Гладун О. В. КОМПЕТЕНТНІСТЬ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА У РОБОТІ З ПІДЛІТКАМИ ІЗ НИЗЬКИМ СТАТУСОМ В УЧНІВСЬКОМУ КОЛЕКТИВІ

Печать

УДК: 373.5.091.12:005.336.2]:159.922.76-056.49](045)

 

КОМПЕТЕНТНІСТЬ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА У РОБОТІ З ПІДЛІТКАМИ ІЗ НИЗЬКИМ СТАТУСОМ В УЧНІВСЬКОМУ КОЛЕКТИВІ

Гладун О. В.

Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського

Вінниця, Україна

 

Стаття присвячена дослідженню явища низькостатусності (низький статус учня-підлітка в учнівському колективі). Розглядає проблему нестачі кваліфікованих педагогів, класних керівників, як основну у боротьбі із відхиленнями в поведінці підлітків. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних літературних джерел, припускається функціонування педагогічних умов, що забезпечать ефективне подолання явища низькостатусності.

Ключові слова: підлітковий вік, низький статус, аутсайдер, учнівський колектив, компетентність педагога

 

Гладун О. В. Компетентность классного руководителя в работе с подростками с низким статусом в ученическом коллективе/ Винницкий государственный педагогический университет имени М. Коцюбинского, Винница, Украина

Статья рассказывает об учениках-подростках с низким статусом в ученическом коллективе. Рассматривает проблему недостаточного количества квалифицированных педагогов, классных руководителей, как основную на пути борьбы с данным явлением. В связи с анализом отечественных и зарубежных литературных источников, допускаем возможное функционирование педагогических условий, следуя которым возможно обрести положительный результат при сотрудничестве с учениками-подростками с низким статусом в ученическом коллективе.

Ключевые слова: подростковый возраст, низкий статус, аутсайдер, ученический коллектив, компетентность педагога

 

Gladun O. V. A teacher’s competence in the work with adolescents who have got a lot status in student group/ Vinnytsia State Pedagogical University named after M. Kotsiubynskyi, Vinnytsа, Ukraine

The article is dedicated to the investigation of the phenomenon of low status (a student-teenager’s low level of status in the student group). The article considers that lack of well-qualified teachers serves as the basis in the struggle against deviations in the behavior of adolescents. Based on the analysis of native and foreign literature, it is assumed that the functionality of pedagogical conditions ensures effective overcoming of the phenomenon of low status.

Key words: adolescence, a low status, outsider, the student’s group, a teacher’s competence

 

Стратегія розвитку сучасного освітнього простору зумовила гостру потребу у кваліфікованих педагогах. Розробляючи теоретичне підґрунтя співпраці класного керівника із підлітками, науковці продовжують досліджувати умови формування особистості із відхиленнями в поведінці та педагогічні умови подолання явища низькостатусності.

Проблема відхилень у поведінці підлітків з кожним десятиліттям набуває нової актуальності. Це завжди цікавило психологів і педагогів. Л. Берковитц, Дж. Долард, К. Хорні працювали над теорією агресивності. Структуру агресивних проявів підлітків досліджували Е. Маккобі, А. Бодальов, М. Левітов, Й. Заградова. Дослідженням умов подолання агресивності у підлітків приділили значної уваги науковці: Г. Андрєєва, В. Знаков, М. Левітов, В. Петров, Л. Семенюк, Д. Фельдштейн. Темі роботи учителя із лідерами та обдарованими учнями присвятили праці М. Рожков, С. Хозе, В. Іванов, А. Макаренко та багато інших.

У науковій літературі до дітей з вадами розумового та фізичного розвитку, різного ступеня соціальної дезадаптації використовують терміни: «аутсайдер», «ізольований», «аномальний», «неповноцінний», «з обмеженими можливостями», «з особливими потребами». Класифікувати таких учнів в окрему групу легко, у порівнянні з іншими членами учнівського колективу. На думку М. Боришевського, І. Данилюк, Г. Карпової, у формуванні самооцінки, самокритики, адаптації до умов навколишнього середовища, формування статусності підлітка важливу роль відіграють стосунки у колективі. Взаємодіючи з членами класу, школяр порівнює себе з іншими учнями, вчиться об’єктивно оцінювати власні фізичні й розумові сили, якості, розробляти критерії для об’єктивної оцінки власної діяльності. Тобто група ровесників для підлітка є безпосереднім соціальним мікросередовищем, спілкування з яким стає поштовхом до якісних новоутворень у поведінці, характері і свідомості підлітка.

У підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу і зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Л. Божович характеризує підлітковий вік як «період усвідомлення свого соціального «Я» та виникнення на цій основі внутрішньої позиції, тобто певного цілісного ставлення до оточуючого і самого себе, що породжує відповідні потреби і прагнення, на основі задоволення яких виникають нові, часто суперечливі із загальноприйнятими нормами [1, с. 227].

Загострена увага до власних недоліків зберігається упродовж всього підліткового віку. Проте у багатьох підлітків рівень домагань завищений, самооцінка неадекватна, інших вони оцінюють повніше і правильніше, ніж себе. Визначальними виступають товариські якості – взаємоповага, взаємодопомога, вірність, чесність, щирість, чуйність, уміння зберігати таємниці, великого значення набуває зовнішня привабливість, фізична витримка. Інакше кажучи, підліток, котрий відчуває дефіцит тих чи інших якостей, невідповідність вимогам учнівського колективу, знижену динаміку розвитку дружніх стосунків з однолітками або її відсутність, набуває негативного статусу серед учнів.

На думку О. Скрипченко, сприймання людьми одне одного формується у процесі взаємодії. Взаємини, які виникають при цьому між партнерами, значною мірою впливають на формування образу іншого. Дослідження з вікової психології (І. Бех, І. Булах, Г. Костюк) дають підстави вважати підлітковий вік сприятливим для формування світогляду і найбільш сенситивним періодом для розвитку особистості.

Дослідження у галузі самооцінки учня та оцінки його колективом підтверджують вплив на соціально-психологічний статус. Самооцінка, як і оцінювання іншими, прямо пов’язана з процесом соціальної адаптації і дезадаптації особистості.

У підлітковому віці найбільш помітний поділ учнів на лідерів та, як прийнято називати у психолого-педагогічній літературі, дітей протилежного складу – аутсайдерів. Життєва позиція останніх обумовлює негативний розвиток особистості. Тому дослідження проблематики стосунків учень-лідер, учень-аутсайдер є необхідним аспектом у вивченні діяльності та розвитку класного колективу вцілому та кожного учня зокрема.

На жаль, навіть колективи із найвищим рівнем розвитку не можуть запобігти міжособистісним конфліктам, у рамках яких формується ієрархія організованого класу. У класі завжди з’являються лідери та аутсайдери, перші намагаються зміцнити і утвердити свій статус, другі – полегшити свою участь. Це і є першим кроком до психологічних травм, що провокують на агресивне поводження у спілкуванні учнів. Адже у ролі аутсайдерів найчастіше опиняються учні з неблагополучних сімей, сироти чи напівсироти, «новенькі».

Визначальну роль для розгляду методики подолання проблеми корекції девіантної поведінки підлітків мають праці В. Сухомлинського, В. Погребняка, Н. Алікіної, О. Єгорової, Д. Шахшаєва. Однак вчені та науковці, досліджуючи шляхи співпраці з учнями-аутсайдерами та учнями-девіантами, не отримали перемоги. Явище загострюється з кожним роком і приносить зростання жорстокості, агресії чи апатії, чим стримує розвиток суспільства. Поняття «аутсайдер» і «девіант» дослідники часто ставлять в один синонімічний ряд із поняттям «низькостатусний».

Аутсайдер – людина, котра потрапила у «глухий кут»; не має можливостей для самореалізації; людина, ізольована від якого-небудь середовища, товариства, групи, невизнана ким-небудь, чим-небудь [2, с.47].

Девіантна поведінка, у свою чергу, не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається їх порушення.

Статус – становище, яке посідає індивід або група серед інших людей чи груп. Статус відбиває визнання чи невизнання, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію, якими користується особа у референтній групі. Також відображає ступінь відповідності якостей вольової поведінки індивіда груповим нормам і вимогам суспільства [3, с.181]. Становище індивіда або групи осіб щодо інших індивідів або груп у соціальній мережі [2, с.1387].

Статус (з лат. status – становище) особистості – це становище людини в системі міжособистісних стосунків, яке визначає її права, обов’язки і привілеї, а також силу впливу на колектив [4, с. 249].

Аналізуючи літературні джерела та фахові видання психолого-педагогічного напряму, звертаємо увагу на те, що вчені не дійшли остаточного висновку – чи риси особистості і характеру формують девіантну поведінку, або останнє явище є зовнішнім фасадом, за яким приховано безліч страхів, комплексів і невпевненість. Підлітки-агресори та підлітки-аутсайдери – типи особистостей девіантів, що по-різному реагують на зовнішні подразники. Дані поняття не є синонімами між собою, як і з поняттям низькостатусності.

Низький статус – становище особистості у колективі, який не визнає її права та обов’язки, не залежить від впливу та поведінки особистості; низький статус не має престижності, а, отже, нівелюється кожним членом колективу. Носієм низькостатусності може бути учень, який має щонайменше одну із наведених благ: хорошу успішність, виховання у благополучній сім’ї, гарний фізичний та розумовий розвиток. Але, не виключено, що користуватись повагою, дружелюбністю, цікавістю з боку однокласників не буде. Підліток із низьким статусом не є підлітком-девіантом, адже поведінка низькостатусного учня не завдає шкоди оточуючим. Низькостатусний учень не є аутсайдером через притаманність характеру першого рис, що заслуговують на повагу та визнання. Як бачимо, особа із низьким статусом поняття із значно ширшим діапазоном аффілятивного процесу, бо подібні учні заслуговують на визнання їх у колективі. Постає питання: низькостатусність – це риса характеру чи зовнішній фасад, за яким приховано страхи, комплекси, невпевненість?

Класний керівник повинен мати високий рівень психологічної культури, педагогічний та індивідуальний спектр компетентностей у вирішенні суперечливих проблем життя учнівського колективу.

Проаналізована нами психолого-педагогічна література засвідчує значний інтерес науковців до проблеми низького статусу учня у колективі. Проте на сьогодні відсутні дослідження з підготовки майбутніх учителів до роботи з даною категорією учнів. Варто також зазначити, що не сформульовано визначення сутності явища низькостатусності, не досліджено педагогічні умови, за яких буде розв’язано проблему низькостатусності учня в колективі.

Вирішення цього питання можливе з допомогою професійно і якісно підготовлених педагогів з новим баченням сутності навчально-виховного процесу, який буде спрямований не на накопичення великого багажу знань, а на розвиток особистості учня, його адаптацію до умов навколишнього середовища. Першочерговим є встановлення концептуальних підходів до вивчення даного явища, розробка методики підготовки майбутніх учителів до роботи із низькостатусними членами учнівського колективу.

На нашу думку, необхідним у процесі подолання феномену низькостатусності стане дотримання наступних педагогічних умов:

- єдності когнітивного, мотиваційного, діяльнісно-оцінного компонентів підготовки майбутнього вчителя до роботи з низькостатусними членами учнівського колективу;

- знаково-контекстного навчання як необхідної умови у підготовці вчителя до роботи із низькостатусними членами учнівського колективу;

- створення та розв’язання ситуацій, які б відображали проблематику явища низькостатусності.

Проаналізувавши дослідження науковців щодо визначення сутності явища низькостатусності учня у колективі та впливу його наслідків на подальше життя особистості, можемо зробити висновок, що дане питання варто віднести до ряду соціально-педагогічних проблем. Провідну роль у наданні певного статусу учневі відіграє шкільне оточення, у якому дитина набуває досвіду соціалізації, згодом копіюючи його у доросле життя. Особливості самовизначення особи залежать від її статусу в малій групі. Педагогічний аспект цього явища полягає у тому, що визначення особливостей статусності учня, подолання перешкод на шляху до підвищення статусу серед однолітків робить можливим позитивний психолого-педагогічний вплив на окремих учнів та групу в цілому.

 

Література:

1. Божович Л. Проблемы формирования личности / Л.И. Божович; под ред. Д.И. Фельдштейна. – М.: Ин-т практической психологии; Воронеж: НПО «МОДЭК», 1997. – 352 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.І. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

3. Психологічний словник / за ред. В.І. Войтко. – К.: Вища школа, 1982. ‒ 212 с.

4. Бех І. Особистість у просторі духовного розвитку. – К.: Академвидав, 2012. – 256 с.

References:

1. Bozhovych L. Problemы formyrovanyya lychnosty / L.Y. Bozhovych; pod red. D.Y. Fel'dshteyna. – M.: Yn-t praktycheskoy psykholohyy; Voronezh: NPO «MODЭK», 1997. – 352 s.

2. Velykyy tlumachnyy slovnyk suchasnoyi ukrayins'koyi movy (z dod. i dopov.) / Uklad. i holov. red. V.I. Busel. – K.; Irpin': VTF «Perun», 2005. – 1728 s.

3. Psykholohichnyy slovnyk / za red. V.I. Voytko. – K.: Vyshcha shkola, 1982. ‒ 212 s.

4. Bekh I. Osobystist' u prostori dukhovnoho rozvytku. – K.: Akademvydav, 2012. – 256 s.

Tags: