Терованесов А. М. ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Терованесов Арсен Михайлович

Донецький національний університет

ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

На даному етапі розвитку суспільства постає необхідність реформування галузі охорони здоров’я, яказалишається неефективною системою медичного обслуговування населення.Низький рівень надання медичних послуг не влаштовує громадян та не забезпечує їх право на якісну медичну допомогу. Тому пропозиції щодо розвитку системи медичного страхування населення, як гарантії права на якісну медичну допомогу, на сьогоднішній день є актуальними. В Україні існують нормативні акти, які регулюють порядок надання медичної допомоги, гарантії реалізації відповідного права громадян, перелік безоплатних послуг у сфері охорони здоров’я, джерела їх фінансування.

Можна зазначити, що в українському законодавстві передбачені норми які визначають основи медичного страхування. Встатті 49 Конституції України визначено, що «кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування»[1]. Тобто Основний Закон визначає медичне страхування, як невід’ємне, гарантоване державою, право особи. Але чинна Конституція не виділяє окремі форми медичного страхування. Виходячи з того, що Конституції України у статті 8 визначає, що «норми Конституції України є нормами прямої дії»[1], можна зробити висновок, що кожна людина може вимагати від держави надання їй полісу медичного страхування. Але ж, при цьому,громадянин може реалізувати своє право на медичне страхування тільки на добровільній основі. Це є можливим тільки для визначеної, фінансово забезпеченої, верстви населення. Отже, конституційна норма щодо медичного страхування фактично не діє і не може в повному обсязі гарантувати відповідне право особі.

Наступним нормативним актом, який закріплює основи інституту медичного страхування є ЗУ «Про Страхування», відповідно до якого існують дві форми медичного страхування, а саме добровільне і обов’язкове[2]. Закон передбачає дві форми медичного страхування, встановлює умови договору страхування, закріплює положення, які повинні міститись у правилах страхування.

До спеціальних актів можна віднести закон «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги» від 07.07.2011 року, яким встановлюється, щострахування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян» [3]. Вданому законі України передбачається гарантування розвитку медичного страхування населення, закріплюються джерела фінансування страхування, які можна поділити на три ланки. До першої віднести обсяг надання медичних послуг, який має фінансуватися з державного бюджету, друга ланка включає в себевідрахування суб’єктів підприємницької діяльності.Джерела фінансування останньої ланки передбачають внески громадян. Таким чином законодавець пропонує модель розвитку вітчизняної системи медичного страхування та намагається вирішити її фінансові сторони.При цьому дана норма відсилає до інших нормативних актів, які мають уточнювати організацію медичного страхування населення.

Отже, сучасне вітчизняне законодавство визначає правову основу для впровадження механізму обов’язкового медичного страхування та для розвитку вже існуючої системи добровільного медичного страхування. На конституційному та законодавчому рівнях визначене право особи на медичне страхування, види та джерела фінансування системи медичного страхування. Проблема полягає в тому, що в державі не має єдиного нормативного акту, який би визначав загальноправові, організаційні, фінансові засади медичного страхування. Законопроекти, які зараз зареєстровані в Верховній Раді України визначають основи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, суб’єктний склад, джерела фінансування але разом з тим мають свої недоліки. На думку П.Лівак і О.Рогова: «Запропоновані законопроекти про загальнообов’язкове медичне страхування мають певні недоліки, серед яких: …недосконалий механізм громадського контролю за діяльністю фонду загальнообов’язкового медичного страхування; невідповідність європейським і міжнародним стандартам; відсутності механізму відповідальності та гарантій щодо якості надання медичної допомоги»[4, с.63]. Враховуючи думку науковців слід зауважити, що велика кількість проектів закону про медичне страхування не дають можливості визначити саме єдиний, який би задовольняв усі верстви населення та повноцінно гарантував їм високоякісну медичну допомогу. З іншого боку наявність законопроектів вказує на те, що суспільство потребує реформ та готово до новаторських змін в галузі охорони здоров’я.

Таким чином, розвиток системи медичного страхування в Україні вимагає для своєї реалізації істотного вдосконалення нормативно-правової бази. Відсутність єдиного закону про обов’язкове медичне страхування призводить до недоступності користування правом на охорону здоровя та до падіння рівня якості надання медичної допомоги населенню.

Література:

  1. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. — №30. — Ст.141

  2. Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №18. – Ст.79.

  3. Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги: Закон України від 7 липня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – №4. – Ст.86.

  4. Лівак П., Рогова О.Перспективи впровадження загальнообов'язкового медичного страхування в Україні / П. Лівак, О. Рогова //Підприємництво, господарство і право. – 2008. – №1. – С.62-66.

Tags:

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.