Червінка І. М., канд. іст. наук, Кучик О. С. УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ

Печать

Червінка Ірина Миколаївна

аспірантка, науковий керівник – канд. іст. наук, доц. Кучик О. С.

Львівський національний університет імені Івана Франка

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ

Проблема неврегульованих конфліктів на теренах колишнього Радянського Союзу (РС) і досі залишається невирішеною, а тому – актуальною. В основі цих конфліктів лежить нереалізоване після розпаду РС прагнення до відокремлення таких його частин як Південна Осетія, Абхазія, Нагірний Карабах, Придністров'я тощо. Враховуючи велику кількість національностей, що проживали в межах РС, їх вільне та примусове переселення, різнорідність політичного устрою Союзу, де поряд з так званими «незалежними» республіками в складі фактично централізованої «федерації» виділялися сформовані територіальні утворення, які після розпаду РС не отримали незалежності, проте продовжують вимагати її, така ситуація є природною і абсолютно закономірною.

Як відомо, після проголошення незалежності колишніми радянськими республіками Придністров'я теж здійснило спробу відокремлення. Проголошена ще 2 вересня 1990 року Придністровська Молдавська Республіка (ПМР) спочатку мала намір стати окремою радянською республікою, підписавши новий союзний договір після путчу ДКНС. Проте його провал завадив реалізації цього наміру, тому наступним кроком стала спроба приєднатися до України, яка теж закінчилася невдачею. Прагнення Придністров'я відокремитися від решти Молдови врешті-решт вилилося у збройне протистояння, що закінчилося на користь ПМР лише завдяки допомозі з боку російської армії, яка перебувала на її території. Таким чином ПМР вдалося відокремитися від решти території Молдови, проте її статус досі залишається невизначеним, адже її незалежність не визнали інші держави світу.

Однією із причин розгортання конфлікту були протиріччя етнонаціонального характеру. Поширені в 90-ті рр. в Молдові тенденції до зближення, або навіть приєднання до Румунії, базувалися на етнічній, історичній та мовній спорідненості. Проте Придністров'я через ту ж етнічну та мовну близькість, але вже не з Румунією, а з Росією та Україною, не схвалювало орієнтацію Молдови на Румунію, прагнучи всебічно розвивати існуючі тісні зв'язки з пострадянськими державами.

Крім цього, велике значення мав ще й економічний чинник. Адже з економічної точки зору відокремлення Придністров'я є серйозною втратою для Молдови через наявність на його території промислових об’єктів, тому вона намагається задовольнити вимоги Придністров'я наданням йому автономії. Проте велика кількість індустріальних об'єктів, в свою чергу, дає змогу ПМР вимагати незалежності. При цьому економічні системи Молдови та ПМР мають значні проблеми, і, хоча в Молдові відбувається перехід до ринкової економіки, все ж, як і в Придністров'ї, її економіка потребує значної лібералізації.

Хоча конфлікт вдалося дещо залагодити, проте протиріччя, які його викликали, залишаються незмінними. Існує велика небезпека нового спалаху насильства, адже жодна зі сторін не задоволена ситуацією, яка склалася, а, отже, намагатиметься змінити її на свою користь. Ускладнює ситуацію ще й велика кількість зацікавлених третіх сторін, як от: Румунія та Росія, які прагнуть реалізувати свої геополітичні інтереси в регіоні; Україна, для якої врегулювання конфлікту є перш за все усуненням загрози безпеці та стабільності власної держави, а також джерела нелегальної міграції та транскордонної злочинності; ЄС та ОБСЄ, які докладають зусиль для пошуку нових моделей врегулювання конфлікту для задоволення інтересів всіх сторін.

Серед значної кількості варіантів врегулювання конфлікту не було жодного, який був би прийнятий усіма сторонами. Були відкинуті принципи «асиметричної федералізації» Молдови та План Козака, запропоновані в 2003 році, План Ющенка, основними пунктами якого були внутрішня демократизація в Придністров'ї, демократичні вибори, інспекції підприємств ПМР, розміщення там нового миротворчого контингенту та моніторинг українсько-придністровського кордону спеціальними силами ОБСЄ, а також надання Придністров'ю спеціального статусу, затвердженого законом та права вийти зі складу Молдови у випадку її приєднання до Румунії [5].

На нашу думку, цей план був вигідним не лише для ПМР, а і для України: для першої – бо забезпечував її демократизацію, врегульовував відносини з Молдовою, налагоджував економічну ситуацію в країні та економічні зв'язки з іншими державами, для України – бо зменшував напруженість біля її кордонів, сприяв демократичним перетворенням в сусідній країні, зменшуючи небезпеку поширення на її території та за її межі авторитарних тенденцій, а також передбачав покращення ситуації на українсько-придністровському кордоні завдяки моніторингу силами ОБСЄ, що повинно було позитивно відобразитися на економічних відносинах між державами.

Хоча Парламент Молдови схвалив закон, який передбачав для Придністров'я статус автономії, уряд ПМР його відхилив. Швидше за все, це було не зовсім правильним кроком, адже ПМР вимагає незалежності, а автономія могла б стати перехідною ланкою до неї. Тим більш, що кордони автономії повинні були уточнити за допомогою референдумів. Але прагнення повної незалежності є лише офіційною причиною відмови ПМР. Швидше за все, її не задовольняла зміна миротворчого контингенту, адже присутність російських збройних сил на її території є важливою перевагою ПМР, що дає їй змогу диктувати свої умови Молдові.

Це питання є одним із найгостріших у врегулюванні Придністровського конфлікту. Росія неодноразово зобов’язувалася вивести свої військові угрупування з території Придністров'я, проте ще й досі не виконала цього. На нашу думку, це значно ускладнює ситуацію в регіоні, викликає напруженість та негативно сприймається ще одним важливим учасником врегулювання конфлікту – Європейським Союзом. Неодноразово висловлювалася думка про необхідність заміни російської військової присутності на миротворчі сили ЄС чи ОБСЄ, які б мали основною функцією подолання негативних наслідків конфлікту, боротьбу з транскордонною злочинністю, а не сприймалися як джерело загрози у випадку невиконання вимог ПМР. Адже після конфлікту в Грузії у 2008 році та проголошення незалежних Південної Осетії та Абхазії за військової участі Росії існували думки про можливість повторення такого сценарію в Придністров'ї. Загалом, Росія намагається відігравати провідну роль у придністровському питанні, докладаючи максимальних зусиль для того, щоб не втратити свої позиції в регіоні, тому затягує виведення військових угрупувань з території Придністров'я.

Крім цього, Росія постійно намагається підкреслити, що не вважає Україну повноправним учасником врегулювання Придністровського конфлікту. Прикладом цього є заява Президента РФ Д. Медведєва у жовтні 2010 року, що будь-яке рішення щодо даного конфлікту буде залежати від «позицій Молдови, Придністров’я, Румунії та ЄС» [6], в якій він не згадав Україну.

На нашу думку, такі заяви є безпідставними, адже Україна є важливим учасником врегулювання ситуації в Придністров'ї. Вона приєдналася до переговорного процесу ще у 1996 році як гарант мирного врегулювання конфлікту. І Молдова, і Придністров’я виступали за участь України у врегулюванні, вважаючи, що вона є незаангажованою та не має геостратегічних інтересів в регіоні.

Від самого початку Україна офіційно підтримувала територіальну цілісність і суверенність Республіки Молдова та виступала за вре¬гулювання конфлікту лише мирними засобами [3]. Крім цього, Україна підтримує участь ЄС та ОБСЄ у врегулюванні, оскільки вона зацікавлена у налагоджені співробітництва з цими організаціями, посиленні їхнього впливу в регіоні та зростанні їхньої ролі у врегулюванні подібних конфліктів [1].

Те, що Україна визнає територіальну цілісність Республіки Молдова, сприяло плідному співробітництву між державами з метою подолання негативних наслідків конфлікту. Це стосується, наприклад Місії ЄС з надання допомоги на кордоні України та Молдови, яка була створена у відповідь на спільне звернення президентів України та Молдови до ЄС. Функції цієї Місії є дуже важливими з огляду на те, що нестабільна ситуація в Придністров'ї та недостатній рівень контролю на українсько-молдавському кордоні сприяли значному посиленню транскордонної злочинності та нелегальної міграції.

Що стосується відносин між Україною та Придністров'ям, то вони останнім часом погіршилися через односторонню демаркацію кордону Україною та її співпрацю в цьому питанні з Кишиневом, а не Тирасполем, який через конфлікт та відсутність офіційного статусу не може взяти участь в розділі кордону. При цьому демаркація кордону має ще й інший проблемний момент – 17 спірних ділянок на лінії кордону, стосовно приналежності яких сторони мають різні точки зору.

У 2013 році Україна головує в ОБСЄ, і одним із найважливіших пунктів на порядку денному її діяльності є врегулювання Придністровського конфлікту та посилення співробітництва з метою отримання позитивних результатів в цьому напрямку. Міністр закордонних справ України К. Грищенко заявив, що Україна зацікавлена в укріпленні стабільності та безпеки в регіоні, тому розв’язання Придністровського конфлікту буде ключовим елементом головування в ОБСЄ [4].

19 лютого 2013 року у Львові відбулася «Постійна нарада з політичних питань у рамках переговорного процесу з придністровського врегулювання» у форматі «5 +2» [2]. Учасники обговорили питання соціально-економічного та гуманітарного характеру, але, на жаль, щодо найбільш важливих і спірних питань, зокрема, щодо майбутнього політичного статусу Придністров'я, їм не вдалося досягти згоди. Однією з основних причин цього експерти вважають брак політичної волі. На нашу думку, відсутність на переговорах прем'єр-міністра Молдови Влада Філата та президента ПМР Євгена Шевчука тільки підтверджує це зауваження.

Звичайно, після тривалого протистояння Молдови і Придністров'я українській стороні важко буде досягти серйозних результатів у врегулюванні даного конфлікту, однак варто сподіватися, що їй вдасться надати процесу врегулювання нового імпульсу, який згодом дасть свої результати.

Література:

1. Конфлікт у Придністров’ї та національні інтереси України // Ініціатива з розробки зовнішньополітичних рекомендацій / Центр дослідження міжнародних відносин КНУ. – № 1. – 2007.

2. Лідери Молдови і Придністров’я проігнорували переговори у Львові [Електронный ресурс] / Интернет-издательство «ЛьвiвNews». – Режим доступа: http://www.lvivnews.info/political/20745.html. – Дата доступа: 27.02.2013.

3. МИД: Министр иностранных дел Украины Константин Грищенко провел встречу с участниками консультаций по приднестровскому урегулированию [Електронный ресурс] / Правительствен¬ный портал. – Режим доступа: http://www.kmu.gov.ua/control/ru/publish/article?art_id=243817243&cat_id=244314008. – Дата доступа: 22.12.2012.

4. ОБСЕ и Украина урегулируют Приднестровье [Електронный ресурс] // Информационный портал «Обозреватель». – Режим доступа: http://obozrevatel.com/politics/obse-i-ukraina-ureguliruyut-pridnestrove.htm. – Дата доступа: 12.01.2013.

5. План урегулирования приднестровской проблемы [Електронный ресурс] / МВД Украины. – Режим доступа: http://old.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/2802.htm. – Дата доступа: 12.01.2013.

6. Socor V. Medvedev Deflects Merkel-Sarkozy Proposal on Transnistria at Deauville Summit [Еlectronic resource] / V. Socor // Eurasia Daily Monitor. – Vol. 7. – Issue 191. Аccess mode: http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews%5Btt_news%5D=3706. – Date of access: 26.12.2012.

Tags: