Городецький В. І. СЕМАНТИКА ТРАДИЦІЙНОГО ГУЦУЛЬСЬКОГО ОРНАМЕНТУ В КАРПАТСЬКИХ ТОПІРЦЯХ

Печать

аспірант кафедри етнології і археології, Інституту історії і політології

Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника,

старший викладач, Городецький Віталій Іванович 

м. Івано-Франківськ

СЕМАНТИКА ТРАДИЦІЙНОГО ГУЦУЛЬСЬКОГО ОРНАМЕНТУ В КАРПАТСЬКИХ ТОПІРЦЯХ

Соціально-економічні, історичні та географічні умови спричи­нили до створення самобутніх видів декоративно-прикладного мистецтва Гуцульщини, виділили його серед інших осередків народної художньої творчості в Україні. Численні мистецькі пам’ятки виробів з кольорових металів, що збереглися до наших днів і знаходяться в експозиціях музеїв та приватних колекціях, свідчать про високу культуру гуцульського металірства. Уже здавна гуцульські майстри мосяжництва сла­вилися досконалою професійною май­стерністю створення різних за харак­тером виробів, починаючи від прикрас і завершуючи побутовими речами.

Матеріалом для виробів слугував метал місцевого виробництва, а також привезений. Часто вживався метал вторинного використання. Досліджуючи металеві вироби місцевих майстрів, слід відмітити високий художній рівень, насиченість смисловою культовою інформацією, складність конструкцій і довершеність форм, що свідчить про творчість, знання технології, майстерність виконання.

Любов Суха, досліджуючи народну художню обробку металу Гуцульщини, відзначила: «аналіз форм і орнаментальних мотивів численних художніх металевих виробів українців Східних Карпат, є близькі до давньоруських художніх виробів з металу» [8, 102]. З цією думкою не можна не погодитись. Художні форми і їх побутування, ціла система символів поряд з культово-магічними функціями, елементи і мотиви гуцульського орнаменту, вказують на давню традицію, яка своїм корінням сягає часів не лише Київської Русі, але і ще праслов’янських.

У народному мистецтві Гуцульщини орнамент являється цілісною системою, яка поєднує в собі територіальні, загально-етнічні ознаки. Орнамент складався з безлічі простих елементів та мотивів, які в минулому виступали як певні символи, знаки оберегу. Він завжди був змістовним, поєднуючи в собі логічне розміщення окремих його структур на предметній площині і завжди доповнював форму виробу, підкреслював функціональну роль окремих частин предмету. В основному переважав геометричний орнамент, створений ламаною лінією, трикутниками, колами, півкругами тощо. Такі орнаментальні елементи та мотиви в художній обробці металу – «пшеничка», «кучері», «ружки», «зірнички», перегукувались з ідентичними в  оздобленні виробів зі шкіри.

Перші згадки про мосяжні вироби гуцулів містяться у працях Я.Головацького (1877), О.Кольберга (1882), Хв.Вовка (1916).

Особливості виготовлення металевих предметів з кольорових металів на Гуцульщині описано у дослідженнях Д.Гобермана (1966), О.Соломченка (1959, 1979). Етнограф Раймунд Кайндль в монографії «Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази (2001)» висвітлив особливості духовної та матеріальної культури, звичаї і традиції, світоглядні уявлення  горян [2].

Цінним джерелом етнографії карпатського регіону є праця Володимира Шухевича “Гуцульщина (1904)”, де зібрано матеріал з гуцульського фольклору і  крім того важливе місце відведене опису металевих виробів. Надзвичайно важливою в плані дослідження  є праця Л.Сухої «Художні металеві вироби українців східних Карпат (1959)» [8]. Тут поданий  багатий ілюстративний та фотоматеріал з питання традиційної художньої обробки металу на Гуцульщині, а також оздоблення металевих виробів орнаментом, що є надзвичайно важливою базою для вивчення.

У другій половині 1990-х років, появилися дисертаційні дослідження Ю.В.Юсипчука, М.М.Гринюк та ін., в яких автори висвітлюють питання своєрідності окремих видів гуцульського народного мистецтва.Найбільший внесок у вивчення металевого промислу краю внесла С.М.Боньковська.

На сьогодні виходить багато часописів, де публікується чимало статей, присвячених дослідженню Гуцульщини, звичаям і обрядам горян, традиційному декоративно-прикладному мистецтву. Але, незважаючи на ці здобутки, багато аспектів матеріальної культури гуцулів є ще недостатньо досліджені, що стосується і художньої обробки металу.

Металевий топірець являвся найдоцільнішою формою оборонного знаряддя в умовах повсякденного життя у горах. У гуцулів він був знаний як «бартка», у польських гуралів – «чупага», у чехах  – «чакан», у сербів Північної Славонії – «наджак», у лемків – «бренкач», у румунів та молдаван Південної Буковини – «топараш» і «балта» [5], в словаків – «валашка», довга (до 1 метра), тонка, легка сокирка; важлива частина словацького фольклору в народних танцях, що використовувалась в минулому як зброя, ціпок. Крім словаків подібні сокирки мали угорці – «фокош». Можливо, саме в цьому і захована причина переносу функцій ціпка, жердини на цю зброю з довгою рукояттю.

Бартки цілком перейняли усі функції келефа та ціпка, у тому числі і ритуальні. Напевно гуцульські бартки мали еволюцію саме від легкого бойового топірця – келефа, чекана, клевця як різновидів бойових сталевих молотків, що мали з однієї сторони тупий обушок, а з іншого боку обуха гострий видовжений носок.

За часів Польщі та Австро-Угорщини горянам було заборонено утримування та носіння холодної зброї, у тому числі й топірців. Гуцули вийшли з тієї ситуації почавши робити декоративні бартки – з латуні, бронзи, міді. Це не заборонялося, оскільки вироби з кольорових металів не відносили до холодної зброї. Водночас ці декоративні топірці дуже вдало використовувалися як зброя, властивості рубання мали не гірші сталевих. Походження бартки визначають не тільки від деяких видів ручної зброї, а й через функціональні потреби при перебуванні мешканців гір на крутих схилах.

На топірцях зустрічаються орнаментальні мотиви запозичені з інших видів народного мистецтва – різьблення, вишивки, ткацтва, випалювання по дереву  («зубці, зубчики», «ільчате письмо», «кривульки», «мережка – скісна і ромбовидна», «драбинка», «бані (кептарі)», «дашки», «лилики», «смерічки, сосонки». У побудові орнаменту на бартках народні майстри використовували принцип симетрії. Розглядаючи композиції на карпатських топірцях, легко побачити, що орнамент можна продовжувати різносторонньо, навіть якщо композиція обмежена і замкнута. За характером композиції і розташуванню на прикрашеній поверхні орнамент можна поділити на декілька видів:

Орнаментальний мотив «круг із крапкою» також зустрічаємо у гуцульських місцевих виробах бартках. Аналогом даного мотиву являється орнамент на керамічних виробах, які виготовляли майстри села Дибинці, Богуславського р-ну Київської області. Такі ж візерунки прикрашали в Подніпров’ї вироби русів в І – VIIстоліття нашої ери. Ці ж очка можна зустріти на кістяних гребенях черняхівських племен і на бронзових (пальчасто-променевих) фібулах VI століття. [1].

Крапковий мотив в колі по своїй структурі є складною комбінацією. І.А. Юрченко, досліджуючи орнаментальні мотиви гуцульського різьблення, вказує: «крапковий елемент або орнаментальний мотив у системі формування виступає першоосновою будь-якої форми, може бути і другорядним, і допоміжним, таким, що відповідає за нюансні відношення в орнаментальній композиції»[11].

Як стверджує  Б.А.Рибаков: на давньоруських топірцях майже завжди зображувались сонячні знаки (круг з крапкою), які покривали майже всю площину леза[6].

Цікавою є гуцульська сокира (барда), з приватної колекції Є.В. Мельничука з м. Івано-Франківська. На лезі та обуху сокири невідомий майстер насік орнаментальну композицію в основі якої кружки (вічка), з’єднані подільними рисками, що перетинаються між собою. Зображення подібно до орнаментального мотиву «сухе дерево» в дослідженні М.В.Курилича [4]. Мотив «сухого дерева» переважно застосовувався в інкрустації металом і є відмінним від зображення на сокирі півкругами, а також подільними рисками, які утворюють зображення сухої гілки. На час дослідження аналогу даної орнаментації виробу не виявлено.

Як зазначає Б.А.Рибаков, в давньоруській і  білоруській народній різьбі по дереву, відомий круг з шістьма променями – «громовий знак». Його вирізували або випалювали на дерев’яних причелинах хат «від грому», щоб блискавка не вдарила в дім [6]. На металевих предметах «громовий знак» присутній на гуцульських топірцях у вигляді шестипелюсткової розетки, рідко чотирьохпроменевої. Таке розміщення даного мотиву не є випадковим. Перебування високо в горах з металевим топірцем під час грози неминуче може викликати притягання блискавки до предмету з металу. Керуючись вірою в силу «громового знаку», народний умілець зображав його на виробі з метою захистити себе від стихійних лих природи, грому та блискавки.

Орнаментальні мотиви, різні як за складністю виконання так і за тематикою, мали переважно символічне значення і виконували роль оберегів від «нечистої сили».

Гуцули ще дотепер підтримують старі вірування, всі зміни і надзвичайні пригоди, які стаються з ними в повсякденному житті приписують впливам злих духів [10].

Мистецтво орнаменту – невід'ємна частина гуцульської культури, увібрало в себе традиції і звичаї, народну  філософію, традиційний образ мислення,  естетику.

На сьогоднішній час надзвичайно важливим є дослідження традиційних символів та орнаментальних мотивів в обробці металу Гуцульщини, проблеми якого є недостатньо висвітленими та вивченими сьогодні.

Література:

  1. Василенко В.М. Русское прикладное искусство. Истоки и становление : монография / Виктор Михайлович Василенко. – М.: Искусство, 1977. – 463с. 
  2. Кайндль Р. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази / Раймунд Кайндль.  – Чернівці, Молодий буковинець, 2001. – 208с. 
  3. Каляндрук Т. Таємниці бойових мистецтв України / Т.Каляндрук. – Львів, ЛА «Піраміда», 2007. – 302с.  
  4. Курилич М.В. Елементи та мотиви гуцульського орнаменту / Михайло Курилич. – К.: ЛК Мейкер, УВЦ, 2001. – 126с. 
  5. Мандзяк О.С. Бойові традиції аріїв: На шляху до реалій українських бойових мистецтв / О.С.Мандзяк. – Тернопіль «Мандрівець», 2006. – 272с.  
  6. Рыбаков Б.А. Язачество Древней Руси / Борис Александрович Рыбаков. – М.: Наука, 1987. – 783с.  
  7. Селівачов М. Лексикон української орнаментики / Михайло Селівачов. –К.:Редакція вісника «Ант», 2009. – 406с.
  8. Суха Л. М. Художні металеві вироби українців східних Карпат / Л. М. Суха. – К.: АН УРСУР, 1959. – 104с.   
  9. Шаян В. Віра предків наших / Володимир Петрович Шаян. – Гамільтон, Канада: Обєднання Української Рідної Віри, 1987. – 893с.  

10.Шухевич В. Гуцульщина / Володимир Шухевич. – Верховина, 1997. – 159с.  13

11.Юрченко І. Гуцульсуька різьба. Візуально-морфологічні закономірності орнаменту / І.Юрченко. – Львів, Політехніка, 2011. – 367с.

Tags: