Обушенко Н. М. ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ: ПРАВОВІ ОСНОВИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

Print

Обушенко Н. М.

старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ: ПРАВОВІ ОСНОВИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

 

На початку нового тисячоліття суспільство змушене було визнати, що серед сумного здобутку, з яким світ перейшов межу тисячоліття, є зростання злочинності. Одним із найганебніших видів злочинів є торгівля людьми [1].

Метою Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року є запобігання торгівлі людьми, підвищення ефективності переслідування осіб, які вчиняють пов’язані з нею злочини або сприяють їх вчиненню, а також захист прав осіб, що постраждали від торгівлі людьми, та надання їм допомоги. У Програмі затвердже¬ній постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2012 р. №350, зазначено, що однією з проблем, що стоять сьогодні перед Ук¬раїною та світовою спільнотою, є торгівля людьми. Незважаючи на здійснення певних заходів щодо протидії цьому явищу, пробле¬ма залишається актуальною. Програмою визначені шляхи і способи розв’язання проблеми за наступними напрямами, як:

- організація інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення, спрямованої на запобігання потраплянню в ситуації, пов’язані з торгівлею людьми;

- підвищення професійного рівня спеціалістів, які надають допомогу особам, що постраждали від торгівлі людьми, здійснюють їх реабілітацію та соціальну реінтеграцію;

- проведення постійного моніторингу ефективності заходів, спрямованих на протидію торгівлі людьми;

- підвищення якості надання послуг особам, що постраждали від торгівлі людьми, зокрема шляхом впровадження стандартів надання соціальних послуг таким особам.

Удосконалення законодавчої бази з про¬тидії торгівлі людьми потребує глибокого аналізу чинних норм кримінального та кримі¬нально-процесуального законодавства.

2 грудня 1949 р. резолюцією 317 (ІV) Ге¬неральної Асамблеї ООН була затверджена Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми осо¬бами. 7 листопада 1956 р. була прийнята До¬даткова Конвенція про знищення рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства. 15 листопада 2000 р. була підписана Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Україною вона ратифікована 4 лютого 2004 р. Мета цієї Концепції полягає у сприянні співробітни¬цтву в справі більш ефективного попереджен¬ня транснаціональної організованої злочин¬ності та боротьби з нею, зокрема щодо збору та аналізу інформації про характер організо¬ваної злочинності та обмін такою інфор¬мацією, співробітництва між правоохоронни¬ми органами, підготовки кадрів та технічної допомоги, попередження транснаціональної організованої злочинності, взаємної правової допомоги та спільного розслідування [4, с. 14].

Згідно із Законом України від 24 берез¬ня 1998 р. № 210/98-ВР Україна доповнила Кримінальний кодекс України (далі - КК України) ст. 1241 «Торгівля людьми».

КК України передбачив ст. 149 «Торгів¬ля людьми», а також криміналізував прости¬туцію, передбачивши у ст. 303 КК України «Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією» кримінальну відповідальність за систематичне заняття проституцією. Редакція цих статей була не¬досконалою, зокрема під торгівлею людьми розуміли угоду, пов'язану лише з переміщен¬ням осіб через державний кордон, не перед¬бачалася торгівля в межах держави, не містила стаття такої мети торгівлі людьми, як вилучення органів тощо.

Тому Верховна Рада України Законом України «Про внесення змін до КК України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття про¬ституцією» статті 149 та 303 КК України ви¬клала у новій редакції (закон набув чинності 10 лютого 2006 р.). Формулювання цих ста¬тей відповідає міжнародним стандартам до¬тримання прав жертв торгівлі людьми та пе¬редбачає адекватне, більш суворе покарання за вчинення цих злочинів та декриміналізує проституцію [2, с. 32].

25 жовтня 1980 р. у Гаазі була прийнята Конвенція про цивільно-правові аспекти ви¬крадення дітей, цілями якої було визначено забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої держа¬ви, або утримання у будь-якій державі та за¬безпечення того, щоб права на опіку і доступ, передбачені законодавством однієї держави, ефективно дотримувалися в іншій договірній державі [5].

Законом від 11 січня 2006 р. Україна приєдналася до Конвенції, укладеної 5 жовтня 1980 р., із заявою до ст. 6: «В Ук¬раїні функції Центрального органу виконує Міністерство юстиції України» [6].

З метою забезпечення на території України Конвенції про цивільно-правові ас¬пекти міжнародного викрадення дітей Кабі¬нет Міністрів України 10 липня 2006 р. затвердив Порядок виконання на території України зазначеної Конвенції. Цей порядок визначає механізм взаємодії органів вико¬навчої влади у процесі вирішення відповідно до Конвенції 1980 року питань стосовно по¬вернення до України або з України до іноземної держави дитини, яка незаконно вивезена (переміщена) або утримується будь-якою особою, та щодо забезпечення реалізації права доступу до дитини, якщо такі дії пору¬шують права іншої особи на опіку (піклуван¬ня) над дитиною і не містять складу злочину.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про бороть¬бу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 р., сторони зобов'язані карати кожного, «хто для похоті іншої особи: 1) зводить, схи¬ляє або вчиняє з метою проституції іншу осо¬бу, навіть з її згоди; 2) експлуатує проституцію іншої особи, навіть зі згоди цієї особи».

Кожна держава-учасниця прагне забез¬печувати фізичну безпеку жертв торгівлі людьми в період перебування таких жертв на її території (п. 5 ст. 6) [8, с. 5].

Кожна держава-учасниця забезпечує, щоб її внутрішня правова система передба¬чала заходи, що надають жертвам торгівлі людьми можливість одержання компен¬сації за заподіяний збиток (п. 6 ст. 6).

Україна підписала у квітні 2005 р. Євро¬пейську Конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, прийняту 24 листопада 1983 р. Стаття 2 Кон¬венції передбачає, що коли компенсація збитків не може бути забезпечена з інших джерел, держава повинна це взяти на себе [7, с. 12].

Проблема торгівлі людьми – одне з найнегативніших явищ сучасного суспільства. Складна економічна ситуація в Україні, високий рівень безробіття, недосконалість законодавства та правова необізнаність громадян є основними умовами, що сприяють цьому явищу. Шляхи подолання цієї найактуальнішої проблеми повинні включати необхідні заходи: превентивні заходи такі як підвищення розуміння і подача інформації, організація інформаційних кампаній для підвищення розуміння громадськості про небезпечні ситуації, які можуть призвести до торгівлі людьми; запровадження в школах програми статевої освіти, зробивши акцент на рівноправність жінок і чоловіків, повагу прав людини і гідності особистості, враховуючи права дітей, а також їх батьків, законних опікунів та інших осіб, які юридично за них відповідальні; підвищення професійного рівня працівників органів державної влади, які здійснюють повноваження у сфері протидії торгівлі людьми, надання допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми.

 

Література:

1. Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2012 р. № 350 // Офіційний Вісник України. - 2012. - 34 від 14.05.2012, ст. 1262.

2. Стрекалов Є. Ф., Орлеан А. М. Теоретичні та практичні аспекти застосування ст. 149 КК України // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 9(73). - С 30-35.

3. Протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми / За ред. В. І. Борисова, Н. О. Гуторової. - X.: Одіссей, 2005. - 287с.

4. Ахтирська Н. М. Торгівля людьми в Україні: про що свідчить судова практика. - К.: Академій суддів України, 2006. - 83 с.

5. Конвенція про цивільно-правові аспекти викрадення дітей // Международные конвенции и декларации о правах женщин и детей. - М., 1997.

6. Закон України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 16. - Ст. 140.

7. Боршуляк І. Організація боротьби з торгівлею людьми засобами прокурорського нагляду// Вісник прокуратури. - 2007. - №8. - С.10-15.

8. Медведько О. Україна посилює заходи з протидії торгівлі людьми// Вісник прокуратури. - 2007. - №8. - С.3-9.

9. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - Ст. 260.

Tags: