д. і. н., Ореховський В. О. ДІЯЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКОГО ТОВАРИСТВА ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА У ПЕРІОД БАЛКАНСЬКИХ ВОЄН (1912-1913 РР.)

Печать

д. і. н., Ореховський Вадим Олегович

Чернівецький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

ДІЯЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКОГО ТОВАРИСТВА ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА У ПЕРІОД БАЛКАНСЬКИХ ВОЄН (1912-1913 РР.)

На початку ХХ ст. Балканський півострів перетворився на один з основних об’єктів боротьби великих держав. Крім Антанти та Центральних держав у змагання за лідерство у цьому регіоні включилися і самі Балканські держави (Сербія, Чорногорія, Болгарія та Греція). Реалізації цих планів сприяло ослаблення Османської імперії. Сигналом цього стала поразка останньої у війні із Італією (1911-1912 рр.) в результаті якої Туреччина втратила свої останні володіння у Північній Африці.

Влітку 1912 р. Чорногорія Болгарія та Сербія розпочали безпосередню підготовку до війни із Османською імперією, яка і розпочалася у вересні 1912р. (Перша Балканська війна). Бойові дії проходили на території Албанії, Македонії та Фракії. Туреччина зазнала важкої поразки та втратила всі свої землі на Балканах [1, с.97].

Однак, поки у Стамбулі панував політичний хаос, союз між Балканськими державами припинив своє існування. Причиною стали протиріччя між переможцями з-за поділу османської спадщини. Болгарія, яка отримала найбільші територіальні приєднання, була готова до війни із колишніми союзниками, незадоволеними таким станом справ. Друга Балканська війна (1912-1913 рр.) завершилася Бухарестським миром, що значно зменшив претензій офіційної Софії. Запанував недовгий спокій.

В цих умовах російська дипломатія, що традиційно опікувалася Балканськими країнами та захищала свої геополітичні інтереси у регіоні, була втягнута у цілу череду міжнародних криз. Не бажаючи втручатися у хід бойових дій, російська сторона намагалася дипломатичними методами не допустити переростання локального військового конфлікту у світову війну.

Однак, події на Балканах викликали новий спалах співчуття до «братів-слов’ян» серед російської громадськості. Одним з виразів цієї підтримки стала активізація діяльності громадських благодійних організацій по наданню допомоги балканським країнам. В повній мірі це стосувалося і Російського Товариства Червоного Хреста.

Вже 18 вересня 1912 р. Головним Управлінням РТЧХ була скликана Мобілізаційна Рада. Її голова О.І.Гучков запропонував обговорити питання про бажаність та можливість надання допомоги з боку Товариства слов’янським державам [2, с.VII].

З усіх країн, що були учасниками бойових дій, найбільшу допомогу отримала Болгарія. Пояснювалося це не тільки історичними традиціями довгих та тісних взаємовідносин останньої із Росією, але і тим, що людські втрати болгарської армії серед країн-учасниць були чи не найбільшими. ( Із загальної кількості вбитих та тих, що померли від ран – 142 тис. - частка Болгарії складала майже 45 тис. чоловік. Більших втрат зазнала лише Туреччина) [3, с.136].

Отже, сюди було відправлені 14 медичних та господарських закладів ( з них – 1 госпіталь та 7 лазаретів). В них нараховувалось більше 900 ліжок. Крім того у Болгарії діяли санітарний транспорт у складі 30 спеціально обладнаних підвод для перевезення поранених та хворих і передовий склад для забезпечення медичних закладів необхідними матеріалами. Діяльністю цих установ керували особовоуповноважений, генерал майор П.О.Тиртов та його заступник, А.А.Врангель [2, с.XXVII; 4, с.38].

Головне Управління РТЧХ вирішило надати допомогу і Сербії. Тут розгорнули свою діяльність госпіталь на 200 ліжок та 5 лазаретів на 50 ліжок [4, с.38].

Особливо схвальних відгуків заслуговує діяльність Іверської общини Червоного Хреста, що сформувала госпіталь на 200 ліжок, який при необхідності міг розгорнутися і на 400 ліжок. До складу загону увійшли 5 лікарів, 16 сестер милосердя та 35 санітарів. Поряд із штатними сестрами допомогу надавали і 5 запасних сестер військового часу, які з цією метою достроково закінчили курси та здали іспити. Після прибуття загону до Белграду він розпочав свою діяльність у місцевих лікарнях. Через декілька днів йому відвели окреме приміщення. Весь необхідний інвентар та обладнання загін привіз із собою. Це дозволило за 4 дні повністю розгорнути госпіталь та розпочати роботу [5, с.149-150].

Отримали допомогу від Російського Червоного Хреста й інші учасники бойових дій: до Чорногорії було відправлено 2 лазарети по 50 ліжок, до Греції - 2 лазарети по 50 ліжок і до Туреччини - 1 лазарет на 50 ліжок. Після прибуття на місце усі ці заклади були підпорядковані місцевим Товариствам Червоного Хреста та Товариству Червоного Півмісяця [4, с.38].

Спочатку у відправлених загонах нараховувалося 1250 лікарняних ліжок, але із зростанням кількості поранених їх чисельність перевищила 2 тис. місць. Робота медичних та господарських формувань РТЧХ забезпечувалася персоналом у складі 66 лікарів, 2 фармацевтів, 142 сестер милосердя, 234 санітарів та 18 завідуючих господарством [4, с.38-39].

Витрати на формування усіх цих закладів склали майже 274 тис. крб. Крім того, головним складом РТЧХ було відпущено медикаментів, одягу, харчів та іншого медичного майна на суму більше ніж 318 тис. крб. Загалом, на утримання усіх формувань Російського Червоного Хреста у п’яти вищезгаданих державах було витрачено більше 1 млн. крб. [2, с.LXVIII; 4, с.38-39].

Таким чином, протягом 1912-1913 рр. Російське Товариство Червоного Хреста в черговий раз прийшло на допомогу дружнім червонохресним товариствам. Участь РТЧХ у такого роду діяльності виразилася у наступних формах: 1) у відрядженні спеціальних медико-хірургічних загонів, які складалися з найбільш до¬свідчених лікарів та медсестер; 2) у надання безпосередньої мате¬ріальної та фінансової допомоги іноземним Товариствам Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

Література:

1. История Османского государства, общества и цивилизации: В 2 т./ под ред. Э.Исханоглу; Исслед. Центр исламской истории, искусства и культуры (IRCICA); пер. с турецкого В.Б.Феоновой под. ред. М.С.Мейера. – Т.1: История Османского государства и общества. – М.: Вост. лит., 2006. – ХХХІІ+602 с.

2. Деятельность Российского Общества Красного Креста на Балканском театре военных действий в 1912 – 13 гг. Литературно-статистический очерк. – СПб.,1914. – XC + 64 с.

3. Урланис Б.Ц. Войны и народонаселение Европы: людские потери вооруженных сил европейских стран в войнах XVII – XX вв. (Историко-статистическое исследование) / Б.Ц.Урланис. – М.: Соцэкгиз, 1960. – 565 с.

4. Очерк возникновения и деятельности Российского Общества Красного Креста. - С.-Петербург: Государственная типография, 1913.-63с.

5. Козловцева Е.Н. Деятельность московских общин сестер милосердия во второй половине ХІХ – начале ХХ веков / Е.Н. Козловцева // Вестник Правослваного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. – Серия «История. История Русской Православной Церкви». – 2004. - № 3. – С.137-159.

Tags: