Грабенко В. В. ВИБІР СТРАТЕГІЇ ДИВЕРСИФІКАЦІЇЇ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Грабенко Владислава Володимирівна, студентка

Національний Університет Харчових Технологій

м. Київ

ВИБІР СТРАТЕГІЇ ДИВЕРСИФІКАЦІЇЇ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Прискорення темпів науково-технічного прогресу, посилення конкуренції, яке спричинюється глобалізацією економіки, фінансова криза, загострюють проблему підвищення конкурентоспроможності товаровиробників, проблем пошуку і реалізації конкурентних переваг. Динамічні зміни умов і середовище господарювання потребують постійного удосконалення та оновлення асорти-менту продукції, технологій її виробництва та просування на ринку. У цих умо-вах товаровиробники, які прагнуть утриматись та вижити на ринку, повинні ма-ти в своєму асортименті, як мінімум, кілька різновидів продукції, що знахо-дяться на різних етапах життєвого циклу і взаємно доповнюють одне одного, тобто диверсифікувати продукцію.

Диверсифікація особливо в умовах української нестабільності, служить ефективним засобом зниження ризиків і росту прибутків. Ринки насичуються, споживачі стають усе більш примхливими. Актуальність даного питання поля-гає в тому, що за умов сучасних ринкових відносин більшість підприємств не можуть стабільно функціонувати. Тому, щоб покращити своє становище вони використовують різні шляхи подальшого розвитку.

Один з таких шляхів є диверсифікація. Диверсифікація є такою концепці-єю, якій не можна дати однозначного визначення. Диверсифікація - освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає на просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємни-цької діяльності на нові та не пов’язані з основними видами діяльності фірми області. Або ж стратегія диверсифікації - це система заходів, що використову-ється для того, щоб підприємство не стало занадто залежним від одного страте-гічного господарчого підрозділу чи однієї асортиментної групи.

Диверсифікація розглядалася багатьма зарубіжними і вітчизняними вче-ними, а саме Ф. Котлером, Н.Куденком, В.Корельским, Р.Гавриловим, Т. Алі-мовим, Р. Леманом, Є. Новицьким та іншими.

Одним з науковців, який приділяв найбільшу увагу досліджуваному пи-танню є Ф. Котлер. На його думку, диверсифікація не означає, що фірмі слід братися за будь - яку можливість. Компанія повинна виявити для себе напря-мок, де знайде застосування накопичений нею досвід, або напрямок, який буде сприяти усуненню недоліків на сьогоднішній день [4].

На думку Н.Куденка, диверсифікація - стратегія, яка передбачає вихід під-приємства в нові для нього сфери бізнесу [5].

На відміну від попередніх В.Корельский та Р. Гаврилов визначали дивер-сифікацію - розширенням сфери діяльності, відмова від скорочення господар-ської діяльності в будь - якій тільки одній сфері, розширення асортименту това-рів [3].

Взагалі диверсифікація дає змогу підприємцям функціонувати при склад-ній економічній кон’юнктурі за рахунок випуску широкого асортименту проду-кції і послуг: збитки від нерентабельних виробів (тимчасово, особливо нових) перекриваються прибутком від інших видів продукції.

Цей процес торкається насамперед до нових технологій, ринків і галузей, до яких раніше підприємство не мало ніякого відношення; крім того, сама про-дукція (послуги) підприємства повинна бути також абсолютно новою, і завжди передбачаються нові фінансові інвестиції.

Диверсифікація пов’язана із різноманітністю застосування продуктів, що випускаються компанією, і робить ефективним функціонування компанії в ці-лому, незалежною від життєвого циклу окремого продукту, вирішуючи не сті-льки завдання виживання компанії, скільки забезпечення стійкого поступально-го зростання. Якщо продукти компанії мають дуже вузьке застосування, то вона є спеціалізованою; якщо вони знаходять різноманітне застосування, то це -диверсифікована компанія.

Диверсифікація є найбільш частіше застосована підприємствами харчової та сільськогосподарської галузей. Вона пов’язана з такою перевагою, як ефект різноманітності. У сучасних умовах відтісняє на другий план ефект ма-сового виробництва однорідної продукції. Суть ефекту різноманітності в тому, що виробництво багатьох видів продукції у рамках одного великого підприємства вигідніше, ніж виробництво тих самих видів на невеликих спеціалізованих підприємствах. Однак ця закономірність не є універсальною, хоча вона застосовна до великого числа виробництв [1].

Прикладом диверсифікованого підприємства є ЗАТ «Агротон». Найбіль-ший диверсифікований вертикально-інтегрований сільськогосподарський виро-бник Східної України. Основним видом діяльності групи компаній «Агротон» є вирощування, а також переробка, зберігання і продаж таких сільськогосподарських культур, як соняшник і пшениця. Крім цього, група компаній ”Агротон” займається тваринництвом і виробництвом продуктів хар-чування. Продукція «Агротон» – зерно, зернобобові, пшениця, кукурудза, со-няшник, силос, свині, м'ясо птиці, молоко.

Групи підприємств ВАТ «Миронівський хлібопродукт» це комплекс, який об’єднує виробничі потужності всього технологічного ланцюга м’ясного виро-бництва — від вирощування та виробництва кормів, інкубаційних яєць, виро-щування великої рогатої худоби та домашньої птиці до переробки і реалізації готової продукції. Продукція - м’ясо свійської птиці, м’ясо кролів, зерно, олія, яйця, корма для тварин, хліб.

Варто зазначити, що диверсифікація діяльності підприємства є фор-мою реалізації корпоративної стратегії. Головна комерційна мета диверсифікації – збільшення прибутку за рахунок використання ринкових шансів і встановлення конкурентних переваг, але реальні шляхи отримання конкурентних переваг, а отже, й спонукальні мотиви диверсифікації різні. Значну економію дає багатоцільове використання виробничих по-тужностей підприємства. Витрати знижуються завдяки концентрації збутової мережі. Інший істотний резерв економії – внутрішньофірмовий трансферт інформації, знань, технічного та управлінського досвіду від од-них виробництв до інших. До цього додається ефект, якого досягають зав-дяки багатосторонній підготовці працівників та різноманітності інформації, що вони отримують. Вважається, що диверсифікація має привести до кра-щого використання матеріальних і нематеріальних ресурсів підприємства. Вона, з одного боку, зменшує ризик за рахунок усунення залежності підприємства від будь-якого одного товару або ринку, а з іншого – збільшує його, позаяк виникає ризик, притаманний саме диверсифікації [2].

Серед факторів, що аргументують до вибору диверсифікації підприємства можна назвати:

Першим фактором те, що підприємство не досягає цілей в рамках наявно-го бізнес - портфеля. Тут можливі два варіанти: якщо аналіз можливостей засві-дчує, що навіть після диверсифікації підприємства цілі не будуть досягнутими, це означає, що вони завищені і їх переглядають в сторону зменшення; якщо ж можливості відповідають цілям, але наявна структура бізнес-портфеля не за-безпечує їх досягнення, тоді вдаються до диверсифікації.

При цьому враховуються причини нижчого порядку: насичення ринку, ста-ріння товару підприємства; втрата гнучкості (звуженні ринку, поява нових тех-нологій (обмежена власна технологічна база).

Друга - велика група причин диверсифікації підприємства має місце тоді, коли його можливості перевищують цілі. Якщо з’являються можливості поста-вити більш високі цілі підприємство диверсифікується. Тут також є причини нижчого порядку:

- сума прибутку, що залишається, недостатня для виконання планів по роз-ширенню поточної діяльності, хоча підприємство успішно рухається до постав-лених цілей, має добрі можливості для розширення виробництва;

- диверсифікація дасть можливість отримувати більші прибутки, ніж просте розширення виробництва, хоча досягаються поточні цілі. Така ситуа-ція може скластися в наступних випадках:

- коли ефект диверсифікації великий настільки, що перекриває неминуче зниження синергізму;

- коли керівництво підприємства не зважає на синергізм (у випадку кон-гломерації) або синергетичні переваги простого розширення над диверсифіка-цією незначні;

- коли підприємство розробило нові додаткові товари.

Третя група причин диверсифікації має місце там, де керівники не співста-вляють цілі з можливостями, діють спонтанно, диверсифікація для них само-ціль, а не засіб досягнення цілей. В цілому таке має місце, коли приступають до негайних практичних дій без достатньої інформації, діють наосліп, за принци-пом «добре там, де нас нема» [6].

Отже, підприємство повинно здійснювати диверсифікацію з найбільшою для себе користю і найменшим ризиком, тобто вибрати оптимальний варіант вк-ладення капіталу із максимально можливим прибутком і забезпеченням фінан-сової стійкості підприємства. Для цього потрібно враховувати всі переваги та недоліки процесу.

Література:

1. Ансофф І. Стратегический менеджмент. - 2009. - С. 256-267.

2. Дуган Л. Розробка стратегії: минуле, сучасність та майбутнє. - Чернівці, 2001.- 118 с.

3. Корельский В.Ф., Гаврилов Р.В. Толковый биржевой словарь, М.: Експедитор, Руссо, 1996.- 432 с.

4. Котлер Ф., Фокс К. Стратегічний маркетинг для навчальних закладів, 2011.- 213 с.

5. Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг : [навч. посібник] / Куденко Н. В. – К. : КНЕУ, 1998. – 152с.

6. Цогла О. О. Переваги та недоліки стратегії диверсифікації ді-яльності підприємства //Актуальні проблеми економіки. - 2007. – 148 с.

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.