Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Гераськін В. С. НАЗВА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА. ОГЛЯД ДИСКУСІЙНИХ ПИТАНЬ

Гераськін Валерій Сергійович

 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

НАЗВА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА. ОГЛЯД ДИСКУСІЙНИХ ПИТАНЬ

 

В юридичній літературі найпоширенішим є три термінологічні підходи щодо найменування галузі конституційного права.

 

 

1) Державне право. Цієї термінології традиційно притримуються представники німецького конституціоналізму, Швейцарії та Скандинавських країн [2. с.7]. А також за радянської доби притримувалися такі вчені такі як А. І. Лєпьошкін, А. X. Махненко, Б. В. Щетинін [8. с.10]. Термін «державне право», на відміну від терміна «конституційне право», має загальніший характер і використовується для окреслення системи правових норм, що визначають устрій як конституційної, так і неконституційної (тобто неналежним чином організованої) держави. З урахуванням зазначеного можна зробити висновок, що термін «державне право» доцільно застосовувати як родовий - для позначення відповідної галузі національного права будь-якої держави (і конституційної, і неконституційної). [16. с.10]. А.І. Лєпьошкін виходив з того, що «в радянському суспільстві історично склалося не конституційне, а державне право, яке, відображаючи специфіку предмета правового регулювання певної сфери суспільних відносин, увійшло в систему соціалістичного права як її складова частина[5. с.28].

 

 

 

2) Конституційне право.Даного визначення дотримувалися деякі німецькі науковці, зокрема Хесссе, окремі радянські вчені такі як Н.І Лазаревський І.П. Трайнін, В. Ф. Коток, І. Є. Фарбер, В.А. Рянжин ) [5. с.27]. Й на сьогоднішньому етапі дану позицію займають переважна більшість сучасних вітчизняних конституціоналістів (Ю. С. Шемшученко, О.В. Скрипнюк, В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. )

 

 

 

Так, німецький вчений К. Хессе вважав, що конституційне право ширше державного права, оскільки головне джерело цієї галузі права – Конституція - регулює не тільки суспільні відносини, що виникають у сфері основ державного ладу, але й відносини, що закріплюють основи суспільного устрою, що розширює сферу дії конституційно-правових норм[1].А тому його відома праця мала назву саме як «Основи конституційного права ФРН»

 

 

 

Сучасний український вчений Шемшученко зокрема зазначає, що в умовах, коли Україна розвивається від держави, що ґрунтується на принципі пріоритету держави над особою, до демократичної, правової, соціальної держави, об'єктивно більш прийнятною для даної галузі є назва «конституційне право», яке ґрунтується на тому, що всі суб'єкти державно-правових відносин діють у рамках конституції і д-ва, як правило, не може вивищуватися над особою, громадянином. В Україні конституція традиційно вважається пріоритетним джерелом конституційного права. Вона є базовим документом для всієї правової системи держави. Основне призначення конституції — визначення ролі самої держави відповідно до демократично-правових цінностей. Конституційні норми обмежують державну владу у її втручанні в особисте життя людини. Виходячи з цього, вважається доцільним називати провідну галузь у правовій системі України конституційним правом[4].

 

 

 

3) Конституційне (державне) право. Особливо це характерно для підручниківй наукових статей з конституційного права зарубіжних країн (таких авторів як В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашков). Та праці таких вчених як Н.А Богданова, О.Ф. Фрицький[8. с.11].

 

Відомий вітчизняний вчений-конституціоналіст О. Ф. Фрицький вважає, що в сучасний період різниця між «конституційним» і «державним» правом має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглись у науці та державно-правовій практиці. Отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність цих термінів[3].

 

 

 

Російські вчені Конюхова І.А., Дмитрієв Ю.А., Мухачев І.В вважають, що у зв’язку зі сприйняттям ідей, цінностей і принципів конституціоналізму відповідна галузь права й науки стала йменуватися конституційним правом, що по своєму втримуванню тотожне державному праву [1].

 

 

 

Н.А. Богданова зауважує що конкретна держа­ва сама повинна визначати ім'я відповідній галузі свого національного права, керуючись теоретичними та історичними, об'єктивни­ми та суб'єктивними факторами[8. с.12].

 

Серед причин різних позицій щодо найменування галузі конституційного права варто виділити:

 

 

 

А) Історичні. Українська юридична наука впродовж тривалого часу не відмежовувалася від російського, а на західноукраїнських теренах – від австрійського правознавства. При цьому різниця в наукових підходах спершу була не такою виразною, оскільки російське правознавство вважало зразком для себе концепції насамперед німецьких учених, а останні мало чим різнилися з поглядами їх австрійських колег [6].

 

 

 

Б) Соціальні.Тобто певне відношення суспільства до держави. Яскраво це можна простежити у порівнянні між існуючим у минулому тоталітарним режимом у СРСР, що характеризувався сильним державницько-репресивним апаратом, а отже і обслуговування наукою тодішньої Ленінсько-марксистської ідеології та сучасним періодом розбудови у постсоціалістичних країнах демократичних цінностей спрямованих на ідеологію громадянського суспільства.

 

 

 

На наш погляд варто чітко притримуватись саме термінології «конституційне право України» з наступних підстав:

 

 

 

1) Будь-яку галузь права можна називати «державним правом, що рівнозначне поняттю «право держави» [8. с.10], адже взагалі поняття держави і права взаємозалежні та не можуть існувати окремо одне від одного. Тобто з одного кута зору «державне право» завжди ширше «конституційного», адже включає в себе всі без винятку галузі права. Так би мовити це статистичний підхід. Але у функціональному розумінні термін «конституційне право» є більш чіткім і влучним, адже підкреслює взаємозв’язок держави і суспільства та окремої особи(людини і громадянина).

 

 

 

2) Використання поруч з конституційним правом терміну державне може взагалі призвести до спотворення сутності конституційного права. Адже в багатьох джерелах наприклад розуміння терміну «поліцейське право» дається через такі категорії як «держава», «право держави» [6]. Якщо через такий погляд проводити певні паралелі між конституційним і поліцейським правом можна чітко упевнитись про їхнє різне призначення та цінність.

 

 

 

3) Підкреслюється комплексний характер конституційного правайого провідного характеру та поєднанню в ньому як публічних так і приватних інтересів. Незважаючи на те, що загальноприйнятим вважається відношення конституційне права до галуззі публічного права то приміром, О. Харитонова вважає,що конституційне право не є галуззю публічного права, тому що воно – втілення нормприродного права на національному рівні.Саме тому і Конституцію України не можназводити до публічного законодавства, вона є,перш за все, джерелом права приватного. Публічне право має по відношенню до приватного обслуговуючу роль і це відображено уКонституції (спочатку у ній встановлюютьсяправа людини, а потім – конституційний лад,режим тощо).

 

 

 

4)Вживання терміну конституційне право більш чітко закріплює надважливість і пріорітет Основного Закону України (Конституції України) серед інших законів та нормативних документів.

 

 

 

5) Важливість розуміння різниці між поняттями конституційно-правової і державно правової відповідальності.Так, Лабенська Л.Л у своїй статті «Актуальні питання визначення поняття конституційно-правової відповідальності» зазначає, що поняття державно-правовоїі конституційно-правової відповідальностіне можна ототожнювати. З одного боку, державно-правова відповідальність поглинає конституційно-правову, оскільки конституційні норми є частиною державно-правових норм. З іншого боку, обсяг поняттяконституційно-правової відповідальності за своїм соціально-політичним значенням не може бутивичерпаний юридичним поняттям державно-правових заходів відповідальності. Такого висновкуможна дійти на підставі того, що конституційно-правова відповідальність порівняно з державноправовою відповідальністю дещо поєднує ознаки політичної та юридичної відповідальності[11].

 

 

 

6) Виокремлення понять конституційно-правовий і державно-правовий конфлікт.Специфіку юридичних конфліктів у владному механізмі В.М. Кудрявцев, А.В. Дмитрієв та Ю.Г. Запрудський описують через призму специфічних конституційних процедур їх вирішення [3]. У межах юридичноїконфліктології пропонує аналізувати державно-правові конфлікти і О.Ю. Тодика.При цьому зазначено, що у системі державно-правових конфліктів вагому частку становлять конституційно-правові конфлікти, тобто конфлікти, які пов’язані з розумінням і реалізацією норм Конституції, особливо щодо розподілу влади . Схожих поглядів притримується і А.А. Єзеров, використовуючи термін «конституційний конфлік». Дослідник вважає, що конституційну конфліктологіюпотрібно розглядати як підсистему юридичної конфліктології [12].

 

 

 

Обстоюючи правильність назви «конституційний конфлікт», зауважимо, що найменування цього явища прямо пов’язане із його сутністю, із тим змістом, що в нього вкладається дослідниками. Конституційний конфлікт є необхідною формою розвитку конституційно-правової реальності, що поєднує в різних пропорціях деструктивні та конструктивні компоненти, які збагачують людей новим соціальним досвідом як негативного, так і позитивного характеру [9]. Він розглядається як вид юридичного конфлікту та становить протистояння у політико-правовій взаємодії суб’єктів конституційних відносин, яке відображається в інституційно-норматизованих взаємоспрямованих діях цих суб’єктів щодо визнання, задоволення, захисту своїх інтересів, потреб, цілей, що являють собою цінність з точки зору їхньої соціальної значущості[13].

 

 

 

Тобто у загальному вигляді конституційний конфлікт є конфронтаційним типом взаємодії суб’єктів конституційно-правових відносин. Такими суб’єктами, як відомо, є й органи державної влади, й об’єднання громадян, окремі громадяни тощо. З цих та інших позицій недостатньо обґрунтованим уявляється вибір категорії «державно-правовий конфлікт», що визначається її прихильниками як «найбільш прийнятною для конституційно-правових досліджень»[13].

 

 

 

Отже, дослідивши питання найменування галузі конституційного права, варто ще раз переконатись у важливості на сучасному етапі розвитку юридичної науки дослідження якомога більшого поля проблематики у будь-якій галузі права. Недостатньо досліджене, адже на перший погляд загальнозрозуміле поняття(визначення, найменування) в юриспруденції може стати причиною спотворення сприйняття інших понять, що перебувають у тісній взаємодії з першим, а отже й призвести до неправильного напрямку розвитку юридичної науки, що в свою чергу призводить до негативних змін у практичній сфері, а отже й у реальному житті як окремих громадян так і функціонування держави та суспільства в цілому.

 

Література:

 

  1. Дідкін, А. До питання про найменування науки і галузі конституційного права / А. Дідкін. - С.45-46 // Юридичний журнал : аналітичні матеріали. Коментарі. Судова практика. - К. : Видавнича організація "Юстініан". 2008г. № 10.

  2. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 424 с.

  3. Лекції КФ ДДУВС Тема-1 "Конституційне право - провідна галузь національного права". [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.kfdduvs.com/lekciy/konst_pravo/kp_kursanti/80-tema-1-konstitucyne-pravo-provdna-galuz-naconalnogo-prava.html.

  4. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. [Електроннийресурс].Режим доступу:http://cyclop.com.ua/content/view/1041/58/1/12/#37206.

  5. Червонюк В. И. Конституционное право России: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 432 с.[Електроннийресурс].Режим доступу:

http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1715_page_27.html.

  1. Мінченко О. В. Поліцейське право в системі юридичної освіти: європейська традиція та український досвід.[Електроннийресурс].Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nvknuvs/2011_5/minchen.htm

  1. Шемшученко Ю., Скрипнюк О. Наука конституційного права: сучасний стан та тенденції розвитку.[Електроннийресурс].Режим доступу:http://www.info-pressa.com/article-163.html

  2. Совгиря О. В., Шукліна Н. Г. Конституційне право України: Навч. посібник. К.: Юрінком Інтер, 2008. — 632 с.

  3. Дронів Б. М. Змішані галузі як результат взаємовпливу приватного і публічного права.Електроннийресурс].Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-4/11dbmppp.pdf.

  1. Шемшученко Ю. С. Теоретико-методологічні проблеми сучасного конституціоналізму та державного управління в Україні // Право України. — 2009. — № 11. — С. 19.

  2. Лабенська Л.Л.Актуальні питання визначення поняттяконституційно-правової відповідальності.[Електроннийресурс]. Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pis/2010_5/Labenska.pdf

  1. Барабаш Ю. Державно-правові конфлікти:поняття, сутність, ключові ознаки. [Електроннийресурс]. Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnu_yu/2008_47/067con47.pdf

<ol s

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.