Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

УДК 667.64:678.026

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕПЛОФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПОЛІМЕРКОМПОЗИЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ

кандидат технічних наук Гарматюк Р. Т, Гуменюк П. О., Морозов П. Е.

Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Тараса Шевченка, Україна, м. Кременець.

В роботі проаналізовано вплив складу інгредієнтів, на теплостійкість полімеркомпозиті. Обґрунтовано ефективність використання полідисперсних наповнювачів для підвищення теплостійкості. Пояснено причину зміни теплостійкості полімеркомпозитів.

Ключові слова: епоксидна смола, теплостійкість, полімеркомпозит, полідисперсні наповнювачі, полімерна матриця.

Епоксидні полімери з низьким вмістом металевих порошкових наповнювачів і високими електропровідними властивостями практично недостатньо використовують в електротехнічній індустрії із-за низьких експлуатаційних характеристик та високої вартості.

Актуальним завданням сучасного матеріалознавства є розробка нових полімеркомпозитів із заданими характеристиками, яким властиві високі фізико-механічні та теплофізичні показники, що досягається шляхом формування багатокомпонентних систем при високому степені наповнення.

Високонаповнені полімеркомпозити формуються при підвищених температурах і при експлуатації можуть піддаватися температурному впливу, тому вивчення теплофізичних властивостей полімеркомпозиційних матеріалів має велике практичне значення [1, 2]. Важливими теплофізичними властивостями, які впливають на експлуатаційні характеристики полімеркомпозиційних покриттів є теплостійкість [3].

У процесі досліджень встановлено, що введення дисперсних наповнювачів призводить до підвищення теплостійкості наповнених полімерних систем в порівнянні з полімерною матрицею, із збільшенням ступеня наповнення. Показано, що теплостійкість полімеркомпозиційних матеріалів в залежності від кількісного складу і роду наповнювача носить екстремальний характер, а введення в композицію додатково дрібнодисперсного наповнювача з розвиненою поверхнею дозволяє підвищити її теплостійкість, що пояснюється малою рухливістю макромолекул в граничному шарі полімер-наповнювач. Використання основного та допоміжного наповнювача, дозволяє збільшити теплостійкість композиції в середньому на 20-25 К.

Збільшення теплостійкості полімерної матриці при введенні наповнювачів пояснюється високим ступенем зшивання в’яжучого. В результаті взаємодії молекул епоксидної матриці з активними центрами наповнювача відбувається впорядкування ланцюгів полімеру на поверхні наповнювача і обмеження їх рухливості в граничному шарі.

Висновки. Таким чином, наповнення полімерної матриці дисперсними наповнювачами різної природи та різного гранулометричного складу дозволяє в широкому діапазоні регулювати теплостійкість композиційних матеріалів.

Література:

  1. Стухляк П.Д. Вплив фізико-хімічної взаємодії між компонентами системи епоксикомпозиту на його теплопровідність / П.Д. Стухляк, М.М. Митник, Ю.О. Кашуба // Вісник ТДТУ. – Тернопіль : ТДТУ. – 1998. – Т.3, №4. – С. 146-151.
  2. Тризно М.С. Клеи и склеивание / М.С. Тризно, Е.В. Москалев. – Л. : Химия, 1980. – 120 с.
  3. Годовский Ю.К. Теплофизика полимеров / Годовский Ю.К. – М.: Химия, 1983. – 254 с.

 

УДК 678.01:573.311

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ПИТОМОГО ОПОРУ ЕЛЕКТРОПРОВІДНИХ ПОЛІМЕРКОМПОЗИТІВ

кандидат технічних наук Гарматюк Р. Т, Гонтарук Т. В., Голуб Л. В.

Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Тараса Шевченка, Україна, м. Кременець.

 

Проаналізовано вплив складу інгредієнтів, на електропровідні властивості полімеркомпозитів. Обґрунтовано ефективність комплексного використання епоксидних полімерів та полідисперсних наповнювачів для електропровідних матеріалів.

Ключові слова: епоксидна смола, електропровідний матеріал, полімер композит, полідисперсні наповнювачі, електропровідність.

Для забезпечення технічного прогресу в промисловості та енергозбереження виникає необхідність розробок нових електропровідних матеріалів з покращеними електропровідними, фізико-механічними експлуатаційними характеристиками

 

Більшість полімерів є електричними ізоляторами, але із них можна виготовити електропровідні композиції шляхом введення дисперсних наповнювачів [1].

Актуальність вирішення цієї проблеми полягає у використанні  електропровідних композиційних матеріалів і покриттів на основі епоксидних смол, наповнених діа-, пара- і феромагнітними нано- та полідисперсними компонентами, які мають високу адгезію, технологічність при формуванні покриттів на деталі складної конфігурації, розвинуту сировинну базу.

Для дослідження об’ємного і поверхневого питомого опорів використовували метод, заснований на вимірювані сили струму, що проходить через зразок при відомій різниці потенціалів між електродами [2].

В результаті проведених досліджень встановлено, що механізм електропровідності залежить від типу електропровідного наповнювача, його концентрації, наявності оксидних та інших плівок на поверхні частинок, способу і степені диспергування наповнювача в полімері, від температури і інших факторів.

Одним із напрямків збільшення електропровідності полімеркомпозитів є армування дисперсними наповнювачами. Можливості в цій області надзвичайно широкі, а коло вирішуваних завдань в остаточному підсумку визначаються конкретними вимогами, які ставляться до матеріалів [3, 4].

Показано перспективність використання в якості наповнювачів полідисперсних порошків пластинчастого графіту, технічного вуглецю, технічного графіту, крокусу для одержання покриттів з високою електропровідністю.

Встановлено, зниження сидементації частинок в покритті, та збільшення електропровідності в композиціях з наповнювачами пластинчастої або лускатої форми.

Висновки. В результаті проведених досліджень встановлено оптимальний склад електропровідних полімеркомпозитів на основі епоксидної смоли та полідисперсних вуглецевих наповнювачів широкого спектру застосування

Література:

  1. Гуль В.Е. Электропроводящие полимерные композиции. / В.Е. Гуль, Л.З. Шенфиль. – М.:Химия, 1984. – 240 с.
  2. Карякина М.И. Испытание лакокрасочных материалов и покрытий. / М.И. Карякина. – М.: Химия, 1988. – 272 с.
  3. Kurosaki Ryozo. Электрические и термические свойства плоского нагревателя из полимера, наполненного хлопьевидными частицами/ Kurosaki Ryozo, Kitano Takeshi // Nippon setchaku gakkaishi. J. Adhes. Soc. Jap. – 2003. – 39, №4. – С. 136-145.
  4. Сухарева Л.А. Долговечность полимерных покритий / Л.А. Сухарева. – М.: Химия, 1984. -386 с.

УДК: 069.5:355.018](477) “20”

           П386

 ДОЛЯ МУЗЕЙНИХ КОЛЕКЦІЙ У КОНТЕКСТІ ВІЙСЬКОВИХ КОНФЛІКТІВ

Плєшакова Л. О.

Національний музей народної архітектури та побуту України, Київ, Україна.

 

В поданій статті автор аналізує історичні причини, які привели до втрати музейних колекцій у Луганську під час Другої світової війни. Викладені у статті фактичні дані вказують на руйнівний характер військових конфліктів та на їх наслідки для стану культурного середовища суспільства.

Подається оглядова характеристика колекцій сучасного Луганську, які в умовах перебування на тимчасово окупованих територіях опинились під загрозою вилучення з загальнодержавної культурної спадщини.

Висвітлення унікальності музейних зібрань Луганська необхідне для акцентування уваги суспільства на проблемі збереження національного культурного надбання України у його загальному вигляді.

Ключові слова: музейна колекція, окупація, меморіальна колекція, раритети, артефакти, рідкісна збірка, національна спадщина. 

 

Плешакова Л. А., Судьба музейных коллекций в контексте военных конфликтов/ Национальный музей народной архитектуры и быта Украины, Киев, Украина.

В данной статье автор анализирует исторические причины, которые привели к потере музейных коллекций в Луганске во время Второй мировой войны. Изложенные в статье фактические данные указывают на разрушительный характер военных конфликтов и на их последствия для состояния культурной среды общества.

Подается обзорная характеристика коллекций современного Луганска, которые в условиях пребывания на временно оккупированных территориях оказались под угрозой исключения из общегосударственного культурного наследия.

Освещение уникальности музейных собраний Луганска необходимо для акцентирования внимания общества на проблеме сохранения национального культурного достояния Украины в его общем виде.

Ключевые слова: музейная коллекция, окупація, мемориальная коллекция, раритет, артефакт, редкое собрание, национальное наследие.

 

Pleshakova L. O. The Place of Museum Collections in the Context of Military Conflicts/ National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine, Kyiv, Ukraine.In the article, the author analyzes the historical reasons that led to the loss of museum collections in Lugansk during the Second World War. The facts presented in this article point to the destructive nature of military conflicts and their consequences for the state of the cultural environment of society.There is an overview of the collections of modern Lugansk, that in the conditions of staying in the temporarily occupied territories, were threatened with extraction from the national cultural heritage.Highlighting of the uniqueness of the museum collections of Lugansk is necessary to emphasize the public's attention to the problem of preserving the national cultural heritage of Ukraine in its general form.

Key words: museum collection, occupation, memorial collection, rarities, artefacts, rare collection, national heritage.

 

Вступ. Реалії сьогодення вимушують додавати до регіональних ознак деяких музеїв України уточнення «музеї на тимчасово окупованих територіях». Колекції таких музеїв опиняються під загрозою втрати. Особливо небезпечними в цьому сенсі виглядають процеси ідеологічних переорієнтацій під впливом домінуючих політичних еліт.

Подібні процеси відбувались неодноразово в історії луганських музеїв, однак завдяки фаховості луганських музейників колекції були збережені. Змінюючи тематичну спрямованість експозицій, загальні музейні колекції зберігались у повному обсязі, консервуючись до певних відповідних запитів відвідувачів.

 

Суттєвих втрат зазнав музейний фонд Луганська під час Другої світової війни в період окупації Луганська з 17 липня 1942 року по 14 лютого 1943 року. В той період у Ворошиловграді (так називався Луганськ на той час) існувало два музеї. Під час евакуації були втрачені цінні колекції разом з обліковою документацією та архівом. Ці трагічні наслідки пов’язані з рядом помилок або спланованих навмисно дій, зроблених відповідальними особами Обкому КП(б)У.

Відомо, що з 26 червня 1941 року у Києві була створена Рада з евакуації музейних цінностей [1], яка на основі розробленого нею плану видала відповідні розпорядження. Однак, з невідомих причин у Ворошиловграді ці розпорядження були виконані за власним сценарієм. Перш за все, це доволі незрозуміла евакуація в два етапи.

В січні 1942 року від Паровозобудівного заводу ім. Жовтневої революції відійшов евакуаційний ешелон. У кінці січня на обласному рівні чомусь вирішили, що фронт стабілізувався та далі, ніж стратегічно важливе Дебальцеве, не просунеться. Але ж було відомо, що лінія бліц кригу обмежувалась на рубежі Архангельськ-Астрахань. Однак, це не завадило прийняти рішення про реевакуацію. І це в умовах війни, перезавантаження доріг, гострого дефіциту транспорту, з завантаженням та розвантаженням обладнання луганських заводів, інших підприємств, культурних цінностей та облікових документів. Важко знайти логіку в таких діях місцевої влади, адже саме такі дії привели до зіпсування та втрати більшої частини того, що за рішенням Ради з евакуації повинно було бути збережено.

Зрозуміло, що для уникнення відповідальності за недбалість та злочинну халатність треба було знищити облікову документацію Ворошиловградського краєзнавчого музею. Останні записи в інвентарних книгах свідчать про зберігання у фондах музею 10733 предметів. Ці записи датуються 01.01.1940 року. Колекція Ворошиловградського музею революції ім. К.В.Ворошилова – справжнього ідеологічного осередку, була ретельно підготована та евакуйована з першим ешелоном. І це не дивлячись на те, що на той момент Музей Революції офіційно вже не існував [2]. Значно цінніша колекція Краєзнавчого музею не була евакуйована, бо для неї не знайшлось транспорту. Обставини за яких зникла цінна музейна колекція, не з'ясовані досі. Відомо лише те, що вже під час окупації директор музею Є.І.Дем’яненко зі своїм заступником С.О.Локтюшевим, сторожем М.І.Бліновим та прибиральницею М.П.Загубляк намагались сховати бодай якусь частину музейної колекції: вони запакували в один ящик біля 40 картин, в другий – порцеляну, в два наступних – цінні археологічні музейні предмети, фото старого і нового міста, монети різних історичних епох. Куди поділись ці ящики – не відомо. Старовинні меблі у стилі «рококо», етнографічні та археологічні артефакти, експонати художнього відділу, бібліотека, архів музею знаходились на той час в будівлі Музею Революції, вони були втрачені у наслідок пожежі, причини якої невідомі і досі.

Під час окупації німці намагалися прихилити на свій бік місцеве населення. З цією метою вони відкривали українські національні школи, театр, цирк, вар`єте, працювали ресторани, трактири. Скласти уявлення про культурне життя в Луганську під час окупації можна з газети « Нове життя», яка виходила у Луганську як ідеологічний рупор німецького командування [3] з 18 серпня 1942 року до 7 лютого 1943 року (з 1 листопада 1942 року газета мала назву «Ворошиловградський літопис» - авт.).

Відновлення музею почалось 15 лютого 1943 року [4]. Директору музею Дем'яненко Є.І. було передано з УНКВС 27 живописних картин, 228 монет різних історичних епох, 2 журнали та вазу, виготовлену на Сервській мануфактурі. Достеменно не відомо, чи з довоєнної колекції ці предмети.

У звіті секретаря підпільного місткому щойно визволенного Ворошиловграда М.І.Трет’якевича йдеться про втрачені великі музейні цінності, але ж без будь – якої конкретики, тільки емоції: «Изверги, нелюди ...разграбили ценности, все до нитки!» Чи можна вважати такі непідтверджені нічим слова достовірними? Мабуть, ні.

Слід процитувати ще одну доповідь лектора обкома КП(б)У Абрамова:  «Основные ценности музея Революции были вывезены вглубь страны еще в 1941 – ом... В музее оставались некоторые экспонаты. Все это было вывезено, как говорит Сперанский (зав. відділу культури –авт.) какой - то комиссией по вывозу ценностей в Германию» [5]. І знову – ніякої конкретики, ніякого акту, який, як стверджував Абрамов, зберігався у директора музею Революції Бурлакова.

Зразком кричущого недбальства міських влад є втрата під час  війни безцінного архіву Луганського ливарного заводу, який за першим директивами Радянської влади у березні 1926 року потрапив до архівної управи Луганська. Під час окупації в будівлі обласного архіву на пл. Революції були розташовані італійські конюшні. В них, за спогадами очевидців,  першими документами Луганського заводу розтоплювали пічки, також цими безцінними матеріалам загортали продукти харчування на ринках та барахолках. А частина (за деякими джерелами приблизно 50%  дореволюційних документів за прийнятим рішенням міської влади не підлягали вивозу в евакуацію [6, с. 6-7]) цих документів була вивезена глибоко у тил в міста Актюбінськ та Златоуст, де втрачені назавжди.

Обласний комітет обліку збитків, нанесених німецькими загарбниками, визначив збитки, нанесені Климівському району міста Ворошиловграда (нині Ленінський район міста Луганська). У цьому районі знаходився музей. За актами 1943 року збитки дорівнювались 288961641 карбованців, у тому числі збитки, нанесені школам, клубам, бібліотекам та іншім закладам культури району, складали 59 міл. 964 тис. карбованців [7]. Але акта про збитки безпосередньо музею немає. Обліковані були тільки вартість приміщення та майна ( стіни, віконні рами, скло, столи, стільці та інш.). Про вартість рідкісних експонатів – жодної документальної згадки. Питання, куди поділась цінна колекція музею, хто винен у її втраті, на сьогоднішній день залишається відкритим. Над цим можна тільки розмірковувати, враховуючи реальні факти того часу.

З газет «Нове життя» відомо, що німці поміж іншого, в окупованому Луганську намагались відкрити історичний музей як осередок нової ідеології. Під цей намір було відкрито Фонд збору коштів, в якому в решті решт зібралось (за різними джерелами) від 6 до 7 тисяч карбованців. Бути директором цього «неіснуючого» музею було запропоновано С.О.Локтюшеву, який і дав згоду на цю роботу. На якому фонді намагалась німецька влада створювати музей – невідомо. Музей не був відкритий скоріш за все за браком часу (всього 7 місяців окупації).

З деяких зауважень, які пролунали на проведенні занять у системі партосвіти вже після визволення Ворошиловграду можна було б зробити уявлення про напрямки роботи історичного музею, який мав бути створений у окупованому Луганську. Лектор партосвіти наводить факт, коли науковий співробітник відділу соцбудівництва краєзнавчого музею Є.І. Дем`яненко (тут ми бачимо різночитання з матеріалами досліджень співробітників сучасного краєзнавчого музею, які називають директором музею Є.І.Дем`яненко у цей час) прийшла до С.О.Локтюшева  найматися на роботу, Локтюшев відмовив жінці, аргументуючи відмову тим, що історичний музей буде мати іншу направленість. А начальник Локтюшева, заввідділом культури та освіти міступрави Ковальов (який після визволення міста пішов разом з німцями з міста) дослівно зробив таку заяву: «Вы получили образование после революции. Вы неграмотные люди, как вы смеете приходить и просить работу?..» [8, с. 7].

 Після визволення міста 20 лютого 1943 року  Локтюшев був заарештований органами НКВС за стандартним звинувачуванням «німецького ставленика» та через 25 діб 17 березня 1943 року він помер у в`язниці (за офіційною версією від туберкульозу, не дочекавшись суду). Можливо тому у спеціальній роботі, присвяченій репресованим українським археологам, у списках реабілітованих прізвища С.О.Локтюшева  немає [9]. Він був реабілітований тільки у 1990 році зусиллям співробітників Луганського обласного краєзнавчого музею.

На сьогоднішній день за лінією розмежування знаходяться ще два музеї, колекції яких належать до національної спадщини України, а окремі їх експонати, являють собою раритети світового рівня.

Так, наприклад, Луганський обласний художній музей, відкритий у 1951 році нараховує понад 8000 вітчизняних та закордонних творів мистецтва XVI-XX століття.

Найбільш цінні з них належать художникам Італії, Франції, Нідерландів, Німеччини, Австрії, Польщі XVI-XІX століття: полотна Франческо Тревізані «Оплаківаніє» (XVIІ- XVIІІ), «Святий Себаст’ян» (італійська школа живопису  XVIІ століття), «Портрет Архітектора» А.Баллі, «Вигнання Агари» (Голландія,  XVIІІ століття) та багато інших. Не менше значущою є колекція графіки – малинки, акварелі, гравюри майстрів XVI-XX століття. З Ермітажу в музей надійшло більш ніж 50 відтисків західноєвропейської гравюри XVIІ-XІX століть. В колекцію входить більш, ніж 300 скульптур. Колекція прикладного мистецтва країн Сходу нараховує більш 100 експонатів XVIІІ-XX віків, серед яких ексклюзивні зразки фарфору, кераміки, металу, дерева, скла, кістки, мармуру (найбільш цінні скульптури цієї групи свого часу прикрашали інтер’єр дому Терещенка на Бібіковькому бульварі), каміння, зразки ткацтва Китаю, Японії, Монголії. Безперечно цінна колекція живопису представлена роботами художників Є.Гольдингера, В.Ізмайловича, І.Селезньова, А.Кандаурова, М.Беркоса, І.Айвазовського, Л.Лагоріо, В.Сірова, Б.Скиргелло, портретами Буковецького, пейзажами Васильковського С., Н.Онацького, П.Левченко, Г.Світлицького, С.Свєтославського, Т.Яблонської, С.Григор’єва, К.Трохименко, Н.Глущенко, Є.Воловуєва. Сучасний живопис представлений натюрмортом П.Петровичева, роботою Ю.Піменова «В магазині», камерним пейзажем С.Герасимова «В Самарканді», відомим портретом драматурга К.Триньова, зробленого П.Кончаловським, портретом Є.Григор’євої (А.Архіпов), збіркою графіків П.Львова, Кукриніксів. В колекцію також включені стародруки, широкий етнографічний матеріал, цінні предмети сакрального мистецтва.

Поповнення фондів музею відбувалось поміж іншим і за рахунок Спілки художників України, представники якої завжди мали добрі стосунки з музеєм.

Міський музей історії та культури міста Луганськ був створений на базі меморіального музею К.Є.Ворошилова. Музейне зібрання цього музею має характерну особливість – воно майже все складається з комплексу меморіальних зібрань. Найчисленніше з них – меморіальна колекція К.Є.Ворошилова, яка налічує понад 36 000 музейних предметів. Значну частину цієї колекції складає особиста бібліотека К.Ворошилова, яка була передана до музею у листопаді 1985 року з арсеналу Кремля. На це унікальне книжкове зібрання претендувала Московська бібліотека ім. Леніна, але завдяки неймовірним зусиллям луганських музейників бібліотека опинилась у Луганську.

Серед унікальних книг цієї бібліотеки – «Історія артилерії» 1684 року з помітками власноруч Петра І. Ця книга зберігалась у бібліотеці лейб-гвардії Преображенського полку, створеного, як відомо, Петром І у 1687 році. Результати дослідження наукових співробітників музею підтвердили фахівці Наукової бібліотеки Державного Ермітажу та російського відділу Державного Ермітажу (листи знаходяться в архіві Міського музею історії та культури міста Луганськ) – історію артилерії Петро І вивчав дійсно саме по цій книзі [10, с. 120].

Рідкісними, подекуди виконаними у єдиному подарунковому екземплярі, є книги «Фауст» Гете з дарчим написом від В.Піка, унікальна енциклопедія «Пекін»  (подарунок Ворошилову від Мао Дзе Дуна), рідкісне видання Великої Британської енциклопедії (подарунок від королеви Бельгії Єлизавети), численна довідкова та енциклопедична література, словники Брокгауза та Ефрона (83 томи), словник братів Гранат, книга «Мальборо і його час» з автографом У.Черчіля, книги з дарчими написами (більш ніж 500 екземплярів) від відомих літераторів, художників, композиторів, вчених різних галузей, численна антиквара література, стародруки тощо.

Безцінним в історичному сенсі є фотофонд з меморіальної колекції, який складає близько 13 000 експонатів, серед яких унікальнї фото голів держав, членів королівських сімей з дарчими написами (президента Індонезії Сукарно, Президента Єгипту Насера, королеви Бельгії Єлизавети, Прем’єр міністра Індії Мао Цзе Дуна, Прем’єр міністра Індії Джавахарлама Неру – лідера визвольного руху індійського народу та «будівника нової Індії», першого Президента Турції Ататюрка – «батька турків» та багато інших), рідкісні, унікальні фото видатних особистостей та членів їх родин з дарчим написами ( О. Гагаріна, Ю. Титова, К. Жукова, М. Фрунзе, М.Калініна, І.Сталіна, фактично усіх представників ряданської науки, мистецтва, військових); рідкісні фото з сімейних альбомів К.Є.Ворошилова та ін. Серед переданих експонатів в музей, велику кількість (біля 2 тисяч) складають документи, серед яких рідкісні зразки документів радянського та дореволюційного періоду, особисте листування К.Є.Ворошилова з відомими людьми, сімейне листування різних років, нагородні документи і т.п.

Окрему фактично безцінну групу колекції складають зразки мистецтва багатьох напрямків, серед яких художні роботи академіків – членів Академії мистецтв СРСР та почесних її членів, серед них О.М.Герасимов, С.В.Герасимов, Є.А.Кибрік, М.М.Жуков, М.І.Струнніков, Ф.О.Модоров, Ф.О.Богородський, М.П.Крилов, Кукринікси (М.В.Купріянов, П.М.Крилов, М.О.Соколов), К.Ф.Юон, Я.Д.Ромас, В.І.Касіян, Є.О.Кацман, В.С.Сварог (дійсне призвище – Корочкин), Д.А.Налбандян, І.І.Бродський, Соколов – П.П.Скаля, М.Б.Греков, представники художників – баталістів студії ім. М.Грекова (безпосереднім засновником був, до речі К.Є.Ворошилов у якості куратора культури  та мистецтв СРСР). Особливе місце серед живописних робіт займає картина бельгійського художника П`єра Полюса (1881-1959), (до речі, на території колишнього СРСР робіт П. Полюса всього дві – одна в Санкт – Петербурзі у Ермітажі («Шахтар») і друга – у Луганську («Городской промышленный пейзаж»). Подарована ця картина К.Є.Ворошилову  була в Брюсселі бельгійським королем під час відвідування Всесвітньої художньої виставки, про що свідчить дарчий напис на звороті.

Серед скульптур, подарованих К.Є.Ворошилову від їх авторів особливої уваги заслуговує бюст Івана Грозного, зробленого скульптором С.Д.Меркуловим з відновленого професором – антропологом М.М. Герасимовим образу І.Грозного. Перша відливка Меркулова була подарована К.Є.Ворошилову автором, про що свідчить дарчий напис; бюст К.Є.Ворошилова, зроблений народним художником СРСР, дійсним членом АХ СРСР С.Д.Меркуловим  являє собою зразок досконалості скульптурного мистецтва (за оцінками мистецтвознавців); і ще багато інших скульптурних робіт, кожна з яких являє собою унікальний витвір. Так, наприклад, «Джигітовка лезгин» Є.О.Лансере, «Укращение коня» Клодта – зразок втілений у бронзі як спроба монументальних анімалістичних творів, серед яких – відомі чотири групи коней на Анічкіному мості у Петербурзі (виготовлені автором у 1830-ті роки, встановлені у 1849-1850-х роках. Наукове дослідження зразка виходило на завершальну стадію, коли воно зупинилось у літку 2014 року через військові дії.

Серед подарунків, зроблених закордонними главами держав та простими людьми під час поїздок у закордонні відрядження К.Ворошилова у якості Голови Президії Верховної Ради СРСР, багато рідкісних, унікальних, зроблених у єдиному екземплярі, вироблених з дорогоцінних металів, рідких порід дерев, з застосуванням незвичайних технологій, які являють собою національну власність, вироби з застосуванням таких технологій заборонені до вивозу за кордон. У якості приклада можна зупинитись на унікальній різьбленій тарілі та шухлядці, вкритих золотим лаком. Подібна, однак значно менша за розміром таріль, представлена у єдиному екземплярі на теренах бувшого Радянського Союзу – у Музеї Сходу у Москві.

Серед культових предметів найціннішими виглядають храмові статуетки  Будди VII-XI та XVIII століття, які були подаровані Ворошилову буддійськими монахами. Надзвичайна цінність та рідкість цих речей була підтверджена співробітниками відділу Східного мистецтва Державного Ермітажу.

У структурі Міського музею історії та культури міста Луганськ знаходяться також цінні меморіальні колекції М.Матусовського (відділ «Поет-пісенник М.Матусовський», біля 7 000 експонатів, переданих з родини Матусовського), цінна колекція Літературного музею В.І.Даля з надзвичайно рідкісною підбіркою літератури поч. ХІХ- поч. ХХ століття, меморіальна колекція В.А.Тітова – всесвітньо знаного автора культового у свій час твору «Всім смертям на зло…», перекладеного на 22 мови світу. У якості відділу також у музеї існує колекція Першого Монетного Двору України [11]. Її склад – зразки перших українських грошей, цінний документальний фонд, якій відображає історію створення першої української гривні часів незалежності. Багато цих документів мають грифи «Таємно», «Цілком таємно», «Для внутрішнього використання». Ці  документи були вперше представлені широкому загалу саме у експозиції Міського музею історії та культури міста Луганськ. Оригінальні документи, підписані Президентом України, Прем’єр Міністром України та іншими причетними до процесу створення національної грошової одиниці перших років незалежності України.

Навіть оглядова характеристика колекції Міського музею історії та культури міста Луганськ свідчить про її унікальність. Зібрані у фондах одного музею меморіальні комплекси історичних постатей, діяльність яких має загальносвітове значення, здатні вразити своєю повнотою, завершеністю та унікальністю.

Суттєва кількість оригінальних музейних предметів, аналогів яким важко знайти, складають раритетну частину музейної колекції, яку без припущень можна віднести до загальнодержавної музейної спадщини України.

 

Висновки

Багатовекторність та часті зміни ідеологій приводять до інгресії в суспільстві, тобто проектування життєвого простору на території таких суспільств відбувається зі згоди еліт. І тоді в суспільстві відбувається підміна ідеалів і, як наслідок, – зничтоження традицій та норм як умов соціального порядку.

Аналізуючи історичні факти, пов’язана з історією музеїв Луганська та їх колекцій, можна виявити чинники впливу на регресивні процеси, які відбулись під час Другої світової війни. Повна політична та ідеологічна заангажованість відкрила доступ до дійсно цінних музейних предметів випадковим людям, які мали можливість впливати на стан збереження музейних колекцій. Як наслідок, некомпетентні дії відповідальних керівників привели до втрати цінної музейної колекції Луганського обласного краєзнавчого музею та архівного документального фонду під час німецької окупації міста 1942-1943 роках.

Сформована у післявоєнний час мережа луганських музеїв знов опинилась під загрозою.

У сучасному Луганську перебувають цінніші колекції загальнодержавного значення. Це – унікальний випадок в історії музейної справи, коли у провінціальному місті, розташованому далеко на периферії, зберігаються унікальні музейні колекції, раритети світового рівня, коштовність яких важко оцінити взагалі. І в цьому розумінні унікальним виявляється навіть сам факт появи  мережі музеїв.

В сучасних умовах зони військових конфліктів мають локальний характер, ще їх називають периферійними. І це може свідчити про їх належність не тільки за територіальною ознакою, але й за цивілізаційною. Навіть у такому статусі та вигляді подібні війни не можуть вважатися локальними, бо в умовах глобалізації навіть незначний конфлікт паралізує певні зв’язки політичного, економічного, культурного та соціального напрямків, що неминуче веде до зриву у функціонуванні загальної системи. А ці процеси стосуються вже кожного, незалежно від його бажання.

Оглядова характеристика колекцій музеїв Луганщини вказує на їх раритетний характер з історичної та художньої точки зору. Географія популярності луганських музеїв доволі широка, бо інформаційні джерела у вигляді експозицій та фондового матеріалу виконують не тільки освітні функції, вони мають дійсно прикладний характер і не тільки для історичних наук та музеологічних дисциплін.

На фоні цих колекцій розгортається широке поле для науково-дослідної роботи, результати якої можуть мати статус наукових відкриттів світового значення.

 

Література

  1. Заремба С.З. Українське пам`яткознавство: історія, теорія, сучасність. -К.- 1995. - 403с.
  2. ДАЛО,ф. Р-693. оп.1, спр.41, арк 77.
  3. ДАЛО, ф. 1, оп.1, спр.190, арк.1-4.
  4. ДАЛО, ф.Р-2426, оп.1 спр.121 акр 12.
  5. Остапенко С., Ерошкина Е. Окупация 1942-43 / С.Остапенко, Е.Ерошкина // Жизнь Луганска. – 2010. - 24 марта.
  6. Приколота О.В., Люлько А.С. Луганский литейно-пушечный завод в переписке и указах 1795-1797гг: исследования и материалы по истории г. Луганска. Выпуск IV / О.В.Приколота, А.С.Люлько. – Луганск: Шико. - 2008. - 260с.
  7. Макарова А. Город над Луганью / А.Макарова // Малая родина: сборник статей сотрудников Луганского обласного краеведческого музея. - Луганск: Виртуальная реальность. – 2007.  –с.606-618.
  8. Остапенко С., Ерошкина Е. Район на Востоке Луганска / С.Остапенко, Е.Ерошкина. // Жизнь Луганска. - 2009. - №46/1010/. - 4ноября.
  9. Міллер М. Доля українских археологів під Совєтами / М.Миллер // In memory of the Ukrainian Schabars ligmidatid by communist Moskow. Paris, Chicago.
  10. Луганск и луганчане (материалы научных исследований). Вып.2 - Луганск: Шико. - 2008. - 154с.
  11. «ЛСЗ. Первый монетный двор Украины» - Луганск: Янтарь, 2006 – 180с.

Referencies

1.   Zaremba S.Z. Ukraí̈ns'ke pam`yatkoznavstvo: ístoríya, teoríya, suchasníst'. -K.- 1995. - 403s.            

2. DALO,f. R-693. op.1, spr.41, ark 77.           

3. DALO, f. 1, op.1, spr.190, ark.1-4.         

4. DALO, f.R-2426, op.1 spr.121 akr 12.          

5. Ostapenko S., Yeroshkina Ye. Okupatsiya 1942-43 / S.Ostapenko, Ye.Yeroshkina // Zhizn' Luganska. – 2010. - 24 marta.

6. Prikolota O.V., Lyul'ko A.S. Luganskiy liteyno-pushechnyy zavod v perepiske i ukazakh 1795-1797gg: issledovaniya i materialy po istorii g. Luganska. Vypusk IV / O.V.Prikolota, A.S.Lyul'ko. – Lugansk: Shiko. - 2008. - 260s.

7. Makarova A. Gorod nad Lugan'yu / A.Makarova // Malaya rodina: sbornik statey sotrudnikov Luganskogo oblasnogo krayevedcheskogo muzeya.  - Lugansk: Virtual'naya real'nost'. – 2007.  –s.606-618.

8. Ostapenko S., Yeroshkina Ye. Rayon na Vostoke Luganska / S.Ostapenko, Ye.Yeroshkina. // Zhizn' Luganska. - 2009. - №46/1010/. - 4noyabrya.

9. Míller M. Dolya ukraí̈nskikh arkheologív píd Sovêtami / M.Miller // In memory of the Ukrainian Schabars ligmidatid by communist Moskow. Paris, Chicago.

10. Lugansk i luganchane (materialy nauchnykh issledovaniy). Vyp.2 - Lugansk: Shiko. - 2008. - 154s.

11. «LSZ. Pervyy monetnyy dvor Ukrainy» - Lugansk: Yantar', 2006 – 180s.

УДК: 94

 

Анрі Дюнан та розвиток міжнародного гуманітарного права (50-60 ті рр. ХІХ ст.)

доктор історичних наук, Ореховський В.О.

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, Україна, м. Чернівці

 

Тези висвітлюють події, пов’язані із становленням міжнародного гуманітарного права («законів та звичаїв війни»). Велику увагу автор приділяє особі швейцарського громадського діяча Анрі Дюнана. Показана його роль у підписанні Женевської конвенції «Про покращення долі поранених та хворих воїнів під час сухопутної війни» та створенні міжнародного Товариства Червоного Хреста.

Ключові слова: міжнародне гуманітарне право, Товариство Червоного Хреста, Анрі Дюнан, Женевська конвенція, допомога пораненим та хворим.

 

Ідеї надання допомоги потерпілим під час військових дій неодноразово виникали в ході різних воєн. Однак, лише ХІХ століття, з його  небаченим прогресом у військовій галузі і, як наслідок, зростанням кількості жертв збройних конфліктів, змусило людство переглянути ставлення відносно самої можливості покращення долі поранених військових.

Першим етапом у становленні широкомасштабної організації, яка б надавала допомогу пораненим стало виникнення громадського руху Червоного Хреста. Йому передували події битви між франко-сардінською та австрійською арміями у 1859 р. біля містечка Сольферіно на півночі Італії. За 15 годин бойових дій вона забрала життя більше 30 тис. чоловік (за деякими даними – 40 тис). Кількість поранених та скалічених неможливо було підрахувати [1].

Одним з очевидців цих подій став швейцарський бізнесмен Анрі Дюнан. Він був вражений не тільки полем битви «…засіяним тілами людей і коней», але і тим, що тисячі поранених, які ще залишалися на ньому, виявилися просто покинутими напризволяще, вмираючи мученицькою смертю. Становище погіршувала і мізерна кількість медичного персоналу: всього лише 6 військових лікарів французької армії не могли зарадити цій катастрофічній ситуації [2, с.18]. Згадуючи про роботу останніх А. Дюнан писав: «Французькі хірурги виявили невтомну самопожертву, …протягом доби не відпочиваючи ні хвилини. Двом з них… довелося зробити так багато ампутацій і перев’язок, що вони втратили свідомість. В іншому пункті один з лікарів був настільки виснаженим, що двоє солдатів підтримували йому руки, щоб він міг продовжувати працювати» [3, с.51].

Не вважаючи для себе можливим залишатися осторонь Дюнан активно залучається до надання допомоги пораненим, організує добровольців. Він допомагає не тільки своїм воякам, але і солдатам ворога, переконуючи у необхідності такого підходу і інших добровольців. Його заклик «Tutti Fratelli» («Всі ми брати») стає у подальшому гаслом системи допомоги [4].

Цими страшними днями у Дюнана зароджується ідея створення системи добровільних медичних товариств, які б могли надавати допомогу пораненим під час війни. Враження від побаченого Дюнаном на полі битви  виявилося настільки сильним, що після свого повернення до Женеви він пише книгу «Спогад про битву у Сольферіно», яку видав власним коштом у 1862 р. Книга справила надзвичайно сильне враження на багатьох людей.

До Дюнану приєднався інший швейцарець, юрист Густав Муаньє голова «Товариства громадської користі». Вони обидва вирішили утворити в Женеві Міжнародний Комітет допомоги пораненим воїнам (у майбутньому - Міжнародний комітет Червоного Хреста). До справи залучилися генерал Анрі Дюфур та два лікарі: Луї Аппіа та Теодор Монуар [1].

Комітет, в особі свого голови Г.Муаньє, звернувся до всіх держав з пропозицією обговорити питання про долю жертв війни. Основним шляхом вирішення цієї проблеми члени комітету вважали створення товариств, які ще у мирний час мали би у своєму складі «рятівників-добровольців», підготовкою яких займалися саме ці товариства, а також медичних матеріалів, інструментів та іншого необхідного майна. Щойно розпочнеться війна, ці товариства зможуть надавати суттєву допомогу медичним підрозділам армій своїх країн Важливим було і те, що Комітет висунув пропозицію запровадити єдиний знак, яким позначалися як військові санітарні служби, так і добровольці товариств допомоги пораненим воїнам [4].

Ці пропозиції були прийняті, і в тому ж 1863 р. у Женеві була скликана конференція з представників 16 держав (39 делегатів). 29 жовтня 1863 р. стало днем народженням Товариства, якому була присвоєна назва «Червоний Хрест», а гаслом були обрані слова «Inter arma caritas” («Милосердя під час битви»).

Конференція ухвалила напрямки і результати діяльності Комітету, підтримавши необхідність створення товариств, які під час військових дій надавали би допомогу військовій медицині. В рішеннях Конференції було вказано, що персонал таких товариств «в усіх країнах носить єдиний відмітний знак – білу нарукавну пов’язку із червоним хрестом» [2, с.20].

Конференція рекомендувала: «визнати єдиний відмітний знак для медичних служб усіх армій або, у крайньому випадку, для всіх приналежних до цієї служби осіб однієї армії; прийняти єдиний прапор в усіх країнах для позначення похідних лазаретів та госпіталів» [5, с.10-11].

Для того, щоб ці рекомендації мали змогу стати інструментом міжнародного права, уряд Швейцарії скликав у Женеві, у серпні 1864 р., дипломатичну конференцію. 22 серпня 1864 р. учасники конференції підписали конвенцію «Про покращення долі поранених та хворих воїнів під час сухопутної війни».

Женевська конвенція містила у собі 10 статей, які торкалися наступних питань: військові санітарні підводи, госпіталі та лазарети були визнані нейтральними, їм забезпечувалися захист і повага; нейтральність поширювалась на армійських священиків, які виконували свої обов’язки; у разі потрапляння до рук супротивника, вони повинні були бути звільнені і поверталися до власного табору; необхідно було поважати мирне населення, яке допомагало пораненим; поранених та хворих військових необхідно було забезпечити доглядом, незалежно від того на чиєму боці вони воювали; знак червоного хреста на білому полі мав позначати госпіталі і медперсонал для надання їм захисту [6, с.200-201].

Саме ці положення стали основою для розвитку міжнародного гуманітарного права.

Женевські починання знайшли своїх послідовників, В одному із перших звітів французького Товариства опікування хворими та пораненими солдатами так відмічені ці успіхи: «Як корабель вкривається при попутному вітрі вітрилами, так на європейському континенті після 1863 і 64 рр. повсюдно виникають комітети» [7, с.86].

Перше товариство виникло у Вюртемберзі ще у грудні 1863 р. протягом 1864р. відкриваються ще 10 товариств Червоного Хреста: у герцогстві Ольденбурзькому, у Бельгії, Пруссії, Данії, Франції, Італії, Мекленбурзі, Іспанії та Німеччині [4]. Розпочався новий етап розвитку міжнародного гуманітарного права.

Отже, розвиток військового мистецтва і вдосконалення зброї, особливо у другій половині ХІХ ст., призвели до різкого збільшення кількості людських втрат. Військова адміністрація не мала можливості приділяти належної уваги всім пораненим, і тисячі їх вмирало, залишаючись на полях битв. В цих умовах допомога, яка надавалась окремими особами, була недостатньою. Необхідно була широкомасштабна організація, яка об’єднувала б громадські сили, слугуючи справі милосердя та людяності.

За ініціативи швейцарського підприємця і громадського діяча А.Дюнана розпочинається процес оформлення гуманітарного права. Результатом його діяльності стала славнозвісна Женевська Конвенція (1864 р.). Вона являла собою першу багатосторонню постійно діючу угоду, відкриту для приєднання інших держав. Саме з неї бере свій початок сучасне міжнародне гуманітарне право.

 

Література:

  1. Теличкин И. Анри Дюнан: путь к бессмертию // Медицинская газета – 2012. - № 44 (22 июня). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.mgzt.ru/article/1547/.
  2. Чемякин Ю.В. Международное гуманитарное право и СМИ. Конспект лекций. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. kzdocs.docdat.com/docs/index-41775.html?page=16.
  3. Дюнан А. Воспоминание о битве при Сольферино/ Пер. с фр. – 3-е изд., без изм. – М.: Международный Комитет Красного Креста, 2009. – 108 с.
  4. Филин О. Анри Дюнан – основатель «Красного Креста». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.newacropolis.ru/magazines/1_2001/ Anri_Dunan_osn_kr_kr/.
  5. Бюньон Ф. Красный Крест, Красный Полумесяц, Красный Кристалл. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.icrc.org/ rus/assets/files/other/kr.pdf.
  6. Малышева Т.А. Возникновение Общества Красного Креста как первый историко-правовой этап в становлении централизованного оказания гуманитарной помощи / Т.А. Малышева //Вестник Саратовской государственной академии права. – 2011. - № 4(80). – С.199-202.
  7. Богаевский П. Красный Крест в развитии международного права: В 2-х ч. / Богаевский П. – М.: Т-во Скоропеч. А.А. Левенсон, 1906. - Ч. 1: Национальные общества Красного креста и Женевская конвенция 22 авг. 1864 года – 343 с.

 

УДК 811.161.2373 [611−612]

 

СЛОВОТВІРНІ ПОТЕНЦІЇ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИХ ВАРІАНТІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПЕРЕБІГУ ЧАСУ

кандидат філологічних наук, Лахно Н. В.

Київський університет імені Бориса Грінченка, Україна, Київ

 

У статті проаналізовано закономірності формування лексико-семантичних варіантів на позначення перебігу часу в семантичній структурі парних та непарних дієслів руху з урахуванням місця, яке вони посідають у складній ієрархічній системі  лексико-семантичного поля. Виявлено ієрархію семантичних чинників, які впливають на реалізацію дериваційних можливостей досліджуваних семантем. Встановлено, що особливості їхнього словотвірного потенціалу зумовлені, насамперед, актуалізованим компонентом “пересування”, за рахунок чого сема руху погашена лише частково.

Ключові слова: парні та непарні дієслова руху зі значенням перебігу часу, лексико-семантичне поле, словотвірний потенціал, словотвірна мотивація, префікс.

 кандидат филологических наук, Лахно Н. В. Словообразовательные потенции лексико-семантичных вариантов со значением течения времени / Киевский университет имени Бориса Гринченка, Украина, Киев

В статье проанализированы закономерности формирования лексико-семантических вариантов со значением течения времени в семантической структуре парных и непарных глаголов движения с учетом места, которое они занимают в сложной иерархической системе лексико-семантического поля. Выявлено иерархию семантических факторов, влияющих на реализацию деривационных возможностей исследуемых семантем. Установлено, что особенности их словообразовательного потенциала обусловлены прежде всего актуализированным компонентом "движение", за счет чего сема движения погашена лишь частично.

Ключевые слова: парные и непарные глаголы движения со значением течения времени, лексико-семантическое поле, словообразовательный потенциал, словообразовательная мотивация, префикс.

Candidate of philological sciences, N. Lahno Word-building potentials of lexical-semantic variants on the designation of time / Borys Grinchenko Kyiv University, Ukraine, Kyiv

The article analyzes the patterns of the formation of lexical-semantic variants on the designation of the flow of time in the semantic structure of pair and unpaired verbs of movement. Particular attention is paid to place of such verbs in the complex hierarchical system of the lexical-semantic field. The hierarchy of semantic factors that influence the realization of the derivation possibilities of the investigated semantics is found out. It is shown that the peculiarities of their word-building potential depend on the actualized component of the «movement», due to which seme of movement is extinguished only partially.

Key words: pair and unpaired verbs of movement  with time value, lexical-semantic field, derivational potential, word-formative motivation, verbal prefix.

 

Вступ. Незважаючи на значні досягнення у вивченні семантики та словотвірних потенції дієслова, донині в синхронному аспекті ґрунтовно не проаналізовано дериваційні можливості дієслів різних лексико-граматичних груп (ЛСГ) на рівні лексико-семантичних варіантів (ЛСВ) та з урахуванням їхнього місця у складній ієрархічній системі лексико-семантичного поля (ЛСП).

Не були предметом спеціальних наукових досліджень словотвірні можливості ЛСВ дієслів руху (ДР), які перебувають у перехідних областях між ядром ЛСП і периферією.

В останні роки досліджено різні аспекти семантичного переходу ЛСВ з однієї ЛСГ в іншу. Розгалуженість семантичної структури дієслів переміщення та частотність формування подібних значень дає широкі можливості для таких досліджень. Зокрема, Розіна Р. І. описала ментальні значення ДР [1], Падучева О. В. − значення стану [2], Янко Т. Є. − значення “псування” [3], Анштатт  Т.− значення оцінки [4].

На матеріалі української мови загальні закономірності семантичної структури парних ДР та їхньої префіксації розглянула Соколова С.О. [5, с. 39−53], а  спеціальний аналіз ДР як ЛСГ з широкими семантичними зв’язками, певною типологією семантичного розвитку та регулярними словотвірними потенціями здійснила Лахно Н. В. [6].

Метою цієї статті є окреслення основних закономірностей формування в семантичній структурі ДР ЛСВ на позначення перебігу часу, які перебувають на перетині ЛСП руху та процесу, та встановлення основних чинників, які визначають їхній дериваційний потенціал.

ЛСП ДР взаємодіє з іншими ЛСП, утворюючи спільні ареали. Для опису таких ЛСВ ми використали класифікацію дієслівної лексики, побудовану на основі класифікації предикатів Вихованця І. Р. [7, с. 3−111].

Взаємодія ЛСП ДР з іншими ЛСП відбувається у двох напрямках. З розвитком семантики ДР можуть втрачати значення руху і виходити за межі ЛСП, перетинаючись з іншими ЛСП, а саме: дії (лексичні групи дієслів із значенням творення, видів діяльності, різної інтенсивності дії, спрямованої на об’єкт), стану,  процесу, локативності, якості суб’єкта, напр.: повзати (перед кимсь) / принижуватись / підлещуватись – дія; ходити дитям – стан; дерево плаває − якість суб’єкта; колесо ходить – процес; з сіней йшло троє дверей – локативність.

 Інколи чітка межа між ЛСВ руху та не-руху відсутня, деякі ЛСВ з архісемами “локативність”, “процес” та “дія” (рідко) перебувають на перетині ЛСП і мають перехідний характер: ходять вісті по селу – процес; дорога веде до саду – локативність; качати мед − дія. У таких семантемах під час формування нових значень актуалізованим є саме компонент “пересування”, за рахунок цього сема руху погашена лише частково. Формування значень пов’язане зі зміною семи “середовище пересування”: рух у реальному просторі (вода, земля, повітря) ® рух в уявному просторі (в уяві людини). ЛСВ позначають переміщення субстанцій в уяві людини.

Особливості наповнення перехідних областей визначає, насамперед, сема “напрямок”. Дієслова різноспрямованого руху не розвивають значень, що несуть ідею спрямованості: локативні, “перебіг часу”, “існування предметів у процесі руху”.

Вторинні ЛСВ на позначення перебігу часу наявні переважно у семантичній структурі парних дієслів односпрямованого самостійного руху суб’єкта і відображають сприйняття людиною інтенсивності цього процесу, який у певні моменти може бути різним: час іде – “минає”; час біжить, летить – “швидко минає”; час повзе, пливе - “тягнеться поволі”. Сема переміщення в таких ЛСВ стає фоновою, формування значень спирається на актуалізацію ознаки “інтенсивність”.

ЛСВ неоднорідні за своїм характером, відповідно виділено дві підгрупи:

1) ЛСВ, що позначають “безкінечний час” [2, с. 100], тобто плин часу, не розчленованого на окремі моменти та відрізки: повзти 2Ґ (тлумачення, нумерацію значень та їхніх відтінків (позначено літерами української абетки) наведено за СУМом); лізти 2Б, пливти 5В; летіти 4, бігти 4; іти 14 (про час, вік);

2) ЛСВ, які вказують на події, періоди життя, метонімічно пов’язані зі своїми відрізками часу. Падучева О. В. ці ЛСВ називає “моделлю зустрічного руху” [2, с. 100]: літа бредуть (1), повзуть (2Ґ), лізуть (2Б); теплі дні довго пливуть (5В); день іде (14); дні летять (5), біжать (4) за днями; іде зима, кожуха нема (15); йшла небезпека (лихо, біда) (15А); кара йде за гріх (15Б). “Суб’єкт руху” може мати такі значення: періоди життя, часу, роки, частини доби, пори року, події, свята, певні дні та ін. Сема “інтенсивність” не є релевантною для описаних ЛСВ.

ЛСВ зі значенням «перебіг часу» виділено також у семантичній структурі непарних дієслів,  співвідносних з парними, а саме: мчати 2, текти 4 та крокувати (не зазначає СУМ). Вони, як і парні ДР, можуть позначати “безкінечний час”: Літа мчать (2); Один лиш час і має совість: тече й тече (4), немов Дніпро (В. Стус) та періоди життя: Час, що три роки мчав (2) із швидкістю снаряда, раптом зупинився (О. Довженко); Дні течуть (4); За низеньким загратованим віконечком владно крокує квітень (О. Донченко).

У семантичній структурі непарних ДР, які не тяжіють до парних, розглядане значення СУМ не фіксує, але такі ЛСВ зустрічаємо в тексті. Наприклад,  у семантичній структурі дієслів кружити, кружляти зі значенням руху по колу: І так кружляли вечори і світанки   (Л. Первомайський) (пор.: йшли, бігли, пливли).

ЛСВ на позначення перебігу часу та ЛСВ зі значенням “поширюватись” найактивніше серед ЛСВ, які перебувають на перетині полів руху та процесу, мотивують похідні.  

За якісними характеристиками префіксальної сполучуваності досліджувані ЛСВ парних дієслів односпрямованого самостійного руху суб’єкта наближені до основних, оскільки, зберігаючи в своєму семному складі непогашену сему “рух”, семантично сумісні з дериватами з префіксами, які мають просторові значення, та поширені відповідними актантами. Кількісно префіксальна сполучуваність розгляданих ЛСВ майже вдвічі менша порівняно з основними ЛСВ (11 25), варіює в межах від 2 до 10 дериватів. Префікси вносять найсуттєвіші зміни в семантику дієслів, виконуючи функцію конкретизаторів руху, але, на відміну від основних ЛСВ, майже не зафіксовано синонімію формантів.  

Дериваційні потенції ЛСВ зі значенням “перебіг часу” залежать від того, наскільки інтенсивним мислиться цей процес, а також від суб’єкта руху: конкретизований суб’єкт, “безкінечний час” або “розчленований час” (його окремі події, відрізки часу, життя). Якщо для основ-мотиваторів відмінність суб’єктів “безкінечний” та “розчленований час” неактуальна, то в поєднанні з формантами ця відмінність може актуалізуватися, зумовлюючи значні якісні та кількісні відмінності в префіксальній сполучуваність. За такої умови деякі префікси виступають маркерами семи розчленованості часу (табл. 1; префікси, що виступають маркерами семи розчленованості часу, виділено жирним шрифтом, а в дужках літерами Н та Р відповідно позначено, маркерами якого руху, нерозчленованого чи розчленованого, вони виступають).

Таблиця 1

Префіксація ЛСВ з модифікованою архісемою “процес” на позначення

руху часу

Значення

префіксів

Основи-мотиватори

Іти 14

Іти 15

Летіти 5

Пливти 5В

Бігти 4

Іти 13

Іти

15А

Закінчення

певного  часового

 проміжку

Ви−;

Пере−;

Про−;

До(Н);

З−(Н);

По−(Н)/

Про−(Р)

При−;

З− (Р);

За− (Р);

Під− (Р)/

На−(Р);

Над (Р)

З−;

Пере−(Н);

Про−;

При−(Р)

З−;

Про−(Н) /

На−(Р);

Над−(Р)

Про−;

З−;

Пере−/

На−

З−(Н);

Пере−(Н);

Про−(Н)

За−

Остаточне припинення

Від−(Р)

Від−(Р)

До−(Н)

Поча-

ток

По−

По−

По−

По−

Інтенсивно- результа-

тивне

 

Пере−(Р)

В−

Дистри-бутивне

На−(Н)

Загалом

9

7

6

5

5

5

1

 ЛСВ іти 14, 15, летіти 5, пливти 5В, бігти 4 на позначення нормального та швидкого руху часу мають високі словотворчі можливості (від 6 до 10 мотиватів). Похідні переважно позначають закінчення певного часового проміжку або його остаточне припинення. Це значення можуть вносити префікси не лише з результативними значеннями (ви−, від−, до−, з−, за−, пере−, під−, по−, при−, про−), а й з просторовими (на− «приєднання до чогось, наштовхування на щось»; над− «прибуття, наближення до місця призначення»; про− «рух, обминаючи об’єкт»): …коли вийшов (12) рік, нараз однієї ночі міщани напали на царську палату (І.Франко); Відлетіла (2) давно золота свіжість листопаду (І. Микитенко); Дійшов (1) кінець року його перебування в полоні (О. Гончар); Злетіли (8) дні, злетіли ночі (Марко Вовчок); Час сплив (3), і вони, діти, зросли один одного краще (Марко Вовчок); Було літо. Вже зайшли (6Б) жнива (І. Нечуй-Левицький); Про театральний гурт Миша тобі писав. Непомітно найшов (ІІ:3) вечір (С. Васильченко); Надійшли (2) врешті теплі і ласкаві дні (І. Нечуй-Левицький); Надпливли (СУМ не фіксує) зелені, безтурботні дні весни (Леся Українка); Зрозумів, мабуть, щось і Васюта; бо, скоро перейшли (7) похорони, зараз, одклонившись гетьманові, повернув до свого двору (П. Куліш); Минули дні по тій весні, Літа перелетіли (2А) (М. Рильський); Ніч підійшла (4) нечутно…(Л. Первомайський); І тихо плинуть по холоднім лоні Туди, куди і молодість пішла (13) (М. Рильський); Прийшов  (5)   кінець  [життю],  а може це  чогось початок? (Леся Українка); Прилетіла (1Е) весна (М. Упеник); Кілька хвилин пройшло (11) в незвичайній мовчанці (Г. Хоткевич); Пройшло літо - не ходи в луг по калину (Укр. присл.). Також деривати від названих мотиваторів можуть вказують на початок процесу  (префікс по−) або мати інтенсивно-резутативне та дистрибутивне значення (префікси в−, пере−, на−): Настануть потім дні солодкого щастя, полетять (4), полинуть  (Г. Хоткевич); Непомітно уплив (2) день (І. Нечуй-Левицький); Сорок    літ    набіжить    (8А)   незабаром  (П. Грабовський);    Йому   вже   перейшло (7В) за шістдесят.. (М. Коцюбинський). Актуалізована сема спрямування (“наближатися, наставати”) у ЛСВ іти 15, 15А, 15Б, на відміну від основних та вторинних ЛСВ на позначення руху, не впливає на особливості їхньої префіксації (подібна кількість та якість похідних від ЛСВ іти 14 та іти 15). Префіксальну сполучуваність ЛСВ іти 13, 15А, 15Б обмежують конкретизовані семи “суб’єкт” (відповідно “життя” (словник не відчленовує суб’єкти “життя” та “бесіда, розповідь”), “щось страшне, лихе”, ”наслідок певної дії”). ЛСВ іти 13 співвідносний з трьома дериватами: І життя перейшло (13) до нового відповідального періоду.. (Ю. Збанацький); Життя її знов пішло (12), як хід заведеного механізму (Л. Дмитерко); Пролетіло (4) життя, ЛСВ іти 15А − з одним: Зайшла (6В) холера на кури (СУМ), а ЛСВ іти 15Б взагалі виявляє словотвірну інертність. Актуалізація семи інтенсивності “повільно” блокує префіксальну сполучуваність мотиваторів лізти 2Б та повзти 2Ґ.

ЛСВ непарних дієслів зі значенням «перебіг часу»  мчати 2 та текти 4 продукують деривати з префіксами по- («рух у напрямку від об’єкта») та про- («дія, що відбувається в певних часових межах»): Помчали (5) безтурботні та радісні дні літнього відпочинку (Оповідання); Життя промчало (2), наче бурхлива гірська річка... (Ірина Вільде); Розлетяться, як дим, навіяні чари, пересниться страшний сон, життя потече (3) тихим своїм руслом (Г. Хоткевич); Не жаль мені життя, ні світа, Не жаль, що марно кращі літа У горю [горі] й праці протекли (4) (І. Франко); Помчали (5) зимові ранки, тихі вечори.. (В. Сосюра); Як швидко дні міські промчали (2) (В. Сосюра); Потекли (3) довгі дні тяжкої праці... (М. Коцюбинський); За годами Три года сумно протекли (4) (Т. Шевченко). Синонімічні ЛСВ парних дієслів (бігти 4, іти 14, летіти 4, лізти 2Б, пливти 5В, повзти 2Ґ) мотивують значно більшу кількість дериватів - від 2 до 7. ЛСВ крокувати, кружити, кружляти не виступають мотиваторами похідних.

Висновки. Серед ЛСВ з модифікованою, але не погашеною архісемою “пересування” найбільші словотвірні парадигми мають основи, співвідносні з ЛСВ на позначення перебігу часу, які зберігають ідею спрямованого переміщення, за рахунок поєднання з локативними префіксами.

Одним із головних чинників, що зумовлює відмінності в розвитку дієслівних лексем різних груп, зокрема і ЛСВ, які перебувають на перетині ЛСП, є сема “напрямок руху”. Розглядані ЛСВ виділено лише у семантичній структурі парних і непарних дієслів односпрямованого руху суб’єкта або наближених до них за семантикою. Префіксальна сполучуваність парних та непарних дієслів має більшою мірою кількісні, аніж якісні відмінності.

Установлення типової семантичної структури дієслів різних ЛСГ дає змогу спрогнозувати ЛСВ, не зафіксовані в словниках (зокрема СУМі), та знайти їх у мовному матеріалі.

 

Література:

  1. Розина Р.И. О некоторых производных значениях глаголов перемещения в русском языке / Р. И. Розина // Глагольные префиксы и префиксальные глаголы. – М., 1995. – Т.5. – №2. –  С. 352–360.
  2. Падучева Е.В. Глаголы движения и их стативные дериваты (в связи с так называемым движением времени) / Е.В. Падучева // Логический анализ языка. Языки динамического мира; отв. ред. Н.Д. Арутюнова, И. Б. Шатуновский. – Дубна: Международный университет природы, общества и человека «Дубна», 1999. – С. 87–108.
  3. Янко Т. Е. Движение к худшему: глаголы движения в значении порчи / Т. Е. Янко // Логический анализ языка. Языки динамического мира; отв. ред. НДАрутюнова, ИБШатуновский. – Дубна: Международный университет природы, общества и человека «Дубна», 1999. – С. 506–510.
  4. Анштатт Т. Стремление к лучшему: Семантическое поле действия как база для выражения оценки / Т. Анштатт // Логический анализ языка. Языки динамического мира; отв. ред. Н.Д. Арутюнова, И. Б. Шатуновский. – Дубна: Международный университет природы, общества и человека «Дубна», 1999. – С. 491–505.
  5. Соколова С.О. Префіксальна сполучуваність парних дієслів руху на тлі їхньої полісемії / С. О. Соколова // Українська мова. – 2004. - №1. – С. 39 – 53.
  6. Лахно Н. В. Префіксальна сполучуваність дієслів руху в сучасній українській мові: дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Лахно Наталія Валентинівна. — К., 2006. — 33с.
  7. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / Іван Романович Вихованець. - К.: Наук. думка, 1992. - 224 с.

References:

  1. Rozina R.I. O nekotorykh proizvodnykh znacheniyakh glagolov peremeshcheniya v russkom yazyke / R. I. Rozina // Glagolnye prefiksy i prefiksalnye glagoly. – M., 1995. – T.5. – №2. –  S. 352–360.
  2. Paducheva E.V. Ghlagholы dvyzhenyja y ykh statyvnыe deryvatы (v svjazy s tak nazыvaemыm dvyzhenyem vremeny) / E.V. Paducheva // Logicheskiy analiz yazyka. Yazyki dinamicheskogo mira; otv. red. N. D. Arutyunova, I. B. Shatunovskiy. – Dubna: Mezhdunarodnyy universitet prirody, obshchestva i cheloveka «Dubna», 1999. – S. 87–108.
  3. Yanko T. Ye. Dvizhenie k khudshemu: glagoly dvizheniya v znachenii porchi / T. Ye. Yanko // Logicheskiy analiz yazyka. Yazyki dinamicheskogo mira; otv. red. N. D. Arutyunova, I. B. Shatunovskiy. – Dubna: Mezhdunarodnyy universitet prirody, obshchestva i cheloveka «Dubna», 1999. – S. 506–510.
  4. Anshtatt T. Stremlenie k luchshemu: Semanticheskoe pole deystviya kak baza dlya vyrazheniya otsenki / T. Anshtatt // Logicheskiy analiz yazyka. Yazyki dinamicheskogo mira; otv. red. N. D. Arutyunova, I. B. Shatunovskiy. – Dubna: Mezhdunarodnyy universitet prirody, obshchestva i cheloveka «Dubna», 1999. – S. 491–505.
  5. Sokolova S.O. Prefiksaljna spoluchuvanistj parnykh dijesliv rukhu na tli jikhnjoji polisemiji / S. O. Sokolova // Ukrajinsjka mova. – 2004. - №1. – S. 39 – 53.
  6. Lakhno N. V. Prefiksaljna spoluchuvanistj dijesliv rukhu v suchasnij ukrajinsjkij movi: dys... kand. filol. nauk: 10.02.01 / Lakhno Natalija Valentynivna. — K., 2006. — 33s.
  7. Vykhovanecj I.R. Narysy z funkcionaljnogho syntaksysu ukrajinsjkoji movy / Ivan Romanovych Vykhovanecj. - K.: Nauk. dumka, 1992. -  224 s.

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.