Віннік О. В. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Печать

Магістрант Віннік О. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

 

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

Анотація. У статті досліджено походження, сутність, економічний зміст та економічну сутність інвестиційної діяльності підприємства.

Ключові слова: інвестування, проект, вартість проекту, прибуток, рентабельність, період окупності, ризики.

Economic maintenance and essence of investment activity of enterprise

Annotation. In the article investigational origin, essence, economic maintenance and economic essence of investment activity of enterprise.

Keywords: investing, project, cost of project, income, profitability, period of recoupment, risks.

Постановка проблеми. Вивчення й аналіз опублікованих за даною проблематикою робіт дозволить зробити висновок про те, що питання формування теоретичних і методичних підходів щодо вирішення завдання ефективного управління інвестиційною діяльністю за умов трансформаційної економіки недостатньо розроблені як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах.

Ціль статті. Дослідити економічну сутність інвестиційної діяльності підприємства.

Аналіз останніх досліджень. Питанням дослідження різних підходів щодо підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю та інвестиційних процесів присвячено ряд робіт зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів: О.І.Амоші, М.П.Войнаренка, В.М.Геєця, Дж.Кейнса, І.І.Лукінова, В.М.Нижника, О.О.Орлова, А.А.Пересади, Н.О.Татаренко, О.С.Редькіна, В.Г.Федоренка, М.Г.Чумаченка, У.Шарпа; розробки стратегії управління інвестиційною діяльністю: І.Ансоффа, І.А.Бланка, В.С.Пономаренка, С.К.Реверчука; оцінки фінансового результату від інвестиційної діяльності та ефективності використання інвестиційних ресурсів: О.В.Васюренка, М.Я.Коробова, В.П.Савчука та ін.

Виклад основного матеріалу. Законом України ”Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначено як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект[1].

Такими цінностями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (ноу-хау);

• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

• інші цінності.

Інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і практичних дій юридичних та фізичних осіб (українських або іноземних), а також держави щодо здійснення інвестицій у будь-якій формі з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту[10].

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні засоби та оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права[1].

Основною метою управління інвестиційною діяльністю є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку. В кінцевому підсумку воно набуває конкретного вираження в максимізації ринкової вартості підприємства та підвищенні добробуту його власників у поточному та майбутніх періодах. Тому в процесі реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямовується на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки підприємства[18].

По-перше, на основі здійснення лише ефективної інвестиційної діяльності можливе забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства (стратегія підприємства на будь-якому етапі його розвитку з моменту створення передбачає постійне економічне зростання шляхом збільшення обсягу і диверсифікації діяльності, максимально можливу активізацію інвестиційних процесів).

По-друге, забезпечення максимізації чистого прибутку, що залишається в розпорядженні власників підприємства від інвестиційної діяльності (за наявності альтернативних рішень щодо інвестування треба приймати ті з них, які забезпечують найбільший прибуток у розрахунку на одиницю вкладеного капіталу). Максимізація рівня чистого інвестиційного прибутку має забезпечуватися в межах допустимого інвестиційного ризику, конкретний рівень якого визначається схильністю до ризиків власників або менеджерів підприємства при здійсненні інвестиційної діяльності.

По-третє, забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків за необхідного рівня дохідності інвестицій.

По-четверте, забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій та можливостей швидкого реінвестування капіталу.

По-п’яте, забезпечення формування необхідних обсягів та оптимальної структури інвестиційних ресурсів з урахуванням потреб (попиту) на довготермінову перспективу.

По-шосте, підтримання фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

По-сьоме, пошук і обов'язкове здійснення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів підприємства.

Усі зазначені вище завдання управління інвестиційною діяльністю тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

• власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

• позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

• залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

• бюджетних інвестиційних асигнувань;

• безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян[1].

Управління інвестиційною діяльністю слід розглядати як складову загальної системи управління підприємством та здійснюючи звертати увагу на: інтегрованість із загальною системою управління підприємством, комплексність в процесі формування управлінських рішень щодо реалізації інвестицій у взаємозв'язку з кінцевими результатами фінансової діяльності підприємства, високий рівень динамізму управління в галузі формування і реалізації інвестицій, багатоваріантність підходів щодо прийняття окремих управлінських рішень в сфері формування інвестиційних ресурсів підприємства, орієнтація на стратегічний розвиток підприємства.

Головною метою управління інвестиційною діяльністю підприємства є отримання максимального прибутку не тільки в поточному, але і у перспективному періодах. Це передбачає розв’язання низки питань, зокрема: розробка інвестиційної стратегії підприємства; пошук і формування інвестиційних ресурсів; оцінка ефективності проектів; формування і оцінювання інвестиційного портфелю; оцінка інвестиційної привабливості підприємства та ін.[15].

Виходячи з вищенаведених даних можна зробити висновок, що система управління інвестиційною діяльністю підприємства є частиною загальної системи управління підприємством і включає розробку напрямів діяльності підприємства в частині інвестиційної, що орієнтована на збільшення прибутку, за рахунок довгострокових вкладення капіталів, призначених для створення, розміщення, реконструкції, модернізації, технічного переозброєння підприємства.

Отже, ефективність системи управління буде досягатись за рахунок покращення інвестиційної діяльності в основних її частинах: організаційна забезпеченість, інформаційна забезпеченість, планування, контроль, моніторинг інвестиційних проектів, проведення фінансово-економічних розрахунків, оцінка ефективності[13].

Управління інвестиційною діяльністю передбачає необхідність проведення фінансово-економічних розрахунків, які пов'язані з потоками грошових коштів в різні періоди. Вирішальною при цьому є оцінка вартості грошей, яка з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку.

Основною ознакою, за якою інвестиції поділяються на окремі форми, є об’єкт вкладення капіталу. За цією ознакою, згідно зі світовою економічною теорією, інвестиції поділяються на реальні та фінансові. Тому передусім слід відзначити помилковість віднесення до форм інвестицій реінвестиції, які характеризують не об’єкт вкладення капіталу, а процес використання доходу, отриманого від інвестиційних операцій (у процесі реінвестицій, згідно з цим же законом, інвестиційний доход може бути використано на здійснення як капітальних, так і фінансових інвестицій)[20].

Некоректним є також поділ у нашому законодавстві фінансових інвестицій на прямі та портфельні, бо його проведено за різними класифікаційними ознаками. Так, у світовій економічній теорії за ознакою самостійності здійснення інвестицій вони поділяються на прямі (коли вкладення капіталу здійснює безпосередньо інвестор) і непрямі (коли вкладення капіталу здійснюється інвестором за допомогою та участю фінансових посередників). За ознакою мети інвестування фінансові інвестиції поділяються на стратегічні (коли інвестор вкладає капітал у контрольний пакет акцій з метою здійснення стратегічного управління компанією) та портфельні (коли інвестор має на меті лише приріст суми вкладеного капіталу або отримання поточного доходу). Таким чином, можна констатувати, що в українській законодавчій термінології ці класифікаційні ознаки при визначенні форм інвестицій використані еклектично.

Ефективність розробленої інвестиційної стратегії підприємство має оцінити за такими критеріями[14]:

• погодженість інвестиційної стратегії із загальною стратегією економічного розвитку підприємства.

• внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії;

• погодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем;

• реалізація інвестиційної стратегії з врахуванням наявного ресурсного потенціалу;

• прийнятність рівня ризику, пов’язаного з інвестиційною стратегією;

• результативність інвестиційної стратегії.

Підприємства повинні прагнути до підтримки чи поліпшення своїх конкурентних позицій, для цього необхідний пошук перспективних інвестиційних напрямів.

Основні напрями інвестицій – це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об’єктів соціальної сфери, придбання техніки, обладнання, устаткування, поповнення оборотних фондів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади; придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, “ноу-хау”, інтелектуальні цінності, майнові права, тощо); придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірніх підприємств, інших господарських одиниць).

В процесі інвестиційної діяльності підприємства можуть здійснюватися реінвестиції, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі доходу від функціонування початкового інвестиційного проекту. Реінвестиції можуть направлятися на заміну фізично і морально зношених основних засобів, початкового інвестиційного проекту, модернізацію технологічного устаткування, на інвестування нових програм, що забезпечують вищу конкурентно-спроможність продукції та її доходність тощо[15].

Держава може регулювати інвестиційну діяльність підприємств через проведення кредитної та амортизаційної політики, надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик, а також податкової політики шляхом диференціації суб’єктів і об’єктів оподаткування податкових ставок і пільг тощо[23].

Фактична величина інвестицій підприємства залежить від його інвестиційного потенціалу, що визначається як сума чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, позикових і залучених коштів. Чистий прибуток разом з амортизаційними відрахуваннями, називають грошовим потоком підприємства.

Інвестиції представляють собою цілеспрямоване використання капіталу. Наявність різних форм вкладення капіталу потребує класифікації інвестицій. Їх можна класифікувати за певними ознаками[12].

За видами інвестицій:

виробничі інвестиції – вкладення у виробничі ресурси: основні засоби і предмети праці;

фінансові інвестиції – вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади депозити, придбання паїв тощо. Найбільшу частку серед яких складають цінні папери, включаючи кошти в банках;

інтелектуальні інвестиції – вкладення коштів у об’єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення новинок або їх впровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.

За цілями застосування інвестиції поділяють на – реінвестиції (зміна старих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва, тощо).

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміють безпосередньо участь інвестора у вкладенні коштів у вибраний ним об’єкт. Непрямі інвестиції – це інвестиції, які пов’язані з інвестуванням, що опосередковуються інвестиційними або іншими посередниками.

За терміном інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Короткострокові – вкладення капіталу на період до одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції – це вкладення коштів на період понад один рік.

За формою власності. Інвестиції поділяють на: приватні, державні, іноземні і спільні. До приватних інвестицій відносять вкладення коштів фізичними особами або недержавними підприємствами. Державні інвестиції – це вкладення коштів центральними або місцевими органами влади за рахунок бюджету, позабюджетних фондів і позикових коштів та вкладення державних підприємств. Іноземні інвестиції – це вкладення коштів іноземних громадян, юридичних осіб і держави. Спільні інвестиції – це вкладення коштів резидентів і нерезидентів.

Залежно від класифікації інвестицій та напрямів їх здійснення розробляється інвестиційна політика підприємства, яка має приймається для реалізації та досягнення поставлених цілей.

Література:

1. Закон України “Про інвестиційну діяльність” №1560 від 18.09.1991.

2. Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди)” №2299-III від 15.03.2001.

3. Закон України “Про режим іноземного інвестування” № 93/96-ВР 19.03.1996.

4. Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов: Официальное издание.-М.: Экономика, 2008.-421 с.

5. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.% Ника-центр, Эльга, 2007. – 592 с.

6. Фінанси підприємств. Підручник / за ред А.М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 2004, 2000.

7. Фінансовий менеджмент: навчальний посібник: Курс лекцій/ за ред. Проф. Г.Г.Кірейцева. – Житомир: ЖГГІ 2006. – 432 с.

8. Финансовый менеджмент (конспект лекций). – М.: «Издательство Приор», 2008. – 144 с.

9. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. – К.: Либідь, 2008. – 312 с.

10. Савчук В. Фінансовий менеджмент підприємств. Київ – 2006 р.

11. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 602 с.

12. Брігкем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К., 2007. – 867 с.

13. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2005. - 472 с.

14. Старик Д. Э. Расчеты эффективности инвестиционных проектов: Учебное пособие. - М.: ЗАО "Финстатинформ", 2007. - 131 с.

15. Гончаренко Е.Н. Проблемно-ориентированный анализ эффективности инвестиционных проектов // Труды Одесского политехнического университета: Научный и производственно-практический сборник по техническим и естественным наукам. — Одесса, 2005. — Вып. 1 (23). — С. 252 — 256. (0,43 д.а.)

16. Старик Д. Э. Как рассчитать эффективность инвестиций. - М.: Финстатинформ, 2006. - 94 с.

17. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наукова думка, 2004.

18. Гончаренко О.М. Організаційно-фінансові методи оптимізації інвестиційних проектів // Вісник соціально-економічних досліджень. Вип. 19 / Одес.держ.екон.ун-т — Одеса: ОДЕУ — 2005. — №19. — С. 62 — 66. (0,44 д.а.)

19. Денисенко М. Проблеми удосконалення організаційно-економічного механізму інвестування // Економіст. – 2007. - №10 – с.46-51.

20. Д.е.н. Бутко М.П., Акименко О.Ю., ЧДТУ, Методичний підхід до оцінки ефективності інвестиційних проектів.

21. Гойко А.Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрями їх реалізації. - Київ: ВІРА-Р, 2007. - 320 стор.

22. Ткаченко К.Л. Формування державної інвестиційної політики // Фінанси України. – 2007. - №1. – с.86-91.

23. Балабанов И. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.: Финансы и статистика, 2008.

24. Балабанов И. Сборник задач по финансовому менеджменту. – М.: Финансы и статистика, 2007.

25. Кочович Е. Финансовая математика. – М.: Финансы и статистика, 2005.

26. Чистякова Н.М. Державне регулювання інвестиційного процесу в Україні // Фінанси України. – 2006. - №3. – с.116-120.

27. Мелкумов Я.С. Теоретическое и практическое пособие по финансовым вычислениям. – М.: ИНФРА-М, 2006.

28. Савчук В.П., Анализ и разработка инвестиционных проектов. – Киев, 2008.

Tags: