ЦЕНТР МЕЖДУНАРОДНОГО НАУЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

ПУБЛИКАЦИЯ НАУЧНЫХ СТАТЕЙ

ПРОВЕДЕНИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ КОНФЕРЕНЦИЙ

СТАЖИРОВКИ ДЛЯ НАУЧНЫХ СОТРУДНИКОВ 

 

 ИЗДАТЕЛЬСКИЙ ДОМ «ТК МЕГАНОМ»

    

Издательство является членом

 CrossRef и Publishers International Linking Association

 (Международная ассоциация издательской

 цитируемости, PILA)


МЫ РАБОТАЕМ ДЛЯ ВАС С 2004 ГОДА!

 

ЕСЛИ ВЫ ЗАНИМАЕТЕСЬ НАУЧНОЙ РАБОТОЙ И ВАМ НЕОБХОДИМО:

- опубликовать научную статью;

- принять участие в научной конференции;

- пройти стажировку;

 - присвоить DOI Вашей научной работе

                            ЭТОТ САЙТ ДЛЯ ВАС.

.

 

 Опубликуйте статью 

в международных научных журналах

 

 

 

 

Станьте участником международных

научных  конференций в Европе и ОАЭ

 

111111111

 

Научная коференция в ОАЭ
Опубликовать статью и принять участие

 

 

Научная конференция Украина-Польша
Опубликовать статью и принять участие

к. ю. н., Полякова О. С. ЩОДО ПИТАННЯ КОНКУРЕНЦІЇ НАКАЗІВ В СИСТЕМІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

к. ю. н., Полякова О. С.

Національний університет «Юридична академія Україниімені Ярослава Мудрого»

ЩОДО ПИТАННЯ КОНКУРЕНЦІЇ НАКАЗІВ В СИСТЕМІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Військовим наказам приділена досить значна увага у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України [1] . Тут ми зустрічаємо досить детальну регламентацію, на рівні закону, широкого кола питань, пов’язаних із застосуванням індивідуальних актів державного управління. Певна складність цього застосування пов’язана ще й з тим, що ні в Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України, ні в інших нормативних актах не розкрито сутність термінів «начальник» і «підлеглий», які мають надзвичайно широке застосування та, окрім цього,відсутнє розмежування таких понять, як «команда» і «наказ». Терміни «команда» досить часто зустрічаються в різних актах військового законодавства, однак найчастіше у Стройовому статуті Збройних Сил України [2].

Пунктом 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України закріплено ідею ступеневої підпорядкованості, згідно з яким накази віддаються, як правило, за підпорядкованістю. Лише за крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем від безпосереднього начальника, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що потім повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. На перший погляд маємо справу з практичною реалізацією принципу субординації, характерного для внутрішнього управління у всіх державних органах. Однак, у дійсності система підпорядкованості у Збройних Силах України значно складніша, ніж у цивільних органах державного управління. Це зумовлено тим, що військові звання відіграють куди більшу роль у службових відносинах аніж службові ранги.

Для військовослужбовця вищу юридичну силу має наказ найвищого за посадою прямого начальника. Чим нижчу посаду в займає прямий начальник, тим нижчий рівень сили його наказу. Тому в разі неможливості виконання наказів, що надійшли від різних прямих начальників, військовослужбовець виконує наказ вищого прямого начальника. Це зумовлено тим, що вищий за посадою прямий начальник є начальником не лише для військовослужбовця, якому віддано наказ, а й для нижчого за посадою прямого начальника. Тому виданий ним наказ виступає у ролі юридичного факту двічі. По-перше він припиняє правові відносини, що виникли на підставі наказу нижчого за посадою начальника, а по-друге, викликає появу нових правовідносин за участю військовослужбовця, стосовно якого видано наказ. Тут ми бачимо напрочуд виразне втілення характерного для всього державного управління принципу субординації. Крім того, таке правило має й суто практичний зміст. Вищий прямий начальник зобов’язаний бути поінформованим про стан справ у підлеглих йому підрозділах і про завдання, що стоять перед ними; це має виключити його некомпетентність при заміні наказу.

У випадку надходження наказів від двох прямих начальників, які займають посади одного рівня (приміром, від заступника командира батальйону з виховної роботи і заступника командира батальйону з озброєння (технічної частини) і неможливості виконання обох цих наказів паралельно військовослужбовець має виконувати той з них, що надійшов першим. Це пояснюється тим, що надходження першого наказу виступає юридичним фактом для формування правовідносин; наказ же, який надійшов другим, не може припинити ці правові відносини, оскільки не має достатньої юридичної сили. Зміна порядку виконання наказів можлива лише зі згоди начальника, який віддав перший наказ. В обох розглянутих випадках військове звання прямого начальника не впливає на рівень юридичної сили відданих ним наказів.

У разі, якщо накази віддаються начальниками за військовим званням слід застосовувати аналогічний підхід. Іншими словами вищу юридичну силу має наказ начальника, вищого за званням, якщо він є начальником за званням і для того, хто віддав перший наказ, у випадку ж віддання наказів двома начальниками за званням однакового рівню виконанню підлягає наказ, що надійшов першим. В обох випадках при визначенні юридичної сили наказу посада начальника не враховується.

Найскладніше вирішити питання конкуренції наказів у разі, коли один з них віддано прямим начальником, а інший – начальником за званням. Однак, використовуючи вже напрацьований підхід, ми вважаємо, що за загальним правилом переваги має наказ, відданий прямим начальником. Наказ начальника за званням підлягає виконанню, лише коли він має вищу юридичну силу стосовно наказу прямого начальника і начальник за званням може скасувати його. А це можливо тоді, коли останній є начальником не лише для військовослужбовця, якому віддано наказ, а й для військовослужбовця, який цей наказ віддав. Виходячи зі згаданого принципу субординації зрозуміло, що начальник за званням певного військовослужбовця не може бути прямим начальником його командира, оскільки всі прямі начальники безпосереднього начальника є прямими начальниками і для його підлеглих.

Таким чином, тільки якщо начальник за званням є начальником як для підлеглого, так і для його прямого начальника, його наказ матиме вищу юридичну силу щодо наказу прямого начальника і в разі конкуренції підлягає виконанню. При цьому варто пам’ятати, що при встановленні статусу начальника за званням враховується також критерій належності до військової частини. Так, законодавством України визначено, що молодший офіцер є начальником для старшин і рядових, для прапорщиків і сержантів однієї з ним військової частини. Іншими словами, у випадку виникнення конкуренції наказів молодшого офіцера як начальника за званням і прапорщика як прямого начальника слід установити, чи належать вони до однієї частини. Якщо так, то виконаним має бути наказ молодшого офіцера, а якщо ні – то прапорщика.

Стаття 402 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за непокору, тобто за відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання, а ст. 403 – відповідальність за невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у ч. 1 ст. 402, якщо воно спричинило тяжкі наслідки [3, ст. 131 ]. Військовослужбовець може бути притягнутий до відповідальності по кожній з них у результаті отримання кількох наказів і виконання не того, який мав бути виконаний. З огляду на недосконалість колізійних норм таке цілком можливо. Пропонований нами підхід фактично виключає ситуацію, за якої можуть виникнути сумніви в тому, який з конкуруючих наказів підлягає виконанню.

Окрім цього хочемо звернути увагу на розмежування таких понять, як «команда» і «наказ». Терміни «команда» досить часто зустрічаються в різних актах військового законодавства, до їх числа належать команди «рівняйсь», «струнко», «вільно», «до зброї», «за зброю» та ін.

За своєю природою команди не є індивідуальним актом державного управління, тому що вони не впливають на правові відносини. Це чітко уніфіковані розпорядження про вчинення простих конкретних фізичних чи технічних дій або груп однорідних дій. Вони можуть застосовуватися командиром (начальником) як до окремої особи, так і до групи осіб. Як правило всі команди віддаються усно. Письмова їх форма законодавством не передбачена, зате досить детально врегульовано порядок віддачі низки команд у конклюдентній формі.

Характерною рисою команд є те, що законодавець визначив не лише їх зміст і порядок віддання, а й детально зафіксував порядок виконання. З одного боку, це виключає їх неоднозначне або неправильне розуміння, а з іншого – дозволяє отримати однакову поведінку від значної чисельності осіб за різних обставин.

Команда може використовуватися під час віддання наказу в усній формі як його складник, структурний елемент, що робить сам наказ більш чітким, стислим і зрозумілим.

Враховуючи викладеневважаємо за необхідне внесення змін до п. 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України: «Начальник (командир), на якого згідно з посадовими повноваженнями покладено загальне керівництво військовою частиною (структурним підрозділом військової частини) чи керівництво одним з напрямків її діяльності, є прямим начальником військовослужбовців, які входять до особового складу цієї військової частини чи її структурного підрозділу. Найнижчий за посадою прямий начальник, на якого згідно з посадовими повноваженнями покладено загальне керівництво військовою частиною чи її структурним підрозділом, до особового складу якої належить військовослужбовець, є його безпосереднім начальником. У військовослужбовця може бути лише один безпосередній начальник».

Література:

  1. Про Статут внутрішньої службиЗбройних Сил України: Закон України від 24.03.1999 р. // Відом. Верховн. Ради України. – 1999. – № 22-23. – Ст. 194.

  2. Про Стройовий статут Збройних Сил України: Закон України від 24.03.1999 р. // Відом. Верховн. Ради України. – 1999. – № 22-23. – Ст. 195.

  3. Кримінальний кодекс України : від 05.04.2001 р. // Відом. Верховн. Ради України – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

Tags:

Поиск по сайту

Please publish modules in offcanvas position.