Малишкін А. М. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАННЯ РУХОВИМ ЗДІБНОСТЯМ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ШКОЛІ

Print

Малишкін А. М.

Харківська державна академія фізичної культури

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАННЯ РУХОВИМ ЗДІБНОСТЯМ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ШКОЛІ

 

Об’єктивність оцінювання вчителем успішності навчальної діяльності учня залежить від використання всіх компонентів механізму оцінювальної діяльності, включаючи процес навчання та кінцевий результат. В даній роботі розглянемо вплив етапів формування навички, видів оцінювання та техніки вправи на оцінку навчальних досягнень учнів.

Етапи формування навички. При оволодінні технікою якої-небудь рухової дії (стрибка, гімнастичного елемента і т. д. ) спочатку виникає вміння його виконувати. Потім, у міру вдосконалювання дії, рухове вміння поступове переходить у навичку. Надалі виробляються вміння використовувати придбану навичку в різних умовах здійснення рухової дії – так звані вміння вторинного порядку. Рухове вміння можна визначити як придбану здатність здійснювати рухову дію при провідній ролі мислення в керуванні рухами. Освоюючи нову рухову дію, учень думає про те, який рух, коли і як слід виконувати. Необхідність стежити за рухами майже виключає можливість перемикати увагу на об'єкти й ситуації навколишнього оточення. Уміння є перехідними стадіями рухової навички. При вдосконалюванні рухової дії в процесі багаторазового його повторення окремі рухи, правильно виконувані, відтворюються без змін. Вони стають звичними, не вимагають до себе уваги й виконуються автоматично. Надалі таких рухів стає усе більше й більше. Досягають необхідної точності й повторюються без змін цілі фази й частини техніки досліджуваної дії, і нарешті вся система рухів може виконуватися автоматично. Такий шлях переходу рухового вміння в навичку. Використання навички у різних ситуаціях формує уміння другого порядку. Контроль над оволодінням технікою дії здійснюється в основному шляхом оцінки техніки виконання. Для цього розробляються критерії й шкали оцінок стосовно до кожної конкретної рухової дії [7]. Звідси чотири рівні оцінювання: готовність теоретична та практична до виконання дії, уміння першого порядку, автоматизована навичка, уміння другого порядку [2].

Видами оцінювання навчальних досягнень учнів є поточне, тематичне, семестрове, річне. Поточне оцінювання здійснюється у процесі поурочного вивчення теми. Тематичному оцінюванню навчальних досягнень підлягають основні результати вивчення теми. Оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік – на основі семестрових оцінок [3]. Але методика навчання розглядає ще попереднє оцінювання. Попередній контроль проводиться в основному з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру. Мета його – ознайомлення із загальним рівнем підготовки учнів з предмета, щоб намітити подальшу організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів [8]. Цей вид контролю на уроках фізичної культури стоїть під великим питанням. Для поточного оцінювання точних рекомендацій теж не має. Важко будувати подальші заняття, коли не має чіткого уявлення про рівень розвитку рухової навички ученя. Розвиток фізичних якостей оцінюється кінцевими навчальними нормативами.

Техніка виконання вправи. Способи виконання рухової дії, за допомогою яких рухове завдання вирішується з відносно більшою ефективністю, прийнято називати технікою фізичних вправ. Прийнято розрізняти основу техніки рухів, головну (визначальну) ланку і деталі. Основа техніки рухів – це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які необхідні для вирішення рухового завдання у певний спосіб (почерговість прояву м'язових зусиль, основні моменти узгодженості рухів у просторі і за часом та ін. ). Вилучення хоча б одного з цих компонентів або порушення співвідношення в даній сукупності рухів робить неможливим вирішення рухового завдання. Визначальна ланка техніки – це найважливіша частина способу вирішення рухового завдання. Наприклад, при підйомі розгином на гімнастичних снарядах – своєчасне й енергійне розгинання в кульшових суглобах з наступним гальмуванням ніг та синхронним напруження м'язів рук. Виконання рухів, що складають визначальну ланку, зазвичай відбувається за порівняно короткий проміжок часу і вимагає максимальних м'язових зусиль. Деталі техніки – це другорядні особливості рухової дії, які не порушують її основного механізму. Деталі техніки можуть бути різними у різних виконавців і, здебільшого, залежать від їх індивідуальних особливостей (наприклад, різним ступенем розвитку гнучкості та силових здібностей тощо) [9]. Дуже важливо, щоб техніка, хоча й елементарна, була у своїй основі правильною. Учням треба міцно пам'ятати, що жоден спортсмен у світі – від новачка до рекордсмена світу не постраждав від великої кількості повторень при вивченні й удосконалюванні техніки. Участь у змаганнях закріплює недоучену техніку, а слабкі спортивні результати негативно впливають на психіку учня [1]. Тому оцінка уміння виконання техніки певної вправи тісно пов’язана з процесом навчання.

За навчальною програмою [5] оцінювання навчальних досягнень учнів на уроках фізичної культури може здійснюватися за такими видами діяльності:

1. Засвоєння техніки виконання фізичної вправи.

2. Виконання навчального нормативу (з урахуванням динаміки особистого результату).

3. Виконання навчальних завдань під час проведення уроку.

4. Засвоєння теоретико-методичних знань.

При цьому оцінка за виконання нормативу не є домінуючою під час здійснення тематичного, семестрового чи річного оцінювання. Програма надає загальні положення для оцінювання на уроках. Точні рекомендацій вчителю доводиться розробляти самому або оцінювати, орієнтуючись на кращого учня. Візьмемо для прикладу загальну витривалість. За програмою її можна оцінити за засвоєння виконання техніки, яка не дуже й складна; за навчальний норматив, хоча він не є домінуючим; за виконання завдань, тільки конкретно яких і якої кількості?; за теоретичні знання, які теж не дуже складні. Тому на практиці ми маємо: більша половина учнів у школі теоретично підготовлена щодо розвитку витривалості, на уроках завдання виконують, техніку засвоюють, навчальний норматив можуть не виконати (він не є домінуючим). В результаті аеробні здібності знаходяться – добре, якщо на середньому рівні. А звідси ціла низка слідуючих результатів: швидка втомлюваність, не бажання виконувати вправи з навантаженням, зниження мотивації до занять. Причому це впливає й на розвиток фізичної підготовленості інших фізичних якостей: сили, швидкості, вибухової сили тощо.

На прояв фізичної якості впливає техніка рухової дії. Недоцільна техніка веде до нераціонального витрачання енергії та погіршує прояв фізичних якостей [9]. Неправильна техніка дихання, руху навіть може призвести до певних порушень. На практиці ми маємо: оцінка фізичних якостей виконується в основному за допомогою кінцевих навчальних нормативів. А процес розвитку фізичних якостей оцінюється найчастіше випадково, хаотично. Для умінь, навичок правильне виконання техніки вправи є основним завданням, а для фізичних якостей початковим етапом, тому що оцінка надалі виставляється за фізіологічні можливості виконати фізичну вправу з певною кількістю повторів, часу (підтягування, біг на витривалість тощо). Звідси підхід до оцінки вправ за техніку і до розвитку фізичних якостей різниться.

З погляду формування етапів навички оцінювання має такі рівні: готовність теоретична та практична до виконання дії, уміння першого порядку, автоматизована навичка, уміння другого порядку. Видами оцінювання навчальних досягнень учнів є попереднє, поточне, тематичне, семестрове, річне. Не достатньо приділяється увага попередньому оцінюванню. Припущено, що оцінка уміння виконання техніки певної вправи тісно пов’язана з процесом навчання. Оцінка виконання вправи сконцентрована на правильній техніці, фізичних якостей – на можливостях виконати вправу за певний час, кількість повторів.

 

Література:

1. Андрес А. С. Взаємозв’язки спортивних результатів з морфофункціональними показниками багатоборців військово-спортивного комплексу / Слобожанський науково-спортивний вісник. – 2008. – №3. – С. 41-45

2. Арефьєв В. Г. Основи теорії та методики фізичного виховання: підручник / В. Г. Арефьєв. – Камянець-Подільський ПП Буйницький О. А. , 2011. – 368 с.

3. Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти. Фізичне виховання у школі 2008 №4-5 . – С. 3–7

4. Круцевич Т. Ю. Загальні теорії та методики фізичного виховання / Т. Ю. Круцевич. – К.: Олімпійська література, 2008. – 390с.

5. Навчальна програма з фізичного виховання для загальноосвітніх навчальних закладів 5 – 9 класи / [Лакіза О. М., Деменков Д. В., Круцевич Т. Ю., Дятленко С. М., Турченко І. Х., Кравченко Н. С., Чешейко С. М. ]. – К. : Літера ЛТД, 2009. – 176 с.

6. Озолин Н. Г. Молодому коллеге / Н. Г. Озолин. – М. : Физкультура и спорт, 1988. – 288 с.

7. Основы теории и методики физической культуры: Учеб. для техн. физ. культ. / Под ред. А. А. Гужаловского. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – 352 с. , ил.

8. Фіцула М. М. Ф66 Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. –2-е вид. — Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. —192 с.

9. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 272 с.

Tags: