кандидат педагогічних наук, Шеремета Л. П. МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

УДК 811.161.2(07)

 

МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

кандидат педагогічних наук, Шеремета Л. П.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського МОЗ України»

 

Розглянуто методи навчання української мови. Окреслено поняття «методу навчання», проаналізовано існуючі в лінгводидактиці класифікації. Здійснено комплексний підхід до методів навчання української мови, досліджено основні методичні положення, що стосуються способів навчання мови та особливостей їх застосування у практиці. Висловлено власний погляд на сутність запропонованих методів навчання, а також доцільність їх застосування на заняттях.

Ключові слова: метод навчання, розповідь, бесіда, спостереження над мовою, робота з підручником, вправи.

 

Кандидат педагогических наук, Шеремета Л. П. Методы обучения украинскому как иностранному языку / ГВУЗ "Тернопольский Государственный Медицинский Университет имени И. Я. Горбачевского МОЗ Украины", Украина, Тернополь

Рассмотрены методы обучения украинскому языку. Очерчено понятие «метод обучения», проанализированны существующие классификации в лингводидактике. Осуществлен комплексный подход к методам обучения украинскому языку, исследованны основные методические положения, которые касаются способов обучения языку и особенностей их применения на практике. Выражен собственный взгляд на сущность предложенных методов обучения, а так же целесообоазность их использования на занятиях.

Ключевые слова: метод обучения, рассказ, беседа, наблюдение за языком, работа с учебником, упражнения.

 

PhD in pedagogics Sheremeta L. P., The methods of teaching Ukrainian as foreign language / I. Ya. Horbachevskyi Ternopil State Medical University,Ukraine, Ternopil

The paper concerns the methods of teaching Ukrainian language. The concept of «teaching method» is described, and classifications of linguodidactics are analyzed. The methods of teaching Ukrainian are described in a multifaceted way. The main methodical issues, concerning the methods of language teaching and peculiarities of their implementation in practice, are investigated. The author expressed her own opinion on the subject matter of proposed teaching methods and the necessity of their implementation on lessons.

Key words: teaching method, story, conversation, language observation, work with a textbook, exercises.

 

Вступ.

В умовах розширення наукових, економічних та культурних зв’язків, важливим чинником становлення української держави як рівноправного партнера у створенні світового освітнього простору є навчання іноземних студентів у вищих навчальних закладах (ВНЗ) України. Відповідно до цього виникає потреба формування у студенців-іноземців української мовленнєвої компетенції, що є неможливим без їхньої мовної підготовки, яка повинна враховувати потреби отримання якісної передусім мовленнєвої освіти, сприяти подальшому особистісному зростанню кожного з них. Модернізація освітньої системи України на сучасному етапі передбачає широке використання інноваційних технологій, напрямів і прогресивних підходів до навчання.

Державна мова України для майбутніх фахівців є не тільки навчальним предметом, але й освітньою дисципліною, засобом всебічного розвитку упродовж життя, провідником у їх становленні як професійних особистостей, що активно беруть участь у діалозі культур. Для студентів-іноземців, що вивчають дисципліни у ВНЗ рідною (англійською, німецькою, іншою) мовою, українська засвоюється для комунікації в соціокультурному оточенні країни, в якій вони здобувають професійну освіту. Основним завдання викладача української мови є вироблення у студентів-медиків умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами української мови в різних життєвих ситуаціях та й у своїй професійній діяльності, адекватно сприймати мовлення на слух, вести діалог. Для цього необхідно використовувати відповідні методи вивчення матеріалу, що сприятимуть успішному його засвоєнню.

Проблема методів вивчення української мови як іноземної – одна з найважливіших у процесі навчання студентів і ще недостатньо висвітлена в сучасній українській лінгводидактиці.

Мета статті – запропонувати систему методів навчання іноземних студентів-медиків.

Удосконалення вузівського курсу мови, посилення уваги до його практичної спрямованості безперечно впливає на методи вивчення предмета, розширює їхні функції, збагачує внутрішній зміст, активізує ті сторони, що допомагають формувати особистість студента. Для словесника сьогодні потрібним є всебічний аналіз усієї системи методів вивчення предмета, виявлення невикористаних резервів із метою розв’язання завдань, що стоять перед сучасною освітою. Методи навчання мови об’єднують в одне ціле діяльність викладача й студентів, спрямовану на засвоєння мовних знань, умінь і навичок, на організацію пізнавальної діяльності. Саме від використання тих чи інших методів залежить ефективність заняття.

В науковій методичній літературі методи розглядаються як упорядковані способи організованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на досягнення цілей освіти. Основна проблема – відсутність єдиного підходу у визначенні методів навчання мови, а також розбіжності у формулюванні дефініції навчального методу.

Методам властиві певні функції. Серед них виділяють: спонукальну (виступає збудником внутрішнього інтересу до навчання), освітню, або навчальну (спрямована на успішне засвоєння студентами знань та оволодіння відповідними навичками та вміннями), виховну (формування в студентів певного світогляду, виховних переконань, вироблення звички наполегливо працювати на уроці), розвивальну (знаходить свій вияв у застосуванні евристичних запитань, пізнавальних задач і проблемних завдань, завдяки чому забезпечується розумовий розвиток студентів) та контрольно-корекційну (полягає у виправленні недоліків у знаннях, уміннях і навичках студентів) [1, с. 48].

У методиці навчання української мови існують такі класифікації методів навчання: 1) за характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький (І. Я. Лернер та М. М. Скаткін); 2) за джерелом одержання учнями знань: методи словесні (пояснення, розповідь, лекція та бесіда, джерелом для яких є слово), наочні (демонстрація викладачем і спостереження студентамии предметів, явищ, процесів тощо), практичні (проведення лабораторних і вимірних робіт, формування трудових умінь і навичок, складання творів, доповідей, виконання вправ) (Є. Я. Голант, А. М. Алексюк, С. Г. Шаповаленко, І. Т. Огородников, М. А. Сорокін); 3) за джерелом одержання знань класифікує також методи навчання Л. П.Федоренко: теоретичні (бесіда, повідомлення викладача, читання підручника), практичні (розповідь, опис, роздум за зразком, редагування, перекази і твори), теоретико-практичні (різні види мовного розбору) методи вивчення мови; 4) за основною дидактичною метою: методи, що використовуються лише для повідомлення (сприймання) нових знань (пояснення, розповідь, бесіда, лекція); методи, застосовані як на початковому етапі осмислення нових знань, так і для їх закріплення (бесіда, демонстрування, робота з підручником, лабораторний метод і експеримент, вправи і методи повторення); метод перевірки та оцінки знань учнів.

Проте на заняттях вивчення української мови як іноземної доцільно користуватися класифікацією методів навчання за способами взаємодії викладача і студентів на занятті, що відповідає характеру навчального процесу. Відповідно до цього виділяємо наступні методи навчання: усний виклад викладачем матеріалу (розповідь, пояснення); бесіда викладача зі студентами; спостереження студентів над мовою; робота з підручником, метод вправ.

Доречним є питання оптимального вибору методів навчання. На вибір методу впливає зв’язок виучуваного матеріалу з попереднім і наступним, співвідношення в ньому елементів теоретичного і практичного характеру, рівень загального розвитку студентів і їхня підготовка з предмету. Метод повинен ставити студентів перед посильними труднощами, успішне подолання яких – шлях до пізнання. Умовою раціонального використання будь-якого методу є відповідність його завданням заняття. Критерієм ефективності слід вважати свідоме та міцне засвоєння студентами навчального матеріалу та набуття практичних умінь і навичок.

Серед усіх методів навчання розповіді викладача надається великої уваги. Йдеться не про догматичну розповідь, що сухо відтворює зміст матеріалу, а змістовне, аргументоване пояснення мовних фактів і явищ, супроводжуване аналізом прикладів, демонстрування таблиць і схем, використання різних технічних засобів навчання.

До розповіді доцільно звертатися: 1) у вступах (котрі передують розглядові того чи іншого розділу курсу); 2) для узагальнення вивченого; 3) у процесі ознайомлення студентів з історичними довідками про походження і значення деяких слів, зворотів, граматичних форм.

Близьким за формою до розповіді є метод пояснення, проте між ними не завжди можна провести чітку межу, бо елементи пояснення так чи інакше наявні в розповіді. Доцільно використовувати його там, де недостатньо що-небудь розказати, а потрібно довести, пояснити (під час вивчення граматичних категорій і форм, синтаксичної структури речень, правил правопису, при проведенні мовного аналізу, в процесі виконання студентами різних завдань і вправ, у роботі над помилками тощо). Основна мета пояснення, примусити студентів вдуматися у зміст матеріалу, що вивчається, висловити свої міркування, зробити потрібний висновок, а також перевірити їх уважність, простежити хід їхніх думок, виявити ступінь розуміння пояснюваного тощо.

Наступним способом взаємодії викладача й студентів на занятті є бесіда, особливістю якої є залучення студентів до активної розумової роботи на занятті. Негативною стороною цього методу навчання є її побудова в основному за простими, односкладними запитаннями, що не потребують зв’язної відповіді. В методичній літературі розрізняють евристичну (вдаємося під час пояснення навчального матеріалу), повторювальну та закріплювальну (застосовуються на відповідних уроках закріплення, повторення) бесіди. Коли мова йде про евристичну бесіду, то вона є такою формою роботи, за допомогою якої викладач і студенти взаємно ставлять запитання з виучуваної теми, обмінюються думками, завдяки чому роблять потрібні висновки, формулюють правила. Використовуючи її, викладач повинен продумати систему запитань для студентів, передбачити їхні відповіді.

Одним із найбільш дійових засобів активного набуття знань з української мови для студентів-іноземців є метод спостереження над мовою, який орієнтований на цілеспрямоване сприймання, розуміння і вивчення відомостей з мови. Його особливістю є усунення одноманітності роботи викладача, схильності до подачі готового матеріалу, навантаження та тренування пам’яті студентів, відкриття простору для розумових дій. Радимо цей метод використовувати тоді, коли: явища та факти, що вивчаються є складними або специфічними для української мови; вимагають того, щоб у них спочатку розібратись шляхом аналізу тексту (прикладів), перш ніж вдаватися до відповідного теоретичного положення, граматичного визначення чи правила. Особлива увага звертається на чіткість формулювання завдань і запитань. Як роздавальний матеріал науковець вважає за потрібне використовувати: 1) картки з лексики, граматики, правопису, стилістики; 2) таблиці, в яких закладені можливості порівняння, зіставлення, протиставлення тощо, чим полегшується розуміння виучуваного матеріалу, забезпечується свідоме його засвоєння; 3) схеми, що містять наочний показ зв’язків між явищами, фактами та надають їм упорядкованого, зорієнтованого характеру.

Використання методу спостереження над мовою часто є причиною виникнення проблемних ситуацій, в основі яких лежить суперечність між тим, що студенти знають, і тим, що вони повинні знати. Особливістю такого виду навчання (проблемного) є те, що воно дає змогу залучити до роботи всю групу, примушує кожного інтенсивно думати, шукати і знаходити, внаслідок чого знання набуваються не механічно, а свідомо, із виявлення суперечностей.

Наступний, не менш важливий, метод вправ. Типологія вправ і завдань визначається з урахуванням особливостей виучуваного матеріалу, рівня загального розвитку, мовної і мовленнєвої підготовки студентів.

Найбільш прийнятною для теорії та практики навчання мови є класифікація вправ, розроблена В.О. Онищуком, в основу якої покладено дидактичну мету завдання, ступінь активності студентів і самостійності в роботі. Запропонована класифікація вправ є педагогічною, спрямованою на вивчення матеріалу з різних шкільних предметів. За цією класифікацією вправи діляться на підготовчі (мета яких – ліквідувати прогалини в опорних знаннях, потрібних для подальшого сприймання нового матеріалу), вступні (спрямовані на виконання завдань під керівництвом викладача для підготовки студентів до поступової самостійної роботи), тренувальні (метою яких є закріплення в студентів мовних умінь і навичок; основні їх види – вправи за зразком, за інструкцією, за завданням, спрямовані на конструювання і моделювання мовних одиниць, заміну одних форм чи конструкцій іншими) та завершальні (проблемні завдання та різні види творчих робіт).

Іншим, не менш важливим методом навчання, є робота з навчальною книгою. До цього методу роботи варто звертатися у таких випадках: 1) коли тема вже вивчалася або є порівняно легшою; студенти самостійно читають зміст підручника, запам’ятовують, наводять свої приклади; 2) під час пояснення нового матеріалу послуговуватись вибірковим читанням студентами підручника (знайомлячись із частиною параграфа, засвоюючи нові відомості, які ще не доводилося вивчати); 3) для самостійної роботи над матеріалом, що опрацьовується на занятті, а потім за допомогою бесіди перевіряється успішність засвоєного.

Висновки. Запропонована класифікація методів навчання за способом взаємодії займає помітне місце в історії методичної думки, проте доцільно користуватися й іншими класифікаціями (за джерелами знань, характером пізнавальної діяльності, дидактичною метою), бо саме їх поєднання сприяє удосконаленню змісту і системи методів навчання.

 

Література:

1. Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : Навчально-методичний посібник / О. М. Біляєв. – К. : Ґенеза, 2005. – 180 с.

2. Потапенко О. І, Потапенко Г. І. Методика викладання української мови. Практикум : Навч. посібник / І. О. Потапенко, Г. І. Потапенко. – К. : Вища школа, 1992. – 126 с.

3. Рожило Л. П. Удосконалення методів викладання граматики / Л. П. Рожило // Українська мова і література в школі. – 1966. – № 9. – С. 41-51.

4. Щукин А. Н. Лингводидактический энциклопедический словарь / А. Н. Щукин. – М. : Астрель; АСТ : Хранитель, 2007. – 746 с.

5. Яворська С. Т. Становлення і розвиток методики навчання української мови як науки в середній школі. Книга 2 (30 – 90-і роки ХХ ст.) / С. Т. Яворська. – Слов’янськ, 2004. – 186 с.

 

References:

1. Biliaiev O. M. Linhvodydaktyka ridnoi movy : Navchalno-metodychnyi posibnyk / O. M. Biliaiev. – K. : Geneza, 2005. – 180 s.

2. Potapenko O. I, Potapenko H. I. Metodyka vykladannia ukrainskoi movy. Praktykum : Navch. posibnyk / I. O. Potapenko, H. I. Potapenko. – K. : Vyshcha shkola, 1992. – 126 s.

3. Rozhylo L. P. Udoskonalennia metodiv vykladannia hramatyky / L.P. Rozhylo // Ukrainska mova i literatura v shkoli. – 1966. – # 9. – S. 41-51.

4. Shchukyn A. N. Lynhvodydaktycheskyi эntsyklopedycheskyi slovar / A. N. Shchukyn. – M. : Astrel; AST : Khranytel, 2007. – 746 s.

5. Yavorska S. T. Stanovlennia i rozvytok metodyky navchannia ukrainskoi movy yak nauky v serednii shkoli. Knyha 2 (30 – 90-i roky KhKh st.) / S. T. Yavorska. – Sloviansk, 2004. – 186 s.

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.