кандидат мистецтвознавства, Присталов І. К. ПРОБЛЕМА ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ У МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Print

УДК 378

 

ПРОБЛЕМА ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ У МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

кандидат мистецтвознавства, Присталов І. К.

Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського, Україна, Харків

 

У статті розглядається проблема емоційної стійкості студентів-музикантів; залежність формування цієї якості від індивідуальних властивостей нервової системи і темпераменту студентів. Визначено чотири основні типи нервової системи: живий (сильний, урівноважений, рухливий); слабкий, повільний (сильний, урівноважений, інертний); збудливий, нестримний (сильний, неврівноважений, з переважанням збудження над гальмуванням); слабкий тип. Простежено вплив темпераменту на рівень виконання музично-виконавської діяльності. Розроблено методичні рекомендації щодо організації психофізичного тренінгу для студентів-музикантів.

Ключові слова: емоційна стійкість, музично-виконавська діяльність, типи нервової системи.

 

PhD in art PRISTALOV I. К. The emotional stability in musical and performing activities / Ukrainе, Kharkiv, Kharkiv national University. I. P. Kotlyarevsky

The problem of emotional stability of students-musicians; dependent formation of the quality of the individual properties of the nervous system and temperament students. Identified four major types of nervous system: live (strong, balanced, agile); weak, slow (strong, balanced, inert); exciting, irresistible (strong, unbalanced, with a predominance of excitation over inhibition); weak type. It traces the influence of temperament on the level of performance of musical and performance activities. Methodical recommendations of psychophysical training for students-musicians.

Key words: emotional stability, musical and performing activities, types of the nervous system.

 

кандидат искусствоведения Присталов И. К. Проблема эмоциональной стойкости в музыкально-исполнительской деятельности / Харьковский национальный университет искусств имени И. П. Котляревского, Украина, Харьков;

В статье рассматривается проблема эмоциональной устойчивости студентов-музыкантов; зависимость формирования этого качества от индивидуальных свойств нервной системы и темперамента студентов. Определены четыре основных типа нервной системы: живой (сильный, уравновешенный, подвижный); слабый, медленный (сильный, уравновешенный, инертный); возбудимый, безудержный (сильный, неуравновешенный, с преобладанием возбуждения над торможением); слабый тип. Прослежено влияние темперамента на уровень выполнения музыкально-исполнительской деятельности. Разработаны методические рекомендации по организации психофизического тренинга для студентов-музыкантов.

Ключевые слова: эмоциональная устойчивость, музыкально-исполнительская деятельность, тип нервной системы.

 

Вступ. Музично-виконавська діяльність висуває дуже різноманітні і достатньо високі вимоги до розвитку психічних якостей студентів-музикантів. У ряді досліджень показано залежність успіху в діяльності музикантів від ряду властивостей нервової системи і темпераменту [4; 5; 6]. Перш за все, це стосується сили нервової системи і тих її проявів, які визначають високу працездатність, здатність зберігати високий рівень досягнень в стані нервово-психічної напруги.

Більшість музикантів-дослідників визнають, що ні один з методів формування емоційної стійкості не піде на користь і не дасть бажаних результатів, якщо не враховувати індивідуальні психологічні особливості молодого музиканта. Тому конкретне завдання індивідуалізації підготовки студентів-музикантів полягає у необхідності врахування всіх потенційних можливостей, особистісних резервів особистості студента-музиканта, а також додатково індивідуально підібраних методів навчання, беручи до уваги особливості характеру, темпераменту, психічного стану в конкретній ситуації.

Численні дослідження свідчать про те, що успіх в виконавській діяльності, як і в інших видах діяльності людини, залежить від цілого ряду умов, в тому числі і від особливостей процесів навчання, виховання і підготовки до концертних виступів [1; 2; 4; 6 та інші]. На думку авторів, ці процеси необхідно будувати і здійснювати не тільки на підставі загальних психолого-педагогічних закономірностей, а й з урахуванням конкретних, психологічно обґрунтованих методів і прийомів педагогічного впливу, способів організації діяльності, зумовлених властивостями нервової системи і темпераменту.

Багато дослідників вважають, що властивості темпераменту відносяться до числа психічних властивостей, якими одна людина відрізняється від інших і певна група людей від інших [4; 5 та інші]. Зокрема С. Л. Рубінштейн визначає темперамент як динамічну характеристику особистості в усіх її дієвих проявах, як чуттєву основу характеру. Тому в процесі формування характеру, властивості темпераменту переходять в риси характеру, зміст якого нерозривно пов'язаний зі спрямованістю особистості. Перш за все, темперамент людини проявляється в його вразливості, характеризується силою і стійкістю впливу на іншу особистість. Імпульсивність характеризується силою спонукань, швидкістю, з якою вони оволодівають моторної сферою і переходять в дію, стійкістю, з якою вони зберігають свою дієву силу.

Слід зазначити, що С. Л. Рубінштейн характеризував холеричний темперамент сильної вразливістю і великою імпульсивністю; сангвінічний – слабкою вразливістю і великий імпульсивністю; меланхолійний - сильної вразливістю і малої імпульсивністю; флегматичний - слабкою вразливістю і малої імпульсивністю [4].

Зокрема в основу класифікації типів нервової системи І. П. Павлова положено три основних критерію: сила, врівноваженість і лабільність кори. Виходячи з цих ознак у науковій літературі визначено чотири основні типи нервової системи: 1) живий (сильний, урівноважений, рухливий); 2) слабкий, повільний (сильний, урівноважений, інертний); 3) збудливий, нестримний (сильний, неврівноважений, з переважанням збудження над гальмуванням); 4) слабкий тип.

Дані типи нервової системи І. П. Павлов пов'язує з темпераментом. Він ототожнює збудливий тип з холеричним темпераментом, гальмівний - з меланхолійним, а дві форми центрального типу - спокійну і жваву - з флегматичним і сангвінічним [3].

У спеціальній психолого-педагогічній літературі найчастіше зустрічається така характеристика типів темпераменту. Меланхолійний темперамент відрізняється глибиною і повільністю емоційних переживань і всіх психічних процесів. Меланхолік замкнутий і мовчазний, він приховує свої почуття, легко вразливий. Людям з таким темпераментом не вистачає рішучості в діях, вони зосереджені, в основному на своїх особистих переживаннях [3; 6].

У свою чергу, для сангвініка характерна швидка зміна емоційного стану; він реагує на зовнішні подразники, легко входить в контакт з іншими людьми. Сангвініки життєрадісні, здатні підтримувати робочий настрій в колективі, долати труднощі.

Людина з флегматичним темпераментом повільна, спокійно реагує на зовнішні подразники. А холерик відрізняється бурхливими спалахами почуттів, глибоко і сильно переживає радощі і печаль, швидко реагує на зовнішні подразнення, стрімкий в своїх рухах. Він ініціативний, діє з великим емоційним підйомом. Заняття музикою сприяють розвитку позитивних рис холеричного темпераменту [3; 5].

Численні спостереження за студентами-музикантами різних спеціалізацій, бесіди, анкетування не виявили закономірності між окремими властивостями темпераменту і рівнем творчих досягнень.

Властивості темпераменту дуже консервативні і обумовлені вродженими особливостями нервової системи. Крім того, успіх у музично-виконавській визначається стосунками деякими властивостями темпераменту. Впливаючи на окремі з них, можна визначити закономірності та зв'язки між властивостями темпераменту і рівнем виконання діяльності.

Окремі властивості і їх взаємини визначають ефективність діяльності музикантів в різних умовах і ситуаціях. З цього випливає, що заняття не може служити основою ефективного пристосування темпераменту до виконавської діяльності.

Подолання негативного впливу темпераменту може бути досягнуто шляхом реорганізації діяльності, коли в процесі навчання і виховання створюються належні умови, при яких посилюються позитивні прояви темпераменту. Цей шлях пристосування темпераменту до вимог діяльності лежить в основі індивідуалізації навчального процесу. На підставі тривалого і всебічного вивчення особливостей виконавської діяльності студентів з різним темпераментом були розроблені наступні рекомендації з організації психофізичного тренінгу. Ознайомимося з деякими з них.

Холерики, сангвініки: Для студентів з даними типами темпераменту характерні такі властивості як реактивність, неврівноваженість, сенситивність. Для них найголовніше - «зняти» зайву напругу, стабілізувати свій психічний стан, навчитися гальмувати непотрібні імпульси, тому їм особливо корисні вправи на релаксацію, фізичне розслаблення.

Саморегуляція в такому випадку ґрунтується на використанні прийомів відволікання, перемикання уваги на інші об'єкти.

Молоді музиканти, які відносяться до даної групи часто кваплять хід подій, виявляють нетерпіння, ставлять перед собою завищені цілі, що може викликати зайве збудження, неадекватні емоційні реакції, а іноді і нервові зриви. Індивідуальний стиль діяльності переробити важко, але по можливості варто намагатися контролювати темп мови і міміку, свої рухи.

Меланхоліки: Для меланхоліків найбільш характерним є поєднання нервовості, тривожності, емоційної нестійкості. Головне, що визначає поведінку і настрій представників даної групи - це тривожність. Вона порушує самоконтроль, не дає музиканту проявити себе в повній мірі його потенційних можливостей. Незнання результату діяльності і боязнь того, що він не буде відповідати очікуваному, виводять меланхоліків із рівноваги. Найбільш ефективно ліквідація негативного впливу тривожності в даній групі досягається застосуванням комплексу релаксації та медитації. З вербальних засобів найбільше значення мають сублімація, раціоналізація, катарсис.

Флегматики. У студентів даної типологічної групи відзначаються такі властивості темпераменту, як емоційна стійкість, резистентність, інертність, ригідність. До особливостей цієї групи можна віднести повільну стриманість, несвоєчасне перемикання при швидкій або несподіваній зміні обстановці, але при цьому ж стабільність і стійкість. Загальновідомо, що змінити генетично закладені психодинамичні властивості (такі як, наприклад, інертність нервових процесів) практично неможливо. Але при цьому, даній категорії студентів рекомендується пристосовувати до своєї індивідуальності потрібний стиль: виробляти тактику попереджувальних дій у відповідь на зміну обстановки, починати період опрацьовування задовго до початку діяльності, привчати себе знаходити найменші ознаки ситуації, що змінюється. В даному випадку найбільш корисними з психологічних впливів будуть вправи на вдосконалення різних властивостей уваги, моделювання різноманітних непередбачуваних і проблемних ситуацій.

Висновок. Таким чином, формування емоційної стійкості студентів варто здійснювати з урахуванням особистісно-типологічних особливостей молодих музикантів, що призведе у цілому до підвищення рівня музично-виконавської діяльності.

 

Література:

1. Климов Е. А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы / Е. А. Климов. - Казань: КГУ, 1969. - 279 с.

2. Небылицин В. Д. Основные свойства нервной системы человека как нейрофизиологическая основа индивидуальности / В. Д. Небылицин // Естественнонаучные основы психологии. - М.: Педагогика, 1978. - С. 295.-336.

3. Павлов И.П. Собрание сочинений / И. П. Павлов. - Т. 3. - книга 1-2. - М.-Л.: АН СССР, 1951.

4. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - М.: Педагогика, 1989. – 345 с.

5. Теплов Б. М. Психофизиология индивидуальных различий / Б. М. Теплов // Психология и психофизиология индивидуальных различий». – М.-Воронеж, 1998. - С. 223-275.

6. Юнг К. Психологические типы / К. Юнг. - М., 1992. – 89 с.

 

References:

1. Klimov E. A. Individualnyiy stil deyatelnosti v zavisimosti ot tipologicheskih svoystv nervnoy sistemyi / E. A. Klimov. - Kazan: KGU, 1969. - 279 s.

2. Nebyilitsin V. D. Osnovnyie svoystva nervnoy sistemyi cheloveka kak neyrofiziologicheskaya osnova individualnosti / V. D. Nebyilitsin // Estestvennonauchnyie osnovyi psihologii. - M.: Pedagogika, 1978. - S. 295.-336.

3. Pavlov I.P. Sobranie sochineniy / I. P. Pavlov. - T. 3. - kniga 1-2. - M.-L.: AN SSSR, 1951.

4. Rubinshteyn S. L. Osnovyi obschey psihologii / S. L. Rubinshteyn. - M.: Pedagogika, 1989. – 345 s.

5. Teplov B. M. Psihofiziologiya individualnyih razlichiy / B. M. Teplov // Psihologiya i psihofiziologiya individualnyih razlichiy». – M.-Voronezh, 1998. - S. 223-275.

6. Yung K. Psihologicheskie tipyi / K. Yung. - M., 1992. – 89 s

Tags: