Чеповецька М. Д., Купчик К. В. КОЛОНКА НА СТОРІНКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ НА ПРИКЛАДІ «ГАЗЕТИ ПО-УКРАЇНСЬКИ»

Чеповецька Марина Дмитрівна, Купчик Ксенія Вікторівна, студентки

НТУУ «КПІ»

КОЛОНКА НА СТОРІНКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ НА ПРИКЛАДІ «ГАЗЕТИ ПО-УКРАЇНСЬКИ»

Все частіше, розгортаючи газету, читач може ознайомитися з колумністи-кою – лаконічними авторськими виступами на злободенні питання. Якісно но-вий жанр, створений відповідно до запитів епохи та масової аудиторії, активно утверджується в українській журналістиці.

Дослідимо особливості колонок на сторінках сучасної преси на прикладі «Газети по-українськи». Колонка в ній – це подієва коротка та зазвичай іроніч-на історія про незвичайний випадок з ефектним початком, динамічним сюже-том і несподіваним фіналом або висновком. Вона обов’язково є на часі, оскіль-ки прямо чи опосередковано висвітлює актуальні злободенні проблеми.

Перший номер «Газети по-українськи» вийшов 2 вересня 2005 р. На останній сторінці в ньому була колонка Віталія Жежери. Два місяці газета ви-ходила раз на тиждень, тож колонки писав лише він. Згодом, коли видання по-чало виходити частіше, до написання колонок долучилися Микола Рябчук, Сві-тлана Пиркало, Андрій Бондар, Наталія Павленко, які наразі є його постійними колумністами, а також Юрій Стригун, Ярослав Грицак, Анна Усік та інші. За перші два роки існування газети було опубліковано 400 колонок, з яких 192 увійшли до збірки «Авторська колонка». Це свідчить про неабияку актуальність цього жанру серед українських читачів.

Появу та актуальність колумністики можна пояснити психологічними фа-кторами: для читачів важливо дізнатися авторську оцінку авторитетної людини, щоб порівняти її з власним баченням ситуації чи сформувати свою оцінку дійс-ності [3]. «Газета по-українськи» стає дедалі авторитетнішою завдяки високій культурі подання текстової інформації та наближенню її до народу. Це помітно і в підготовці авторських колонок. Їх обсяг – близько 1700 знаків, обов’язковим атрибутом для діалогічності між автором і читачем є фотознімок автора під за-головком. Фотографія в даному випадку є певним брендом, а також привертає увагу до невеликого за обсягом матеріалу, який легко пропустити.

Нами було досліджено колонки постійних колумністів «Газети по-українськи» Віталія Жежери, Наталії Павленко та Олександра Бойченка. За композиційною структурою, злободенністю та стилістичним оформленням во-ни наближаються до есеїв, щоденника та новели, але іноді мають ознаки аналі-тичних жанрів (огляду, коментаря тощо). Колумністи не пояснюють факт або ситуацію, а виступають відносно них опонентами. Як правило, погляд автора на ситуацію є несподіваним, а його персональна точка зору утворює ядро колонки.

Колумністи в «Газеті по-українськи» – це журналісти, літератори, істори-ки, фахівці в певних галузях знань, кожен із яких має власний стиль, позицію та точку зору. Так, Світлана Пиркало, українська письменниця та журналістка, пише колонки у формі листів до куми, що мешкає в Києві. Микола Рябчук до-тримується жанру есеїв, а всі його матеріали побудовані так, щоб читач само-стійно міг уявити чи домислити кінцівку історії на основі роздумів над прочи-таним.

Назви колонок не є інформативними та промовистими: «Поїзди і корови», «Не бійтеся», «Про малих негренят» (М. Рябчук); «Дядя Адік», «Жмеринка – Жмеринка», «Дуже добре» (А. Бондар); «Варвара повернулася», «Скажи: дядь-ко», «Вітя-чукча» (В. Жежера); «Я в носі мала», «Івонн», «Без хрича» (С. Пир-кало). Проте кожна з історій тим чи іншим чином налаштовує читача на розду-ми про вічне: рідну мову, літературу, культуру; людську доброчинність, справ-жні цінності життя.

Розгляд колонки як специфічного журналістського жанру дав нам можли-вість виявити основні її риси, функції та завдання в друкованому виданні. Ав-торська колонка в «Газеті по-українськи» виділяється синтезом жанрових форм, іронічним змістом, повчальністю та несподіваністю [3].

Колумніст у певному сенсі виконує роль «народного рупору» щодо суспі-льних проблем. Тож їх тексти мають особливий характер, а отже, й особливі мовні засоби.

Текст колонки Віталія Жерери під назвою «Так собі чудо» насичений од-носкладними підрядними конструкціями для детального зображення події («Досить того, щоб температура стояла майже на нулі, хай буде волого й навіть тепло, і йде повільний сніг. І треба десь надвечір, ідучи з роботи, зустріти доб-рого давнього приятеля, і зачепитися за якусь важливу для вас обох бесіду, й на годину забути про все інше»), також наявні додатки («І от приходиш додому, в тепло…»), порівняння («бо тепер ця зима зостанеться з тобою, як щось важли-ве, що ти міг пропустити».) Зазначені засоби виконують у тексті Віталія Жеже-ри роль, так би мовити, пензля художника, що кожним словом, наче рухом пен-зля, створює в уяві читача відповідний образ, навіює настрій. Образний спосіб викладу матеріалу варто визначити як характерний стиль цього автора, за до-помогою якого він звертає увагу читача на коштовність тих повсякденних ре-чей, які ми часто, не помічаємо у стрімкому потоці «сірих» буднів.

Для колумніста Наталії Павленко характерне цитування героїв її колонок. «Думаю, что этот трон и я идеально подходим друг другу» – слова головної ге-роїні з матеріалу «Цитуйте мене»; «И тут я увидел мраморную руку, как-то по-родному пульсирующую. Поднял взгляд – и ее глаза окатили меня северной си-невой. Влюбился сразу» - цитування поета Євгенія Євтушенко з матеріалу «На-че удвох». Такий прийом створює так званий ефект присутності – читач ніби на рівні з авторкою бере участь у зазначених подіях. Також у кінці кожного тексту подано лаконічне узагальнення вражень: «Біля найближчого смітника роблю те, чого досі ніколи собі не дозволяла: викидаю книжку ювілярки», «З жінкою із північно-синіми очима поет одружений уже 26 років». Цей прийом є шляхом уникнення величезної кількості гіпербол, метафор, епітетів, порівнянь, нато-мість за допомогою одного речення авторка зображає всю квінтесенцію вра-жень для читача.

Провідними темами матеріалів колумніста Олександра Бойченка є акцен-тування уваги на подіях суспільного характеру. Для максимальної ґрунтовності своїх аргументів «за» чи «проти» він посилається на історичні факти, випадки з життя. Для текстів Бойченка є характерним вживання вставних слів: «так чи сяк», «мабуть», «по-перше», «по-третє» - матеріал «Кіріліца»; «до речі», «та й узагалі», «еге ж» - матеріал «Право на рак». За допомогою вставних слів автор підсилює емоційну напруженість тексту [1, с. 556]. Також наявні речення пояс-нювального характеру: «Не слухає: юна кров, гаряча, лізе поперед батька в по-їзд. Любить, одне слово, випробовувати себе екстремальними ситуаціями», «Ні, я знаю: Європа також веде війну проти тютюнопаління. Мало того: в Європі, принаймні у моїй – час від часу – Польщі, також трапляються ідіоти», «Відомо: друзі – на те й друзі, щоб бути хорошими, незалежно від місця проживання». Такий метод схожий на лаконічні квінтесенції Наталії Павленко. Олександр Бойченко натомість вводить такі узагальнення всередині тексту для акценту-вання уваги читача на відразу декількох головних ідеях матеріалу [2, с. 177].

Таким чином, Наталія Павленко, Олександр Бойченко та Віталій Жерера за допомогою різноманітних мовних засобів та прийомів намагаються звернути увагу своїх читачів на проблеми суспільного, духовного та політичного харак-теру.

Література:

1. Ющук І. П. Українська мова: Підручник / І. П. Ющук. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2006. - 640 с. ISBN 966-06-0444-0.

2. Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л. І. Ма-цько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько; За ред. Л. І. Мацько. 2-ге вид., випр. - К.: Вища шк., 2005. - 462 с. ISBN 966-642-274-3.

3. Галич В. М. Колонка як жанр: наук. стаття. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://columnizm.livejournal.com/6000.html

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.