Соломяна О. С., Обушенко Н. М. ІНСТИТУТИ ТРУДОВОГО ПРАВА

Print

Соломяна Олена Сергіївна

магістрантка Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

науковий керівник: викладач кафедри цивільно-правових дисциплін: Обушенко Н. М.

  ІНСТИТУТИ ТРУДОВОГО ПРАВА

 

Інститути трудового права – найбільш характерні структурні підрозділи його системи. “Вони охоплюють менш обширну, ніж галузь, сукупність юридичних норм і розрізняються між собою за предметною ознакою регулювання, тобто особливостями окремих видів суспільних відносин або окремими сторонами (елементами) якогось конкретного різновиду суспільних відносин. Система сучасного трудового права охоплює наступні інститути: працевлаштування (поєднує норми, які регулюють відносини, пов‘язані з підшуканням громадянами підходящої роботи); трудовий договір (поєднує норми, які регулюють прийняття на роботу, переведення й звільнення); професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів; робочого часу; часу відпочинку; нормування праці; заробітної плати; дисципліни праці; матеріальної відповідальності; охорони праці; нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; розгляду трудових спорів” [30, с.25-26]. Отже, інститути трудового права – об‘єктивно утворені структурні підрозділи, покликані в рамках предмета даної галузі права регулювати з необхідною деталізацією окремий вид суспільно-трудових відносин або окремий елемент (сторону) складного єдиного трудового право відношення.

А.Ф. Черданцев позначає, що правовий інститут – це сукупність правових норм, яка утворює уособлену частину галузі права. Відповідно, галузь права – частина системи права, а правовий інститут – частина галузі права. Якщо галузь права регулює певний род суспільних відносин, то інститут – певний вид відносин всередині даного роду [72, с.237]. В.В. Лазарєв відзначає, що інститут права – це основний елемент системи права, поданий сукупністю правових норм, регулюючих однорідну групу суспільних відносин [17, с.200]. Таким чином, правовий інститут являє собою уособлений блок будь-якої галузі права, якому властиві: а) однорідність фактичного змісту – кожний інститут призначений для регулювання самостійної, відносно уособленої групи відносин або окремих вчинків людей; б) юридична єдність правових норм. Норми, які входять в правовий інститут, утворюють єдиний комплекс, виявляються в загальних положеннях, правових принципах, специфічних правових поняттях, що створює особливий, притаманний даному виду відносин, правовий режим регулювання; в) нормативна уособленість, тобто уособлення утворюючих правовий інститут норм в главах, розділах, частинах, інших структурних складових закону або іншого нормативно-правового акта; г) повнота регульованих відносин. Інститут права охоплює такий набір норм (дефінітивних, уповноважуючих, забороняючих), який покликаний забезпечувати безпрогальність регульованих ним відносин. В силу цих властивостей усякий інститут права виконує притаманну лише йому регулятивну задачу і не входить в колізію з іншими структурними елементами системи права.

О.Ф. Скакун зауважує, що інститут права – це система відносно уособлених від інших та пов‘язаних між собою правових норм, регулюючих певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Інститут права – необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свої самостійні структурні підрозділи. Однак інститути права можуть складатись з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення інститутів права – в межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити цілісне, відносно завершене регулювання [15, с.269]. А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков і С.Л. Лисенков роблять висновок, що інститут права – це таке угрупування норм права певної галузі чи підгалузі, котре регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Іноді деякі відносини регулюються нормами різних галузей права, тому ці норми утворюють комплексний інститут права. Це так звані вторинні угрупування системи права. До них, крім комплексних інститутів, належать міжгалузеві комплекси, які об‘єднують деякі галузі, підгалузі та інститути права [75, с.200].

Можна сказати, що для інституту, як і для галузі, характерні внутрішня уособленість юридичних норм і автономність їх функціонування, заснована на єдності правових принципів. Звичайно інститут права цілком входить у склад відповідної галузі. Відмінність інститута від галузі у цьому випадку полягає у тому, що інститут регулює не усю сукупність відповідних суспільних відносин, а лише різні сторони, особливості одного типового суспільного відношення. Однак в деяких випадках одні й тіж самі суспільні відносини регулюються нормами різних галузей права. Тоді відповідні норми утворюють так званий комплексний інститут. Комплексний інститут, таким чином, хоча і включає норми різних галузей права, все ж характеризується єдиним предметом регулювання. Це свідчить про те, що комплексний інститут – не довільне поєднання норм. Його існування обумовлено специфічними потребами правового регулювання деяких видів суспільних відносин. Комплексний інститут не може входити цілком у склад конкретної галузі права, адже будь-яка галузь охоплює норми, поєднанні спільністю не тільки предмета, але й метода правового регулювання. Водночас це не означає, що комплексні інститути утворюють підсистему того ж рівня, що й галузі. Вони, як і інші інститути, також включаються в галузі, але в конкретну галузь входить лише частина такого інституту.

Розгляд загальнотеоретичних висновків вчених щодо сутності, змісту й характеру правового інституту дозволяє, застосовуючи метод дедукції, з‘ясувати особливості і специфіку категорії “інститути трудового права”. 1. Якщо норма права – вихідний елемент структурної побудови системи трудового права, то правовий інститут являє собою певну спільність цих правових норм. 2. Юридичним критерієм уособлення тієї або іншої сукупності правових норм в конкретний інститут трудового права слугують наступні три ознаки. По-перше, юридична єдність правових норм. Як цілісне утворення інститут трудового права характеризується єдністю змісту, яка виражається в загальних положеннях, правових принципах або сукупності використовуваних правових понять, єдності правового режиму регульованих суспільно-трудових відносин. По-друге, повнота регулювання певної сукупності трудових та тісно пов‘язаних з ними відносин. Інститут трудового права охоплює різні види правових норм. Це можуть бути дефінітивні, уповноважуючі, забов‘язуючі, заборонюючі та інші норми права, які в комплексі містять усі аспекти правового регулювання відповідної групи суспільно-трудових відносин. По-третє, уособлення норм, утворюючих правовий інститут, в главах, розділах, частинах та інших структурних елементах нормативно-правових актів, покликаних регулювати трудові та тісно пов‘язані з ними відносини. 3. Ознаки, що виокремлюють інститут трудового права в якості самостійного підрозділу системи галузі, обумовлені визначальними функціями конкретного правового інституту, його роллю в забезпеченні цілісного, відносно завершеного регулювання суспільно-трудових відносин. 4. Інститут трудового права відрізняється певною внутрішньою організацією охоплюваного ним нормативного матеріалу. “Зовні,” у взаємозв‘язках з іншими підрозділами галузі трудового права правовий інститут являє собою системно-цілісне, неподільне утворення, єдину правову спільність. Однак ця цілісність, неподільність існує тому, що окремі правові приписи пов‘язані не лише однорідністю фактичного змісту, інтелектуально-вольовою, юридичною єдністю, але й певною внутрішньою організацією. Структура інституту трудового права, як і інших правових спільностей, характеризується не тільки певною побудовою, диференційованістю нормативного матеріалу, але й інтегрованістю, своїм законом зв‘язку елементів, хоча й не таким жорстким, як в нормі права, однак виражаючим „системну цілісність, усталену композицію елементів” [13, с.266]. 5. Інститути трудового права отримують зовнішнє уособлене закріплення в системі трудового законодавства. Іноді правовий інститут закріплюється в окремому нормативному юридичному акті. Наприклад, Закон України “Про оплату праці” [76, Ст.45], Закон України “Про відпустки” [77, Ст.4], Закон України “Про охорону праці” [78, Ст.668]. Більшість інститутів трудового права закріплюється у вигляді самостійних структурних підрозділів Кодексу законів про працю України [9] – глав. Звичайно, що повної тотожності між інститутом трудового права і главою Кодексу немає

 

Література:

1. Советское трудовое право / Под ред. О.В.Смирнова. – М.: Профиздат, 1991. – 367.

2. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт-М,2001. – 432 с.

3. Общая теория права и государства / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Юрист, 2001. – 520 с.

4. Скакун О.Ф., Подберёзский Н.К. Теория права и государства. – Х.: 1997. – 496 с.

5. Теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368с.

6. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 470с.

7. Закон України “Про оплату праці” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 9. – Ст. 45.

8. Закон України “Про відпустки” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 2. – Ст. 4.

9. Закон України “Про охорону праці” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 49. – Ст. 668.

10. Кодекс законів про працю України // Право і практика. – 2001. - №1.

Tags: