кандидат економічних наук, доцент, Пак Н. Т. ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПАТРІОТИЗМ НАЦІЇ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Print

УДК 332.14:336.22

 

ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПАТРІОТИЗМ НАЦІЇ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

кандидат економічних наук, доцент, Пак Н. Т.

Львівський національний університет ім. І. Франка, Україна, Львів

 

У статті досліджено сутність терміну «державотворчий патріотизм нації», акцентується увага на кількісній складовій державотворчого патріотизму. Проаналізовано регіональні особливості державотворчого патріотизму, самодостатність місцевих бюджетів.

Ключові слова: держава, національна суспільна система, патріотизм, регіон, населення, податки, місцеві бюджети.

 

кандидат экономических наук, доцент Пак Н.Т. Государственно-созидательный патриотизм нации: региональный аспект / Львовский национальный университет им. И. Франка, Украина, Львов

В статье исследована сущность государственно-созидательного патриотизма нации, акцентируется внимание на количественной составляющей государственно-созидательного патриотизма. Проанализированы региональные особенности государственно-созидательного патриотизма, самодостаточность местных бюджетов.

Ключевые слова: государство, национальная общественная система, патриотизм, регион, население,налоги, местные бюджеты.

 

PhD of economic science,docent Pak N.T. Patriotism state-NATION: regional aspect / Ivan Franko National University of Lviv Ukraine, Lviv

Essence of term "state-creative patriotism of nation" isinvestigational in the article, attention is accented on thequantitative constituent of state-creative patriotism. Theregional features of state-creative patriotism, all-sufficientness of local budgets, are analysed.

Keywords: the state, national public system, patriotism, region, population, taxes, local budgets.

 

Вступ. Національне суспільство є життєздатним лише за умови, що воно розвивається на основі об'єктивних суспільних законів і навколо свого національного суспільство-утворювального ядра – людини національної. Спрощена схема формування цієї системи така: сім'я – група людей – громада – суспільство. Отже, людина – її національна свідомість, духовні потреби, національно-громадянська належність, переконання, матеріальний добробут – є основою змісту процесів творення національної суспільної системи.

Слід наголосити, що прихильники теорії інституціоналізму справедливо вважають, що в процесі відтворення виникають такі відносини, які є неминучими, постійними, тобто набувають статусу інститутів, котрі потребують відповідного юридичного оформлення. Ринкова економічна система, заснована на підприємницькій ініціативі власників капіталу, лібералізації видів діяльності, висо¬копродуктивному і високоефективному виробництві, передбачає лише економічні методи стимулювання.

Для нашого дослідження необхідно зупинитися на характеристиці таких інститутів як: інститут сталого національного способу мислення і інститут податків. Інститут сталого національного способу мислення включає в себе таке поняття як виховання національного патріотизму.

Патріоти́зм (грец. πατριώτης – співвітчизник, patrís – батьківщина, Вітчизна) – це любов та відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам. Слово прийшло з грецької πατρίς, що означає земля батька, предка. Патріотизм передбачає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу, своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання та захист інтересів своєї громади, народу в цілому. Історичне джерело патріотизму – це формування прив'язаності до релігії в традиціях своїх предків, землі свого народження, рідної мови, народних традицій та культури.

Філософи та політологи визначають патріотизм як суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї країни та проявляється у певному способі дій і складному комплексі суспільних почуттів, що узагальнено називається любов'ю до своєї батьківщини. Це одне з найглибших почуттів, яке закріплювалося століттями та тисячоліттями розвитку відокремлених етносів. Це соціально-політичне явище, якому притаманні природні витоки, власна внутрішня структура, що в процесі суспільного розвитку наповнювалася різним соціальним, національним і класовим змістом.

На нашу думку, сучасний патріотизм повинен включати в себе економічну складову, а саме ставлення людей до інституту податків.

В патріотизмі окремого працівника важливе значення відіграє його прагнення до соціальної самореалізації в організаційній структурі, яка визначається її прибутковістю, престижністю, перспективністю у фінансово-економічному просторі території. Державотворчий патріотизм нації – це все, що народ загалом та кожен громадянин зокрема роблять в інтересах творення незалежної, суверенної, цивілізованої держави.

За своєю природою державотворчий патріотизм нації можливо оцінювати на основі використання двох підходів: якісного та кількісного. Якісний підхід знайшов широке поширення через простоту свого відображення та й того, що лише поговорити (без матеріальних наслідків) про державу й патріотизм всі готові.

Властиво, із наукового доробку випливає висновок, що податки є кількісним вимірником фактичного державотворчого патріотизму нації щодо конкретизації реальної участі (нинішніх та майбутніх) платників податків у забезпеченні фінансової складової життєзабезпечення й розвитку держави. Практично податки забезпечують належне фінансове функціонування держави, а виходячи з означеного, наскільки сформовано та забезпечено у конкретних платників податків патріотичне розуміння національної важливості безпосереднього фінансового внеску у становлення і розвиток фінансової складової держави то від цього об’єктивно залежать подальші фінансові можливості держави виконувати свої управлінські функції.

Досить цікавим в нашому дослідженні є аналіз регіонального аспекту державотворчого патріотизму. Коротко зупинимося на характеристиці терміну «регіон». Регіон (від лат. regio (regionis) – область, країна) – це територія, яка за сукупністю явищ або ознак відрізняється від інших територій і характеризується єдністю, взаємозв'язком елементів, що її складають, і цілісністю, що є закономірним результатом її розвитку. Найважливіша характеристика регіону – його цілісність, що має певну спільну (схожу) характеристику природно-географічних, соціально-економічних, демографічних, національно-культурних, історичних та інших ознак.

Так, існує ще таке визначення регіону: регіон – основна складова частина територіального устрою країни, що визначена єдиною політикою державного регіоналізму і має організаційну відособленість, цілісність, економічну і демографічну самодостатність, систему державних органів, які є елементами (підсистемами) державної структури влади й управління країною.

Під регіоном у нашій країні розуміють частину державної території, яка має певні природно-кліматичні, економічні, етнокультурні, історичні та інші особливості. Ще більш конкретне визначення регіону подано в Концепції державної регіональної політики – це Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь.

Згідно з визначенням, даним у Хартії регіоналізму, прийнятій Європейським парламентом в 1988 p., регіоном є гомогенний простір, який має фізико-географічну, етнічну, культурну, мовну спільність, а також спільність господарських структур та історичної долі.

Регіон як цілісне соціально-економічне територіальне утворення може мати характерні, властиві тільки йому, риси розвитку, структуру господарства й народногосподарську спеціалізацію. Він же може мати й свої специфічні проблеми. Тому від того, наскільки правильно й вдало визначені регіони, ступінь відповідності їх системі адміністративно-територіального устрою країни, а також сформульовані критерії їх розвитку, багато в чому залежить успіх реалізації регіональної політики.

Оскільки регіони різняться чинниками розвитку,то соціально-економічний розвиток не однаковий. А відтак і податкові надходження будуть різні. Розрахунки показників щільності господарської діяльності вказують на територіальну нерівномірність значень індексів щільності господарської діяльності. Так, за показником капі¬таловкладень лідером є Донецька область і Київська область (точніше м. Київ). За вартістю основних фондів на першому місті Дніпропетровська області. Прикордонні області (Львівська, Чернівецька) відрізняються найвищою забезпеченістю транспортними шляхами.

Народонаселення, або населення – це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, області, міста, села та ін.). Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ у відповідності з наявними природними ресур¬сами.

В першій половині XX століття, населення України, зокрема українці, пройшли нелегкі випробування війнами, репресіями, голодомором, депортаціями. За окремими оцінками демографічні втрати України за цей період становлять близько 16 млн. осіб.

Станом на 1 березня 2015 року чисельність наявного населення України становила за попередніми даними 42873,6тис. осіб (без врахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя). За січень-березень 2015 року чисельність населення зменшилася на 55,7 тис. осіб, природне скорочення становило 62,0 тис. осіб, міграційний приріст 6,3 тис. осіб. Міське населення становить 69,1 %, сільське – 30,9 %.

Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів в Україні в цілому і в регіонах зокрема. До трудових ресурсів певної території (країни, регіону) відносять ту частину населення, яка має необхідний для трудової діяльності освітній, професійно-кваліфікаційний рівень, фізичний розвиток і стан здоров’я.

Основу трудових ресурсів будь-якої території становить населення у працездатному віці. В Україні на його долю припадає пересічно до 95 % загальних трудових ресурсів, решту становлять працюючі підлітки, пенсіонери та інваліди. Особливо висока частка населення працездатного віку відмічається у Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій областях та в Криму (понад 96 %), а найнижча (91 – 93%) – у Київський та Чернігівській областях.

За оцінками, досліджень науковців, до 2050 року чисельність населення в Україні скоротиться до 35 млн. осіб. При цьому впродовж наступних 30 років частка непрацюючого населення похилого віку, яка нині знаходиться на рівні 22%, досягне понад 40 %. Вплив старіння населення на робочі місця посилює міжнародна міграція, за роки перехідного періоду до середини минулого десятиліття близько 2,5 млн. українців емігрували, в основному до Росії та Західної Європи.

Таким чином, зменшення чисельності населення приводить до зменшення чисельності трудових ресурсів, а відтак і до зменшення чисельності платників податків.

Всі податки і збори поділяються на загальнодержавні і місцеві. В статті 8 Податкового кодексу зазначається, що до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Співвідношення прямих і непрямих податків залежить від життєвого рівня переважної частини населення, досконалості механізму стягнення податків, рівня податкової культури, загальної спрямованості суспільства на вирішення соціальних проблем, традицій оподаткування.

Саме аналіз формування дохідної частини державного бюджету дає нам повну картину про розміри податкових надходжень. (табл. 9).

Дані свідчать про збільшення податкових надходжень у 2014 році на 13 млн. гривень. Відрахування з податку на прибуток у 2013р. становили 54993,8 млн. грн., а в 2014 р. – 40 201,5 млн. грн., що свідчить про зменшення відрахувань податку на прибуток на 14492,3 млн. грн.

Відрахування з податку на додану вартість у 2013 р. становили 181716,9 млн. грн., у 2015 р. – 189 240,5 млн. грн. Дані свідчать про збільшення відрахувань на 7523,6 млн. грн.

Збільшення розміру плати за користування надрами призвело збільшення відрахувань до Державного бюджету: 2013 р. – плата за користування надрами 14 225,3 млн. грн., 2014 р. – 19 620,4 млн. грн., що на 5395,1 млн. грн. більше.

На сьогодні надзвичайно актуальне питання зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування та покращення бюджетного забезпечення територіальних громад. В цьому контексті, одним з головних завдань бюджетної політики не тільки на 2015 рік, а й на довгострокову перспективу, має стати створення умов для реалізації принципу фінансової автономії місцевого самоврядування: створення системи самодостатніх місцевих бюджетів та побудови справедливих міжбюджетних відносин державного та місцевих бюджетів.

На сьогодні в Україні існує низка проблем в фінансовому забезпеченні органів місцевого самоврядування, зокрема пов’язаних із: невідповідністю між завданнями органів місцевого самоврядування і ресурсами, необхідними для їх виконання; невизначеністю критеріїв фінансового вирівнювання та розподілу місцевих субвенцій; необґрунтованим обмеженням використання позикових капіталів; суттєвим домінуванням трансфертів над власними фінансовими ресурсами; обмеженою часткою надходжень від місцевого оподаткування [8].

По-перше, із року в рік відбувається зниження рівня фінансової забезпеченості делегованих державою місцевому самоврядуванню повноважень. Так, якщо в 2009-2010 роках делеговані повноваження забезпечувалися на 89-86% від реальної потреби (рис.2.1), то вже в 2013році лише на рівні 80%, а в 2014 році – 82,2 відсотки. При цьому за різними галузями делегованих повноважень (державне управління, освіта, охорона здоров’я, соціальний захист) рівень забезпеченості коштами складає лише від 41,2 до 65,9 відсотків від реальної потреби [9].

По-друге, в вищеописаних умовах, для забезпечення стабільного виконання делегованих державою повноважень органи місцевого самоврядування змушені щорічно відволікати все більшу частку своїх, і без того мізерних, власних ресурсів від реалізації самоврядних повноважень (житлово-комунальне господарство, благоустрій, транспортна сфера, утримання бюджетної та дорожньої інфраструктури, місцеві програми соціально-економічного розвитку тощо) покладених на них законодавством. Якщо в 2009-2011 роках від 25,6 до 33,4 відсотків власних ресурсів (доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів) органи місцевого самоврядування змушені були спрямовувати на фінансування делегованих повноважень, то в 2012 році цей показник сягнув 37,4 відсотки, а в 2013 році – 38,7%

По-третє, частка видатків місцевих бюджетів, спрямованих на реалізацію повноважень органів самоврядування з надання власне муніципальних послуг (благоустрій, утримання і розвиток інфраструктури, транспортне забезпечення), залишається найменшою серед країн Європи. Крім того, рівень бюджетної забезпеченості на утримання і розвиток міської інфраструктури у розрахунку на одного жителя в Україні є найменшим серед країн Європи, наприклад у Польщі складає 5600 грн., що у 28 разів більше ніж в Україні (200 грн.) [11]

По-четверте, рівень залежності місцевих бюджетів від трансфертів з Державного бюджету України щорічно зростає (в 2007 році частка трансфертів з Державного бюджету України у доходах місцевих бюджетів складала 43,3%, а в 2012 році – 53,6% і на 2014 рік залежність склала 54%)

По-п’яте, органи місцевого самоврядування не мають дієвих інструментів для збільшення податкових надходжень до місцевих бюджетів.

По-шосте, в Україні відсутня належна державна підтримка розвитку територій. При наявності різноманітних державних програм розвитку регіонів фактично з державного бюджету відбувається фінансування лише невеликої їх кількості і в незначних, у порівнянні із потребою, обсягах. Яскравим прикладом цього є не фінансування з Державного бюджету України котрий рік поспіль Державної цільової програми підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011-2015 роки (Постанова КМУ від 29.11.2010 р. №1090). В той же час, дефіцит ресурсів на фінансування державних цільових програм у сфері житлово-комунального господарства в 2012 році складав 11 млрд. грн.

По-сьоме, недостатнє фінансування соціальних та податкових пільг наданих державою негативно впливає на якість бюджетного забезпечення територіальних громад. Гострою проблемою для багатьох місцевих бюджетів залишається забезпечення пільг з послуг зв’язку та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян в міському пасажирському та залізничному транспорті. Рівень забезпечення коштами державного бюджету потреби в компенсаційних виплатах за пільговий проїзд в міському пасажирському транспорті складає в середньому 55%, потреби в оплаті пільг з послуг зв’язку – 85%, потреба в компенсаційних виплатах за проїзд в залізничному транспорті – 32%. Окрім цього існує проблема податкової заборгованості державних підприємств перед місцевими бюджетами компенсації втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, внаслідок надання державою податкових пільг, зокрема зі сплати земельного податку

По-восьме, незадовільний стан фінансування видатків на утримання органів місцевого самоврядування не створює умов для підвищення ефективності муніципального управління. Умови оплати праці працівників органів місцевого самоврядування змінювалися останній раз 22 лютого 2008 року. З того часу мінімальна заробітна плата підвищувалася 19 разів і зросла в 2,2 рази, з 515 до 1218 грн. На теперішній час посадові оклади спеціалістів з вищою освітою встановлені на рівні посадових окладів обслуговуючого персоналу. Відсутнє будь-яке співвідношення між посадовими окладами спеціалістів та обслуговуючого персоналу, а посадові оклади керівників впритул наблизилися до окладів їхніх підлеглих.

Висновки. Людина – її національна свідомість, духовні потреби, національно-громадянська належність, переконання, матеріальний добробут – є основою змісту процесів творення національної суспільної системи.

Ринкова економічна система, заснована на підприємницькій ініціативі власників капіталу, лібералізації видів діяльності, висо¬копродуктивному і високоефективному виробництві, передбачає лише економічні методи стимулювання.

Сучасний патріотизм повинен включати в себе економічну складову, а саме ставлення людей до інституту податків. Податки є кількісним вимірником фактичного державотворчого патріотизму нації щодо конкретизації реальної участі (нинішніх та майбутніх) платників податків у забезпеченні фінансової складової життєзабезпечення й розвитку держави. Лише той народ, загалом та кожен громадянин зокрема, у якого системно сформовано, виховано важливість почуття та розуміння потреби власної участі у творенні держави шляхом безпосереднього фінансового (податкового) забезпечення її розвитку може розраховувати на свою життєздатність, динамічність і перспективи в сучасному конкурентному просторі.

Оскільки регіони різняться чинниками розвитку,то соціально-економічний розвиток не однаковий. А відтак і податкові надходження будуть різні. Розрахунки показників щільності господарської діяльності вказують на територіальну нерівномірність значень індексів щільності господарської діяльності. Зменшення чисельності населення приводить до зменшення чисельності трудових ресурсів, а відтак і до зменшення чисельності платників податків.

До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок, тощо. До місцевих податків належать:податок на нерухоме майно; єдиний податок; до місцевих зборів належать:збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір, тощо. Дані свідчать про збільшення податкових надходжень у 2014 році на 13 млн. гривень.

Кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для вирішення соціально – економічних завдань регіону. Бюджетні надходження є потужними важелями стимулювання суспільного розвитку, регулювання економічного розвитку області.

Серед найвагоміших проблем місцевих бюджетів є їх розбалансованість. Причому, розбалансованість як вертикального, так і горизонтального характеру. Щодо вертикального збалансування, то основним завданням тут є приведення у відповідність обсягів фінансових ресурсів того чи іншого рівня управління і обсягами завдань та повноважень, які на нього покладаються. Результатом вертикальної розбалансованості місцевих бюджетів Львівської області є ситуація, що склалась у 2013 р. – рівень ротаційності 384 бюджетів місцевого самоврядування склав більше 50%.

Горизонтальна розбалансованість місцевих бюджетів полягає у невідповідності задекларованих обсягів доходів місцевих бюджетів їх реальному наповненню. У 2013 р. близько 150 бюджетів місцевого самоврядування Львівської області виконали бюджет менше, ніж на 90%. Невиконання цих бюджетів вимагає їх перегляду та пошуку додаткового бюджетного ресурсу для їх збалансування.

Практично всі місцеві бюджети Львівщини недостатньо забезпечені власними фінансовими ресурсами. Основним джерелом доходів місцевих бюджетів в Україні є надходження від дотацій вирівнювання. Це в черговий раз підтверджує тезу: по-перше, про обмеженість фінансової самостійності органів місцевого самоврядування та їх неспроможність координувати соціально-економічний розвиток територій, а по-друге, свідчить про те, що існуюча міжбюджетна трансфертна політика в переважній більшості не пов’язана з підвищенням ефективності функціонування місцевої влади та не стимулює до нарощування власної дохідної бази.

Практично по всіх місцевих бюджетах Львівської області зросла частка міжбюджетних трансфертів. Однак, незважаючи на значну частку отримуваної державної допомоги, її не завжди вистачає на покриття видатків.

 

Література:

1. Заблоцький Б. Ф. Національна економіка: Підручник. – Львів: Новий світ – 2000, 2010. – 582 с.

2. Круш П.В. Національна економіка: Підручник. – К.: Каравела, 2008.–416с.

3. Тарасевич В.М. Національна економіка: Навчальний посібник – К.: ЦУЛ , 2009. –280с

4. Пак Н. Т. Регіональна економіка: навч. посібник – Львів, Львівська Політехніка – 2015. – 325 с.

5. Круш П.П., Кожемяченко О. О. Регіональне управління: навчальний посібник. / П.П. Круш, О. О. Кожемяченко. – К.: ЦУЛ, 2007. – 247с.

6. Урбанізація населення України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Урбанизация

7. Населення України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Населення_України

5. Ільяшенко В. А. Бюджетне фінансування органів місцевого самоврядування України / В. А. Ільяшенко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2010. – № 4. – С. 117 – 122.

9. Тенденції у фінансовому забезпеченні органів місцевого самоврядування та перспективи бюджетної реформи // Стан місцевого самоврядування в Україні в 2012 році. – Режим доступу : http://dialogueauc.org.ua/content/stan-mistsevogo-samovryaduvannya

10. Органы местного самоуправления в зарубежных странах: сравнительное исследование: научно-аналитический обзор / под ред. А. И. Черкасова. – М. : Инион, 1994. – 89 с.

11. Бюджетне забезпечення територіальних громад України: тенденції останніх років // Галузевий моніторинг. – 2012. – №9. – Режим доступу: http://dialogueauc.org.ua/sites/all/sites/dialogueauc.org.ua/files/files/mon9.pdf

12. Подзвін по місцевому самоврядуванню – це подзвін по кому? // Галузевий моніторинг. – 2012. – №7. – Режим доступу: http://dialogueauc.org.ua/sites/all/sites/dialogueauc.org.ua/files/files/mon7web.pdf

13. Слобожан О. В. Аналіз Державного бюджету України на 2013 рік в частині показників місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин // Офіційний сайт Асоціації міст України. – Режим доступу: http://www.auc.org.ua/sites/all/sites/default/files/files/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%20-%20%D0%B1%D1%8E%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%82%20-%20%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B6%D0%B0%D0%BD.ppt

14. Сиченко О. О. Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування з некомерційним сектором у соціальній сфері / О. О. Сиченко // Інвестиції: практика та досвід. – 2012. – № 3. – С .87-89.

15. Казначейські пута для місцевого самоврядування // Галузевий моніторинг. – 2012. – №10. – Режим доступу: http://dialogueauc.org.ua/sites/all/sites/dialogueauc.org.ua/files/files/mon10.pdf

 

References:

1. Zablocz`ky`j B. F. Nacional`na ekonomika: Pidruchny`k. – L`viv: Novy`j svit – 2000, 2010. – 582 s.

2. Krush P.V. Nacional`na ekonomika: Pidruchny`k. – K.: Karavela, 2008.–416s.

3. Tarasevy`ch V.M. Nacional`na ekonomika: Navchal`ny`j posibny`k – K.: CzUL , 2009. –280s

4. Pak N. T. Regional`na ekonomika: navch. posibny`k – L`viv, L`vivs`ka Politexnika – 2015. – 325 s.

5. Krush P. P., Kozhemyachenko O. O. Regional`ne upravlinnya: navchal`ny`j posibny`k. / P. P. Krush, O. O. Kozhemyachenko. – K.: CzUL, 2007. – 247s.

6. Urbanizaciya naselennya Ukrayiny` [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: https://ru.wikipedia.org/wiki/Urbany`zacy`ya

7. Naselennya Ukrayiny` [Elektronny`j resurs]. – Rezhy`m dostupu: https://uk.wikipedia.org/wiki/Naselennya_Ukrayiny`

8. Il`yashenko V. A. Byudzhetne finansuvannya organiv miscevogo samovryaduvannya Ukrayiny` / V. A. Il`yashenko // Derzhava ta regiony`. Seriya: Derzhavne upravlinnya. – 2010. – № 4. – S. 117 – 122.

9. Tendenciyi u finansovomu zabezpechenni organiv miscevogo samovryaduvannya ta perspekty`vy` byudzhetnoyi reformy` // Stan miscevogo samovryaduvannya v Ukrayini v 2012 roci. – Rezhy`m dostupu : http://dialogueauc.org.ua/content/stan-mistsevogo-samovryaduvannya

10. Organы mestnogo samoupravleny`ya v zarubezhnыx stranax: sravny`tel`noe y`ssledovany`e: nauchno-analy`ty`chesky`j obzor / pod red. A. Y`. Cherkasova. – M.: Y`ny`on, 1994. – 89 s.

11. Byudzhetne zabezpechennya tery`torial`ny`x gromad Ukrayiny`: tendenciyi ostannix rokiv // Galuzevy`j monitory`ng. – 2012. – № 9. – Rezhy`m dostupu : http://dialogueauc.org.ua/sites/all/sites/dialogueauc.org.ua/files/files/mon9.pdf

12. Podzvin po miscevomu samovryaduvannyu – ce podzvin po komu? // Galuzevy`j monitory`ng. – 2012. – № 7. – Rezhy`m dostupu: http://dialogueauc.org.ua/sites/all/sites/dialogueauc.org.ua/files/files/mon7web.pdf

13. Slobozhan O. V. Analiz Derzhavnogo byudzhetu Ukrayiny` na 2013 rik v chasty`ni pokazny`kiv miscevy`x byudzhetiv ta mizhbyudzhetny`x vidnosy`n // Oficijny`j sajt Asociaciyi mist Ukrayiny`. – Rezhy`m dostupu : http://www.auc.org.ua/sites/all/sites/default/files/files/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%20-%20%D0%B1%D1%8E%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%82%20-%20%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B6%D0%B0%D0%BD.ppt

14. Sychenko O. O. Vzayemodiya organiv derzhavnoyi vlady` ta miscevogo samovryaduvannya z nekomercijny`m sektorom u social`nij sferi / O. O. Sy`chenko // Investy`ciyi: prakty`ka ta dosvid. – 2012. – № 3. – S .87-89.

15. Kaznachejs`ki puta dlya miscevogo samovryaduvannya // Galuzevy`j monitory`ng. – 2012. – № 10. – Rezhy`m dostupu: http://dialogueauc.org.ua/sites/all/sites/dialogueauc.org.ua/files/files/mon10.pdf

Tags: