Ковбасюк А. В. ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ «ПРОЕКТНОЇ ПЕДАГОГІКИ»

Print

Ковбасюк Анна Владиславівна

Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини

ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ «ПРОЕКТНОЇ ПЕДАГОГІКИ»

Проектна педагогіка є результатом плідної праці багатьох педагогів і створювалась починаючи з другої половини XX століття. Її основоположниками були Джон Дюї, Овід Декролі і Селестен Френе. Когнітивна педагогіка значно вплинула на розвиток проектного методу. Як зазначає Люсі Арпен, учень порівнює знання, які він вже має з новою інформацією, трансформує їх та отримує для себе нові знання. Учень постійно порівнює отримані знання зі старими, співпрацює з іншими, форму нові моделі та принципи праці. Когнітивна педагогіка, як і проектна ставить акцент на мотивації учня. У проектній педагогіці учень активно «проживає» кожен етап свого проекту, має велике бажання досягти успіху та побачити реалізацію свого проекту.

Уже декілька років в квебекських загальноосвітніх школах використовується проектний метод навчання. Викладач Марк Ландрі зазначає, що покоління сьогоденних учнів це покоління, яке починає своє життя тримаючи у одній руці мобільний телефон, у іншій мишку від комп’ютера, тому педагогічне оновлення є природньою необхідністю. Методу «папуга» він надає перевагу соціоконструктивному, тобто методу проектів, що ставить акцент на активність учнів у колективній праці та міждисциплінарному зв’язку. Ця реформа також надає змогу краще поєднувати теорію та практику. Адже, як показали дослідження, збільшення кількості вправ, які виконують учні, не призводить до покращення використовування теорії на практиці.

Для ефективного використання методу проектів, потрібно, по-перше – якісно підготувати до цього викладачів, по-друге – створити базу для навчання, що потребує значних інвестицій. Марк Ландрі пропонує запозичити досвід Европи, де у середу учні мають вільний день, в цей час вони займаються спортом, або розвивають інші здібності, а вчителі матимуть гарну змогу опанувати «нову» педагогіку.

У 2003 році Вища Рада Освіти Квебеку визнала, що у процесі навчання потрібно відштовхуватись від прагнень та зацікавленості учнів, надавати йому змогу проектувати та ставити перед ним проблеми для вирішування. У контексті нещодавніх публікацій Хасні та Бузадра зрозуміло, що основними змінами, які відчувають на собі вчителі, є використання методу проектів у процесі навчання.

Для реалізації методу проектів необхідні певні умови, такі як: а) співпраця: шкільна (між учнями, між учнями та вчителем) та позашкільна (з музеями, підприємствами і т.д); б) використання інформаційних та комунікативних технологій; в) використання міждисциплінарного підходу (оскільки в одному проекті учні використовують знання з двох та більше дисциплін). Інколи ці умови розглядають як характеристики методу проектів. З кожним днем метод проектів набирає стрімкого розвитку і вчителі мають адаптуватись змін, що їх очікують.

Оскільки школа представляє собою для учнів спосіб соціалізації, освіта безперечно має бути демократичною. Французька спілка чітко зазначає, що освіта має базуватись на демократичних принципах, принципах співпраці, як з учнями так і з батьками, які можуть мати доступ до шкільних програм та інших документів. У школі мають використовуватись спільні проекти, які збагачують заняття через обмін знань та ідей один з одним, мотивують співпрацю, створюють неформальну зацікавленість у пізнані світу. Наголошується, що потрібно заняття мають бути організованими таким чином, щоб вони були динамічними, співпадали з біологічними та психологічними ритмами учнів, викликали позитивні емоції та зацікавленість. Кожен учень має відчувати себе «прийнятим», інтегрованим, оціненим та автономним. Учень має також навчитись ставити перед собою цілі та адекватно оцінювати результати своєї праці.

Реалізація методу проектів є справою активної педагогіки. І такі поняття як «школа праці», «вільний текст», «співпраця класу» стають в опозицію державній авторитарній школі, де учні засвоюють матеріал вивчаючи його напам’ять та виконуючи вправи. Метод проектів мобілізує знання та навички учнів, де вони ставлять перед собою "реальні" проблеми, що не є схожим на академічні вправи, в даному випадку вирішуються проблеми і перешкоди, які повинна подолати група учнів, або окремий учень, щоб досягти своєї мети. Тому у проектному методі учні змушені конкурувати між собою. Тут також присутній елемент мобілізації когнітивних ресурсів учня, розвиток здатності до коректної самооцінки, автономії та здатності робити вибір.

Одна з широкомасштабних світових організацій ЮНЕСКО основною ціллю своєї діяльності на даний момент має покращення освіти, а саме технологій викладання у навчальних закладах. У глосарії термінів освітніх технологій, виданим ЮНЕСКО, метод проектів визначається як практична вагома діяльність, яка має освітню цінність, передбачає дослідження та вирішення проблем і все це відбувається у природньому контексті.

Тим часом не потрібно перебільшувати і розглядати метод проектів через призму «рожевих окулярів», адже традиційні методи навчання не мають бути повністю заміщені новими.

Література:

1. BACHELARD, G., La formation de l’esprit scientifique : contribution à une psychanalyse de la connaissance objective, Paris, Librairie philosophique, 2004. (1re édition : 1938).

2. http://veille-education.org/2009/03/19/les-fondements-discutables-de-la-pedagogie-de-projet/

3. http://www.ledevoir.com/societe/education/126573/secondaire-la-pedagogie-par-projets-permet-d-heureux-resultats

4. http://www.mels.gouv.qc.ca/sections/viepedagogique/159/index.asp?page=dossierA_2

5. http://www.restode.cfwb.be/pgres/projetsCF/projet_pedag.htm

Tags: