ЦЕНТР МЕЖДУНАРОДНОГО НАУЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

ПУБЛИКАЦИЯ НАУЧНЫХ СТАТЕЙ

ПРОВЕДЕНИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ КОНФЕРЕНЦИЙ

СТАЖИРОВКИ ДЛЯ НАУЧНЫХ СОТРУДНИКОВ 

 

 ИЗДАТЕЛЬСКИЙ ДОМ «ТК МЕГАНОМ»

    

Издательство является членом

 CrossRef и Publishers International Linking Association

 (Международная ассоциация издательской

 цитируемости, PILA)


МЫ РАБОТАЕМ ДЛЯ ВАС С 2004 ГОДА!

 

ЕСЛИ ВЫ ЗАНИМАЕТЕСЬ НАУЧНОЙ РАБОТОЙ И ВАМ НЕОБХОДИМО:

- опубликовать научную статью;

- принять участие в научной конференции;

- пройти стажировку;

 - присвоить DOI Вашей научной работе

                            ЭТОТ САЙТ ДЛЯ ВАС.

.

 

 Опубликуйте статью 

в международных научных журналах

 

 

 

 

Станьте участником международных

научных  конференций в Европе и ОАЭ

 

111111111

 

Научная коференция в ОАЭ
Опубликовать статью и принять участие

 

 

Научная конференция Украина-Польша
Опубликовать статью и принять участие

Олійник Г. Я. МІФ ТРАДИЦІЙНИЙ І МІФ ПОЛІТИЧНИЙ: СПІВВІДНОШЕННЯ УНІВЕРСАЛЬНОГО Й ЛОКАЛЬНОГО У БУТТІ СПІЛЬНОТ

УДК 32 : 316.63

 

МІФ ТРАДИЦІЙНИЙ І МІФ ПОЛІТИЧНИЙ: СПІВВІДНОШЕННЯ УНІВЕРСАЛЬНОГО Й ЛОКАЛЬНОГО У БУТТІ СПІЛЬНОТ

Олійник Г. Я.

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, м. Одеса, Україна

 

Визначення зв’язку між традиційним і політичним міфами. Виділення сфер їх функціонування з урахуванням аудиторії, на яку вони претендують. Висловлено припущення, що політичний міф являється частиною традиційних світоглядних цінностей спільноти, легітимізує встановлення політичної системи та конструює її відповідно до запитів самого колективу. Політичний міф не носить штучного характеру, віднесення його до сфери маніпулятивних технологій є некоректним.

Ключові слова: міф, політичний міф, традиційний міф, світогляд.

 

Олейник А. Я. Миф традиционный и миф политический: соотношение универсального и локального в бытии сообществ/ Одесский национальный университет им. И. И. Мечникова, Украина, г. Одесса

Определение связи между традиционным и политическим мифами. Выделение сфер их функционирования с учётом аудитории, на которую они претендуют. Сформулировано предположение, что политический миф является частью традиционных мировоззренческих ценностей сообщества, легитимирует установление политической системы и конструирует её в соответствии запросов самого коллектива. Политический миф не обладает искусственным характером, отнесение его к сфере манипуляторных технологий некорректно.

Ключевые слова: миф, политический миф, традиционный миф, мировоззрение.

 

Oliynik H. A political myth and a traditional myth: correlation universal and local in existence of associations /Odessa I.I. Mechnikov National University, Ukraine , Odessa.

Determination of connection is between traditional andpolitical myths. A selection of spheres of their functioning is taking according an audience on that they apply. Supposition is expounded, that a political myth is a part of traditional world view values of association, legitimate of establishment of the political system and constructs it in accordance with the queries of collective. A political myth does not carry artificial character, attributing of him to the sphere of manipulation technologies is incorrect.

Keywords: myth, political myth, traditional myth, outlook.

 

Вступ

Знаковим сьогодні є той факт, що питання міфології взагалі та політичної зокрема, незважаючи на удавану архаїчність, залишається актуальним, його вивчають, до нього повертаються, у ньому стверджуються. Російський міфолог Мелетинський в одній своїй роботі стверджував, що повної демофілогізації у суспільстві не відбувається ніколи. Часто ми маємо справо з реміфологізацією, яка виникає внаслідок динамічного розвитку людства та відповідно нових умов, які воно диктує, що в свою чергу змушує також міфи безперервно трансформуватися [6; c. 14].

Проблема політологічної науки (зокрема вітчизняної) заключається в тому, що вона постійно змушена задаватись питанням: користуватись готовими поняттями, вже оціненими за шкалою позитивності-негативності або правильності-хибності, чи звертатись спочатку до розгляду їх суті всупереч пануючій філософській традиції, що дала своє визначення у відповідності з тими методичними установками, які є популярними на той чи інший момент часу.

Питання політичного міфу як предмету дослідження також стосується цієї проблематики. Це, по-перше, саме негативне розуміння міфу як вимислу, що поширене в масовій свідомості і навіть в наукових колах. І, по-друге, поділ міфів на дві окремі субстанції «міфу взагалі» та міфів певного ґатунку (політичний, соціальний і т.д.), намагаючись надати останньому окремої наукової предметності.

Відійти від такого поділу, що виглядає сьогодні аксіоматичним, майже неможливо. Із усіх опрацьованих джерел лише в одного російського дослідника Н. Шестова вдалось знайти зацікавлення саме цією проблематикою суті та заохочення до пошуку первинного сенсу. Зокрема, займаючись соціально-політичною міфологією, він звертає увагу на некоректність поділу міфу на традиційні й політичні: «Поділ соціальних міфів на сучасні політичні та різноманітні неполітичні, що колись їм передували в політичному процесі, представляє собою виведене самою науковою спільнотою дослідників міфології обмеження предметного поля»[8; c. 46]. Замість того, щоб розглядати їх прояв в універсальній єдності, ми можемо спостерігати довготривалий відхід від цього у середовищі наукового дискурсу.

В загальній науці широко представлені наступні позиції. В традиційному міфі можна спостерігати чітко виокремлену структуру, зав’язка, розвиток подій, кульмінація, завершення. Політичний міф порівняно із цим виглядає вкрай нестабільною конструкцією. Обумовлюючись специфікою свого середовища існування та цілей цього середовища, політичний міф змушений перебувати в постійній перебудові, реконструюючи себе іноді навіть всупереч заданим до цього посилам.

Російський дослідник Кара-Мурза, що належить до категорії дослідників, що співвідносять міф із вимислом, трактуючи поняття міфу взагалі вважає, що зазвичай міфом виступає менш жахаючий образ навколишньої реальності, з яким людині легше вжитись у процесі свого існування. Дослідник виглядає переконаним, що ірраціональне – це завжди жахаюче, що його потрібно ховати і з ним потрібно боротись. Ірраціональну компоненту він ототожнює з релігійною, наділяючи водночас останню трансцендентну сферу поверхневим скептичним розумінням.

Отож, міфи в його розумінні стають частиною релігійної традиції і стають тим, що легітимізує наявний суспільний устрій. Тобто це в його баченні інструмент, що використовується певними зацікавленими у збереженні стабільного укладу особами (або групами осіб). Мова, відповідно, йде про ідеократичні держави. Міф у сучасному суспільстві не втратив свого значення у формі суспільної свідомості і відтак Кара-Мурза підсумовує: «Структура міфу та характер його сприйняття суспільною свідомістю добре вивчені, що дозволило створити в демократичних державах цілу індустрію, що фабрикує та втілює міфи з ціллю маніпуляції свідомістю та поведінкою. Такі міфи, звісно, рідко стають частиною довгочасної традиції, що входить в ядро культури (подібно міфам Стародавньої Греції або билинам про Іллю Муромця). Однак в текучій мозаїчній масовій культурі вони можуть займати велике місце, а головне, вони вирішують конкретні задачі по маніпуляції свідомістю»[3; c.504].

Достатньо в спірному вигляді постають перед нами подані тези і викликають багато питань. По-перше, тут наявний чисто модерністський підхід, який акцентує увагу саме на штучному утилітарному характерові походження міфу. По-друге, тут міфу відведено не більше місце аніж звичайній політичній технології.

Примордіалісти в своїх дискусіях з конструктивістами заперечують будь-яку штучність, наголошуючи на природності тих чи інших процесів, що обумовлюються певним набором специфічних якостей іманентних кожній спільноті [5; c. 95]. Ми поки не відчуваємо себе в силі стверджувати безапеляційно такі положення, але деякі заперечення можемо обґрунтувати вже на своєму рівні. Міф з часом обростає різноманітними формами, однією з яких є міф політичний. Міф по суті своїй є своєрідним засобом усвідомлення себе самим собою. Першооснова, повернення до якої та співучасть у якій дає змогу утвердити реальність існування [1; c. 357]. Називати політичний міф формою міфу взагалі означає стверджувати його здатність до обслуговування не всієї системи світобудови для усвідомлення окремою людиною, але окремої її сфери, розуміння якої прийде разом із розумінням політичного взагалі. Але ствердження окремої сфери виходить із визнання субстанційних основ міфу та продовження його тривалості адаптовано до форми, яка вимагається в даному контексті.

Простіше кажучи, політичний міф не може бути просто вигаданим інструментом заради задоволення короткострокових цілей. Під політичним міфом ми маємо розуміти той же самий міф, але який обслуговує саме політичну спільноту, дозволяє їй повертатись раз по раз до своїх витоків, дає їй змогу пам’ятати себе і таким чином утримувати себе в уявленій єдності. Така ж зневажлива інтерпретація міфу Кара-Мурзою, як мінімум, виглядає некоректно.

Кара-Мурза в роботі часто посилається на тези німецького філософа Кассірера, який створення політичних міфів вважає винайденням двадцятого століття: «Нашому ХХ століттю – епосі технічної цивілізації – суджено було створити і нову техніку міфу, оскільки міфи можуть створюватись точно так само і у відповідності з тими ж правилами, як і будь-яка інша сучасна зброя, будь то кулемети чи літаки. Це новий момент, що має важливе значення. Він змінить все наше соціальне життя» [3; c. 601].

Водночас Кассірер в іншій своїй роботі говорить про те, що у світі існують секуляризовані сфери життя. Ті, які не потребують якихось зверх ординарних способів пояснення дійсності. Там ми не зможемо знайти будь-яких слідів магії або міфології (ірраціональність яких для Кассірера тотожна). Суспільний прогрес – це процес секуляризування, коли все більше сфер виокремлюються з-під влади нерозумного (вигаданого).

Таким чином, виходить, що сфера політичного для Кассірера являється середовищем, що обґрунтовується ірраціональними законами. Перекладаючи на звичайну мову, наявність політичної міфології як явища є новим способом обману спільноти певними суспільними деміургами, в рамках якої вона присутня. «Тут міф створюється у відповідності з планом. Нові політичні міфи не виникають спонтанно, вони не являються диким плодом неприборканої уяви. Навпроти, вони представляють собою штучні творення, створені вмілими та вправними «майстрами»» [4; c. 110].

Теоретик оголошує війну політичним міфам. Пише про їх надзвичайну силу, про оригінальність впливу на реципієнта, про нетрадиційність дії, що проявляється не в тому, щоб прямо щось забороняти або дозволяти (на його думку, це дуже ризиковано, так як може виявити їх справжню суть), але в тому, щоб сформувати такий формат суспільного життя, в якому люди стануть готовими до зміни і ніби-то самі захочуть змінитись (щоправда у відповідності з правилами, які вже імплементовані міфом в їх свідомість). Такого штибу зброя і є найбільш небезпечною. Навіть філософія безсила для цієї боротьби. Бо міф не піддається аргументам логіки, нечутливий до наукових доказів. Філософія може зробити лише одну річ – допомогти нам зрозуміти міф. Це нам потрібно для того, щоб «знати ворога в обличчя».

Нам здається, що незважаючи на поєднання воєдино політичної міфології та маніпулятивних технологій, Кассірер все ж був на вірному шляху у плані свого звернення до філософського дискурсу розуміння міфу. Він приводить нас до нього, але на цьому зупиняється, не помітивши, що шлях може продовжуватись і далі. Побачивши «свого ворога в обличчя» та усвідомивши його суть, вчений був би змушений відповідати на ряд інших питань. Зокрема, чи являється предмет розгляду справді ворогом, чи потрібно проти нього боротись і захищатись і чи можливо це взагалі зробити, зважаючи на вияв міфу, як одного із аспектів тривалого людського поступу, який не переривається, не знищується і не конструюється кожного разу наново з пустого місця.

Також особливість розгляду Кассірера полягає в тому, що він за основу бере компаративний метод і ставить своєю задачею зрозуміти не саму суть міфу політичного/сучасного, а порівняти спосіб його дії з міфом традиційним/архаїчним. І йому вдається дійти до передбачуваного нами вище висновку, що міф політичний здатен діяти абсолютно подібно до міфу традиційного, оволодіваючи свідомістю та не вимагаючи раціональних доказів. Даючи також підстави для самовизначення групи. Напевно, такий висновок мав би наштовхнути дослідника на думку, про певну подібність суті феноменів, що вивчаються, та їх нероздільність. Але він зупиняється лише на цьому.

До прикладу Кассірер наводить появу політичного вождя. Аргументує традиційними в політичній психології уявленнями про виникнення такої постаті в період загальної фрустрації, в переломні моменти життя суспільства, яке переживає кризу орієнтирів. Але він не звертає увагу на думку, що лідер як утілення образу колективного поступу до загальної цілі є присутнім завжди, або, інакше кажучи, попит на нього присутній завжди. Не тільки в моменти докорінної суспільної ломки, але й в умовах стабільності ротація в сфері політичної влади відбувається у відповідності із соціальними легітимізованими на певних підставах механізмами. Як пише Шестов, «пошук політичного вождя того чи іншого масштабу на основі міфологічно відрефлексованих спільнотою політичних потреб .. постійний і здійснюється на різноманітних рівнях соціальної структури, від особистості до нації» [8; c.53].

Тобто. Міф, що легітимізує політичне, апріорі вже мусить являтись тим, що ми називаємо міфом політичним. А значить, що міф політичний є таким же тривалим явищем як і існування політичної спільноти, бо він є невід’ємним елементом спільноти, що консолідується на підставах спільного існування, розподілу обов’язків, влади і відповідальності. Суспільні кризи і трансформації виступають тут швидше у формі девіацій, які суспільство зацікавлене подолати поверненням до своїх внутрішніх відповідностей. Повертаючись до Шестова: «Бажання вождя і сама міфологія вождя, таким чином, народжується зовсім не з самого тільки неспокою масової свідомості в пошуках виходу з політичної кризи. Фундаментальніше було б стверджувати, що, в загальному випадку, вони народжуються з далекої від містики суспільної потреби означити опорні точки політичного процесу і зробити його більш контрольованим з боку суспільства. Чому й ряд міфологічних образів вождя в спокійному розвитку спільноти більш варіативний, аніж в кризовому, коли відбувається «зациклювання» .. політичної свідомості на пошуках «диктатора», «месії» і т.д.» [8; c.73].

Творення політичних образів та конструктів спирається на попередні традиційні установки, стереотипні формування та ритуальні виявлення [9; c.34]. Якщо брати до уваги якесь традиційне вірування, то це має бути дещо, що ні в якому разу не заперечуватиме його, але йтиме у відповідності з попередніми постулатами. Наприклад, в якийсь період часу в суспільстві з’являється образ викупительної жертви, образ антихриста, пророка і т.д [7].

Ці образи не виникають спонтанно, вони є відповіддю на запити, що посилаються із суспільства, яке може осягнути лише лінійний формат розвитку. Тобто має бути збережена відповідність причинно-наслідковому зв’язку. Утворення відповідних образів є зведенням минулого і сучасного, що відбувається саме за рахунок дотримання правил функціонування соціально-політичних міфів. Історична спадковість тут відіграє переважну роль: показати каузальний зв’язок, маючи на обґрунтуванні вже закріплені в свідомості установки. Тоді це не викликає надлюдських зусиль, які ми схильні відшукувати в наших поверхневих умовиводах про штучну утворюваність будь-яких конструктів. Власне, це є нормальним механізмом будь-якого реформування спільноти або її трансформації відповідно до вимог навколишнього середовища.

І в такому ракурсі ми знаходимо знову підтвердження, що міф політичний не є окремо винайденим конструктом. Повторюємось, що він радше є однією зі сторін міфу традиційного, так як продовжує його, але в іншій сфері (сфері політичного), яка водночас не є і не може бути відокремленою від сфери соціального. В умовах сьогодення вірніше буде стверджувати, що соціальне є одним із елементів політичного, зважаючи на універсальність політизації світу. Відтак можна було б міркувати над традиційним міфом та політичним у більшому співвідношенні останнього. Проте, на даний момент це не являється предметом нашого зацікавлення. Головним висновком, який ми маємо зробити тут – це потреба розуміння тотальної єдності того, що розділяють на «політичний» та «традиційний» міфи, це роз’єднання єдиної системи на умовні номінальні частини окремими дослідниками позбавляє нас можливості бачення цілого в своїй суті із взаємозв’язком та взаємообумовленням, без яких ми втрачаємо глобальний сенс, змушуючись задовольнятись локальною пустою одиничністю, каузальність якої нам ніколи не стане підвладною.

Розділяти міф традиційний і міф політичний не представляється можливим також і за відсутністю критеріїв, що здатні такий поділ здійснити. Це дещо, що існує в своїй єдності, дає підстави для існування як для окремої людини зокрема, так і для цієї окремої людини в соціумі в загальному. Тобто міф політичний є продовженням міфу традиційного (в тому сенсі, який ми визначили для нього в першому підпункті), але лише в певній сфері, не компенсуючи і не заміщуючи сам первинний міф.

Висновки

Нам дуже важливо в своїх дослідженнях відходити від позаісторичного ракурсу розгляду політичного міфу. Варто припиняти містифікувати його наявність та внутрішню наповненість, пов’язуючи його виникнення лише з певними політичними контекстами. Політичний міф детермінується самим політичним процесом, який є неперервним. Те, що нам іноді видається новими формами політичного укладу, часто виступає зверненням до прецеденту, що раніше колись мав місце бути. Інтенсифікація розмов про міфологічну складову масового інформаційного простору в кризові моменти свідчить про активізацію прояву того міфологічного пласту свідомості, яким спільнота послуговувалась до цього в стані спокою. Саме в кризові моменти ми можемо спостерігати тотальну політизацію спільноти, її включення в політичний процес, який раніше існував для неї, як щось само собою зрозуміле, але не актуально особистісно значиме. У пошуках нових вождів, лідерів, орієнтирів, форматів колективного життя можна вбачати прагнення повернутись до звичного традиційного способу життя, спокій якого був порушений тими чи іншими факторами. Відтак нам сьогодні залишається ретельно пильнувати, щоб не потрапити до сфери поверхневих суджень, претендуючи на професійне осмислення навколишнього буття..

 

Літеатура:

1. Барт Р. Мифологии/Ролан Барт. - М., 1996. – 458 с.

2. Элиаде Мирча. Аспекты мифа/Мирча Элиаде [пер. с фр. В. Большакова]. – М.: «Инвест – ППП», СТ «ППП»,1996. – 240 с.

3. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием/Сергей Георгиевич Кара-Мурза. – М.: Эксмо, 2000. – 864 с.

4. Кассирер Э. Техника современных политических мифов / Эрнст Кассирер // Феномен человека: Антология. М.: Высш. шк., 1993. С. 108 — 123.

5. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму: [монографія]/ Георгій Володимирович Касьянов. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.

6. Мелетинский, Е. М. Поэтика мифа / Елеазар Моисеевич Мелетинский -М-.: Издательская фирма «Восточная-литература» РАН, 2000. - 407 с.

7. Топорков А.Л. Мифы и мифология ХХ века: традиция и современное восприятие [Электронный ресурс]// Фольклор и постфольклор: структура, типология, семиотика http. Режим доступа: www.ruthenia.ru/folklore/toporkov1.htm

8. Шестов Н. И. Политический миф теперь и прежде/ Николай Иванович Шестов [под ред. Проф. А. И. Демидова] — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2005. — 414 с. — (Золотая коллекция).

9. Юнг К. Г. Человек и его символы/ Карл Густав Юнг. — Санкт-Петербург: Б. С.К., 1996. — 451 с.

 

References:

1. Barthes R. Mythologies/ Rolan Barthes [translated by Annette Lavers] - London, Paladin, 1972. – 463 p.

2. Eliade M. Aspects of the myth/ Mircea Eliade/ - New York: Harper and Row, - 1963. – 245 p.

3. Kara-Murza S. H. Manypulyatsyya soznanyem/Serhey Heorhyevych Kara-Murza. – M.: Eksmo, 2000. – 864 s.

4. Kassyrer E. Tekhnika sovremennukh polytycheskykh mifov / Ernst Kassirer // Fenomen cheloveka: Antolohyya. M.: Vussh. shk., 1993. S. 108 — 123.

5. Kas'yanov H. V. Teoriyi natsiyi ta natsionalizmu: [monohrafiya]/ Heorhiy Volodymyrovych Kas'yanov. – K.: Lybid', 1999. – 352 s.

6. Meletynskyy, E. M. Poetyka myfa / Eleazar Moyseevych Meletynskyy -M-.: Izdatel'skaya firma «Vostochnaya-lyteratura» RAN, 2000. - 407 s.

7. Toporkov A.L. Mify i mifolohyya XX veka: tradytsyya i sovremennoe vospryyatye [elektronnyy resurs]// Fol'klor i postfol'klor: struktura, typolohyya, semiotika http. Rezhim dostupa: www.ruthenia.ru/folklore/toporkov1.htm

8. Shestov N. Y. Polytycheskyy mif teper' i prezhde/ Nykolay Yvanovych Shestov [pod red. Prof. A. Y. Demydova] — M.: OLMA-PRESS, 2005. — 414 s. — (Zolotaya kollektsyya).

9. Jung, C. G. Man and his Symbols/ Carl Gustav Jung. - Garden City, N.Y.: Doubleday/ - 1964. – 465 p

Поиск по сайту

Please publish modules in offcanvas position.