Доценко Д. О., Дунаєва А. В. ДО ПИТАННЯ ЗНИЖЕННЯ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Печать

Доценко Дар`я Олегівна,

Дунаєва Анастасія Володимирівна

НУ « ЮАУ ім. Я. Мудрого»

Полтавський юридичний інститут

ДО ПИТАННЯ ЗНИЖЕННЯ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Одним з найбільш дискусійних питань науки кримінального права є встановлення мінімальних вікових меж для притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх. Вказана проблема є складною, з нею стикаються законодавці всіх країн протягом тривалого часу. Не є виключенням і наша держава.

У доктрині кримінального права питання віку кримінальної відповідальності досліджувалися багатьма вченими, зокрема: М.М. Бабаєва, І.Я. Козаченко, Г.В.Назаренко, С.В. Познишев, М.С. Таганцев, П.Л. Фріс та інші.

Вік людини — це певний етап її розвитку, який характеризує ступінь формування її особистості. З точки зору права, вік — це встановлений документально період життя людини. Вік особи як суб'єкта злочину має важливе кримінально-правове значення, тому що свідчить про його життєвий досвід, світогляд та соціальні позиції. Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (“Пекінські правила”), затверджені Резолюцією 40/33 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 р., містять таке формулювання щодо віку кримінальної відповідальності: “У тих правових системах, у яких визнається поняття віку кримінальної відповідальності для неповнолітніх, нижня межа такого віку не повинна встановлюватися на занадто низькому віковому рівні, враховуючи аспекти емоційної, духовної та інтелектуальної зрілості” (п. 4.1). Кримінальний кодекс України встановлює, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, але в той же час закріплює виключний перелік суспільно-небезпечних діянь, відповідальність за вчинення яких настає з 14 років. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" від 16.04.2004 р. № 5 вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, — за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо.

Встановлення мінімальної вікової межі для кримінальної відповідальності має бути соціально та кримінологічно обґрунтованим. При цьому враховується низка чинників: ступінь фізичного і психічного розвитку; соціально-психологічні особливості (інтелектуальні, вольові, емоційні) людини; кримінологічні показники (поширеність діянь даного виду серед осіб певного віку, їх тяжкість) тощо[1].

Сучасні статистичні дані свідчать, що при більш-менш стабільному кількісному показнику ювенальної злочинності (відсутність чіткої тенденції до її збільшення або до зменшення), серйозну занепокоєність викликають якісні показники: зниження віку неповнолітніх правопорушників, жорстокість, зухвалість, груповий характер злочинності тощо. Аналіз судової практики свідчить, що серед підлітків 11-14 років найпоширенішими злочинами є корисливі (частіше крадіжка), насильницькі (тілесні ушкодження, згвалтування) та корисливо-насильницькі (грабіж, розбій). За даними Державної судової адміністрації України на 1 січня 2012 р., найбільшу кількість становили злочини проти власності (ст. 185–198 КК України), а саме 7019 злочинів, із них 2225 – у віці від 14 до 16 років; 4794 – у віці від 16 до 18 років. Залишаються високими показники вчинених тяжких та особливо тяжких злочинів. Так, неповнолітніми вчинено злочинів проти життя та здоров’я (ст. 115–145 КК України) – 271 (58 – у віці від 14 до 16 років; 213 – у віці від 16 до 18 років). Зокрема, 23 умисних вбивства, нанесення 207 тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, 35 випадків зґвалтувань, 18 з яких за участю осіб, що не досягли 14 років.

Із наведеної статистики можна побачити, що значна кількість злочинів вчинена неповнолітніми у віці від 14 до 16 років. Але сьогодні існує тенденція щодо поширення вчинення суспільно небезпечних діянь у віці від 10 до 14 років (близько 1,7%).

Все це призводить до того, що дедалі частіше постає питання щодо зниження вікових меж при притягненні неповнолітніх до відповідальності. Значна кількість науковців обґрунтовують свою позицію вказуючи на на те, що в сучасний період відбувається акселерація дітей, тому вони здатні розуміти суспільну небезпечність вчиненого й у більш ранньому віці ніж передбачено в КК України. Домінуючою пропозицією в даному напрямку – є зниження мінімальних меж кримінальної відповідальності до 12 років. Зокрема, дану позицію підтримують: І.Я. Козаченко та Б.А. Спасенніков, які зазначають, що інтелектуальний потенціал суб’єкта у дванадцятирічному віці дозволяє сприймати, запам’ятовувати, осмислювати інформацію, необхідну для дій «з розумінням» у доступних сферах діяльності. Як свідчать дослідження психологів, нині у підлітків у віці від 11 -14 років спостерігається стійкій рівень соціалізації. Особи цього періоду здатні усвідомлювати не тільки фактичний характер своєї поведінки, але і її соціальне значення, нести відповідальність за свої дії, вони здатні в повній мірі розуміти суспільну небезпеку, а також протиправність наслідків деяких злочинів. Особи, які володіють вказаними властивостями, дійсно можуть відповідати за свої протиправні дії й нести кримінальну відповідальність.

Так, в деяких країнах кримінальна відповідальність настає з 7 років (Швейцарія, Ірландія), із 10 років (Австралія, Англія), із 12 років (Канада, Кіпр, Сан-Марино), із 13років ( Франція,штати Нью-Йорк, Джорджія, Іллінойс у США). Також в Алясці, Алабамі, Флориді та деяких інших штатах взагалі не визначено мінімальну вікову межу – відповідальність залежить від розсуду суду в кожному конкретному випадку [2].

У той же час, велика кількість науковців виступає проти зниження віку кримінальної відповідальності. Одним з головних аргументів, як зазначає Ю. Битко, є деформація свідомості неповнолітніх, яких засуджено до відбування покарання у місцях позбавлення волі, що вплине на подальшу поведінку. Також статистика свідчить, що чим нижчий вік злочинця, тим вища можливість рецидиву в майбутньому (приблизно 57% засуджених неповнолітніх повертаються до в'язниць). Не слід ігнорувати й факт «соціального» сирітства, яке пов’язане з погіршенням умов життя сім’ї, падінням її моральних підвалин і зміною ставлення до дітей, внаслідок чого зростає безпритульність і бездоглядність величезної їх кількості. Затримка психічного і фізичного розвитку це головна особливість дітей-сиріт. Тобто у таких дітей розвиток та процес соціалізації особистості може відставати від однолітків зі сприятливими умовами життя як в наслідок медичних, так і соціальних факторів. Тому при встановленні мінімальних меж кримінальної відповідальності потрібно враховувати дані розвитку середньостатистичних неповнолітніх віднесених до різних верств населення.

Таким чином, актуальність і в той же час проблемність даного питання полягає в тому, що встановлення будь-яких жорстких вікових меж, які б визначали момент перетворення особи на кримінально відповідальну, мають характер юридичної фікції та не враховують індивідуальних особливостей розвитку конкретної людської особистості, оскільки дозрівання особистості не відбувається одномоментно, а фактичний рівень психічного розвитку підлітків одного віку може дуже істотно відрізнятися у зв'язку з причинами, які були названі нами вище.

Тому для вирішення проблеми поширеності ювенальної злочинності ми пропонуємо такі шляхи: 1) звернутися до зарубіжного досвіду і для найбільш поширених та небезпечних правопорушень не встановлювати мінімальну вікову межу, вирішуючи питання в кожному конкретному випадку за допомогою певних критеріїв ( перелік яких необхідно визначити на законодавчому рівні, щоб унеможливити зловживання суддями наданим їм правом), беручи до уваги індивідуальний розвиток особи та можливість її виправлення без притягнення до кримінальної відповідальності. Звичайно, цей механізм потребує детальної регламентації; 2) розширити перелік кримінальних правопорушень, суб'єктом яких може бути особа з 14 років; 3) проводити пропаганду правомірної поведінки в суспільстві серед учнів, починаючи з 5 класу; 4) активізувати інтерес суспільства до взаємодопомоги з «проблемними дітьми», наприклад закріплюючи за старшими школярами молодших, тим самим підвищуючи моральну відповідальність кожного один за одного. Це слугуватиме стримуючим фактором неправомірної поведінки; 5) пропагувати важливість сім'ї в суспільстві як ключової складової розвитку особистості, її ціннісних установок та орієнтацій.

Науковий керівник — асистент кафедри публічного права Михайліченко Т.О.

Література:

1. В. Шаблистий «Зниження віку кримінальної відповідальності як засіб запобігання погрозам вбивством»/ Вісник Львівського університету 2010 № 50, с. 312-317.

2. М. Сергатий, М. Лавренко «Визначення віку кримінальної відповідальності у кримінальному праві зарубіжних країн» [Електронний ресурс.] – Режим доступу: http://vk.com/doc21189868_168773708?hash=fb345f17f624885052&dl=08096d05d29e01524d

Tags: