к. е. н., Бурлака Н. І, Приймак Л. В., Смірнов М. Ю. ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ ЛІСОВОГО ФОНДУ

Печать

к. е. н., Бурлака Н. І, Приймак Л. В., Смірнов М. Ю. ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ ЛІСОВОГО ФОНДУ

Категорія: Простір і час сучасної науки (22-24.04.2013р), Екологія

к. е. н., доцент, Бурлака Н. І, Приймак Л. В., Смірнов М. Ю.

Вінницький національний аграрний університет

ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ ЛІСОВОГО ФОНДУ

Сучасне еколого-економічне управління земельними ресурсами передбачає взаємне узгодження екологічних, економічних і соціальних чинників розвитку. Суть полягає в тому, що боротьба за екологічність виробництва, збереження довкілля не повинна перешкоджати економічному та соціальному розвитку.

Успішне розв'язання проблеми ефективного використання земельних ресурсів і забезпечення стійкості агроландшафтів значною мірою залежать від стану лісових екосистем, підвищення їхньої біопродуктивності й стійкості, виконання ними ресурсних, захисних, середовищетвірних, кліматорегулювальних та інших соціально-екологічних функцій.

Землі лісогосподарського призначення становлять окрему категорію земель України, що передбачає наявність особливого правового режиму таких земель та цільового призначення. За своїм змістом цільове призначення земель лісогосподарського призначення являє собою встановлені законодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання лісових земельних ділянок громадянами та юридичними особами. Землі лісогосподарського призначення повинні використовуватися для закладення, вирощування, відновлення та охорони лісових насаджень, а також для використання інших лісових ресурсів. Тому і Земельний кодекс України, і Лісовий кодекс України вимагають від власників та користувачів лісу дотримання вимог законодавства про цільове використання лісових земельних ділянок як обов'язкової умови здійснення всіх без винятку лісових прав.

Землі лісогосподарського призначення є одним з елементів екологічних систем лісів, що беруть участь в природному функціонуванні всієї екосистеми. Земля виступає тут в двоякому значенні: як просторовий базис, на якому росте лісова рослинність, і як засіб виробництва, що живить кореневу систему лісів ґрунтовими компонентами (вологою, корисними речовинами та ін.)[1].

Оптимальною лісистістю агроландшафту вважають таку лісову площу, розташування якої на водозборі найповніше виконує водоохоронну і захисну функції, сприяє поліпшенню води у водоймах, підвищує продуктивність агроценозів, передбачає прив'язаність її до елементів рельєфу і гідрографічної сітки. Оптимальною лісистістю, на думку дослідників, є 30 %, зокрема, для Лісостепу – 15-20 %, а для Карпат – 50 % [3].

Загальна площа земель лісогосподарського призначення України складає 9400,2 тис. га, з них: площа хвойних лісів (сосна, ялина) складає - 3969,1 тис. га (42,2%), площа твердолистяних порід (дуб, бук) складає – 4064,7 тис. га (43,2%), площа м'яколистяних порід (береза, осика) складає – 1282,1 тис. га (13,6%).

Рівень використання земель лісового фонду визначається співвідношенням їх категорій, які підвпливом господарської діяльності набувають певних кількісних і якісних змін. Якщо знижується доля нелісової площі, зокрема непродуктивних земель, а в їх складі - об’єми покритої лісом площі, то це підтверджує позитивний характер господарювання, краще використання земель лісового фонду.

Характер використання земель лісового фонду, окрім збільшення питомої ваги покритої лісом площі, визначається продуктивністю лісів і їх середовищезахисними властивостями. Важливим показником характеру використання земель в лісовому господарстві є розподіл лісів за лісоутворюючими породами. Від деревної породи, зростаючої у властивому їй типі лісорослинних умов, залежить рівень використання продуктивних сил природи, який впливає на продуктивність лісових насаджень, товарну і сортиментну структуру деревини, обсяг і якість дії середовищезахисних і рекреаційних функцій лісу. Землі лісового фонду Українського Полісся характеризуються різними ґрунтово-кліматичними та лісорослинними умовами, що зумовило формування лісів різного породного складу. Серед деревних порід найбільш розповсюджені в цій зоні сосна, дуб, береза. Насадження сосни, дуба, ясеня займають 80% покритої лісом площі. Якщо насадження малоцінних порід граба і осики у 1960 р. складали 65,8 га, то у 2000 р. - 31,6 га, тобто зменшилися в 2,1 рази. За 40-річний період площа соснових і дубових насаджень збільшилася відповідно на 283,1 (22,7%) і 38,8 тис. га (11,5%). Значення цих показників свідчать про певні здобутки в лісогосподарській діяльності підприємств самостійної лісової галузі [2].

Для нашої країни важливим є збільшення площі лісів, захисних насаджень та лісосмуг на сільгоспугіддях. Ця проблема є не лише відомчою, а й загальнодержавною. Ліси нині займають близько 20 % території країни при оптимальній 34 %, а для досягнення оптимальної лісистості, згідно з Державною цільовою програмою «Ліси України» на 2010-2015 роки, у державі необхідно створити 429,5 тис. га нових лісів на землях, які не були під лісом . Орієнтовна вартість створення цих лісів відповідно до програми - 22 млрд грн. Проте, на думку деяких науковців, названу цифру можна суттєво зменшити якщо врахувати, що ліси здатні поширюватися природнім шляхом, а саме: території, прилеглі до стін лісу, засіваються насінням деревних порід від цих стін лісу [4].

Головною проблемою для виконання цієї програми є визначення земель під заліснення. Одним із шляхів її вирішення є консервація малопродуктивних, деградованих та технічно забруднених земель. Консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервація здійснюється шляхом припинення господарського використання цих земель на визначений термін та залуження або заліснення. В свою чергу, заліснення є одним із видів агролісотехнічної меліорації, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних та інших властивостей захисних лісонасаджень.

Отже, у сучасних умовах посилення екологічної кризи, яка супроводжується погіршенням, передусім, природного стану земельних ресурсів, організація їхнього використання повинна здійснюватись на ландшафтній основі, яка спрямована на оптимізацію природного середовища, шляхом збалансованого використання та охорони всіх природних ресурсів і забезпечення потреб виробничої діяльності галузей народного господарства. Власне, органи управління земельними ресурсами повинні спрямовувати свої зусилля на пошуки альтернативної інфраструктури агроландшафтів, якою є лісові насадження, полезахисні, стокорегулювальні лісосмуги та "зелене покриття".

Література:

1. Корнєєва К.Ю. Визначення та склад земель лісогосподарського призначення / Корнєєва К.Ю. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://archive .nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/misb/2011_3-4/Korneeva.pdf

2. Дубас Р.Г Оцінка використання лісового фонду українського полісся / Р.Г Дубас // Інноваційна економіка Всеукраїнський науково-виробничий журнал С.54-57

3. Ровдич Н.Л.Удосконалення управління землями лісового фонду львівської області / Н.Л. Ровдич Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.6.-С.37-40

4. Кирилюк Т.С. Актуальні питання охорони та використання земель лісового фонду / Кирилюк Т.С / [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://archive .nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nvnau_pravo/2011_165_2/11kts.pdf

Tags: