ЦЕНТР МЕЖДУНАРОДНОГО НАУЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

ПУБЛИКАЦИЯ НАУЧНЫХ СТАТЕЙ

ПРОВЕДЕНИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ КОНФЕРЕНЦИЙ

СТАЖИРОВКИ ДЛЯ НАУЧНЫХ СОТРУДНИКОВ 

 

 ИЗДАТЕЛЬСКИЙ ДОМ «ТК МЕГАНОМ»

    

Издательство является членом

 CrossRef и Publishers International Linking Association

 (Международная ассоциация издательской

 цитируемости, PILA)


МЫ РАБОТАЕМ ДЛЯ ВАС С 2004 ГОДА!

 

ЕСЛИ ВЫ ЗАНИМАЕТЕСЬ НАУЧНОЙ РАБОТОЙ И ВАМ НЕОБХОДИМО:

- опубликовать научную статью;

- принять участие в научной конференции;

- пройти стажировку;

 - присвоить DOI Вашей научной работе

                            ЭТОТ САЙТ ДЛЯ ВАС.

.

 

 Опубликуйте статью 

в международных научных журналах

 

 

 

 

Станьте участником международных

научных  конференций в Европе и ОАЭ

 

111111111

 

Научная коференция в ОАЭ
Опубликовать статью и принять участие

 

 

Научная конференция Украина-Польша
Опубликовать статью и принять участие

Малюта П. С. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ІV УНІВЕРСАЛУ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Малюта Павло Сергійович

Студент Національного університету «Києво-Могилянська академія»

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ІVУНІВЕРСАЛУ

УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Період Української революції початку ХХ століття є предметом особливої уваги з боку істориків і всіх, хто хоче краще розуміти процеси, які відбуваються в сучасному українському суспільстві. В умовах становлення молодої незалежної держави досвід відносно недавніх визвольних змагань стає особливо важливим. Правильні висновки, осягнення перемог і помилок тогочасного українського руху є необхідними для уникнення аналогічних прорахунків у процесі розбудови України сьогодення. Очевидно, що через багатолітнє перебування у складі СРСР, де події 1917-1918 років розглядалися виключно як здійснення соціалістичної революції і місця для вивчення діяльності Центральної Ради не було, історія і значення цього періоду для української нації є малодослідженими. Цей відрізок вітчизняної історії є досить політизованим, існує безліч поглядів на тогочасні події, які найчастіше визначаються ідеологічними переконаннями і політичними уподобаннями, тому процес встановлення істини, пізнання реальних мотивів рішень, їх закономірностей стає особливо непростим. Знаменною подією було проголошення IVУніверсалу, одного із найважливіших і найвизначніших документів, прийнятих Українською Центральною Радою. Він став кульмінацією українського державотворчого процесу того періоду, ознаменувавши відновлення Української держави.

Форма універсалів не була новою для процесу українського державотворення. Так називалися і державні акти Богдана Хмельницького, які він видавав під час Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. Провідники УЦР обрали саме форму універсалів, а не будь-яку іншу, не випадково. Цим вони хотіли підкреслити, що є спадкоємцями Української козацької держави, продовжувачами її традицій. Використання саме такої зовнішньої форми надавало прокламаціям певного символізму, духовної піднесеності і пафосу.Універсали мали не стільки установчий, скільки декларативний характер і переслідували мету здійснення впливу на свідомість українців, спонукаючи їх до певних дій.

У зв’язку з цим, треба підкреслити, що універсали не були нормативно-правовими актами у традиційному значенні. Тобто основним їх призначеннямбуло насамперед проголошення узагальнюючої позиції відносно наявної ситуації, визначення плану дій, а не детальне врегулювання певної сфери правовідносин. Забезпечити виконання приписів, викладених в універсалах, мали закони, прийняті УЦР.

Стиль IVУніверсалу нагадує політичну публіцистику, про що говорить широке використання художніх засобів, епітетів, порівнянь, асоціацій, метафор: «…силою, волею, словом стала на Землі українській вільна Народна Республіка», «в тяжку годину відродилась воля України», «…твердо й рішуче взятися за боротьбу проти засланих з Петрограда найманих насильників, що топчуть права Української Республіки» [1].

Текст Універсалу мавна меті справити вплив на український народ, підняти його дух, спонукати до боротьби і роботи на благо державного будівництва, тому написаний він в емоційно піднесеному тоні у формі звернення до громадян, про що свідчить часте вживання знаків оклику, емоційно забарвлених слів. Універсал написаний живою мовою, щоб бути доступним для розуміння широким верствам населення. Про це яскраво говорить той факт, що поряд з іншомовними термінами «кредит» і «експлуатація» в тексті подані власне українські відповідники «позика» і «визиск».

Найбільш вдало, стисло і зрозуміло визначив два мотиви прийняття ІVУніверсалу М. Грушевський у короткому виступі, що передував читанню документа: «Дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну»[2, с.234]

21 січня більшовики підійшли до Києва і відкрили з лівого берега Дніпра вогонь з важких гармат, який тривав п’ять днів і, з-поміж сотень інших, зруйнував житло голови УЦР Михайла Грушевського. Він писав: «Перше, що я вважаю пережитим і віджитим, таким, «що згоріло в моїм кабінеті», се наша орієнтація на Московщину, на Росію, накидувана нам довго й уперто силоміць»[3, с.18]. Тобто однією з причин проголошення ІVУніверсалу було бажання остаточно відділитися від більшовицького режиму на Півночі. Слушно зазначає Лисяк-Рудницький, що «відокремлення стало конечністюі з огляду на характер режиму, який прийшов до влади внаслідок Жовтневого перевороту. Це була тоталітарна система у зародку. На відмінно від неї, Центральна Рада виростала з волелюбних і гуманних традицій дореволюційного українського національного руху»[3, c.13]. Очевидно, що об’єднання таких кардинально різних за своєю сутністю, духом та ідеологією систем в кордонах єдиної федеративної держави є просто неможливим.

Володимир Винниченкоу своїй праці «Відродження нації» пише, що «проголошення цеї форми нашої державности вимагалось з усією необхідностю й неминучостю тою сітуацією, яка складалася»[4, c. 140]. Він стверджує, що самостійність вже фактично існувала, після початку наступу більшовиків, адже УНР вела самостійні міжнародні відносини, мала своє військо, фронт, державні установи, власну монету. «Український Уряд мав і формальне, й моральне право не вважати себе в зв'язку з тою державою, яка була з Україною в стані війни» [4,c. 142].

Іншою і найважливішою причиною була необхідність завершення мирних переговорів делегації УНР з країнами Четвертного союзу, які розпочалися ще 28 грудня 1917 року. У тексті ІVуніверсалу пояснюється: «…петроградське Правительство Народніх Комісарів починає проволікати заключення мира й закликає до нової війни, називаючи її „святою”… в ніякім разі не можемо згодитися на те, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ бажає мира й мир повинен прийти можливо як найскорше»[1].А укладення цього бажаногосепаратного миру з Цетральними державами потребувало, щоб Україна повністю відокремилась від Росії і виступала в переговорах незалежною державою.

IVУніверсал є свідченням перемоги самостійницької течії українського руху над федералістичною, адже УНР проголошувалася «самостійною, ні від кого незалежною». Але це ніяк не можна назвати зрушенням в свідомості українських провідників. «Від федералізму до самостійності вони перейшли не з власної волі, але щойно під тиском обставин. Для них це було важким і болючим рішенням – у певному сенсі вони зрікалися власного минулого, відкидали давно вподобаний ідеал» [3,c.16]. Більше того, не можна стверджувати повного і невідворотного розриву з федералістичними концепціями, бо Універсал проголошує, що Установчим Зборам «належатиме рішити про федеративний зв'язок з народними республіками бувшої Російської держави» [1]. Також безпосередній учасник подій Дмитро Дорошенко пише, що М. Грушевський вже після проголошення незалежності в статті «Українська самостійність і її історична необхідність» говорив, що «самостійність – це лиш етап до федерації, і федералістична традиція на далі залишається провідною ідеєю нашого національно-політичного життя.» [5, c.263].

На визнання істинності таких думок наштовхує і норма про про розпуск армії і створення народної міліції: «…розпустити армію зовсім, а потім замість постійної армії завести народну міліцію, щоб військо наше служило охороні робочого народу, а не бажанням пануючих верств» [1]. Незрозуміло як провідники УЦР збиралися обстоювати проголошену в Універсалі незалежність, захищатися від зовнішніх ворогів, без боєздатної армії. З одного боку, вони перебували в полоні соціалістичних ілюзій і сподівалися на створення демократичної народної міліції. Але причини появи такої норми лежать значно глибше, бо «суть справи полягає у самій стратегії тогочасної політики Центральної Ради та її лідерів, які орієнтували українське суспільство на федерацію України з Росією, в якій не могло знайтися місця для українських Збройних Сил.»[6,c.99]. Отже,у вузькому розумінніця норма свідчить про соціалістичний характер спрямованості політики УЦР, а в широкому - що після прийняття документу не сталося повного розриву з федералістичними ідеями.

Крім того, в ідеологічному плані яскраво простежується антибільшовицька спрямованість Універсалу. Більшовиків називають «найманими насильниками», звинувачують у грабіжництві хліба у українських селян та вбивстві невинних людей, в тому, що вони створюють перешкоди для встановлення в Україні бажаного миру і т.д. Тобто сподівання покладалися на союз саме з не більшовицькою Росією.

Важливим є визнання Універсалом основних громадянських прав і свобод, зокрема права на національно-персональну автономію.

ІVУніверсал адресований не лише жителям України, а й усій міжнародній спільноті, відображає погляди влади на міжнародну ситуацію, виражає миролюбний характер політики УНР у зовнішній сфері, бо наголошує, що УЦР зробила всі заходи «щоб не допустити цієї братовбивчої війни», а також, що «Зо всіма сусідніми державами,…ми хочемо жити в згоді й приязні…» [1].

«Зважаючи на те, що Універсали складалися стихійно, не маючи належного документознавчого підгрунтя, ми все ж таки простежуємо чітко виражені реквізити цих документів»[7,c.101]. В ІVУніверсалі присутня назва документа, текст, дата, місце видання, підпис.

Незважаючи на те, що текст не має чітко виражених розділів, його можна поділити на такі складові: протокольна формула, смислова частина, аргументація, викладення фактів і вказівок.

Протокольна формула - "Народе України!”. Це звертання до людей, яким адресований цей документ, виражає повагу до українського народу.

У смисловій частині викладена мета ІVУніверсалу, тобто те, для чого він приймається. Тут викладена суть документа і позиція уряду. УНР проголошується самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу.

В аргументації викладені причини і мотиви прийняття ІVУніверсалу, обставини, які змусили керівництво УЦР звернутися до громадян. Вона є досить об’ємною, підтримує смислову частину, підводить до її викладення. У цій частині констатується знесилення України чотирма роками війни: фабрики припинили вироблення товарів, заводи зупинились, залізниці стали розхитаними, гроші впали в ціні, зменшувалася кількість хліба, хлібний фонд зменшувався, зростала злочинність, що посилювалося дезертирством з фронту. Стверджувалося, що всі ці обставити стали перешкодою для проведення Українських Установчих Зборів. Звинувачувалось у грабіжках та насильстві більшовицьке військо, яке, за вказівкою Петрограду, рухається на Україну. Зазначалося, що УЦР зробила все, щоб не допустити цієї війни, але це було марним. Петроградська РНК звинувачувалась, також, в затягуванні укладення миру, а УЦР ніяких війн підтримувати не хоче і прагне до демократичного миру.

У заключній частині викладені факти реального стану держави і суспільства, вказівки Раді Народних Міністрів щодо найближчих кроків державного будівництва, заклики і накази громадянам УНР. Формулюються основоположні засади державотворення, напрямки і засади політики у сфері промисловості, господарства, торгівлі, соціального забезпечення; підтверджуються основні демократичні свободи; висловлюється позиція УЦР відносно контрреволюційних сил.

Треба зазначити, факт проголошення самостійної УНР слід інтерпретувати не як утворення нової держави, а саме як «відродження волі України» (про що і йдеться в IVУніверсалі), тобто підкреслювати її існування як частини єдиного ланцюга форм української державності: Київська Русь – Галицько-Волинське Князівство –Велике Литовсько-Руське Князівство – Запорозька Січ – Українська козацька держава і, внаслідок проголошення ІVУніверсалу, УНР. Тобто всі ці утворення були Україною, але в різних історико-політичних формах. Якщо ж розглядати цей факт не з загальноісторичної перспективи, а в контексті тогочасних подій, то Дмитро Дорошенко притримується думки, що самостійність постала «просто як неминуча політична комбінація, як вимушений обставинами акт» [5,c.260].

IVУніверсал є документомнадзвичайногоісторичного значення. Більшість дослідників сходяться на думці, що його проголошення було переломним моментом у державотворчому процесі, коли національно-визвольний рух нарешті порвав з автономістсько-фередалістськими ідеями. Безперечно, він став логічним завершальним актом боротьби за свободу і державність України. Але прийнятий цей документ був не в період піднесення національного духу, а в кризовий момент, коли більшовики вже захопили значну територію УНР і підходили до Києва і розчароване неефективною політикою провідників УЦР у соціально-економічній сфері селянство і робітництво не бажало боротися з загарбниками. Тому фактичноIVУніверсал не був втілений у життя, бо вже за лічені дні після його проголошення уряд УНР був змушений покинути столицю України. Більшість задекларованих в документі намірів так і залишилися на папері. Однак значимість цього документу і його цінність не варто применшувати. Він став реальним кроком вперед, засвідчив, що період багатолітнього перебування у складі Російської імперії, період утисків і бездержавності, не знищив у свідомості українців почуття власної унікальності, самодостатності і окремішності.

Література:

  1. ЦДАВО України, ф. 3866, оп. 1, спр. 228, арк. 2

  2. Верстюк, В. Ф. Українська Центральна Рада : навчальний посібник /ред. М. Тимошик. - К.: Заповіт, 1997. - 344 с.

  3. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - В 2 т. – К.: Основи, 1994. – Т.2 /Пер. з англ. У. Гавриків, Я Грицака. - 573 с.

  4. Винниченко, В. К. Відродження нації. - В 3 ч.- К. : Вид-во політичної літератури України, 1990. – Ч.2. – 328 с.

  5. Дорошенко, Д. І. Історія України : 1917-1923 рр.. – В 2т. – Ужгород, 1932. – Т. 1. – 459 с.

  6. Голубко В. Є. Армія Української Народної Республіки, 1917-1918 : утворення та боротьба за державу. - Львів : Кальварія, 1997. – 476 с.

  7. Нагурняк Лілія Миколаївна. Історична еволюція реквізитів чотирьох універсалів Української Центральної Ради. - Наукові записки. Серія "Культура та соціальні комунікації” / За заг. ред. канд. філос. наук, доц. Л. В. Квасюк. Острог: Видавництво Національного університету "Острозька академія”, 2010. – Вип. 2. – 266 c.

Поиск по сайту

Please publish modules in offcanvas position.