Фокаф Т. М. МЕТОД І.ФРАНКА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕРЕКЛАДАЧА

Печать

Студентка Фокаф Тетяна Миколаївна

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

м. Івано-Франківськ

МЕТОД І.ФРАНКА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕРЕКЛАДАЧА

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що науковці ще не дійшли єдиного рішення щодо тлумачення понять «компетенція» і «компетентність», а також, недостатнім дослідженням методу І.Франка як засобу формування професійної компетентності майбутнього перекладача. Аналіз наукової літератури показав, що багато вітчизняних та зарубіжних науковців приділяли увагу дослідженню різних аспектів та проблем формування професійної компетенції: Р. Гільмєєва, Н. Козлова, М. Лобанов, О. Ломакіна (формування професійної компетентності викладачів); Л. Дибкова (економістів); Г. Білецька (екологів). Однак вивчення наукової літератури й дисертаційних праць показало, що науковці ще не дійшли консенсусу, щодо цілісного аналізу аспектів формування професійної компетентності майбутніх перекладачів. Саме це і зумовило мету нашого дослідження, яка полягає в актуалізації використання методу І.Франка як засобу формування професійної компетентності майбутнього перекладача. Згідно нашого аналізу, науковці ще не дійшли єдиного рішення щодо чіткого тлумачення понять «компетентність» і «компетентність». Перш за все, варто дати визначення поняття «компетенція». «Компетенція» в перекладі латинської мови означає «коло питань», в яких людина добре обізнана, володіє професійними знаннями і досвідом [1, с.89]. Більшість науковців під терміном «компетенція» розуміють систему взаємопов’язаних якостей особистості (знань, навичок, умінь, способів діяльності), що стосуються відповідного кола предметів і процесів.

Оволодіння людиною відповідною компетенцією, включаючи її особистісне ставлення до неї і предмета діяльності і є компетентністю. «Компетентність» поняття набагато ширше і воно включає в себе поняття «компетенції».

Е. Зєєр, І. Зимня, А. Маркова, Н. Тализіна, Ю. Татур, М. Чошанов, В. Шадріков, Р. Шакуров, О. Шахматова, В. Шепель розуміли компетентність як рівень базової та спеціальної освіти, стаж роботи, вміння накопичувати широкий життєвий та професійний досвід. В освітній практиці Євросоюзу «компетентність» є загальним оціночним терміном і означає здатність здійснювати діяльність «зі знанням справи». В більшості випадків цей термін характеризує вміння особистості приймати правильні та виважені рішення на основі власного професійного досвіду та набутих знать чи навичок.

Таким чином, під поняттям «компетентність» І. Зимня має на увазі загальну здатність особистості, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, обізнаності, інформованості, інтелекті, професійній підготовленості завдяки навчанню і вихованню, інтеграції в простір соціальних, культурних взаємин та спілкування [3, с.3].

Отже, компетентність – особистісна характеристика, а компетенція відноситься більше до предметної сфери. При оцінці професійних навичок особистості широкого вжитку набуло поняття «професійна компетентність». С. Г. Молчанов трактує професійну компетентність як «коло запитань, в яких суб’єкт володіє знаннями, досвідом, сукупність яких відображає соціально-професійний статус і професійну кваліфікацію», а також деякі особистісні, індивідуальні особливості, які забезпечують можливість реалізації певної професійної діяльності [4, с. 12]. Поняття «професійної компетентності перекладача» теж немає одностайного і чітко сформульованого вивчення. У «Державний стандартах професії» Асоціації перекладачів України, сказано: «Перекладач має бути компетентним у мовах, які він використовує під час перекладу (перекладач повинен професійно володіти мовою початкового тексту та мовою перекладу). Перекладач повинен володіти спеціалізацією діяльності замовника, для якого виконує переклад; термінологією тематики на мовах, що використовуються для перекладу». А.В. Гребенщикова визначає професійну компетентність перекладача як складову характеристику особистості фахівця з перекладу, що складається не тільки з лінгвістичної та психологічної компетенцій, а й включає поняття інформаційної компетенції [2, с.33]. І саме симбіоз цих трьох компетенцій дозволяє перекладачеві ефективно здійснювати його перекладацьку діяльність. Структура професійної компетенції перекладача є передумовою компетентності майбутнього перекладача. З. Підручна виокремлює й акцентує увагу на суспільному призначенні перекладу. Майбутні перекладачі повинні не тільки володіти навиками перекладу, а й усвідомлювати цінності перекладацької професії, зосередитись на соціальних, суспільних та гуманістичних цілях своєї перекладацької роботи. Компетентний перекладач – той, який, крім досконалого володіння мовами оригіналу та перекладу, може правильно приймати перекладацькі рішення, усвідомлює свою роль як міжкультурного посередника в процесі комунікації. Метод І. Франка - це спеціальний спосіб адаптації тексту, який сприяє пасивному освоєнню мови. Його можна використовувати як в якості підтримки, доповнення до розмовній практики, так і для пасивного освоєння мови (якщо мета, наприклад, навчитися читати книги тією чи іншою мовою) [5].

В умовах швидкого розвитку техніки та технологій професійний перекладач повинен не тільки досконало володіти лексикою, а й достеменно розуміти технологічні процеси в сфері яких він перекладає. Ми пропонуємо використовувати метод Іллі Франка як швидкий спосіб формування перекладацької компетентності у будь-якій професійній сфері. Метод Іллі Франка – це модифікація паралельних текстів. Спочатку йде невеликий уривок тексту з підказками, перекладом окремих лексичних та синтаксичних конструкцій та поясненнями (як правило, переклад і коментарі даються в дужках і виділені іншим кольором), потім цей ж текст оригіналу подано без підказок. Таким чином майбутній перекладач спочатку читає оригінал із частковим перекладом, запам’ятовує і візуалізує терміни, граматичні конструкції і способи їх перекладу, а потім читає оригінал і намагається самостійно відтворити переклад. Як показує досвід російських дослідників, реципієнт, тобто особа, що читає модифіковані паралельні тексти дуже швидко адаптується і вдало запам’ятовує всі невідомі лексичні одиниці. Тож до наприкінці читання реципієнту уже не потрібен переклад і він/вона може користуватися тільки оригіналом. Висновок: Ілля Франк розробив цей метод для вивчення іноземної мови на базі художньої літератури. Ми пропонуємо адаптувати його в умовах формування професійної компетенції майбутнього перекладача у вузькій спеціальності.

Література:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад, і голов. ред. В. Т. Бусел. – К., Ірпінь : ВТФ, «Перун». - 2005. – 1728 с.

2. Гребенщикова А. В. Формирование профессиональной компетентности будущих переводчиков средствами информационно-коммуникационных технологий: Дис. ... канд. пед. наук : 13.00.08 / Гребенщикова Александра Вячеславовна.-Челябинск, 2005.- 179 с.

3. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа комптентностного подхода в образовании. Авторская версия. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. – 42с.

4. Молчанов С. Г. Теоретическая и практическая аттестация педагогических руководящих работников образовательного учреждения. – Челябинск: Изд-во Челяб. гос. ун-та, 1998. – 255 с.

5. Франк І. Методи читання Іллі Франка // електронний носій. [режим доступу] : www.franklang.ru/.

Tags: