Горовенко О. О., кандидат економічних наук, Мідляр А. К. ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Print

УДК: 339.137

 

ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Горовенко О. О.,

кандидат економічних наук, Мідляр А. К.

Вінницький торговельно-економічний інститут київського національного торговельно-економічного університету, Україна, Вінниця

 

У статті досліджено сутність поняття «конкурентоспроможність». Викладені основні шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємства в сучасних ринкових умовах. Розглядаються проблемні питання конкурентоспроможності підприємства, що впливають на його формування, необхідності оцінки конкурентоспроможності для визначення конкурентних переваг, що сприятиме визначенню напрямів для підвищення конкурентоспроможності. Розглянуті складові конкурентоспроможності, чинники її підвищення та заходи щодо отримання довгострокових конкурентних переваг.

Ключові слова: конкуренція, конкурентоспроможність підприємства, конкурентні переваги, конкурентоспроможність товару, підприємство, управління, стратегія.

 

Горовенко Е. О., кандидат экономических наук Мидляр А. К. Проблемы повышения конкурентоспособности предприятия в современных условиях / Винницкий торгово-экономический институт Киевского национального торгово-экономического университета, Украина, Винница

В статье исследована сущность понятия «конкурентоспособность». Изложены основные пути повышения конкурентоспособности предприятия в современных рыночных условиях. Рассматриваются проблемные вопросы конкурентоспособности предприятия, влияющие на его формирование, необходимости оценки конкурентоспособности для определения конкурентных преимуществ, что будет способствовать определению направлений для повышения конкурентоспособности. Рассмотрены составляющие конкурентоспособности, факторы ее повышения и мероприятия по получению долгосрочных конкурентных преимуществ.

Ключевые слова: конкуренция, конкурентоспособность предприятия, конкурентные преимущества, конкурентоспособность товара, предприятие, управление, стратегия.

 

Horovenko Elena , PhD in Economic Midlyar Alla. Problems of increasing the competitiveness of the enterprise in modern conditions / Vinnitsa Trade and Economic Institute of Kyiv National University of Trade and Economics, Ukraine, Vinnitsa

The paper studies the essence of the concept of "competitiveness". The basic way of improving the competitiveness of companies in today's market conditions. Considered problematic issues of competitiveness of the company, affecting its formation, the need to assess to determine the competitiveness of the competitive advantages that will help to identify areas for improving competitiveness. The components of competitiveness factors of its increase and measures to obtain long-term competitive advantages.

Key words: competition, enterprise competitiveness, competitive advantages, competitive product, service, management, strategy.

 

Вступ. Важливим атрибутом ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Підвищення актуальності проблеми забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств пов'язане із загостренням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках і дедалі більшою інтеграцією України до світового економічного простору. Тому ця проблема потребує переосмислення та теоретико-методологічного оновлення, що враховували б зміни у характері конкурентних переваг, у механізмах досягнення високого рівня конкурентоспроможності.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні існує велика кількість трактувань терміна «конкуренція». Як економічна категорія, конкуренція – це економічне змагання, суперництво виробників однакових видів продукції на ринку за залучення більшої кількості покупців та одержання максимального доходу в короткостроковому або довгостроковому періодах [1, с. 24].

Деякі вчені розглядають конкуренцію як процес управління суб’єктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення своїх потреб у рамках законодавства.

На думку Мазаракі А. А., можливість виживання підприємства в умовах постійної конкурентної боротьби залежить від його конкурентоспроможності. Для виживання в умовах ринку суб’єкти господарювання повинні вміти перемагати конкурентів. Здатність досягати економічних, організаційних чи технічних переваг означає досягнення суб’єктами господарювання конкурентоспроможності на ринку [2, с. 218].

Можна вважати, що конкурентоспроможність підприємства – це поняття відносне, оскільки його можна визначити лише порівнявши окремі характеристики підприємства з характеристиками інших підприємств однієї галузі. Основні фактори, які впливають на конкурентоспроможність підприємства, умовно можна розділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх факторів відносять: політичну обстановку в державі, законодавчу базу, економічні зв'язки, наявність конкурентів, розміщення виробничих сил, наявність сировинних ресурсів, загальний рівень техніки та технологій, систему управління промисловістю, концентрацію виробництв. Внутрішніми факторами є: система та методи управління фірмою, рівень технологій процесу виробництва, рівень організації процесу виробництва, система довгострокового планування, орієнтація на маркетингову концепцію, інноваційний характер виробництва [1, с. 115].

Більшість авторів стверджують, що конкурентоспроможність підприємства визначається такими параметрами:

 здатність підприємства ефективно функціонувати на внутрішньому та зовнішньому ринках;

 спроможність продукції даного підприємства конкурувати на ринку з аналогічною продукцією;

 отримання підприємством конкурентних переваг на основі продукції відповідної якості;

 ефективне використання технологій, ресурсів, методів управління, навичок і знань персоналу, компонентів маркетингової діяльності, які відображаються в якості та конкурентоспроможності продукції, прибутковості підприємства.

Підвищення конкурентоспроможності підприємства необхідно розглядати як довгостроковий послідовний процес пошуку й реалізації управлінських рішень у всіх сферах його діяльності, здійснюваний планомірно, відповідно до обраної стратегії довгострокового розвитку, з урахуванням змін у зовнішньому оточенні та стану засобів самого підприємства, і внесенням відповідних коректив [3, с. 97].

Основну роль у системі управління конкурентоспроможністю підприємства відіграє управління конкурентоспроможністю продукції, яка формується на етапах розроблення, виробництва й реалізації продукції. Категорії конкурентоспроможності продукції та підприємства мають високий ступінь взаємозалежності. Водночас конкурентоспроможність продукції є окремою та незалежною категорією, оскільки вона більше пов’язана із успіхом продукції на ринках збуту, ніж із особливостями функціонування підприємства. Тобто, вирішальну роль в управлінні конкурентоспроможністю підприємства має відігравати управління конкурентоспроможністю його продукції.

На жаль, в Україні практично відсутні конкурентоспроможні підприємства, особливо в реальному секторі економіки.

Можна виокремити дві групи причин низької конкурентоспроможності вітчизняних підприємств – ендогенні (зумовлені діями (або бездіяльністю) самих компаній) і екзогенні (спричинені особливостями вітчизняної системи господарювання).

До ендогенних можна віднести такі:

 низька якість управлінського персоналу, і небажання відійти від стереотипу господарювання, притаманного «ринку продавця», коли через відсутність альтернативи вітчизняні споживачі були змушені купляти те, що їм пропонували українські товаровиробники;

 недооцінка питань управління конкурентоспроможністю у практиці сучасного вітчизняного менеджменту;

 відсутність на переважній більшості підприємств стратегії забезпечення конкурентоспроможності на середньо та довгострокову перспективу;

 високі енерго-, матеріало- і трудомісткість виробничого процесу, що підвищує собівартість вітчизняної продукції, порівняно з імпортними аналогами.

Парадоксальність ситуації в Україні полягає в тому, що навіть на ринках з конкурентною ринковою структурою відсутні повноцінні конкурентні відносини. Очевидно, що відсутність умов для розвитку здорової, ефективної конкуренції істотно знижує стимули підприємств до створення технологічних, організаційних чи навіть управлінських переваг перед конкурентами.

Ще видатний економіст ХХ ст. Й. Шумпетер наголошував, конкуренція діє не тільки тоді, коли вона існує, але й тоді, коли вона є потенціальною загрозою… вона дисциплінує ще до свого настання, змушуючи суб'єкта ринку почуватися у конкурентній ситуації навіть тоді, коли він у галузі один [4, с. 314].

В Україні ризик потенційної конкуренції є мізерним, оскільки існує ще одна важлива проблема – наявність високих адміністративних бар'єрів входу на ринок, які захищають компанії, що вже на ньому функціонують [5, с.113].

Крім того, за часткою підприємств, що займаються інноваціями, Україна значно поступається розвиненим країнам. Низька сприйнятливість до інновацій обмежує зростання продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, не створює підґрунтя для модернізації та структурної перебудови економіки, не забезпечує її якісного оновлення.

Враховуючи всю повноту та неординарність проблем, будь-які «разові» заходи можуть лише на короткий час поліпшити конкурентоспроможність того чи іншого підприємства. Для її ефективного вирішення необхідно реалізувати комплекс таких заходів:

 підвищення якості державних інститутів для гарантування виконання контрактів і для того, щоб принцип верховенства закону став нормою економічної діяльності;

 розвиток інституту конкуренції, а саме створення умов для формування конкурентного середовища на вітчизняних ринках, підвищення ефективності конкурентної політики, реалізація заходів по адвокатуванню конкуренції тощо;

 впровадження інноваційної політики підприємства, яка визначає можливість підприємства конкурувати не тільки на внутрішньому, але і на зовнішніх ринках;

 зниження бар'єрів входу на ринок та виходу з ринку з метою посилення тиску потенційної конкуренції;

 наявність кваліфікованих трудових ресурсів, відповідним вимогам міжнародного ринку праці;

 впорядкування системи надання пільг і державної допомоги, оскільки компанії, діяльність яких субсидується державою, нерідко погіршують конкурентне середовище та сприяють встановленню цін, вищих за конкурентні;

 перехід від агресивної політики щодо обмеження імпорту до політики стимулювання експорту задля створення стимулів для вітчизняних підприємств для виходу на міжнародні ринки та інші.

 організація системи управління якістю на підприємстві;

 безперервне вдосконалення продукції, продукція підприємства повинна також відповідати загальноприйнятому міжнародному стандарту безпеки продуктів;

Варто зазначити, що для вітчизняних підприємств необхідно удосконалювати контроль над конкурентоспроможністю, до того ж стратегічний підхід до управління має стати основою для формування конкурентоспроможності підприємства, що зумовлюється конкурентними перевагами і позиціями підприємства на ринку.

В сучасних умовах господарювання для підвищення конкурентоспроможності перш за все, необхідно уміння максимально використати в своїх інтересах ринкову ситуацію, що склалася або може скластись на визначений проміжок часу, для збільшення виробництва, надання послуг, товарообігу та одержання максимального прибутку, а також оцінити можливості підприємства щодо поліпшення або утримання своїх позицій. Саме потенційні можливості підприємства можуть стати вирішальними у конкурентній боротьбі, в якій перемагає той, хто має більший потенціал до росту, до завоювання ринку, до агресивного наступу, до маневрування на ринку

Висновки. Забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на сучасному етапі економічного розвитку є надзвичайно важливим, вкрай необхідним і безумовно, нагальним завданням України. Аналіз особливостей управління конкурентоспроможністю підприємства показав, що сучасне підприємство, яке функціонує в умовах ринкових відносин, як один із основних механізмів забезпечення своєї життєдіяльності, повинне використовувати системне стратегічне управління конкурентоспроможністю, сутність якого полягає в розробленні стратегії та довготермінової програми дій для досягнення цілей і вирішення завдань щодо підтримання або підвищення конкурентоспроможності з використанням обмеженого обсягу ресурсів у певній ринковій ситуації.

 

Література:

1. Должанський І. З. Конкурентоспроможність підприємства / І. З. Должанський, Т. О. Загорна/. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 384с.

2. Мазаракі А. А. Економіка торговельного підприємства /А. А. Мазаракі, Л. О. Лігоненко, М. М. Ушакова; за ред. М. М. Ушакової./ - К.:Хрещатик, 1999.- 707 с.

3. Мочерний С. В., Ларіна Я. С., Фомішин С. В. Світове господарство в умовах глобалізації [Текст]. – К.: Нікацентр, 2006. – 200 с.

4. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й. Шумпетер – М.: Прогресс, 1983. – 401 с.

5. Круш П. В., Максименко І. А. Регулююча функція держави та її роль у формуванні ринкового інституційного середовища // Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. – 2004. – Випуск 75. – 227 с.

 

References:

1. Dolzhansjkyj I. Z. Konkurentospromozhnistj pidpryjemstva / I. Z. Dolzhansjkyj, T. O. Zaghorna/. – K.: Centr navchaljnoji literatury, 2006. – 384 s.

2. Mazaraki A. A. Ekonomika torghoveljnogho pidpryjemstva /A.A. Mazaraki, L. O. Lighonenko, M. M. Ushakova; za red. M. M. Ushakovoji./ - K.: Khreshhatyk, 1999.- 707 s.

3. Mochernyj S. V., Larina Ja. S., Fomishyn S. V. Svitove ghospodarstvo v umovakh ghlobalizaciji [Tekst]. – K.: Nikacentr, 2006. – 200 s.

4. Shumpeter J. Teoryja эkonomycheskogho razvytyja / J. Shumpeter – M.: Proghress, 1983. – 401 s.

5. Krush P. V., Maksymenko I. A. Reghuljujucha funkcija derzhavy ta jiji rolj u formuvanni rynkovogho instytucijnogho seredovyshha // Naukovi praci DonNTU. Serija: ekonomichna. – 2004. – Vypusk 75. – 227 s.

Tags: