Кривошея Я. МІЖНАРОДНИЙ ДОГОВІР ЯК ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Печать

Кривошея Яна

студентка II курсу Полтавського юридичного інституту

Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

МІЖНАРОДНИЙ ДОГОВІР ЯК ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

За роки незалежності в Україні сформувалась якісно нова національна правова система, визначальною складовою якої стала система сучасних джерел конституційного права. Нині ця система перебуває на етапі подальшого розвитку – удосконалюють традиційні джерела конституційного права України, запроваджують нові для нашої правової системи джерела права. Враховуючи характерні для сучасних держав інтеграційні процеси, нові форми та види міжнародного співробітництва, таке джерело конституційного права як міжнародний договір, набуває особливого значення.

Проблемам теорії та практики джерел конституційного права присвячено наукові дослідження низки українських правознавців О. П. Васильченко, В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко. Окремі види джерел конституційного права в контексті відповідної галузевої системи вивчали С. В. Резніченко (дослідив юридичну природу договору), О. А. Назаренко (міжнародний договір), О. В. Сав’як (правовий звичай у системі джерел конституційного права України) та ін.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України» (далі – Закон 2004 р.), міжнародний договір України – укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Міжнародні договори, відповідно до ст. 9 Конституції України (далі – Конституція), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною її національного законодавства.

Серед науковців на сьогоднішній день немає єдиної точки зору щодо того, яким чином правові норми міжнародних договорів України можуть застосовуватися як джерела конституційного права України. Деякі дослідники визнають міжнародно-правові норми, що містяться в міжнародних договорах України, частиною права країни – з усіма випливаючими з відси наслідками. Зокрема, І. Блищенко вважає, що міжнародний договір набуває чинності, діє на території держави як національний правовий закон, тобто «він може діяти паралельно з національним законом, доповнюючи його або створюючи спеціальний режим». Тобто, І. Блищенко розуміє під цим застосування міжнародних правил у правовій системі держави, відповідно до підстав, умов і порядку дії, визначених безпосередньо у міжнародних договорах країн.

Визнання міжнародного договору джерелом конституційного права, норми якого підлягають прямому застосуванню, можливе за дотримання таких умов: по-перше, Україна повинна бути учасником цього договору; по-друге, положення договору, згідно із Законом 2004 р., повинні бути роз’яснені, визначені й зрозумілі для правозастосувачів міжнародних норм; по-третє, міжнародний договір України має бути оприлюднений. Статус міжнародних договорів визначається шляхом прийняття закону, тобто ратифікації, що надає договору юридичної сили, яка прирівнюється за значенням до закону України.

Окремо слід зазначити, що міжнародні договори не повинні суперечити Конституції України. Частиною 2 ст. 19 Закону. встановлено їх пріорітетне значення по відношенню до будь-якого закону держави, крім Конституції.

На підставі вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що національне законодавство, пов’язане з укладанням, набуттям чинності та дією міжнародних договорів України має певні недосконалості, а тому перед науковцями стоїть завдання з розробки дієвого механізму використання норм міжнародних договорів при регулювання конституційно-правових відносин, адже тільки тоді буде можливим реальна реалізація принципу пріоритетності міжнародних договорів над національними правовими актами.

Tags: