Корольова Т. В. ДЕЯКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОГО КОМПОНЕНТА СУЧАСНОГО МЕДИКА

Корольова Т. В.

викладач Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського

 

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОГО КОМПОНЕНТА СУЧАСНОГО МЕДИКА

 

У сучасних умовах розвитку суспільства дедалі більше зростає попит на фахівців, які мають не лише глибокі спеціальні знання, але й високу духовну культуру, тобто володіють сформованою фаховою культурою. Формування фахової культури майбутніх спеціалістів передбачає необхідний рівень професійних та морально-етичних якостей, належний ступінь володіння фаховими компетенціями, що формуються у процесі оволодіння цими якостями. Сьогодні є потреба у визначенні, вивченні й аналізі саме цього комплексу якостей, які формуються вже на стадії професійної підготовки, тобто навчання у вищому навчальному закладі [5, с. 206-214].

Дослідження системи професійної підготовки медпрацівників має глибокі історичні корені (Авіценна, Гіппократ, Т. Персиваль, Г. Цимсен). Проте у сучасній науково-педагогічній літературі немає комплексного дослідження процесу формування фахової культури медпрацівників, її структурних компонентів, критеріїв і показників сформованості.

Значну роль у процесі формування фахової культури студентів-медиків у ВНЗ відіграє комунікативний компонент, який забезпечує належний взаємозв’язок та спілкування між медиком і пацієнтом. Комунікативний компонент спрямований на формування у майбутніх медиків вміння чітко визначити стратегічну мету спілкування і вибирати найбільш ефективні тактичні прийоми його здійснення, тобто вміння користуватися однією системою кодифікації і декодифікації [6, с. 43-48].

Особливої актуальності комунікативний компонент фахової культури студентів-медиків набуває останнім часом, коли спостерігається зниження загального рівня мовної компетенції студентів медичних спеціальностей (неправильний наголос, грубі слова, некоректна мовна поведінка тощо). Студенти медичних вузів мають завищену самооцінку власної комунікативної культури, проте аналіз результатів неодноразового анкетування студентів показав, що показники їх комунікативної культури є низькими. Варто зазначити, що у традиційній системі підготовки майбутніх медичних працівників мають місце елементи мовної підготовки, але вони не є цілеспрямованими, більш того, спостерігається тенденція до виключення живої мови і заміни її письмовим текстом. На сьогодні не розроблено методичний аспект професійно-мовної підготовки медиків, який би був основою формування їх професійно-мовної поведінки (правильна організація спілкування з пацієнтами, коректне повідомлення діагнозу, правильне донесення всієї необхідної інформації до пацієнта про назначене лікування, процедури тощо) [2].

Така ситуація зумовлює необхідність формування у майбутніх медиків комунікативного компоненту фахової культури, який передбачає: володіння способами взаємодії з іншими; уміння коректно вести діалог, дискусію, ставити запитання, відстоювати свою точку зору; здатність до критики й самокритики; уміння працювати в команді, здатність шукати та знаходити компроміси; володіння прийомами дій у ситуації спілкування; здатність працювати в полікультурному середовищі [4, с. 10-14].

Професійна підготовка майбутніх медиків має бути зосереджена на формуванні таких складових комунікативної культури, як комунікативна компетентність та комунікативна спрямованість. Комунікативна компетентність – це певний рівень сформованості особистісного і професійного досвіду взаємодії з оточуючими, який необхідний індивіду, щоб в межах своїх здібностей і соціального статусу успішно функціонувати в професійному середовищі і суспільстві [3, с. 16].

Під комунікативною спрямованістю розуміють інтегративну якість особистості, яка визначає відношення людини до комунікації і впливає на якість засвоєння комунікативних знань, умінь і навичок, а також характеризується ціннісними орієнтаціями особистості, її інтересами. Рівень комунікативної спрямованості може бути високий чи низький. Про високий рівень свідчить наявність у студента підвищеного інтересу до теми заняття, його активна учать в дискусіях, іграх, конкурсах, спільних проектах, відкритість до спілкування. При низькому рівні відсутній інтерес до цієї діяльності або переважають відносно пасивні за своїм характером інтереси (небажання вступати в бесіду з людиною, особисті проблеми, переживання, погане самопочуття тощо) [1, с. 25].

Таким чином, очевидною є важливість зосередженості професійної підготовки майбутніх медиків на формуванні комунікативної компетентності та спрямованості, без яких неможливим є здійснення якісної професійної медичної діяльності.

Література:

1. Безюлева Г. В. Профессиональная компетентность специалиста: взгляд психолога / Г. В. Безюлева // Профессиональное образование. – 2005. – № 12. – C. 25.

2. Герасименко С. Л. Совершенствование коммуникативной культуры в условиях современного вуза / С. Л. Герасименко. – Режим доступа: <http://www.emissia.org/offline/2007/1124.htm>

3. Дуброва В. П. Размышления о врачебном искусстве, или Социально-психологические факторы успешности деятельности врача / В. П. Дуброва // Медицина. – 1999. – № 3. – С. 16.

4. Задорожна І. П. Компетентнісний підхід у сучасній системі мовної освіти / І. П. Задорожна // Вісн. КНЛ . – Вип. 14. – 2008. – С. 10–14.

5. Сабатовская И. С. Проблема профессиональной культуры в современной отечественной социологической литературе / И. С. Сабатовская // Вченi зап. Харк. гуманiт. ун-ту «Нар. укр. акад.». – 2002. – Т. 9. – С. 206–214.

6. Соколова В. В. Культура речи и культура общения / В. В. Соколова. – М. : Просвещение, 1995. – 192 с.

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.