Грегоращук Ю. В. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ДИФЕРЕНЦЙОВАНОГО НАВЧАННЯ В ШКОЛАХ США

Грегоращук Ю. В.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ДИФЕРЕНЦЙОВАНОГО НАВЧАННЯ В ШКОЛАХ США

Проблема підготовки молоді до професійної діяльності, самореалізація особистості – одна з основних проблем в освіті, рішення якої протягом більш ніж двох сторіч шукають учені-педагоги всього світу. Ця проблема насамперед має соціально-економічний характер, що визначає в майбутньому шлях країни, її місце в сучасній цивілізації та культурі.

Аналіз світових тенденцій, і зокрема в США, із розвитку освіти, а також її найважливішого складника – диференційованого навчання, свідчить, що основний пошук науки і практики орієнтований на розвивальні можливості людини. У змінюваному світі передбачається залучення учнів у широкий спектр різних видів діяльності (економіка, культура, професійна праця й інші сфери життя). Але водночас спостерігається і спрямованість на деяку зумовленість, що обмежує особистісний розвиток людини в процесі освіти. Коротко охарактеризуємо історичні тенденції становлення і розвитку диференційованого навчання в США, які ми виділяємо в 5 періодів:

З 1620 року перші поселення Массачусетса наймали вчителів для навчання дітей письму, читанню, арифметиці, а також релігійним дисциплінам. У середині ХVII століття з’являються перші “латинські” граматичні школи, в яких навчалася привілейована молодь. Американський історик Л. Кремін зазначав, що в перші роки існування країни навчання в школі “було частиною загальної освіти” [5].

Початок 1-ого періоду становлення і розвитку диференційованого навчання в США ми відзначаємо від зародження ідеї диференціації. На початку ХІХ століття видатний діяч Томас Джефферсон (1743 – 1826 рр.) у своїх працях “Білль про загальне поширення знань” (1779р.), “Замітки про Віргінію” (1782р.) та ін. наголошував на введенні обов’язкової народної освіти та закликав звернути особливу увагу на обдарованих дітей. Тим самим Т. Джефферсон теоретично обґрунтував ідею диференціації змісту освіти [10].

За словами О.О. Романовського, американці в організації освіти впроваджували досвід англійців, французів і німців. Внаслідок такої політики до кінця ХІХ століття американські школи пропонували диференційований підхід до вивчення дисциплін. Такими навчальними предметами були: латина, тваринництво, арифметика, домашнє господарство, догляд за дітьми та хворими [3].

Згодом граматичні школи замінили академії, які були приватними і навчали дітей заможних верств населення. Зокрема Т. Джефферсон пропонував організувати 2 відділення в академіях: перше – для дітей, які схильні до сільської праці та ремесел та друге – для тих, хто цікавиться наукою й бажає продовжувати навчання у коледжі [10]

Академії 70-их – 90-их років ХІХ століття були масовими школами, які фінансувала та контролювала влада. Перша старша школа в Америці – англійська класична школа, назва якої була скорочена до English High School. Ця школа була заснована в Бостоні, штат Массачусетс ще в 1821.

До 1890 року в США склалася певна система освіти, яка складалася з елементарної, середньої та старшої шкіл. Функціонували дві структури загальноосвітньої школи: 8+4 (восьмирічна початкова та чотирирічна середня); 6+3+3 (шестирічна початкова освіта; трирічна молодша та трирічна старша середні школи). Були й приватні школи, зокрема елітарні (академії).

На межі ХХ століття, коли переваги американської системи освіти були зумовлені стрімким розвитком капіталізму починається 2-ий період становлення і розвитку диференційованого навчання в США. У цей час вже виникла потреба в підготовці значних верств населення до висококваліфікованої технічної діяльності.

Американський психолог Г. Мюнстерберг вперше склав та застосував відповідні тести для оцінки професійних здібностей людини. А в 1908 році Ф. Парсонс заснував у Бостоні ціле бюро із керівництва вибором спеціальності учнів міських шкіл (бюро профорієнтації молоді). Його відмітною особливістю було те, що воно не направляло підлітків на роботу, а лише давало пораду щодо вибору професії. Ф. Парсонс проводив обстеження учнів за допомогою анкетування і тестування, детально вивчав отримані дані про підлітків і зіставляв їх з вимогами тієї чи іншої професії [1].

На початку XX століття радниками з професійної орієнтації (каунслери в США) були вчителі, які займалися цією роботою без відповідної фахової підготовки та звільнені від виконання інших обов’язків.

Через кілька років після створення Ф. Парсонсом бюро, його комітет започаткував першу сертифіковану програму підготовки каунслерів. З часом вона була запозичена Гарвардським університетом і стала першою підготовчою програмою каунслерів університетського рівня.

У 1913 р. Національна асоціація освіти (НАО) створила комісію з реорганізації змісту освіти в середній школі. Результатом роботи цієї комісії стала доповідь 1918 року, яка увійшла в історію освіти США як “Основні принципи середньої освіти”. Цей документ затвердив диференційовані програми, які базувалися на визначенні професійних інтересів учнів. У 1917 р. в країні був прийнятий закон Сміта-Хьюза [11], який передбачав асигнування на профорієнтацію та професійне навчання школярів, а також підготовку вчителів для проведення цієї роботи.

Американські педагоги Е. Торндайк та Л. Термен виступили за необхідність побудови шкільної програми на базі диференціації за рівнем профілів-треків (потоків), які повинні були визначатися “рівнем здібностей” учнів та враховували їхній соціальний статус. На думку Л. Термена, регулювання обсягу та глибини знань, які згідно з “індивідуальними потребами”, дає кожному учневі “змогу оптимально використовувати здібності, які він має” [9].

Система потоків домінувала в практиці середньої школи США до 1950-х років. У зв’язку з цим для всіх учнів було встановлено мінімум обов’язкових знань. За допомогою елективних курсів встановлювалася різниця між “орієнтованими на коледж” та “неакадемічними” учнями, тобто здійснювалася чітка диференціація навчання.

В кінці 40-их рр. ХХ ст. потокову диференціацію було вдосконалено на рівневу, тобто, учні однієї паралелі розподілялися на потоки-рівні за здібностями: швидкі групи, середні та повільні. Також учні мали можливість обирати елективні курси або напрями навчання, тобто здійснювалася диференціація за інтересами учнів. З цього часу починається 3-ій період становлення та розвитку диференційованого навчання в США. У післявоєнний час у США прийнято кілька законодавчих актів, які сприяли вдосконаленню діяльності школи з проблем профорієнтації та профвідбору учнів. Закон Дж. Бардена (Тhe George Barden Act), прийнятий у 1946 р. [6], виділяв заробітну платню, оплачував витрати професійних каунслерів та їх навчання.

Між 1949 та 1952 роками міністерство освіти підготувало 8 доповідей щодо підготовки каунслера, змісту їх навчання, вимог до сертифікації каунслерів тощо.

В 1958 р. був прийнятий закон про “Освіту в цілях національного оборони” (National Defense Education Act (NDЕА), який спричинив найбільше зростання кількості шкільних каунслерів у історії країни. Закон надав кошти як для шкіл щодо працевлаштування шкільних каунслерів, так і ВНЗ для їх навчання каунслерів, переважно в академічних закладах, які надають ступінь магістра. Шкільний каунслер повинен був проводити необхідні заходи для забезпечення ефективності не лише професійного, а й навчального та особистого розвитку школяра [7]. Таким чином, професійний розвиток став розглядатися як частина загального, всебічного розвитку особистості.

У 1963 р. був прийнятий закон “Про професійну освіту” (Vocational Education Act), що визначав проведення конкретних заходів для підвищення рівня орієнтації і професійного навчання школярів. У ньому профорієнтаційна робота розглядалась як найважливіший засіб регулювання і правильного розподілу робочої сили.

У 1974 р. було створено бюро освіти в галузі кар’єри при Mіністерстві освіти США, головною метою якого було інформування освітян щодо оптимізації використання зазначеної концепції. Через три роки прийнятий закон “Про освіту в галузі кар’єри”, в якому вона розглядалась як невід’ємна складова навчального процесу, що забезпечувала підготовку до роботи і розвиток професійних можливостей всіх учнів, співвідносячи програми навчання з їх життєвими прагненнями [2].

Затвердження трьохпрофільного навчального плану у 80-х роках ХХ століття є початком 4-ого періоду становлення і розвитку диференційованого навчання в США. План доповнювався освітніми можливостями для розумово відсталих дітей, з одного боку, та обдарованих, – з іншого. Американська середня школа швидко відмовилася від єдиних програм та вимог до учнів. Зусилля шкіл було спрямовано на те, щоб пристосувати програми, рівень та темпи навчання до особливостей кожного учня.

Основні напрямки реформування системи підготовки молоді до професійної праці було визначено прийнятим у 1983 р. Федеральним законом про професійну освіту, які уточнювалися та розширювалися у поправках до нього. Зазначений законодавчий акт мав за мету модернізацію академічної, допрофесійної і професійно-технічної підготовки учнівської молоді.

Одним з важливих кроків щодо встановлення взаємозв’язку між освітою і світом праці стало прийняття в 1994 р. закону “Школа — роботі”, метою якого було покращення підготовки американської молоді до самостійного трудового життя [8].

З 2000р. розпочався 5 період становлення і розвитку диференційованого навчання, який триває по сьогодення. У 2003 р. Американська асоціація шкільних каунслерів розробила Національну модель для програм шкільного консультування. Модель інтегрувала результати праць Н. Гісберса. П. Хендерсон, Ш. Джексонa і К. Джонсона та пов’язавши ці підходи з національними стандартами та ініціативою щодо реформи програм шкільного консультування.

У США на сьогодні розроблено нову парадигму шкільної освіти XXI століття. Великі надії покладаються на так звані школи-магніти із профільною диференціацією навчання. Варіативність освітніх послуг у таких школах здійснюється за рахунок розширення спектру різних навчальних курсів на вибір. Програми шкіл-магнітів орієнтовані на конкретну сферу професійної діяльності і до них ставляться досить високі вимоги, яким повинен відповідати фахівець даного профілю. При цьому також враховуються побажання батьків.

До педагогічних новацій належать чартерні школи – це незалежні громадські навчальні заклади, керівництво яких здійснюється спільними зусиллями вчителів, батьків, окремих соціальних угруповань (громадських товариств) [4]. Особливістю таких шкіл є їх абсолютна незалежність перед державою та повна відповідальність колегіального органу управління за реалізацію мети школи.

Ми можемо відмітити, що у США диференціація освіти здійснюється “протягом усієї історії” її розвитку. Тому головна загальноосвітня мета середньої школи США розуміється як забезпечення учнів знаннями, необхідними для виживання американського народу у XXI ст.

Література:

1. Гриншпун С.С. Профессиональная ориентация школьников в США // Педагогика. – 2005 – № 9. – С. 65-72

2. Гурман Т.Л. Становлення системи професійної орієнтації учнів у середніх школах США // Наукові записки ТНПУ. Серія: Педагогіка. -Тернопіль, № 9'2006. - С.108-113

3. Романовський О. Особливості вищої освіти США // Рідна школа. – 2000. - №1. – С. 31 – 50.

4. Charter Schools. National Education Association. Retrieved January 21, 2008. http://www.nea.org/home/16332.htm.

5. Cremin L.A. Traditions of American Education. – N.Y., 1976. – 172 p.

6. Gordon, Howard R. D. (1999). The History and Growth of. Vocational Education in America. Needham Heights, MA: Allyn and Bacon.

7. Pamela Ebert Flattau The National Defense Education Act of 1958: Selected Outcomes/ Science and Technology Policy Institute.2006

8. School-To-Work Opportunities Act http://www2.ed.gov/pubs/Biennial/95-96/eval/410-97.pdf

9. Terman L.M. The Intelligence of School Children. – Wash., 1989. – 364 p.

10. The Papers of Thomas Jefferson: Vol. 1—19 / Ed. by J. P. Boyd. Princeton, 1950—1974.

11. Vocational Education Act of 1917, or Smith-Hughes Act of 1917, http://federaleducationpolicy.wordpress.com/2011/02/19/1917-vocational-education-act-or-smith-hughes-act/

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.