Брус Ю. П., к. е. н., Павлюк Т. І. РОЛЬ І МІСЦЕ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ В МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСАХ

Печать

Брус Ю. П.

Науковий керівник: к. е. н., доц. Павлюк Т. І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Вінниця

РОЛЬ І МІСЦЕ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ В МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСАХ

 

Світова фінансово-економічна криза, що охопила національні економіки багатьох країн упродовж останніх декількох років, висунула на перший план наукових пошуків проблему ефективної організації діяльності центрального банку у сфері регулювання основних макроекономічних процесів та тих завдань, що стоять перед урядами із забезпечення фінансової стабільності та надійності банківської системи у кризові періоди. Враховуючи наведене, теоретичне осмислення ролі і функцій центрального банку з точки зору виконання ним завдань макроекономічного регулятора видається важливою умовою пошуку нових підходів до систематизації та ефективного розподілу головних обов’язків між провідними державними інституціями у їх тісній взаємодії, направленій на координацію зусиль із подолання кризи у фінансовому секторі.

Дослідженню ролі центрального банку у регулюванні макроекономічних процесах присвячена значна кількість наукових праць. В Україні дослідженню ролі і місця центрального банку у економічному житті країни висвітлено у працях економістів: О.Бакун, Б.Адамик, Г.Вознюк, А.Гальчинський, В.Козюк, В.Міщенко, В.Романишин, М.Савлук, О.Шаров, В.Юрчишин, А.Філіпенко, В.Ющенко та ін. Значний внесок у розроблення теоретичних та практичних питань організації системи центрального банку зробили закордонні економісти: Дж.М.Кейнс, Р.МакКінон, Л.Красавіна, Р.Манделл, Ф.С.Мишкін, М.Пебро, А.Мовсеян, І.Платонова, М.Фрідмен та ін. Роль центральної банківської установи як головного ринкового інституту макроекономічного регулювання визначається передусім найбільшою вразливістю сфери грошово-кредитних відносин до будь-яких проявів фінансової нестабільності, що обумовлює потребу в розробці адекватних теоретико-методологічних підходів до аналізу основних функцій центрального банку як верхнього рівня національної банківської системи та провідного регулятивного органу. Велика кількість досліджень сучасної грошово-кредитної теорії базуються на тому, що таких головних функцій є чотири: емісійна та організації грошового обігу у країні[1, с. 277]; обслуговування відповідно комерційних банків або функція «банку банків» [2, с. 670]; обслуговування держави або іншими словами функція «банкіра уряду»; реалізація грошово-кредитної політики [4, с. 76].

Наведені основні функції притаманні центральним банкам у країнах з розвинутою ринковою економікою, де діє чітко сформована дворівнева банківська система.

У той же час економічний механізм будь-якої держави з усім розмаїттям економічних зв'язків не перебуває у незмінному, статичному положенні. Для нього характерний постійний розвиток, вдосконалення форм організації стосунків між учасниками економічного процесу. Зрозуміло, що відповідним чином це стосується і модифікації та трансформації основних функцій центрального банку як ринкового інституту макроекономічного регулювання, що безпосередньо позначається на його ролі в економіці країни загалом.

Розвиток безготівкового платіжного обороту, впровадження новітніх технологій розрахунків і зниження частки обігу готівки нарівні з відміною офіційного золотого забезпечення безпосередньо позначилося і на ролі емісійної функції головного банку. Зрозуміло, що трансформація цієї ролі здійснюється у бік зниження, що пояснюється новими тенденціями до зменшення ролі і частки готівкових платежів у загальному грошово-платіжному обороті. Із викладеного вище слідує, що емісійна функція центробанку займає нижче положення стосовно його функцій із регулювання і обслуговування банків та забезпечення фінансування уряду. Йдеться про те, що власне кредитування уряду і комерційних банків може і не супроводжуватись безпосередньо випуском готівки, тоді як сама видача купюр з каси центрального банку неможлива за відсутності відповідних залишків коштів на рахунках позичальників. Інакше кажучи, емісійний процес в економіці визначається у кінцевому підсумку станом кредитно-розрахункових відносин центрального банку з комерційними банками та урядом. Це однак ніяк не знижує роль даної функції у формуванні грошової пропозиції в економіці.

Функція кредитно-розрахункового обслуговування комерційних банків та держави, то їхня практична реалізація за своєю суттю відзначається тією ж роллю центрального банку як банку у традиційному розумінні, що безпосередньо зв’язана із обслуговуванням відповідних господарюючих суб'єктів. Однак особливість цих відносин є наступною. Результати відповідних кредитних операцій виходять за межі традиційних зв'язків «банк - клієнт», а позначаються на стані усієї економічної системи на рівні країни вцілому. Тому функції центрального банку як «банку банків» та «банка уряду» з огляду на їх важливий вплив на економічну ситуацію загалом не можуть здійснюватись виключно з метою кредитно-розрахункового обслуговування відповідно комерційних банків та держави. А відтак з огляду на значення даних функцій для всієї економіки вони мають здійснюватись у відповідності із важливими, кінцевими напрямками діяльності центробанку, що забезпечують як підтримання стабільності національної грошової одиниці, так і регулятивний вплив на економіку різним комплексом монетарних заходів із метою забезпечення її стабільного зростання, а також належного рівня зайнятості громадян.

Визначення функції грошово-кредитного регулювання у якості найголовнішої для центробанку є також відображенням еволюції поглядів на необхідність регулятивного втручання з боку держави у фінансово-господарські механізми - від повного не сприйняття навіть самої думки про необхідність та можливість такого втручання до усвідомлення об'єктивних умов певної участі держави як оптимізація ринкового механізму, так і мінімізації його недоліків. Зрозуміло, що фінансові інструменти такої участі займають провідне місце у регуляторному процесі, що для провідних економічно розвинутих країн можна констатувати є результатом порівняно довгого, еволюційного розвитку функцій головного банку як провідного органу держави у реалізації фінансово-економічного розвитку суспільних відносин загалом.

Нині ж рядом дослідників дана функція центрального банку розглядається ще і у більш широкому контексті. З одного боку, грошово-кредитну політику пропонується розглядати як таку, що охоплює і валютно-курсову політику, спрямовану на згладжування коливань обмінного курсу національної валюти [5, с. 4]. А з іншого, грошово-кредитну політику пропонується розглядати ще у більш широкому контексті - як монетарну політику, котра включає не тільки грошово-кредитну і валютну політику, що проводиться центральним банком, але і політику уряду в частині: фінансування дефіциту держбюджету за рахунок позик; використання профіциту бюджету для стерилізації грошової пропозиції; емісії і погашення державних цінних паперів; надання бюджетних кредитів і кредитів інститутів розвитку підприємствам; субсидування бюджетом процентних ставок; допомогу банкам.

Однак подібні підходи навряд чи можна вважати прийнятними для економіки України, де утворення центрального банку і визначення його основних функцій відбувається у складних умовах реформування не лише банківської системи країни, а й усієї сукупності економічних відносин.

У найближчому майбутньому перед центральним банком України постануть нові завдання, серед яких можна виділити перехід до таргетування інфляції в країні, відмову від значних інтервенцій на міжбанківському ринку, а також посилення фінансової стійкості банківської системи України загалом. Вірне трактування функцій Національного банку України, забезпечення необхідного його незалежності у реалізації грошово-кредитного політики повинні стати одним з найбільш важливих чинників досягнення зазначених вище цілей.

У цьому контексті надзвичайно важливо правильно обрати пріоритети серед стратегічних цілей грошово-кредитного регулювання. Річ у тім, що трактування ролі центрального банку передусім як інституту забезпечення фінансової стабільності часто-густо зводиться до необхідності реалізації обмежувальних заходів щодо підтримання заданих параметрів цінової динаміки, тобто передусім обирається як головна стратегічна ціль боротьба із інфляцією. Вона вважається головним економічним злом, а стимулювання економічного зростання не визнається безпосередньою метою центрального банку. При цьому втрати від інфляції оцінюються як неприйнятно великі, тоді як втрати національного доходу від уповільнення економічного зростання розглядаються як необхідна плата за її придушення. Проте це серйозна методологічна помилка.

Метою грошово-кредитної політики повинно бути досягнення вищих цілей суспільства: максимальній реалізації економічних прав громадян, забезпечення нормальних рівнів зайнятості і реальних доходів населення, макроекономічної стабільності. Підміна основного критерію успішності соціально-економічного розвитку інструментальною метою (зниження темпів інфляції) практично виключає проведення ефективної економічної політики, що передбачає тісну взаємодію центрального банку та уряду. А відтак перед ними на має поставати вибір: «боротьба з інфляцією або економічний розвиток». Вони повинні вибирати комплекс заходів, котрі б у найбільшій мірі сприяли досягненню фундаментальних цілей соціально-економічного розвитку, в т.ч. і з урахуванням тих втрат, що заподіюються інфляцією, високими процентними ставками, витоком капіталу і нерозвиненістю грошово-кредитної системи. При цьому очевидно, що ефект від зниження інфляції може і не компенсувати втрати від уповільнення економічного зростання, що обов'язково має враховуватись у процесі реалізації ключової функції центрального банку країни - грошово-кредитного регулювання.

Роль центрального банку як головного інституту макроекономічного регулювання і забезпечення фінансової стабільності держави необхідно розглядати через його функцій, які формують головні засади аналізу діяльності банківської системи загалом та відповідність її ринковим умовам. У практиці саме головна роль грошово-кредитного регулювання нині спрямовує можливості центрального банку впливати на перебіг економічних процесів, виходячи із завдань подолання наслідків фінансово-економічної кризи, забезпечення ефективності функціонування банківської системи країни та економічного розвитку країни у перспективі.

 

Література:

1. Бурда М. Макроекономіка: Європейський контекст / М. Бурда, Ч. Виплош ; [пер. з англ.]. - К. : Основи, 2012. - 682 с.

2. Гроші та кредит : [підручник] / [за заг. ред. проф. М. І. Савлука]. - К. : КНЕУ, 2011. - 744 с.

3. Матовников М. Ю. К вопросу об инструментах денежно-кредитной политики / М. Ю. Матовников // Деньги и кредит. - 2012. - № 1. - С. 32-34.

4. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін / [за ред. В. С. Стельмаха]. - К. : Центр наукових досліджень Національного банку України, УБС НБУ, 2009. - 404 с.

5. Центральний банк і грошово-кредитна політика : [навч. посібник] / [за ред. Т. Д. Косової, О. О. Папаіки]. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 328 с.

Tags: