ЦЕНТР МЕЖДУНАРОДНОГО НАУЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

ПУБЛИКАЦИЯ НАУЧНЫХ СТАТЕЙ

ПРОВЕДЕНИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ КОНФЕРЕНЦИЙ

СТАЖИРОВКИ ДЛЯ НАУЧНЫХ СОТРУДНИКОВ 

 

 ИЗДАТЕЛЬСКИЙ ДОМ «ТК МЕГАНОМ»

    

Издательство является членом

 CrossRef и Publishers International Linking Association

 (Международная ассоциация издательской

 цитируемости, PILA)


МЫ РАБОТАЕМ ДЛЯ ВАС С 2004 ГОДА!

 

ЕСЛИ ВЫ ЗАНИМАЕТЕСЬ НАУЧНОЙ РАБОТОЙ И ВАМ НЕОБХОДИМО:

- опубликовать научную статью;

- принять участие в научной конференции;

- пройти стажировку;

 - присвоить DOI Вашей научной работе

                            ЭТОТ САЙТ ДЛЯ ВАС.

.

 

 Опубликуйте статью 

в международных научных журналах

 

 

 

 

Станьте участником международных

научных  конференций в Европе и ОАЭ

 

111111111

 

Научная коференция в ОАЭ
Опубликовать статью и принять участие

 

 

Научная конференция Украина-Польша
Опубликовать статью и принять участие

к. і. н., Баковецька О. О. РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В МІСТІ КЕРЧЬ: СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК (ХІХ СТОЛІТТЯ)

к. і. н., доцент, Баковецька О. О.

Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського

РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В МІСТІ КЕРЧЬ: СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК (ХІХ СТОЛІТТЯ)

 

Римо-католики на півострові в ХІХ столітті з’явилися в результаті радикальних змін, що відбулися в історії Криму. Насамперед, це були військові російської армії католицького віросповідання, колоністи-іноземці, а також учасники польських повстань 1830-1831 і 1863-1864 років, яких відправляли у віддалені регіони, в тому числі і до Криму. Поступово, католицькі громади зареєстровані майже в усіх містах Криму, в тому числі і в Керчі.

Статистичні звіти ХІХ століття зафіксували значні зрушення серед римо-католицьких громад півострова, в кількісному відношенні. Згідно із документами, на території півострова у 1857 році зареєстрували 2 878 католиків. З них, в Керчі проживало 776 чоловік. В основному це були поляки, німці, французи. [1,арк.28-48] У 1880 році загальна кількість вірян півострова Крим становила 11 075 осіб. В Керчі і навколишній території проживало 5 000 католиків. [2,арк.3, 37] Наведені статистичні дані доводять, що римо-католицька громада півострова постійно зростала і активно розвивалася. Менше ніж за тридцять років кількість прихожан римо-католицької церкви в Керчі збільшилась більше ніж в п’ять разів.

Католики даного міста приймали безпосередню участь у розбудові храму, навчальних установ, благодійних організацій. Вже у 1829 році віряни, що проживали в Керчі, через місцеве начальство, звернулись до імператора з проханням дозволити їм побудувати, відповідно до раніше затвердженого плану, церкву. Після отримання дозволу, громада звернулась до колишнього начальника Керченської таможні та одного з перших археологів-дослідників Боспорського царства, Поля Дюбрюкса (Павла Дебрюкса) [3], Сардинського віце-консула Антона Гарібальді (рідного дяді Джузеппе Гарібальді) [4] та купця Луки Кулисича [5] з проханням стати донаторами майбутнього костьолу, тобто особами, що профінансують будівництво храму, отримавши після цього певні майнові права. Після їхньої згоди, римо-католики міста обрали вказаних осіб також синдиками. У 1831 році їм надано право розпочати збір добровільних пожертвувань на будівництво і утримання храму. Зібраних грошей вистачило на закладку фундаменту і виведення цоколю. Донатори, при підтримці місцевого начальства, звернулися із проханням про пожертвування до російського і австрійського імператорів, сардинського короля, графа Воронцова і його дружини Єлизавети Ксаверіївни, графині Софії Артуровій та інших. Це дало змогу продовжити будівництво костьолу і вже 13 травня 1841 року церкву освячено. Зведення храму виявилось дуже складною і затратною справою. З метою прискорення будівництва, синдики частину матеріалів брали в борг у місцевих купців. В результаті борг церкви різним приватним особам, на момент її відкриття, складав 960 тисяч 43 рублі. Також, у 1844 році, після ревізорської перевірки, виявлено, що синдики не за формою вели книги приходу та розходу грошей – книга була не встановленого зразку і велася то італійською, то французькою мовами, «але не по злому умислу, а по не знанню». Після цього синдики звернулися до громади скласти з них повноваження і обрати на їх місце нових, провести сумісну перевірку їх діяльності і надіслати інструкції для ведення правильного діловодства. Однак, через чотири роки після цього, знов в документах з’являється інформація, згідно з якою громада вкотре звертається з проханням до відповідних структур, які висували звинувачення у невідповідності звітів встановленим формам діловодства, надіслати їм шнурові книги встановленого зразку для ведення правильної звітності добровільних пожертвувань вірян. [6,арк.10-11об.,14] Донатори і прихожани римо-католицької церкви в Керчі проявили неабияку наполегливість у справі будівництва костьолу, а також чистоту намірів і порядність у веденні справ. Дані якості притаманні і наступним синдикам церкви.

Керченська римо-католицька церква, відповідно до матеріалів ревізії за 1850 рік, побудована з пиляного каменю, вкрита черепицею, всередині поштукатурена вапном, ззовні тільки побілена. Завдовжки костьол мав 11,5 сажнів (24,5 метрів), завширшки – 5,5 (11,7 метрів), в висоті – 6 (12,8 метрів), а разом з крівлею – 7 сажнів (14,9 метрів). Зі сторони фасаду розташовано чотири кам’яні колони, з боків вісім великих вікон і шість малих, напівкруглих. Всередині знаходилось 3 олтаря, оздоблені білим мармуром, один дерев’яний хор на шести кам’яних колонах, орган і один конфесіонал (від лат. confessio – сповідувати, приміщення для сповіді). Підлога в храмі вкрита мальтійським каменем, а в різницях дерев’яна. У 1847 році до церкви добудовано ще одну різницю. Площа церковного двору становила 52 кв. сажні (110,9 кв. метрів). Будинок для священика побудовано у 1842 році. При костьолі, на момент проведення ревізії, відсутня каплиця, приходське училище і фундуш. В той же час, з’ясувалося, що будівля храму потребує ремонту, особливо це стосувалося дерев’яного зводу, що утримував покрівлю. [7,арк.1-4]

В січні 1852 року візитатор римо-католицької церкви Південного Краю Георгій Разутович, після неодноразових звернень з боку римо-католиків Керчі, надсилає листа до Херсонського єпископа Фердинанда Кана з проханням розглянути кошторис витрат на ремонт костьолу у Керчі. В документі також містилось ще одне прохання - виклопотати від уряду потрібні для ремонту гроші. В кошторисі, що додавався до листа, йшлося про переробку крівлі – черепицю мали замінити залізом, а також необхідно було зробити перетирання і штукатурку зводу, який постійно затікав від дощів і вбудь яку мить міг обвалитися. Фінансування від уряду не було отримано. Але римо-католицька церква міста Керчі одержала дозвіл від уряду на прийняття третьої частини будівлі, яку заповів місцевий дворянин Скугара. [8,арк.1-13] Заповідану нерухомість продали і за виручені кошти в церкві провели частковий ремонт. Даним питанням займалися синдики церкви - купець першої гільдії Іван Семенович Томазіні і титулярний радник Ігнатій Романович Отмар-Штейн. Коли у 1853 році до міста прибув новий настоятель К.Лавринович, і за відповідними правилами приймав справи у названих синдиків, він зазначав, що церковне майно і каса знаходились у відмінному порядку. [8 ,арк.41] Також варто підкреслити, що Іван Томазіні та Ігнатій Отмар-Штейн були не лише високопорядними людьми. Попередній настоятель церкви, Лаврентій Подольщиць у своїх звітах за 1853 рік писав: «церква і священик перебувають у жалюгідному стані. І те, що будівля знаходиться у відносному порядку, це заслуга синдиків, котрі якимось чином контролюють цей процес». [8,арк.66-68] Тобто, не зважаючи на певні фінансові труднощі, синдики знаходили можливість підтримувати костьол на відповідному рівні.

Наскільки важкою була їх місія, стає зрозумілим з характеристики римо-католицької громади міста. Станом на 1850 рік в Керчі зареєстровано 221 чоловік і 95 жінок римо-католицького сповідання. Більшість з них належали до воїнських чинів, а також були іноземцями, які перебували в місті лише тимчасово. [7,арк.1-4] Зрозуміло, що відсутність постійно проживаючих вірян, значно ускладнювало питання із фінансуванням костьолу – доброчинні пожертвування були не регулярними і доволі обмеженими за цілком об’єктивних причин.

Проблема виникала навіть з утриманням настоятеля церкви, який не отримував платні з казни. В тому ж таки 1850 році його заробітна плата з пожертвувань становила 50 - 70 рублів на рік. До неї додавалось щорічно 150 рублів карантинних, які відпускалися за виконання духовних треб по карантину, та 28 рублів 57 копійок виділялося з Єнікальського госпіталю. Загальна сума становила близько 250 рублів на рік. Однак карантинні гроші виплачувались не постійно і виплати залежали від волі вищого начальства. [7 ,арк.4] В 1853 році ситуація з фінансуванням настоятеля стає ще більш проблематичною. З’ясовується, що ксьондз місцевої церкви духовні треби воїнським чинам виконує абсолютно безоплатно і таким чином він мусить жити за суму доброчинних пожертвувань, які за рік складають не більше 70 рублів (середня заробітна плата в цей час становила 276 рублів на рік). Через скруту, настоятель церкви Лаврентій Подольщиць в березні 1853 року звертається до окружного генерала 8-го округу внутрішньої стражі з проханням знімати гроші за виконання духовних треб для нижчих чинів. Подібне прохання є і в листі синдиків, в якому вони наголошують, що в інших церквах плата за виконання духовних треб складає 200 рублів сріблом за рік. Відповідь була негативною. Військовий чин аргументував це тим, що в його підрозділі не так багато католиків, всього дев’ята частина від загальної кількості військових. На підставі цього він пропонував звернутися до інших відомств, наприклад морського, де за його інформацією служило набагато більше вірян римо-католицької церкви. [8 ,арк.56-67, 66-68]

Однак поступово ситуація змінювалась. Кількість прихожан зростала. В 1890 році в місті налічувалось 3 440 вірян римо-католицької церкви. Неабиякими стараннями настоятелів церкви, зокрема Іоанна Аразова, синдиків і римо-католицької громади міста у 1883 році в Керчі побудували новий кам’яний храм, який охрестили на ім’я Успіня Пресвятої Діви Марії. Значну фінансову допомогу при будівництві церкви громада одержала від європейських держав і турецького султана Абдул-Хаміда ІІ. [9,арк.153-154]

Таким чином, римо-католицька церква в Керчі у ХІХ столітті переживали складний етап становлення і розвитку. Російська імперія, зацікавлена в колонізації краю, змушена була йти на поступки переселенцям, що сповідували римо-католицьку віру. В той час, коли більша частина римо-католиків, які проживали на території Правобережної України, відчували на собі репресивний тиск з боку влади, викликаний подіями 30 – 60-х років ХІХ століття - південний регіон, зокрема міста на півострові Крим, знаходились у відносно сприятливих умовах. Завдяки цьому римо-католицька церква Керчі досягла значних успіхів, що проявлялось передусім в динамічному розвитку католицької громади міста.

 

Література:

1. Власова Е. В. Поль Дюбрюкс //Жебелевские чтения-2 Тезисы докладов научной конференции. 26-27 октября 1999 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://centant.spbu.ru/centrum/publik/confcent/1999-10/vlasova.htm

2. Зленко Г. Тайна Джузеппе Гарибальди // Зеркало недели. Украина. – 1996. - №4. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/tayna_dzhuzeppe_garibaldi.html

3. Шушара Т. В. Развитие женского образования на территории Керчь-Еникальского градоначальства ХІХ – начале ХХ веков [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspo/2005_8_2/doc_pdf/shyshara.pdf

4. ДАСО (Державний архів Саратовської області, м.Саратов, Росія). – Ф.1166. – Оп.1. – Од.зб.154. – 31 арк.

5. ДАСО. – Ф.1166. – Оп.1. – Од.зб.322. – 4 арк.

6. ДАСО. – Ф.1166. – Оп.1. – Од.зб.369. – 70 арк.

7. ДАСО. – Ф.365. – Оп.1. – Од.зб.730. – 220 арк.

Поиск по сайту

Please publish modules in offcanvas position.