Забзалюк О. В. КОНЦЕПЦІЇ АВТОНОМІЗМУ ТА ФЕДЕРАЛІЗМУ У ПОГЛЯДАХ СЕРГІЯ ЄФРЕМОВА ТА ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Печать

Забзалюк Ольга Василівна

здобувач кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ

КОНЦЕПЦІЇ АВТОНОМІЗМУ ТА ФЕДЕРАЛІЗМУ У ПОГЛЯДАХ СЕРГІЯ ЄФРЕМОВА ТА ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

В результаті Лютневої революції в Росії, з новою силою активізувались українські політичні сили, більшість з яких виступила за спільну та узгоджену організацію українського революційного руху. З метою реалізації поставленого завдання була створена Українська Центральна Рада (далі УЦР), яка стала відображенням внутрішнього компромісу в середовищі українських політичних сил та виступила як інституція, що має здійснювати координаційні функції.

Один з лідерів УЦР С. Єфремов наполягав на запровадженні національно-територіальної та обласної автономії. ”На його думку, автономія зміцнить державу, сприятиме консолідації народів, гармонізує інтереси різних частин держави, поєднає неповний суверенітет окремих само управляючих регіонів з вигодами загальнодержавної єдності” [1, с. 114].

Автономія дозволила б українському народові через представників, обраних до місцевих законодавчих органів влади, формувати національну внутрішню культурно-національну та соціально-економічну політику. Запровадження національно-територіальної автономії й обласної автономії зміцнить державу, сприятиме консолідації народів, усуне міжнаціональну ворожнечу і напруженість, гармонізує інтереси різнонаціональних частин країни, поєднає неповний суверенітет окремих самоврядних регіонів з вигодами загальнодержавної єдності. С. Єфремов вважав, що реалізувати всі соціальні ідеали можна тільки після отримання українським народом права самостійно будувати власне політичне та соціально-економічне життя.[1, с.104-106].

С. Єфремов в історичній ретроспективі окреслив ідеали українського національно-визвольного руху – ідеї автономізму і федералізму. Результатом стало формулювання головних завдань подальшої діяльності: розробка проекту автономії України, консолідація українських сил, об’єднання широких верств населення на економічному, політичному та культурному ґрунті, повернення з-за кордону в Україну інтелігенції, залучення до державної роботи українців з Галичини та використання їхнього досвіду. [2, с. 349-350.]

Визнанням незаперечних суспільних заслуг С.Єфремова сталообрання йогозаступником голови Центральної Ради. Він і надалі ”стояв” на автономістських позиціях та був ініціатором створення Союзу українських автономістів-федералістів,який згодом трансформувався вУкраїнську партію соціалістів-федералістів.

Слід віддати належне і іншій відомій постаті національно-визвольної боротьби – першому керівнику Українського уряду доби УЦР (Генеральний Секретаріат), відомому вченому та політику В. Винниченку.

В. Винниченко належав до тих провідників національного відродження, які прагнули досягти стратегічної мети легітимним шляхом, застосовуючи тактику поступового переконання Тимчасового уряду в справедливості і абсолютній нешкідливості вимог українства [3, с. 92]

В. Винниченко запропонував удосконалити федеративні зв’язки між Російською Федерацією та Україною. Він уважав за необхідне, щоб уряди цих республік виступили з заявою про необмежену, повну українську державність, про необхідність економічних зв'язків, розробили план господарського розвитку України і погодили його з інтересами обох республік. Йому належала ідея про розроблення федеративної Конституції. [4, с. 198-199]

У своїй знаменитій праці „Заповіт борцям за визволення”, написаній у 1949 році, була висловлена ідея створення світової федерації. „Ми, українці, у світовій федерації вбачаємо найпевніше забезпечення нашої національно-державної самостійності, якої ми так жагуче прагнемо, за яку ми принесли стільки жертв. Ми краще, ніж так звані самостійні держави, знаємо, що в цій світовій кон’юнктурі, яка твориться на планеті розвитком світової економіки, не може бути як слід забезпеченої самостійності, а тим паче у держав несамостійних. Тому ми, коли хочемо мати свою національну самостійність, мусимо бути в найперших і найактивніших рядах борців за здійснення ідеї Світової Федерації Народів, яка знищить яку-будь можливість одній нації накинути другій своє панування [5, с. 84].

Ідея федералізму в добу української революції 1917 1921 рр. була одночасно перспективою й глухим кутом історії. Успіхи державотворення та трагізм долі лідерів революції тісно переплетений з її розвитком. Вона стала індикатором перебігу державотворчих процесів доби Центральної ради. Навіть після її повалення ідея феде­ралізму не полишала думки українських провідників.

Література:

  1. Могильний Леонід Петрович. Сергій Єфремов у суспільно-політичному житті України: монографія/ Л.П. Могильний. – К.: ТОВ «ПанТот», 2011. – 296 с.

  2. Лотоцький О. Сторінки минулого. У 3-х ч. / О. Лотоцький. – Варшава: УНІ, 1934. – Ч. 3.

  3. Солдатенко В.Ф. Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби. /В.Ф. Солдатенко – К., Світогляд, 2007. – 621с.

  4. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. /Ф.П. Шульженко, Т.Г. Андрусяк – К.: Юрінком Інтер, 1999. - 300с.

  5. Винниченко В.К. Заповіт борцям за визволення. /В. Винниченко – К.: Вид. т-во „Криниця”, 1991. – 128с.

Tags: