні. До них можна віднести: здійснення контролю за виконанням підприємцями при здійсненні їх діяльності обов'язкових вимог до товарів, робіт, послуг і, у випадках виявлення порушень застосовувати до них заходів адміністративного примусу в цілях припинення правопорушень і покарання винних (при порушеннях які спричинили тяжкі наслідки слід застосовувати кримінальне законодавство); розгляд скарг громадян, вжиття заходів до задоволення їх претензій в адміністративному та судовому порядку та ін.

Можна зазначити, що відповідно до статі 5 Закону України «Про захист прав споживачів», державним органам у справах захисту прав споживачів надано право перевіряти у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість товарів (робіт, послуг), додержання обов’язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг, входити безперешкодно та обстежувати, згідно із законодавством, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів 2. с. 14.

Відповідно до статті 10 Указу Президента України від 23.07.98 р. "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб’єктів підприємницької діяльності виключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення такими суб’єктами вимог законодавства про захист прав споживачів. Скарга споживача подається у встановленому законодавством порядку. Причому органам у справах захисту прав споживачів забороняється розголошувати відомості про споживача, який подав скаргу 3. с.25.

Порядок здійснення перевірок державними органами у справах захисту прав споживачів врегульовано Наказом Держспоживстандарту від 14.03.2003 р. №42 "Про підвищення ефективності роботи державних органів у справах захисту прав споживачів при здійсненні перевірок суб’єктів господарської діяльності", який має відомчий характер 5. с.21.

Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади – Державний комітет України по захисту прав споживачів та його територіальні органи, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи 4. с. 34.

З урахуванням викладеного можна визначити, що правове регулювання захисту прав споживачів забезпечується системою органів з боку держави, до якої входять інституційні, охоронні та захисні елементи.

З метою створення належної правової бази охорони і захисту прав споживачів, у Законі України „Про захист прав споживачів” доцільно передбачити норму, яка б вказувала на обов’язковість надання інформації про вид діяльності, наявність ліцензії, найменування, включаючи організаційно-правову форму юридичної особи або прізвище, ім’я та по-батькові громадянина-підприємця, які можуть виступати контрагентами за договором або безпосередніми виконавцями. Також, вище згаданий закон, необхідно доповнити окремою статтею, яка здійснювала б регламентацію відносин з відшкодування моральної шкоди споживачам товарів, робіт та послуг. Закон України «Про захист прав споживачів» необхідно доповнити нормами, присвяченими захисту у сфері надання конкретних послуг, визначити окремо перелік способів захисту прав споживачів та міри відповідальності та співвідношення їх застосування.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. - 1996. - N 30. - Ст.141.

2. Закон України „Про захист прав споживачів” в редакції від 1 грудня 2005 р. // Урядовий кур'єр. - 2006. - 18 січня. - № 9.

3. Указ Президента України від 23.07.98 р. №817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності".

4. Положення про головні обласні, обласні, Головне Київське та Севастопольське міські управління у справах захисту прав споживачів, затверджене наказом Держспоживстандарту від 09.10.2003 р. №169.

5. Наказ Держспоживстандарту від 14.03.2003 р. №42 "Про підвищення ефективності роботи державних органів у справах захисту прав споживачів при здійсненні перевірок суб’єктів господарської діяльності".

6. Безух О.В. Проблема визначення особи споживача в господарських відносинах // Актуальні проблеми господарського права. Зб.наукових праць. –К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2005. – С. 29-34.

Tags:

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.