кандидат педагогічних наук, Радул О. С. СТАНОВЛЕННЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ У СХІДНИХ СЛОВ’ЯН (VІ–ХІІІ ст.)

Print

кандидат педагогічних наук, Радул О. С.

 

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

 

СТАНОВЛЕННЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ У СХІДНИХ СЛОВ’ЯН (VІ–ХІІІ ст.)

 

Становлення сімейного виховання у всіх народів пов’язується із появою малої сім’ї. За дослідженнями етнографів, істориків, археологів початок виділення малої моногамної сім’ї із складу великої патріархальної починається на етапі розпаду первісного суспільства. Для східнослов’янського суспільства цей період визначається VІ–ІХ ст. Тривалий час обидві форми сім’ї співіснували.

 

Мала сім’я, що складалася із подружжя та їх дітей, які не вступили в шлюб, проживала в окремому приміщенні, мала своє господарство і в ІХ–ХІІ ст. стає основною виробничою одиницею та основним осередком виховання дітей. Кожна родина мала не більше 5–7 дітей. Саме стільки могла народити давньоруська жінка, оскільки її дітородний вік ледве перевищував тридцятирічний рубіж. За підрахунками археолога В. К. Козюби [1] середня тривалість життя жінки визначається в 33,1 років. До дорослого віку доживали не всі діти: до 15-річного віку доживало 60 % хлопчиків і 40 % дівчаток.

 

Мала сім’я мала певні права й обов’язки, які не поширювалися на всю споріднену групу таких сімей, що підтверджено писемними пам’ятками. Норми сімейного права Давньоруської держави, що формувалися ще з язичницьких часів, регулювали стосунки всередині малої і великої сім’ї, а також стосунки членів сімей з общиною і державою. Християнська церква після офіційного утвердження на Русі у Х ст. частково змінювалася і пристосовувалася до тих норм, які існували у східних слов’ян.

 

На середину ХІ ст. внаслідок взаємодії давніх язичницьких норм і привнесених сюди християнських сформувалися основи давньоруського сімейного і шлюбного права, зафіксовані у церковних статутах Володимира Святославича і Ярослава Мудрого. В установчій частині обох статутів перераховуються справи, що відносяться до церковної юрисдикції. Так, у статуті Володимира йдеться про розлучення подружжя, про посаг, про бійки і майнові суперечки подружжя, про шлюби між близькими родичами, про образу дітьми батьків і суперечки стосовно спадщини [5, с.40]. У Статуті Ярослава до церковної юрисдикції належали злочини проти моралі і сім’ї, викрадення дівчат, примушення дітей до шлюбу з батьками, шлюби близьких родичів, двоєжонство, зґвалтування, пияцтво, бійки і нанесення батькам тілесних ушкоджень тощо [4, с. 41–43].

 

В ХІ–ХІІІ ст. низка норм сімейного і шлюбного права містилися в князівських кодексах – Короткій та Просторовій редакціях «Руської Правди», в літописах, берестяних грамотах.

 

Голова сім’ї, батько, як за власні дії, так і за вчинки членів сім’ї відповідав перед позасімейною публічною владою, якою б вона не була: чи то община, чи світський або церковний представник державної влади. Згідно Статуту Ярослава не тільки чоловік відповідав за дії дружини і дітей, а й сім’я розплачувалася за вчинки її голови. За дітей, зокрема й дорослих, але ще не одружених, відповідальність, ймовірно, несли обоє батьків. Вони влаштовували шлюб своїх дітей, причому мали право робити це примусово [4, с. 43–44; 6].

 

Церква забороняли шлюби між родичами у шостому поколінні, тобто між троюрідними братами і сестрами. Тільки їх діти могли одружуватися. Шлюбним віком для чоловіків вважалося 15 років, для жінок – 13–14. Дозволялося укладати не більше двох шлюбів. Батьки по відношенню до дітей мали не тільки права, а й обов’язки. Так, «Руська Правда» (Просторова редакція), Статут князя Ярослава передбачали відповідальність за забезпечення дітей і влаштування їх у житті. Невидання доньки заміж каралося штрафом на користь митрополита. При існування нащадків-синів доньки не отримували спадку, але брати опікувалися сестрою [4, с. 43; 3, с.37–38]. Дослідник історії давньоруських соціальних стосунків Я. М. Щапов зазначає, оскільки у візантійському церковному праві така норма про відповідальність батьків перед дітьми невідома, можна припустити, що тут зафіксовано давньоруське право язичницького часу, згідно якого община або інша влада примушувала батьків забезпечити заміжжя доньки [7].

 

Де б не жила давньоруська сім’я, основним джерелом її існування була праця чоловіка. Жінка активно допомагала вести господарство, а також народжувала дітей та піклувалася про них. У подружжя існували обов’язки по взаємному утриманню. Ні чоловік, ні дружина не мали права залишити один одного, якщо один з них був тяжко хворим. Право розв’язувати внутрісімейні питання, що стосувалися взаємин між чоловіком і дружиною, а також дружини з навколишнім світом, як і право покарання за вчинки, належали чоловікові [4, с.42–44; 7]. Водночас тогочасна суспільна система ніяк не забезпечувала засобами існування старих людей, їх утримання покладалося тільки на дітей. Тому з дитинства виховувалося поважне ставлення до старих людей, підкріплене язичницьким культом пращурів.

 

Отже, в малих сім’ях поступово виникають такі оцінні категорії як відповідальність батьків за виховання дітей, авторитет батьків, достоїнство сім’ї. Утвердження родинних стосунків зафіксовано й у фольклорі східних слов’ян. Зокрема, у святочних піснях, що збереглися у ХІХ ст. на всій території Східної Європи зафіксовані порівняння батька з місяцем, матері – з сонцем, дітей – із зірками. Наприклад, «Светел месяц – То Тихон сударь, Красно солнце – Настасья его, Часты звезды – То и детки их…» [2, с. 295]. Також у фольклорі є частим порівняння батька з корінням (або дубом – священним деревом давніх східних слов’ян), а дитини (хлопця чи дівчині) – з паростям. Ці порівняння, коріння яких сягають язичницьких часів, засвідчують давність їх вживання.

 

Література:

 

1. Козюба В. К. Історико-демографічна характеристика давньоруської сім’ї (за матеріалами історичних та археологічних джерел / В. К. Козюба // Археологія. – 2001. – № 1. – С. 29–31.

 

2. Песни, собранные П. В. Киреевским. Изданы Обществом Любителей Россійской словесности при Императорском Московском Университете. – Выпуск І. (Песни обрядовые). – М.: Печатня А. И. Снегиревой, 1911. – 355 с.

 

3. Руська Правда (Просторова редакція) // Хрестоматія з історії держави і права України: у 2 т. – Т. І: З найдавніших часів до початку ХХ ст. – К.: «Ін Юре», 200. – С. 27–29.

 

4. Статут князя Ярослава про церковні суди (Просторова редакція) // Хрестоматія з історії держави і права України: у 2 т. – Т. І: З найдавніших часів до початку ХХ ст. – К.: «Ін Юре», 200. – С. 41–45.

 

5. Устав святого князя Володимира, крестившаго Русьскую землю, о церковных судех // Хрестоматія з історії держави і права України: у 2 т. – Т. І: З найдавніших часів до початку ХХ ст. – К.: «Ін Юре», 200. – С. 39–41.

 

6. Щапов Я. Н. Большая и малая семья на Руси в VІІІ–ХІІІ вв. / Я. Н. Щапов // Становление раннефеодальных славянских государств: мат. научн. сессии польських и советских историков. Киев, 1969. – К.: Наук.думка, 1972. – С. 180–193.

 

7. Щапов Я. Н. Брак и семья в Древней Руси / Я. Н. Щапов // Вопросы истории. – М. – 1970. – № 10. – С. 216–219.

 
 
Tags: