Дубровіна І. В. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛІВ МУЗИКИ В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Print

УДК: 378.041

 

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛІВ МУЗИКИ

В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Дубровіна І. В.

Комунальний вищий навчальний заклад Київської обласної ради «Академія безперервної освіти», місто Біла Церква, Україна

 

У статті проаналізовано роль самоосвіти у професійному розвитку вчителів та шляхи оптимізації навчально-виховного процесу в системі післядипломної педагогічної освіти. Досліджено самоосвітню діяльність педагогів як пріоритетний напрям особистісно-професійного вдосконалення в системі післядипломної педагогічної освіти. У вступі обґрунтовано активну позицію людини як суб’єкта професійної діяльності в контексті пріоритетного напряму модернізації освітнього простору.

Ключові слова: індивідуально-зорієнтоване навчання, самоосвіта, самовиховання, самовдосконалення, професійна освіта, індивідуальна програма самоосвіти, мотиваційна складова, виконавська складова.

 

Дубровина И. В. Актуальные вопросы организации самообразовательной деятельности учителей музыки в системе последипломного образования /

Коммунальное высшее учебное заведение Киевской областной рады «Академия непрерывного образования», города Белая Церковь, Украина

В статье проанализирована роль самообразования в профессиональном развитии учителей и пути оптимизации учебно-воспитательного процесса в системе последипломного педагогического образования. Исследовано самообразовательную деятельность педагогов как приоритетное направление лично-профессионального совершенствования в системе последипломного педагогического образования. Во введении обоснована активная позиция человека как субъекта профессиональной деятельности в контексте приоритетного направления модернизации образовательного пространства.

Ключевые слова: индивидуально-ориентированное обучение, самообразование, самовоспитание, самосовершенствование, профессиональное образование, индивидуальная программа самообразования, мотивационная составляющая, исполнительская составляющая.

 

Dubrovina I. Сurrent issues of self-educational activity in music teacher’s of postgraduate education / Municipal Higher Educational Kyiv Regional Council «Academy of continuous education» Ukraine, Bila Tcerkva

Summary. This article analyzes the role of self-education in the professional development of teachers as well as the ways to optimize the educational process in the system of pedagogical postgraduate education are analyzed. The components of an individual program of self-education is represented to implement the principles of lifelong learning. Self-educational activities of teachers of artistic disciplines are investigated as a priority area of personal and professional development in the system of pedagogical postgraduate education.

Keywords: individual-oriented learning, self-education, self-improvement, professional education, individual program of self-education, motivational component, performing component.

 

Вступ. Сучасна школа потребує вчителя нового типу, який володіє високою фаховою кваліфікацією та професійною культурою, здатний об’єктивно осмислювати психолого-педагогічні явища й факти, критично оцінювати та творчо перетворювати освітню дійсність. Це пов’язано, насамперед, із проблемами саморозвитку особистості та творчою самореалізацією педагога, новими концептуальними підходами модернізації системи післядипломної педагогічної освіти. Самоосвіта – необхідна умова ефективної педагогічної діяльності. Фахівець має виразно уявляти, що самовдосконалення – це особистий процес, який не припускає шаблонів, стереотипів, жорстких рамок і директивних вказівок. Самовдосконалення передбачає не просте пристосування поведінки людини, її вчинків до зовнішніх вимог, а й активний розвиток якостей особистості в процесі професійної роботи. Тільки за таких умов учитель музики буде здатний творчо мислити, самостійно орієнтуватися в найрізноманітніших проблемних ситуаціях педагогічної дійсності, критично їх оцінювати й оперативно знаходити шляхи подолання суперечностей, що виникають, тобто сенсом та метою освіти є постійний розвиток людини та її становлення.

Проблема самоосвітньої діяльності особистості привертає і зараз увагу багатьох дослідників. Сутність, структуру та зміст самоосвіти обґрунтовано в працях О. Кочетова, Є. Павлютенкова, П. Пшебильського, Є. Тонконогої, Я.Турбовського й інших. Питання професійної самоосвіти, зокрема застосування психолого-педагогічних знань у самоосвітній діяльності вчителя, самоосвіта молодого вчителя як умова вдосконалення його професійної діяльності й неперервності його освіти, розкриті М. Заборщиковою, І. Зязюном, Д. Казихановою, І. Наумченко та ін. Проблема оптимізації взаємозв’язку післядипломного навчання й самоосвіти вчителів у системі підвищення кваліфікації висвітлена Н. Косенко, Ю.Кричевським, В.Кубинським, В. Новичковим, Т. Симоновою, П. Худоминським та ін.

Отже, проблема самоосвітньої діяльності охоплює широкий спектр питань. Для її розв’язання неабияке значення має вивчення, теоретичний аналіз і творче використання історії становлення й розвитку самоосвітньої діяльності вчителя в системі вищої педагогічної освіти в Україні з урахуванням специфічно-регіональних та конкретно-історичних умов. Удосконалення якості навчання й виховання в сучасній школі безпосередньо залежить від рівня фахової підготовки педагога. Суспільство завжди висувало й буде висувати до вчителя найвищі вимоги. Для того, щоб навчати інших, потрібно знати більше. Учитель має знати не тільки свій предмет і володіти методикою його викладання, а й бути обізнаним з іншими науками, різними сферами суспільного життя. Модель сучасного вчителя музики передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей в мистецько-педагогічному просторі: здатність постійно навчатися, бути в постійному творчому пошуку. Індивідуальна програма самоосвітньої діяльності вчителів музичного мистецтва включає вдосконалення суспільно-політичних знань, ознайомлення з найбільш визначними досягненнями різних наук, збагачення літературних і естетичних уявлень, знайомство з новими тенденціями та явищами культурного життя. Особливо важливе місце займає удосконалення педагогічної майстерності, знайомство з новітніми даними відповідної науки, розвиток педагогічних, психологічних і методичних знань і вмінь, що можливо лише в разі ознайомлення з відповідною літературою й регулярного вивчення періодичних видань. Конкретний зміст і форми самоосвіти вчителів музичного мистецтва залежать від багатьох обставин: віку, педагогічного стажу, місця проживання, предмету, що він викладає, індивідуальних інтересів і захоплень, рівня підготовленості учнів, з якими фахівець працює, атмосфери педагогічного колективу та ін. Самоосвіта – потреба, яка захищає особистість від інтелектуального зубожіння, це усвідомлений процес пізнавальної діяльності, це вдосконалення будь-яких якостей людини або її навичок. Однак процес самоосвіти вчителя на практиці часто проходить стихійно і безсистемно, або ж під тиском адміністрації чи методиста. Ні той, ні інший варіант не дає ефективного результату. Здатність до самоосвіти не можна сформувати в педагога за наказом. Недаремно кажуть, що справжній учитель вчиться все життя. Дієвою формою підвищення кваліфікації вчителя, його педагогічної майстерності є курси підвищення кваліфікації вчителів, які проводить Чернівецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. Учителі мають змогу збагатитися новими педагогічними й методичними ідеями, ознайомитися з передовим педагогічним досвідом області.

Успіх у вивченні музичного мистецтва учня залежить перш за все від професіоналізму вчителя музики. Саме на оволодіння різними методами та активними формами навчання націлені фахові курси підвищення кваліфікації для педагогів-музики. Проте традиційна форма післядипломної освіти потребує реформування. По-перше, сучасна інформаційна хвиля потребує проведення курсової перепідготовки не один раз на п’ять років, а хоча б один раз на два роки. По-друге, у кожному районі є талановиті учителі-методисти, які могли б у канікулярний час за програмами, наданими інститутами післядипломної освіти вчителів, проводити заняття цих курсів. За потребою для цих учителів можна проводити семінари за темами, наданими інститутами, однак, це можна організувати також під час канікул. По-третє, до курсової перепідготовки можна використовувати сучасні цифрові носії інформації та дистанційні курси, які можна розглядати як складники курсів. Однак, тільки здобуті добровільно знання приноситимуть найбільшу користь, тому мають бути важелі, які би впливали на необхідність підвищення рівня освіти. Як інший напрям, можна розглядати систему самоосвіти вчителя. Створення ефективної системи самоосвіти вчителів – це одне з найголовніших завдань методичної роботи в школі та методичної служби взагалі [1].

Самоосвіта вчителя має бути вміло контрольованою. Головним етапом підготовки вчителя до самоосвітньої діяльності вважають діагностичний. Для формулювання завдання кожному вчителю необхідно провести професійне діагностування, яке допоможе визначити тему самоосвіти. Діагностування проблемних галузей можна проводити як у формі співбесіди, так і за результатами атестації працівника, результатами відвідування його уроків. На підготовчому етапі значну роль відіграє готовність до постійного зростання, до творчості. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкетування, опитування, тестування), які допоможуть визначити рівень методичної підготовки вчителя, його педагогічної майстерності. Але результативності самоосвітньої діяльності можна досягти, якщо правильно її спланувати. Головне – це мотивація вибору теми самоосвіти. Кожному вчителю можна надати для заповнення анкету для виявлення теми самоосвітньої діяльності. Після окреслення теми вчитель складає індивідуальний план самоосвіти. Особливу увагу потрібно приділити тому, щоб обрана тема самоосвіти була комплексною, тобто вона повинна мати, наприклад, професійну, виховну та психологічну складові.

Самоосвіта вчителя є необхідною умовою професійної діяльності педагога. Тому професійне зростання також можна вважати й пошуком свого шляху, набуттям власного досвіду. Як на мене, то план професійно-особистісного розвитку має бути направлений на отримання таких знань, які би сприяли розширенню освіченості у своєму предметі, підвищенню ефективності навчання з предмету, сприяли би виробленню нових педагогічних прийомів і методик, розвитку творчого потенціалу в професійній діяльності. Створюючи план професійно-особистісного саморозвитку, ми виходили з того, що сьогодні суспільству потрібні ініціативні й самостійні фахівці, здатні постійно вдосконалювати свою особистість і діяльність. Педагог-професіонал завжди шукає найоптимальніші шляхи для підвищення якості навчання й розвитку інтересу до предмета. Сьогодні дуже важливо, щоб учитель був творчою особистістю, здатною до саморозвитку.

Професійне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту, активну участь у різноманітних методичних заходах, які проводять у навчальному закладі чи в районі, місті, і самовиховання. Самоосвіта педагога – провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток і самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу. Самоосвіта педагога не може бути зведена до відновлення знань, якими він оволодів у виші, мова йде про ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямів у методиці й організації навчально-виховного процесу, розгляданні на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі. Як же раціонально спланувати самоосвітню діяльність, щоб мати дійсно ефективний результат? Проблема самоосвіти педагога в контексті його професійної самосвідомості має поступальний рух. Як було сказано раніше, щоб педагог мав мотивацію на самоосвіту й саморозвиток, потрібно, щоб у нього, по-перше, було адекватне уявлення про свою діяльність і особистісні якості; по-друге, щоб він знав вимоги, які висуває до нього як до професіоналу суспільство [2].

Самоосвіта є цілеспрямованим добровільним удосконаленням особистості у сфері науки, культури, мистецтва за допомогою самостійної та науково-дослідницької діяльності. Зазначене вище дозволяє трактувати самоосвіту як вид пізнавальної діяльності, який характеризується активністю, самостійністю, добровільністю та спрямованістю на вдосконалення розумових здібностей, формування культури розумової праці. Важливою рисою самоосвіти вчителя є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення в особистісному й професійному плані, а й розвиток учнів. Учитель мусить досягти успіху, щоб його досягли й учні. Самоосвіту учителя можна розглядати як сукупність декількох «само»: самооцінювання – уміння оцінювати свої можливості; самооблік – уміння брати до уваги наявність своїх якостей; самовизначення – уміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, усвідомлювати свої інтереси; самоорганізація – уміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність; самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей; самокритичність – уміння критично оцінювати переваги й недоліки власної роботи; самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність; саморозвиток – результат самоосвіти [1].

Саме формуючи цю сукупність «само-», можна передбачати результати самоосвіти учителя. Таким чином, узагальнена концепція самореалізації особистості не може не позначатися на підході до сучасних технологій навчання й виховання. Сьогодні педагоги мають розуміти: бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку, зростанні, розвитку. Працю педагога відрізняють висока мобільність, надзвичайна складність, глибокі й різнобічні науково-професійні знання, уміння, навички, що становлять основу професійної компетентності. Підвищення професійної компетентності педагога – запорука успішного реформування системи освіти загалом. Мають бути дотримані принципи систематичності й послідовності самоосвіти, безперервний характер роботи, постійне ускладнення змісту й форм самоосвіти. Принцип безперервності виявляється у двох напрямах: теоретична підготовка за фахом і практичне вдосконалення методів навчання та виховання учнів [2].

Висновки. Отже, самоосвіта передбачає не просте закріплення професійних знань і засвоєння вже відомої наукової інформації, а має на меті одержання нових наукових методичних знань, практичних навичок. Організацію самоосвітньої діяльності вчителів музичного мистецтва необхідно здійснювати на основі попередньої підготовки педагогів, адже самоосвіта має сприяти оволодінню педагогічними кадрами інноваційних знань у своїй практичній роботі.

 

Література:

1. Ковальова С. Сучасна післядипломна освіта педагога-музиканта: Інформаційний, дидактично-методичний посібник / Автор та упорядник С. Ковальова / за загальною редакцією Н. Клокар. – Біла Церква: КОІПОПК, 2007. – 268 с.

2. Кухарев Н. На пути к профессиональному совершенству [Текст] / Н. Кухарев. – М. : Просвещение, 1990. – 159 с.

 

References:

1. Kovalova S. Suchasna pislyadyplomna osvita pedagoga-muzykanta: Informacijnyj, dydaktychno-metodychnyj posibnyk / Avtor ta uporyadnyk S.Kovalova / Za zagalnoyu redakciyeyu N. Klokar. – Bila Cerkva: KOIPOPK, 2007. – 268s.

2. Kuharev N. Na putyk professyonalnomu sovershenstvu [Tekst] / N. Kuharev. – M. : Prosveshhenye, 1990. – 159 s.

Tags: