Менчинська В. В., Нетудихата О. А. ІНТЕГРОВАНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Печать

Менчинська В. В., Нетудихата О. А.

ВСП Агротехнічний коледж Уманського національного університету садівництва

ІНТЕГРОВАНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

 

Необхідність вирішення суспільних, соціальних і культурних проблем у ХХІ столітті вимагає високого рівня освіти, зростання інтелектуального і духовного потенціалу нації, формування нової національно свідомої інтелігенції. На сучасному етапі у сфері вищої освіти акцент повинен бути переміщений з підготовки фахівця як засобу забезпечення ефективності праці на розвиток творчого потенціалу особистості, системного мислення, уміння оперативно вирішувати завдання. Тому актуальною є проблема пошуку таких технологій організації підготовки спеціалістів, які б не замикалися на змісті та специфіці окремої навчальної дисципліни, а надавали можливості системно перебудувати весь навчально-виховний процес.

Педагогічний процес слід розглядати як взаємодію суб'єктів та об'єктів навчання й виховання. Він спрямований на розв'язання завдань навчання, професійної підготовки, виховання й загального розвитку людини, а також на формування в неї певних якостей, установок, емоційно-вольової стійкості, надійності тощо. У світлі нової педагогічної парадигми освіта, навчальний процес загалом, і зокрема у вищому навчальному закладі, є процесом творення студентами знань, задоволення професійних й особистісних потреб замість оволодіння готовими науковими знаннями, професійними зразками. Тому втручання викладача у процес навчання студентів набуває нового сенсу.

Освіта, навчання – це за своєю суттю суперечливі процеси. З одного боку, ці процеси означають примус, підштовхування студентів до оволодіння необхідними, чітко визначеними знаннями, уміннями й навичками, без яких вони не спроможні досягнути освіченості, професійної компетентності. З іншого, освіта й навчання ґрунтуються на активній діяльності самого студента, його самоорганізації поведінки. Без його власних бажань, намірів навчання як набуття знань, умінь, навичок може не відбуватися, проте перетворюватися на діяльність, спрямовану лише на складання іспиту або виконання необхідних завдань – робіт.

Накопичення знань у їх традиційному розумінні певною мірою втрачає своє значення як мета навчально-виховного процесу. Роль сучасного викладача не в тому, щоб ясніше, зрозуміліше, ніж у підручнику, повідомити студенту інформацію, а в тому, щоб стати постановником певної навчальної проблеми, організатором пізнавальної діяльності, у якій головним суб'єктом у системі «викладач-студент» стає саме студент. Так, Закон України "Про вищу освіту" кваліфікує студентів як активних суб'єктів освітньої діяльності. Вони - ті, хто навчається, а не ті, кого навчають (термін "студент" у перекладі з латинської мови означає "той, хто навчається"). Цим вимогам повинна відповідати адекватна педагогічна технологія, тобто галузь знання, що включає методи, засоби навчання, теорію їх використання для досягнення цілей, опис та регламентацію дій. У певній мірі вищеназваним вимогам відповідає проблемне навчання, основна мета якого полягає в забезпеченні активного ставлення студентів до оволодіння знаннями, інтенсивного розвитку їхньої статутної діяльності та індивідуальних творчих здібностей.

Викладач повинен застосовувати різноманітні активні й інтерактивні методи навчання, які ставлять студентів в активну позицію пізнання, полегшують, допомагають студентам формувати особистісні наукові концепції, вирішувати професійні проблеми. Отже, реалізація ідей інтеграції сучасного викладання у вищих навчальних закладах передбачає докорінну перебудову не лише педагогічного мислення, а й усієї системи освіти – вихід викладача за межі власного предмета. У зв’язку з цим особливо гостро постає питання нової методології, спрямованої на здійснення вимог інтеграційної освіти, глибоких наукових пошуків у галузі методики викладання.

Інтеграція знань - це аналіз найскладніших, багатоаспектних проблем сучасності, яка включає психологічні, педагогічні та частково соціальні аспекти. На сьогоднішній день велика увага приділяється дидактичному аспекту інтеграції: зміст інтегрованих знань студентів і використання інтегрованих форм навчання .

У широкому розумінні під інтеграцією розуміють процес взаємопроникнення структурних елементів різних галузей навчання, який супроводжується узагальненням та комплексністю знань. Інтерактивний підхід не порушує логіки кожного навчального предмету і в той же час забезпечує потенційну можливу взаємодію між ними. Словосполучення «інтеграція навчання» у педагогічному словнику тлумачиться як «відбір та об’єднання навчального матеріалу з різних предметів з метою цілісного, системного й різнобічного вивчення важливих наскрізних тем; це створення інтегрованого змісту навчання – предметів, які об’єднували б у єдине ціле знання з різних галузей ».

Проте процес інтеграції в межах системи – явище не нове. Воно використовувалося ще з часів К.Д.Ушинського. Сьогодні явище інтеграції у вищій школі, як і раніше, також викликає багато суперечок і має як активних прихильників серед викладачів, так і противників.

Інтеграція як методичне явище дозволяє ширше і якісніше засвоювати ті поняття, ті явища і процеси, які мають міжгалузеві зв’язки. Вона сприяє формуванню системного мислення, позитивно-емоційного задоволення пізнавальних потреб, економному використанні навчального часу. Інтегровані заняття можна класифікувати за дидактичною метою: вивчення нового матеріалу; формування практичних вмінь та навичок. Важливо, що на таких заняттях студенти можуть здобути глибокі різнобічні знання про об’єкт вивчення. Інформація з різних навчальних предметів, подана у лаконічному, логічному вигляді, дає змогу по новому осмислити комплексну сутність навчального матеріалу і забезпечує цілісне сприйняття.

Впровадження інтегрованих занять дозволяє збагатити навчальний процес за змістом і формою, а також на практиці реалізувати пріоритетні напрями державної політки щодо розвитку вищої освіти:

- особистісна орієнтація вищої освіти ;

- формування національних і загальнолюдських цінностей;

- постійне підвищення якості освіти, оновлення їх змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

- упровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій.

Інтегровані заняття допоможуть у переході до кредитно-модульної технології навчання, тому що саме ця система базується на принципах інтегрованих занять, зокрема таких як: гуманізація, демократизація, індивідуалізація. Інтеграція в межах заняття – це об’єднуюча ланка в інтегрованому блоці. Саме можливість поєднати матеріал з різних дисциплін у межах заняття з метою інформаційного й емоційного збагачення мислення, почуттів студентів дала змогу говорити про широкий рівень інтеграції в навчанні. Сьогодні практикуються різноманітні варіанти проведення інтегрованих занять. На одному чи кількох заняттях можуть бути інтегровані не лише два, а й три, чотири, п’ять предметів. Слід розрізняти також заняття інтегровані та заняття з елементами інтеграції. Викладач самостійно окреслює зміст і шляхи інтеграції, проте він завжди повинен пам’ятати, що захоплення цими процесами може дати й негативні результати: перевантаження студентів, реструктуризація заняття. Заняття з елементами інтеграції використовують в основному при вивченні нового матеріалу та його засвоєнні, а інтегровані заняття – для закріплення, узагальнення й систематизації знань.

Інтеграція передбачає зв'язок споріднених, а інколи і віддалених предметів, виділення в них спільних ідей, проблем. Відомі різні варіанти об’єднання предметів:

  1. знання одного предмета ґрунтуються на знаннях іншого;

  2. об’єднання рівноцінних дисциплін.

Успіх інтегрованого заняття залежить від рівня його методичної підготовки. При цьому викладачі повинні володіти різними організаційними формами проведення занять, широким спектром методів і прийомів навчання; вміло використовувати багатогранні засоби педагогічного впливу на якість навчально-пізнавального процесу; вміти створювати оптимальні умови для роботи студентів на занятті через елементи проблемності й нестандартності; проводити заняття в інтенсивному режимі на високому професійному рівні. Як правило, таке заняття проводять два викладачі. Вони спільно здійснюють актуалізацію знань за двома напрямками опитування (якщо це потрібно), виклад нового матеріалу тощо. Таке заняття називають ще бінарним. Бінарне заняття – це один із методів, спрямованих на підвищення ефективності навчально-пізнавальної діяльності студентів, сутність якого характеризується поєднанням діяльності двох або більше викладачів. Заняття такого типу демонструє втілення сучасних вимог до нових технологій навчального процесу, інтеграцію міждисциплінарних зв’язків, впровадження інтерактивних методів навчання у професійному становленні особистості. Бінарне заняття не лише посилює інтерес студентів до змісту й процесу навчальної роботи, але й спонукає їх до активного пошуку способів самостійного поновлення знань, є цікавою формою модифікації змісту навчально-виховного процесу.

Своє місце в системі інтегрованих курсів знайшли й нестандартні заняття – диспути, заняття-конференції, вікторини, суди та ін.., а також введені в заняття рольові ігри тощо. Нестандартність ситуації дозволяє здійснити індивідуалізацію та диференціацію навчання, оскільки різноманітність підходів до вивчення матеріалу розкриває здібності студента, залучає до творчої співпраці кожного.

Проте проведення інтегрованих занять має додаткові труднощі, як на етапі підготовки, так і його проведення. Між викладачами можуть проявлятися відмінності: темпераменту, темпу мовлення, стилів викладання, досвіду; методичної і теоретичної підготовки. Для того, щоб усунути ці проблеми, слід провести ретельну підготовку до заняття, складниками якої є :

Впровадження у практику бінарних та інтегрованих занять – це один із шляхів підвищення якості підготовки фахівців-професіоналів, майбутніх спеціалістів. Проведення таких занять дозволяє студентам глибше ознайомитися з навчальним матеріалом, максимально наблизити аудиторне навчання до практичної професійної діяльності, забезпечити міждисциплінарну інтеграцію, а головне – розвиває у студентів інтелектуальні, творчі, комунікативні здібності та ініціативу.

Важливо, щоб викладачі виявляли такі поля взаємодії дисциплін, які зближують перспективну мету навчання. Цього можна досягти аналізом навчальних програм, виділяючи поля взаємодії і питання, які вивчаються на підставі базових знань з інших навчальних дисциплін. Отже, використання міждисциплінарної інтеграції підсилює світоглядну спрямованість пізнавальних інтересів студентів.

Широка міждисциплінарна інтеграція в межах блоку гуманітарних дисциплін може реалізуватися на занятті у вищому навчальному закладі в різних напрямках, різному обсязі й різними способами. Вона вимагає урізноманітнення змісту й структури занять при чіткому й логічному їх осмисленні. Необхідно пам’ятати, що інтеграція на занятті може дати якісні результати тільки при розумінні викладачами поставленої мети й умінні добирати найефективніші засоби для її досягнення. Інтеграція в освіті вимагає глибокого вивчення, оскільки вона має потенціал, щоб піднести вищу школу на нову сходинку розвитку.

Література:

1. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття»// Освіта. – 1993. – №44. – грудень. – С. 2–8.

2. Закон України "Про вищу освіту". Науково практичний коментар. За заг. ред. Кременя В.Г. - К., 2002. - 323 с.

3. Єрмаков І.Г. Нова школа нової України на зламі століть // Психологія і педагогіка життєтворчості. – К.: ІЗМН, 1996. – С.21.

4. Рекуненко В.В. Методика проведення бінарних занять.-К.:УМК по підготовці молодших спеціалістів.

Tags: