кандидат педагогічних наук, Григор’єва В. В. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНА СУБ’ЄКТНОСТІ ЯК КАТЕГОРІЇ СУЧАСНОЇ НАУКИ

Print

УДК 371.134 : 165.12

 

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНА СУБ’ЄКТНОСТІ ЯК КАТЕГОРІЇ СУЧАСНОЇ НАУКИ

кандидат педагогічних наук, Григор’єва В. В.

Бердянський державний педагогічний університет, Україна, Бердянськ

 

У статті проаналізовано основні підходи щодо дослідження феномену суб’єктності як категорії сучасної науки. Висвітлено проблему суб’єкта і суб’єктності у філософській та психолого-педагогічній науках. Наведено сутнісні характеристики суб’єктності як якості особистості та порівняльний аналіз базових понять: "індивід — особистість — індивідуальність — суб'єкт". Визначено суб’єктність як процесуально-діяльнісний компонент в структурі свідомості людини.

Ключові слова: суб’єкт, суб’єктність, особистість, індивідуальність, діяльність, активність.

 

Григорьева В. В. Теоретический анализ феномена субъектности как категории современной науки / Бердянский государственный педагогический университет, Украина, г. Бердянск

В статье проанализированы основные подходы исследования феномена субъектности как категории современной науки. Отражена проблема субъекта и субъектности в контексте философской и психолого-педагогической наук. Приведены сущностные характеристики субъектности как качества личности и сравнительный анализ базовых понятий: «индивид – личность – индивидуальность - субъект». Субъектность определена как процессуально-деятельностный компонент в структуре сознания человека.

Ключевые слова: субъект, субъектность, личность, индивидуальность, деятельность, активность.

 

Victoriya Grigoryeva The theoretical analysis of the phenomenon of subjectivity as a category of modern science / Berdyansk state pedagogical university, Ukraine, Berdyansk.

The article analyzes the main approaches study the phenomenon of subjectivity as a category of modern science. The problems of the subject and subjectivity in the context of the philosophical, psychological and pedagogical sciences. Presents the essential characteristics of subjectivity as personality traits and comparative analysis of the basic concepts of "individual - personality - personality - subject". Subjectivity is defined as the procedural component of the activity in the structure of human consciousness.

Key words: subject, subjectivity, personality, individuality, working, activity.

 

Вступ.

Інноваційні перетворення в суспільстві, зміни у всіх сферах сучасної дійсності висувають нові вимоги до підготовки фахівців, здатних реалізувати особистісну програму становлення як суб'єкта професійної діяльності.

Одним із пріоритетних завдань сучасної професійної освіти є розвиток суб’єктності студентів. Нормативні документи - Закон України “Про освіту”, Закон України “Про вищу освіту”, “Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський простір”, проект “Концепції гуманітарного розвитку України до 2020” фіксують необхідність відповідності освіти сучасним потребам суспільства, виховання творчо активної, ініціативної молоді з розвиненими професійними компетенціями та що повною мірою реалізують суб’єктність.

Мета статті – проаналізувати феномен суб’єктності як пріоритетного напряму у вивченні психолого-педагогічних механізмів особистісно-професійного розвитку спеціалістів.

Суб’єктна проблематика займає сьогодні одне з центральних місць у теоретико-прикладних дослідженнях наук про людину. У рамках філософського знання вивчення суб'єктного буття людини проводилося у двох напрямках: з одного боку, філософи розглядали людину як діяльний суб'єкт (Г. Гегель, І. Кант); з іншого боку, філософів цікавили питання онтології суб'єкта, його трансцендентальної сутності (Е. Гуссерль, А. Камю, М. Хайдеггер).

Суб'єкт у філософсько-психологічній літературі визначається як носій предметно-практичної діяльності й пізнання, джерело активності, спрямованої на об'єкт [1]. Суб’єктність пронизує всі сфери існування людини, проявляючись і в індивідному, і в особистісному, і в індивідуальному способі його буття. Суб’єктність особливим чином зближує та пов'язує перераховані способи, знаходячи остаточну сутнісну оформленість у стадії вищого духовного розвитку людини. Таким чином, суб'єктна складова підсилюється від індивідності до універсальності, нарощуючи суб'єктну авторську модель існування Людини у Світі. Отже, суб’єктність вкрай важлива для позитивного розвитку людини і не тільки здатна проникати в усі сфери людського буття, а й має здатність до розвитку й формування. На індивідному рівні розвиток суб’єктності здійснюється за рахунок біогенетичних передумов, здібностей до умовно-рефлекторних дій. З наростанням особистісної сутності людини в становленні суб’єктності все більший вплив здобувають суспільні фактори: родина, виховне та освітнє середовище. У зв'язку з цим виникає питання про специфіку становлення суб’єктності не тільки дитини, але й студента, дорослої людини.

Дослідження феномена суб’єктності активно здійснювалися ще в рамках педагогічних поглядів мислителів Давнього Сходу, Давньої Греції та Риму (Аристотель, Демокрит, Сократ, Епікур), у яких були позначені проблеми суб'єктного існування людини, а також складової суб'єктної позиції вчителя. Проблематика людини як суб'єкта, що активно перетворює власну природу й навколишню дійсність, виявляється в центрі філософських і педагогічних вчень періоду Відродження (Т. Мор, Ф. Рабле, Е. Роттердамський, В. да Фельтре), наповнених ідеями розвитку активності й самодіяльності учнів, їх всебічного вдосконалення.

Подальше дослідження феномену суб'єкта було пов'язане з ідеями позитивної самозміни й самовдосконалення людської сутності (Ф. Бекон), активності особистості в процесі життєдіяльності (Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж.Ж. Руссо), розвитку людської індивідуальності в навчально-виховному середовищі (Д. Дідро), цінності людської особистості та її прагнення до саморозвитку (І.Г. Песталоцці), забезпечення суб'єктної позиції учня в процесі навчання (А. Дистервег).

Свою найвищу представленість ідея суб’єктності одержала в зарубіжних психолого-педагогічних концепціях, що сформувалися в XX сторіччі. У підходах зарубіжних дослідників до проблеми суб’єктності найцікавіші погляди Р. Харре, втілені в його теорії багаторівневої структури зазначеного феномену [2], а також теорія самодетермінації й особистісної автономії Е. Дессі - Р. Райана [3] і теорія самоефективності А. Бандури [4].

Російська педагогічна думка активно розвивала ідею розвитку суб'єктного потенціалу особистості з середини 80-х років XX сторіччя. Хоча вже в XVIII-XIX століттях більшість вчених-педагогів звертали увагу на необхідність постійного вивчення вчителем внутрішнього світу учнів, закликаючи допомагати розвитку й удосконаленню природних сил їх особистості (І.І. Бецкой, Н.О. Добролюбов, П.Ф. Каптерев, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський).

Динаміку вивчення проблематики суб'єкта у зарубіжній психології можна представити в такий спосіб:

Перший етап (кінець XIX - поч. XX ст.) - підготовчий. Суб'єктна проблематика проявляється в контексті побудови концепцій особистості, що поєднують у собі філософський і психологічний підходи (B.C. Соловйов, Д.М. Узнадзе).

Другий етап (1930-1960 рр.) - зародження власне суб'єктної проблематики. З появою робіт Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна категорія суб'єкта займає міцні позиції у філолофсько-психологічних дослідженнях як основна характеристика особистості, що дозволяє розкрити індивідуальні способи організації нею власної життєдіяльності.

Третій етап (1960-1980 рр.) - закріплення провідних ідей психології суб'єкта у концепціях персоналізації, індивідуальності, надситуативності, соціалізації, адаптації (А.Г. Асмолов, В.О. Петровський). Наприкінці цього періоду з'являються роботи К.А. Абульханової-Славської, спеціально присвячені дослідженню феномена суб'єкта діяльності.

Четвертий етап (1980 - по теперішній час) - "друге народження" суб'єктної проблематики, представленої в цілому ряді загальнопсихологічних концепцій: життєдіяльності особистості (К.А. Абульханова-Славська), віртуальної та поверненої суб’єктності (А.В. Петровський), розвитку суб'єктної реальності (В.І. Слободчиков), суб’єктно-генетичної концепції (В.А. Татенко).

Аналізуючи феномен суб’єктності, представляється необхідним провести порівняльний аналіз базових понять: "індивід — особистість — індивідуальність — суб'єкт".

Людина як індивід — природний організм, - носій загальних генотипічних спадкоємних властивостей біологічного виду. Психологія вивчає тілесність індивіда з погляду матеріальної основи "вирощування" специфічних людських здібностей, з позицій вивчення умов становлення й розвитку психологічних властивостей і якостей, можливостей педагогічного керування процесом їх формування. Індивід - "одиничний представник людського роду, що поєднує в собі сукупність біологічних властивостей і соціальний вигляд" [5].

"Особистість, — людина як суб'єкт відносин й свідомої діяльності, здатний до самопізнання і саморозвитку..." [5, с. 71] - типове визначення, що відображає термінологічну неясність, нерозчленованість понять "суб'єкт" і "особистість". Подібна ситуація виникає й відносно понять "суб'єкт" і "індивідуальність", про що свідчить, зокрема, наступне висловлення: "Як індивідуальність людина є автономним суб'єктом свідомості й діяльності, здатним до самовизначення, саморегулювання, самовдосконалення в умовах суспільства" [5, с. 37].

У роботах Б. І. Ісаєва, В. І. Слободчикова, Є. Л. Яковлєва індивідуальність розкривається як самобутність людини, її "особлива прикмета", що реалізується у неповторному способі буття, і здатності жити як незалежна, суверенна, активна й творча істота. Подібна характеристика індивідуальності, що виражає, по суті, високий рівень суб'єктного розвитку, наводить нас на думку про генетичний зв'язок суб’єктності й індивідуальності: досягаючи суб'єктної зрілості людина проявляє себе як індивідуальність.

У той же час сучасні педагогічні концепції (В.В. Серіков, Є.В. Бондаревська, Є.М. Шиянов та інші), побудовані в руслі особистісно-орієнтованого підходу, припускають більш широке розуміння терміна "особистість". Вчені беруть до уваги не тільки соціально-типове начало в людині ("особистість як тип"), але й самобутність кожної людської істоти, унікальність способу її буття у світі, здатність творчо проявляти себе. Отже, сучасний особистісно-орієнтований підхід спрямовує зусилля педагога на розвиток "особистості як індивідуальності", а "індивідуальність властива лише тій людині, яка реально має суб'єктні якості й уміло використовує їх у власній діяльності; спілкуванні та відносинах" [6].

Розмежувати поняття особистості та суб'єкта, на наш погляд, дозволяє підхід, викладений М.С. Каганом у статті "До побудови філософської теорії особистості". Зазначені поняття вчений розглядає в одній площині, що характеризує "соціальний шар" у бутті й розвитку людини. Суб'єкт визначається як "модус переходу від суспільства до особистості — подібно тому, як модусом переходу від виду до індивіда є генотип" [7]. М.С. Каган втілює поняття "суб’єкто-типу", аргументуючи доречність такого терміну тим, що "саме певний тип суб'єкта діяльності виявляється тим особливим, котрий зв'язує особистість як одиничне із соціальним загальним" [7]. Таким чином, психолог визначає "суб'єкт" як своєрідний місток, що зв'язує діалектичну пару "суспільство - особистість". Визначаючи особистість як "соціальне обличчя людини, як плід соціалізації індивідуума у процесі онтогенезу", М.С. Каган відзначає, що "особистість є персоніфікована діяльність", вочевидь, локалізуючи цей механізм "персоніфікації" у модусі суб'єкта.

Отже, спираючись на вищезазначені теоретичні положення, ми розуміємо суб’єктність як процесуально-діяльнісний компонент в структурі свідомості людини, що відповідає за "присвоєння" діяльності як суспільного явища та соціального досвіду, його "персоніфікацію" за допомогою самовизначення й організації самодіяльності на основі цього соціального досвіду, привнесення в нього власної авторської позиції.

Досягнення людиною рівня суб’єктності припускає оволодіння сукупністю родових психологічних здатностей: мислення, свідомості, бажань, волі, почуттів. Поняття суб’єктності потенційно містить у собі всю сукупність проявів людської психології і являє собою особливого роду цілісність. "Людина як суб'єкт, - зазначає А.В. Брушлинський, - це вища системна цілісність усіх її найскладніших і суперечливих якостей, у першу чергу психічних процесів, станів і властивостей, її свідомості й несвідомого". Як відзначає у зв'язку із цим М.М. Боритко, "суб'єкт – не є дещо пасивним …, він носій активності, тобто самостверджуюча індивідуальність" [8, с. 32]. На його думку, можна виділити наступні характеристики людини як суб'єкта діяльності:

- здатність до рефлексії, до морального вибору в ситуаціях колізій;

- усвідомлення власної значимості для інших людей, відповідальності за результати діяльності, причетності до відповідальності за явища природної й соціальної дійсності;

- здатність не тільки привласнювати світ предметів і ідей, але й виробляти їх, перетворювати, створювати нові, самостійно визначати їх у необхідних випадках;

- спрямованість на "самость": самовиховання, самоосвіта, самооцінка, самоаналіз, саморозвиток, самовизначення;

- володіння найважливішими індивідуальними процесуальними характеристиками (різнобічність умінь, самостійність, творчий потенціал, унікальність, неповторність тощо), які є основою для плідних міжсуб’єктних відносин, стимулюють прагнення до взаємодії, співробітництва, спілкування [8, с. 47].

Важливо помітити: якщо особистість і індивідуальність - це два способи буття в суспільстві й суб’єктність представляється як єдність цих двох аспектів. Якщо особистість - це визначеність позиції людини у відносинах з іншими, то індивідуальність - визначення власної позиції в житті, самовизначеність усередині власного життя. На думку В.І. Слободчикова, "індивідуальність - це завжди внутрішній діалог людини з самою собою, вихід у власну унікальну дійсність" [9, с. 252].

Суб’єктність дозволяє людині самостійно планувати й реалізовувати свої життєві задуми; це єдність її індивідуально-особистісних властивостей: не можна стверджувати власну самость, не будучи виділеним із середовища; але також не представляється можливим конструктивне самоствердження без ідентифікації із середовищем.

Суб'єктне відношення людини до себе в житті відображається на її відношенні до себе й у професії. Якщо особистість ставиться до себе як до суб'єкта професійної діяльності, то характер виконання кожного кроку цієї діяльності набуває в неї характеру вирішення завдання на пошук змісту власної діяльності як в індивідуальному, так і культурно-освітньому контексті.

Термін "суб’єктність" не є новим для наукового дослідження. У явній або неявній формі він присутній в основних психолого-педагогічних концепціях, звернених до вивчення людини як суб'єкта діяльності. Так, Б.Г. Ананьєв не використовував термін "суб’єктність", але його роботи представляють можливість визначення суб’єктності як ступеневої характеристики розвитку:

- суб'єктні властивості людини з'являються тільки на особистісному рівні розвитку;

- функції суб'єкта в людині нерозривно пов'язані з продуктивністю власної діяльності;

- тільки творче відношення до діяльності розкриває суб'єктні властивості людини.

У дослідженнях О.Г. Асмолова, виконаних у рамках теорії діяльності О.М. Леонтьєва, суб’єктність тісно пов'язана з мотивацією: потребами, мотивами, цілями, установками, емоціями. Вищою формою суб’єктності О.Г. Асмолов вважає особистісний смисл, що надається подіям і діям.

У роботах В. О. Петровського досліджуються феномени надситуативної активності як прояву суб’єктності, де остання, на його думку, виражає якісну своєрідність людини як вільної, відповідальної істоти, що безперервно розвивається. Сама особистість є носієм перетворюючих властивостей суб'єкта. Суб’єктність виникає на певному рівні розвитку особистості та являє собою її нову системну якість, що визначає специфіку зовнішньої поведінки людини. У результаті внутрішніх кількісних змін виникає нова здатність усвідомлено робити зміни навколишньої дійсності й змінюватися залежно від них самому. Інакше кажучи, суб’єктність - властивість особистості створювати взаємообумовлені зміни у суспільстві, у собі та інших людях. В основі цієї властивості лежить відношення людини до себе як діяльної істоти і в цьому полягає розуміння суб’єктності як якісної характеристики.

Кожна властивість розкриває особистість з певної сторони залежно від характеру її взаємин зі світом. У суб’єктності ж робиться акцент на активно-перетворюючій функції особистості. При цьому специфіка суб’єктності полягає у взаємозв'язку й взаємозалежності предметів перетворень. Ними є і навколишня дійсність, і сама людина з її внутрішнім світом. На думку О.М. Волкової, "суб’єктність - це властивість особистості, що розкриває сутність людського способу буття та полягає в усвідомленому й діяльному відношенні до світу й себе в ньому" [10, с. 38]. В.О. Петровський зазначав, що "суб’єктність людини проявляється в її діяльності, - особливій активності, за допомогою якої вона відтворює себе, своє власне буття у світі" [11, с. 8].

Висновок. Таким чином, проаналізувавши вищезазначені дослідження, можна констатувати, що суб’єктність – це якість особистості, що розкриває сутність людського способу буття й полягає у свідомому і діяльному відношенні до світу й себе у ньому та здатності виробляти взаємообумовлені зміни у світі й інших людях. В основі цієї властивості лежить відношення людини до себе як діяльної особистості.

 

Література:

1. Новейший философский словарь. - Минск: Просвещение, 1999. - 490 с.

2. Harre R. Personal being / R. Harre. - Oxford: Blackwell, 1983.- P.217.

3. Deci E., Ryan R. A motivational approach to self: Integration in personality / E. Deci, R. Ryan // Perspectives on motivation/ - Lincoln: University of Nebraska Press, 1991. - V. 38. - P. 237-288.

4. Bandura A. Human agency in social cognitive theory / A. Bandura // American Psychologist. - 1989. - V. 44. - p. 1175-1184.

5. Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко. - М. : Педагогика - пресс, 1996. - 211 с.

6. Котова И.Б., Шиянов Е.Н. Философские основания современной педагогики

/ И. Б. Котова, Е. Н. Шиянов. - Ростов н/Д. : РГПУ, 1994. - 286 с.

7. Каган М.С. Мир общения: Проблемы междусубъектных отношений / М.С. Каган. - М. : Политиздат, 1988. - 293 с.

8. Борытко Н.М. Педагог в пространствах современного воспитания: Монография / Н. М. Борытко. – Волгоград : Изд-во ВГУ, 2001. - 200 с.

9. Слободчиков В.И. Основы психологической антропологии. Психология человека. Введение в психологию субъективности / В. И. Слободчиков. - М., 1995. - 365 с.

10. Волкова Е.Н. Развитие учителя как субъекта педагогической деятельности: Методические материалы / Е. Н. Волкова. - Н.Новгород : НГПИ, 1995. - 198 с.

11. Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъектности / В. А. Петровский. - Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. - 509 с.

 

References:

1. Noveyshiy filosofskiy slovar. - Minsk: Prosveshchenie, 1999. - 490 s.

2. Harre R. Personal being / R. Harre. - Oxford: Blackwell, 1983.- P.217.

3. Deci E., Ryan R. A motivational approach to self: Integration in personality / E. Deci, R. Ryan // Perspectives on motivation/ - Lincoln: University of Nebraska Press, 1991. - V. 38. - P. 237-288.

4. Bandura A. Human agency in social cognitive theory / A. Bandura // American Psychologist. - 1989. - V. 44. - p. 1175-1184.

5. Psikhologicheskiy slovar / Pod red. V.P. Zinchenko. - M. : Pedagogika - press, 1996. - 211 s.

6. Kotova I.B., Shiyanov Ye.N. Filosofskie osnovaniya sovremennoy pedagogiki

/ I. B. Kotova, Ye. N. Shiyanov. - Rostov n/D. : RGPU, 1994. - 286 s.

7. Kagan M.S. Mir obshcheniya: Problemy mezhdusubektnykh otnosheniy / M.S. Kagan. - M. : Politizdat, 1988. - 293 s.

8. Borytko N.M. Pedagog v prostranstvakh sovremennogo vospitaniya: Monografiya / N. M. Borytko. – Volgograd : Izd-vo VGU, 2001. - 200 s.

9. Slobodchikov V.I. Osnovy psikhologicheskoy antropologii. Psikhologiya cheloveka. Vvedenie v psikhologiyu subektivnosti / V. I. Slobodchikov. - M., 1995. - 365 s.

10. Volkova Ye.N. Razvitie uchitelya kak subekta pedagogicheskoy deyatelnosti: Metodicheskie materialy / Ye. N. Volkova. - N.Novgorod : NGPI, 1995. - 198 s.

11. Petrovskiy V.A. Lichnost v psikhologii: paradigma subektnosti / V. A. Petrovskiy. - Rostov-na-Donu : Feniks, 1996. - 509 s.

Tags: