Ліщук. Я. І. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ АДАПТАЦІЇ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

Print

УДК 159.9

 

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ АДАПТАЦІЇ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

Ліщук. Я. І.

Національний університет "Острозька академія", Україна, м. Острог

 

Стаття присвячена висвітленню соціально-психологічних аспектів міграційних процесів в сучасному суспільстві. Мета статті полягає в обґрунтуванні феномену міграції з точки зору соціально-психологічної адаптації та соціалізації сім’ї мігрантів та їхніх дітей. Проаналізовано міграцію, як фактор дестабілізації адаптації мігрантів і причини міграції, які негативно впливають на розвиток дитини.

Ключові слова: діти-мігранти, соціальна адаптація, турбота, спілкування, соціалізація.

 

Лищук Я. И. Социально-психологические факторы адаптации вынужденных переселенцев/ Национальный университет "Острожская академия", Украина, г. Острог

Статья посвящена освещению социально-психологических аспектов миграционных процессов в современном обществе. Цель статьи заключается в обосновании феномена миграции с точки зрения социально-психологической адаптации и социализации семьи мигрантов и их детей. Миграция проанализирована, как фактор дестабилизации адаптации мигрантов и причины миграции, которые негативно влияют на развитие ребенка.

Ключевые слова: дети-мигранты, социальная адаптация, забота, общение, социализация.

 

Lishchuk Y. I. Social and psychological factors of adaptation internally displaced persons/ The National University of Ostroh аcademy, Ukraine, Ostroh

The article is devoted to the social and psychological aspects of migration in modern society. The purpose of the article is the justification of the phenomenon of migration in terms of socio-psychological adaptation and socialization of family migrants and their children. The author analyzed migration as a factor of destabilization adaptation of migrants and the reasons for migration, which affect child development.

Key words: migrants children, social adaptation, care, communication, socialization.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Останніми десятиліттями міграція вийшла до кількох найважливіших світових проблем. Міграційні процеси в усьому світі, зокрема в Україні та Росії, досягли небувалих масштабів. За обсягом імміграції Україна виявилася третьому місці у світі, після Німеччини) і США.

У сучасному політичної й соціально-демографічної ситуації в Україні очевидно, що потенціал вимушених переселенців постає як важливий ресурс соціально-економічного розвитку нашого суспільства та умова його соціальної безпеки.

Однією із головних проблем, із якою зіткнулися мігранти на новому місці проживання, це – проблема соціальної та психологічної адаптації, що є складним, багатоаспектним і часто тривалим процесом, пов’язаний з переживанням мігрантами змін, культурних відмінностей, ізоляції і депривації.

Аналіз останніх досліджень. Наукові розробки сучасних проблем міграції відрізняються багатогранністю і широким спектром досліджуваних об’єктів. Так, взаємні установки і стратегії міжкультурної взаємодії мігрантів та приймаючого населення, соціально-психологічні установки молоді по відношенню до мігрантів досліджено в працях Н. Лебедєвої [4, с.27]. Етнопсихологічні та соціально-психологічні питання біженців і вимушених переселенців, досвід практичної роботи з надання психологічної підтримки даної категорії осіб проаналізовано у дослідженнях Г. Солдатової [1].

Проблему інтеграції вимушених мігрантів в місцеве співтовариство вивчала група дослідників – Б. Жогін, Т. Маслова і В. Шаповалов та ін. [3]. В цілому увагу вчених сконцентровано на психологічних, демографічних і соціальних особливостях міграції, при цьому абсолютно відсутні роботи, пов’язані з освітньою парадигмою міграції, з адаптацією, підтримкою і захистом дітей-мігрантів.

У вітчизняній педагогіці дослідження, присвячені педагогічним проблемам міграції, вкрай рідкісні і розрізнені. Наприкінці 90 -х років наукова школа Є. Бондаревської (І. Бабенко, М. Болдирєва, О. Гукаленко, Л. Сухорукова та ін.) розробила новий напрямок у педагогіці – мігрантська педагогіка. Мігрантська педагогіка досліджує проблеми адаптації та соціалізації, педагогічної підтримки та захисту дітей, що мають проблеми у зв’язку з міграцією. В якості методичної основи мігрантської педагогіки використовуються філософський принцип гуманізму, аксіологічний, сінергетичний, культурологічний і особистісний підходи, положення теорії соціальної адаптації та кроскультуралізма.

О. Бондаревська вважає, що ефективне вирішення проблем навчання і виховання дітей-мігрантів може бути забезпечено в особистісно-орієнтованому освітньому процесі [4, с.11]. Це обумовлено тим, що особистісно-орієнтована освіта являє собою утворення, яке не тільки озброює людину знаннями, вміннями та навичками, а й допомагає їй у вирішенні її життєвих проблем. У контексті особистісно-орієнтованого підходу виховання розглядається як гуманітарна практика, спрямована на турботу і допомогу дітям-мігрантам, відновлення їх природно-антропологічних прав, на подолання соціальної дезінтеграції та маргіналізації.

Культуродоцільність середовища школи є необхідною умовою зменшення і часткового подолання соціально-психологічної напруженості, дискомфорту, екзистенційного вакууму, страху, безвиході та інших стресових станів, у яких перебувають діти-мігранти.

І. Бабенко зазначає, що ситуація міграції особливо важка для дітей і підлітків, які в нормальному випадку повинні інтегруватися в суспільство через посередництво системи освіти [5]. Однак ця система не запрограмована для них і зустрічає їх з недовірою. Вони повинні докладати більших зусиль, ніж їх однолітки, і часто зазнають невдачі. Тривалий час вважалося, що зусилля адаптуватися повинен докладати виключно сам мігрант. Сьогодні допускається, що приймаюча спільнота зобов’язана полегшити йому цей процес, особливо дітям та юнакам-мігрантам. Шкільна система повинна враховувати їх положення, їх рубежі і потреби, особливо враховувати дві обставини: 1) дитина-мігрант не знає або погано знає мову і психологію шкільної системи; 2) у процесі інтеграції дитина ризикує втратити власну мову і культурні особливості своєї особистості.

У наукових працях О. Гукаленко показані важливість і багатоаспектність проблем полікультурної освіти та педагогіки роботи з дітьми-мігрантами в ракурсі гуманістичної парадигми. Специфіка роботи з дітьми-мігрантами представлена в роботах О. Гукаленко як нова галузь педагогічного знання, що вивчає і забезпечує процес адаптації та підтримки дітей-мігрантів та їхніх сімей в полікультурному освітньому просторі. Її категоріями виступають міжкультурна освіта, учні-мігранти, фонові знання, соціокультурна адаптація, реабілітація, діалог культур, культурний шок, підтримка і захист особистості, особистість на рубежі культур. Система педагогічної підтримки і захисту учнів-мігрантів і її розвиток в полікультурному освітньому просторі представлені як середовище виховання, освіти, розвитку, адаптації та реабілітації дітей-мігрантів [2] .

А тому мета дослідження полягає в тому, щоб розглянути соціально-педагогічні аспекти міграційних процесів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів досліджень. Соціально-психологічний підхід при вивченні проблем міграції акцентує увагу на проблемах соціально-психологічно адаптації та соціалізації сім’ї мігрантів та їхніх дітей, їх супроводу та підтримки. Соціальна психологія розглядає проблему міграції в ракурсі створення комплементарного середовища для взаємодії «своїх» і «чужих» («місцевих» і «прийшлих»). Крім цього, соціально-педагогічний підхід в дослідження міграції спрямовує на вивчення форм, принципів і методів педагогічного впливу на учнів-мігрантів для успішного оволодіння найчастіше новою мовою і отримання знань для успішної реалізації свого потенціалу.

Міграція включається в контекст зміни та становлення відносин певних груп людей або індивідів у приймаючому соціальному середовищі. Ми розглядаємо в міграції населення аспекти, що призводять до суперечностей дітей-мігрантів при зіткненні з новим соціальним середовищем, відхиленнями від норми (дезадаптація, дезінтеграція, маргіналізація, девіація). Діти-мігранти є суб’єктами, яким необхідний соціально-психологічний супровід в адаптації, інтеграції та соціалізації.

У контексті психологічної адаптації переміщення в інакшу культуру розглядається як ряд стресових життєвих змін, які вимагають мобілізації адаптивних ресурсів особистості і обов’язкової реакції у відповідь. Даний підхід визначає вибір чинників, які включаються в дослідження психологічної адаптації мігрантів.

Цікава класифікація чинників міжкультурної адаптації була запропонована Т. Стефаненко. У своїй класифікації автор виділяє індивідуальні (демографічні і особові) і групові чинники. До першої категорії Т. Стефаненко відносить такі чинники як вік, стать, освіту, особистісні характеристики, мотивацію, очікування і життєвий досвід мігрантів. Друга категорія включає характеристики взаємодіючих культур – міра схожості або відмінності між культурами; особливості культури, до якої належать мігранти; особливості країни перебування.

Ще одним важливим чинником, який може утрудняти або, навпаки, полегшувати адаптаційний процес, є очікування мігрантів. Було встановлено, що реалістичні очікування полегшують процес міжкультурної адаптації, в той час як помилкові очікування здатні викликати виникнення більшої кількості проблем і посилення стресу.

При вивченні очікувань мігрантів також враховувалася міра невідповідності очікувань реальному досвіду. Результати досліджень, що проводяться в цьому напрямі говорять про те, що занижені очікування (коли досвід виявляється більш позитивним, ніж очікування) приводять до зростання задоволення життям і сприяють успіху рольової адаптації мігрантів.

Стратегії подолання стресу також впливають на психологічну адаптацію, хоч даний чинник вимагає подальшого більш детального вивчення. К. Уорд і її колегам вдалося виявити чотири стратегії подолання стресу в ході адаптації:

- настання;

- уникнення;

- прийняття;

- пошук соціальної підтримки.

Багато дослідників вказують на зв’язок між адаптацією до культури й особистісним зростанням. Було висловлено припущення, що люди, які відчувають себе комфортно більш ніж в одній культурі, інтелектуально й емоційно більше задоволені життям, ніж монокультурні індивіди. Крім того, багатьма експериментами підтверджується, що діти, переміщені в насичене, складне й мінливе середовище, згодом краще виконують цілий ряд інтелектуальних і когнітивних завдань, ніж діти, які виросли в одноманітному й сенсорно обмеженому середовищі. Вивчення дітей-білінгвів показало, що вони значно краще, ніж мономовні діти, виконують різні когнітивні завдання. Існує припущення про зв’язок між етноцентризмом і одномовністю. Також вважається, що досвідчені і вмілі в культурних контактах особистості мають у своєму арсеналі більше можливостей подолання життєвих проблем, тобто це сприяє підвищенню адаптивних можливостей індивіда. З цього С. Бочнер робить висновок, що індивіди, які опанували навичками багатьох культур, є представниками людства в майбутньому, оскільки завдяки зростанню кількості кроскультурних контактів світ продовжує «стискатися» [5].

Прийнявши за основу можливість волевиявлення осіб, які мігрують, можна виділити три типи міграції: примусову, вимушену та пошукову. Вимушена міграція має економічне або екологічне підґрунтя. Пошукова міграція може зумовлюватися не лише економічними чинниками, а наприклад, прагненням до більш повної професійної, творчої самореалізації.

При примусовій міграції людина не має вибору. Така міграція є насильницькою, завжди має політичні мотиви, здійснюється під загрозою для життя для людини. Прикладами такої міграції може бути переселення понтійських греків з Криму до Приазов’я у другій половині XVIII століття, переселення радянською владою населення з західних областей України, переселення кримських татар в роки другої світової війни. Такий тип міграції потенційно викликає соціальну травму [6], а також, за концепцією польського дослідника П. Штомпкі, культурну травму, оскільки він: 1) має часову характеристику у вигляді несподіванки й швидкості; 2) має певний зміст та розмах – є радикальним, всеосяжним, зачіпає основи; 3) має витоки – сприймається як екзогенне, те, що приходить ззовні, те, на що ми не впливаємо, а якщо і впливаємо, то неусвідомлено; 4) сприймається в певному мисленнєвому контексті – як щось неочікуване, шокуюче, відразливе [2, с. 8].

В соціальній психології поведінку людини, яка мігрувала чи мігрує, нерідко пов’язують з конформізмом, пасивним, пристосовницьким прийняттям групових стандартів у поведінці, безапеляційним визнанням існуючих порядків, норм і правил, безумовним схилянням перед авторитетами. Такий конформізм може означати для людини, яка потрапила в нове соціокультурне середовище, три різні, хоча зовні й подібні явища: брак власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосуванство; однаковість у поведінці, згоду з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості оточення; результат тиску групових норм на індивіда, який внаслідок цього починає діяти, думати, відчувати так, як і інші члени групи.

Процеси міграції впливають на сферу пізнавальних функцій людини: на перший погляд здається, що особи, особливо конформні, проявляють менший інтелект, ніж незалежні, адже вони характеризуються догматичністю, стереотипністю мислення, нечіткістю думки та висловлювань. Водночас конформність як риса особистості може й добре прислужитися людині: пристосовуючись до нового оточення, індивід краще його пізнає, починає добре орієнтуватися в ситуації, що, у свою чергу, сприяє оптимізації пізнавальних процесів. Однак стресова ситуація може викликати і зовсім протилежну поведінку: активізуються усі потенційні можливості людини, навіть усупереч конформності, вразливості, маючи на меті не тільки вижити, але й досягти певного зростання, проявляє наполегливість, рішучість, а подекуди і войовничість.

Як один з основних чинників міжкультурної адаптації розглядається соціальна підтримка, яка необхідна мігранту, для того, щоб ефективно протистояти негативному впливу стресорів. Соціальна підтримка може вийти від сім’ї, друзів і знайомих, представників своєї культури, що проживає за рубежем, а також представників приймаючої культури. Дані, отримані внаслідок проведених останнім часом емпіричних досліджень, показують, що соціальна підтримка, що отримується мігрантом може служити свого роду буфером. Безпосередньо впливаючи на індивіда, вона може поліпшувати його психологічне самопочуття за рахунок зниження загрози. Її вплив може бути також опосередкованим і приводити до зростання самоповаги, таким чином, мобілізує адаптивні реакції у відповідь на вплив стресора. Дослідження, присвячені вивченню даного чинника, свідчать об важливість встановлення і підтримку зв’язків зі своїми співвітчизниками. Разом з тим, переважне спілкування з представниками своєї культури може надати негативний вплив на психологічне благополуччя мігранта.

Гриценко на прикладі дослідження адаптації вимушених переселенців з ближнього зарубіжжя в Росії прийшла до висновку, що подолання кризи соціальної ідентичності в епоху кардинальних змін може відбуватися за рахунок зниження деяких видів самоідентифікації (цивільної, релігійної, етнічної, і регіональної) і підвищення інших (сімейно-рольової, загальнолюдської, професійної), приналежність до яких найбільш повно і адекватно відповідає на питання «хто я?» в соціальній реальності, що змінилася і сприяє більш успішній адаптації в нових умовах.

Досліджуючи адаптацію тимчасових мігрантів в Непалі, К. Уорд і А. Рана-Дьюба виявили, що сильна ідентифікація зі своєю культурою прогнозує поліпшення душевного самопочуття, тобто позитивно впливає на психологічну адаптацію. У той час як сильна ідентифікація з культурою приймаючої країни сприяє кращій соціально-культурній адаптації. Мігранти, що вибирають стратегію інтеграції, краще пристосовуються психологічно. Стратегія асиміляції сприяє більш ефективній соціально-культурній адаптації і знижує кількість соціально-культурних проблем.

На думку Ш. Гімбатова, міграція зазвичай призводить до зниження соціального статусу сім’ї мігрантів. Його зміна скорочує більшість їх можливостей та прав. Часто опинившись у важкій ситуації, перебуваючи наодинці зі своїми проблемами, діти-мігранти не можуть задовольнити основні соціальні потреби і права: в отриманні освіти та медичного обслуговування , підтримки, захисту, самоствердженні та ін. Труднощі, пов’язані зі зміною статусу, долають не всі діти, і ті, хто не справляється з ними, поступово маргіналізується. Для дітей-мігрантів не виключається небезпека опинитися в числі дітей групи ризику або дітей-жертв соціалізації [1].

Одним з важливих факторів, дестабілізуючих адаптацію дітей-мігрантів до нового середовища, є нетерпиме ставлення приймаючого суспільства до представників іншої культури. Воно виражається в загостренні національних забобонів, настороженості, упередженості суджень та оцінок, готовності приписувати їм неіснуючі негативні якості і мотиви, пов’язування небажаних соціальних явищ з перебуванням мігрантів на даній території.

Слід зазначити, що в сучасному суспільстві склалося подвійне ставлення до даної категорії населення. Більшість корінних жителів співчуває стану сімей мігрантів і намагаються допомагати у вирішенні їх проблем, і менша частина населення відноситься байдуже і не цікавиться даним питанням. Суспільство підтримує думку і тенденцію, що у бідах і труднощах мігрантів винна влада, непродумані дії і політика, які привели до виникнення міжнаціональних конфліктів, а тому вирішувати проблеми мігрантів повинні, перш за все, владні органи, державні установи. У кінцевому рахунку, мігранти та їхні діти залишаються один на один зі своїми проблемами і труднощами.

Соціальна підтримка з боку співвітчизників і з боку місцевого населення розглядається як один з основних факторів, що позитивно впливають на психологічне благополуччя, поліпшують фізіологічні, емоційні, інформаційні та матеріальні ресурси мігрантів. Соціальна підтримка сприяє збереженню адекватної самооцінки і самоповаги, успішної адаптації в новому середовищі. Спілкування з співвітчизниками має певні емоційні переваги, даючи можливість поділитися думки про життя в новому оточенні. Крім того, безумовно, ті, хто перебуває в подібному становищі, можуть бути джерелом корисних відомостей про те, як подолати проблеми, що виникають в новій обстановці.

Висновки. Проведений нами теоретичний аналіз дозволяє зробити висновок про те, що одним з важливих чинників, що впливають на психологічну адаптацію, є оцінка мігрантом значущих для нього життєвих подій. Крім того, було встановлено, що різні люди неоднаково оцінюють потенційні чинники стресу при переміщенні в інакшу культуру. Хтось розглядає їх як несучих загрозу, а для інших – це стимул, що вимагає напруження сил.

Таким чином, соціально-психологічні явища, пов’язані з міграційним процесом на території України, мають загальні закономірності та власну специфіку. Наслідки примусової міграції відображаються опосередковано й тепер, зокрема, на політичному та соціально-культурному рівнях. Найбільш поширеним типом міграції в сучасній Україні є міграція, зумовлена економічними процесами, тобто, трудова міграція. Соціально-психологічні процеси асиміляції, акультурації, маргіналізації, проявлення конформізму, збереження культурної ідентичності, які супроводжують міграцію в Україні, відображаються при цьому якісно своєрідним способом.

 

Література:

1. Гимбатов Ш. М. Социально-экономическая оценка вынужденной миграции в Республике Дагестан и проблема комплексной адаптации вынужденных мигрантов в новой социокультурной среде / Гимбатов Ш. М. // Региональный вестник молодых учених, – 2004. - №3

2. Жогин Б. Г., Маслова Т. Ф., Шаповалов В. К. Интеграция вынужденных мигрантов в местное сообщество: опыт практической и исследовательской деятельности / Жогин Б. Г., Маслова Т. Ф.// Ставрополь: Ставропольсервис школа, – 2002. – 432 с.

3. Западнюк С.О. Міграції населення України – Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. психол. наук / С.О. Западнюк . – К.: Інститут географії НАН України, 2009. – 19 с.

4. Лебедева Н.М. Прикладные аспекты этнической психологии / Н.М. Лебедева // Психология / под ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2001. – С. 399-415.

5. Орбан-Лембрик Л. Специфіка міжособистісної і міжгрупової взаємодії в умовах міграції / Л. Орбан-Лембрик // Соціальна психологія. – 2008. – № 5. – С. 68- 80.

6. Berry J. W. Immigration, Acculturation and Adaptation. Ontario, 1996

References:

7. Hibatov Sh. Socio-economic assessment of forced migration in the Republic of Dagestan and the complex problem of adaptation of the compelled migrants in new social and cultural environment / Hibatov Sh. // Regional Gazette of young scientists, – 2004. - №3

8. Zhogin B., Maslov T, Shapovalov V. The integration of forced migrants into the local community: practical experience and research / Zhogin B., Maslova T. // Stavropol: Stavropolservis School, – 2002. – 432 p.

9. Zapadnyuk SA Migration of Ukraine's population - Author. Thesis. for the degree of candidate. Psychology. Science / SA Zapadnyuk. - K .: Institute of Geography of NAS of Ukraine, 2009. - 19 p.

10. . Lebedeva N. Applied aspects of ethnic psychology / NM Lebedev // Psychology / Ed. VN Druzhinin. - SPb .: Piter, 2001. - P. 399-415.

11. Orban-Lembryk L. Specificity of interpersonal and intergroup interactions in migration / L. Orban-Lembryk // Social Psychology. - 2008. - № 5. - P. 68- 80.

12. Berry J. W. Immigration, Acculturation and Adaptation. Ontario, 1996

Tags: