д. і. н., Ореховський В. О. ДОПОМОГА РОСІЙСЬКОГО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА СЕРБІЇ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

д. і. н., Ореховський В. О.

Чернівецький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету,

Україна, м. Чернівці

ДОПОМОГА РОСІЙСЬКОГО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА СЕРБІЇ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

 

Перша світова війна є одним з найбільш трагічних і переломних періодів у світовій історії початку ХХ ст. Підсумком цього озброєного конфлікту стали мільйони загиблих, поранених і скалічених; руйнування європейського господарства; революції та утворення нових держав.

Тема війни 1914-1918 рр. ніколи не втрачала своїй актуальності. Проте, серед багатьох її аспектів (військових, економічних і політичних) є один, який не знайшов адекватного висвітлення у роботах вчених-істориків. Цим аспектом стала організація медичної допомоги на фронтах і у тилу діючої армії. І тут, одну з ключових ролей зіграло Російське Товариство Червоного Хреста (РТЧХ) - громадська організація, яка займалася наданням допомоги пораненим, хворим і калікам.

Водночас із напруженою роботою на фронті Російський Червоний Хрест шукав необхідні матеріали та засоби для відправлення у подарунок червонохресним закладам дружніх країн. Безумовно, що найбільшого масштабу набула допомога РТЧХ Сербії, яка мала давні традиції.

Вже з початку серпня 1914 р. Королівська Сербська місія у С.Петербурзі звернулася в Міністерства закордонних справ Російської імперії з проханням надіслати для потреб армій Сербії і Чорногорії ліки та перев’язувальні засоби. У відповідь на це Головне Управління (ГУ) РТЧХ асигнувало Сербському Червоному Хресту 50 тис. і Чорногорському – 25 тис. крб. на закупівлю всього необхідного, так як вільних ліків та перев’язочного матеріалу в наявності не було [7, арк.77-78].

Через декілька місяців ГУ асигнувало додатково в розпорядження імператорського посла у Сербії ще 50 тис. крб. на устрій чайних та їдалень і в разі необхідності обіцяло командувати туди обслуговуючий персонал [4, арк. 29].

Координуючу роль у розподілі цієї допомоги на території Сербії здійснювало МЗС Росії через посередництво Комітету допомоги Сербії і Чорногорії при російській імператорській місії в м. Ніш, що був створений російським посланником кн. Григорієм Миколайовичем Трубецьким [9, с.37].

Погіршення економічної ситуації в країні з початком військових дій відбилося в першу чергу на Ніші, тимчасовій столиці сербської держави. Населення невеличкого провінційного містечка зросло у п’ять разів. Убогість біженців, скупченість, антисанітарні умови життя викликали розвиток епідемії тифу і віспи, що супроводжувалася великою смертністю навіть в забезпечених кругах населення. Більшість з наявних сербських лікарів була мобілізована до лав армії, тому населення було залишене практично без медичної допомоги. Лікарні були настільки переповнені, що на 300 хворих припадав один лікар. В таких умовах про правильне лікування і догляд годі й було думати [9, с.37].

Завдяки допомозі громадських благодійних організацій (і Російського Червоного Хреста у тому числі) та окремих осіб, дружині російського посланника у Сербії княгині М.К.Трубецькій вдалося у Москві сформувати госпіталь, розрахований на 250 ліжок. Він обслуговувався медично-санітарним загоном, який після прибуття до м. Ніш отримав назву «Отряд Русского Общества и г. Москвы»[2, с.2002].

Вже на початку 1915 р. загоном була відкрита амбулаторія, і 11 лютого розпочався прийом. Так як місцеве населення, в основному селяни, майже не знало безкоштовної амбулаторної допомоги (в Сербії не було громадської медицини на зразок російської земської медицини), відкриття безкоштовної амбулаторії було зустрінуте сербами з великою довірою, тим більше, що російські лікарі, працюючи в Сербії під час Балканської війни 1912-13 рр., залишили по собі прекрасні спогади. За шість з половиною місяців існування амбулаторією було прийнято близько 15 тис. чоловік. Крім того хворі безкоштовно отримували ліки [3, с.1989].

Крім амбулаторії був розгорнутий і госпіталь Червоного Хреста. Маючи у своєму складі достатній персонал та прекрасно обладнаний рентгенівський кабінет, госпіталь вирішив обслуговувати важкопоранених солдат і офіцерів сербської армії, величезна кількість яких скупчилася в сербських військових госпіталях і лазаретах [3, с.1989-1990].

З перших днів перебування у Сербії стало ясно, що важко обмежитися лише одним госпіталем, тому що потреба в медичній допомозі була надзвичайно високою. Зважаючи на це, ГУ РТЧХ ухвалило в січні 1915 р. рішення про формування і відправки до Сербію ще одного госпіталю на 200 ліжок. Часткове фінансування взяла на себе вдова відомого українського підприємця Є.М. Терещенко. На утримання загону передбачалося асигнувати по 10 тис. крб. на місяць [1, с.127]. Турботи по формуванню госпіталю Головне Управління поклало на комітет «Християнська допомога» Александровської общини, який з 1904 р. очолювала Є.Ф. Джунковська, яка мала великий досвід благодійної діяльності [6, с.881].

У січні 1915 р. МЗС відправив запит Г. М. Трубецькому про те, чи є можливість найняти на місці 40-50 санітарів і якого розміру приміщення передбачено для госпіталю, оскільки спорядження готується на 200 ліжок, з таким розрахунком, що у разі потреби загін зможе приймати 500-600 чол. одночасно. У своїй відповіді Г.М.Трубецькой зазначив, що надане сербською владою приміщення зможе вмістити 200-250 ліжок, санітари і кухарі можуть бути найняті на місці. В той же час російський посланник наголосив на тому, що, враховуючи масштаби епідемій, необхідно пристосувати госпіталь до лікування інфекційних хвороб. На підкріплення аргументації наводилися дані про те, що до 1 лютого в Нішу в лікарнях знаходилося 15 тис. поранених та 31 тис інфекційних хворих. У тому ж документі містилося прохання прислати киргизькі шатри - намети на 200 чол., оскільки вільних приміщень для госпіталів у місті більше не було [9, с.38].

На початку лютого Трубецькой звертається із проханням звернути увагу на гостру потребу хворих в білизні, милі, дезінфекційних камерах, щепленнях від холери і тифу [9, с.38].

4 квітня Трубецькой отримав звістку про те, що загін буде відправлений з Москви ймовірно через 10 днів. Госпіталь був обладнаний на 200 ліжок з можливістю розгорнутися на 400. Проте виїзд загону затримався до 28 квітня. Всього було відправлено 14 товарних і три пасажирські вагони для персоналу. Болгарський і румунський уряди дозволили безкоштовний проїзд потягу по своїй території [9, с.39].

13 травня 1915 року він прибув до Нішу. Його урочисте відкриття відбулося 28 травня, причому на початку було розгорнуто лише 50 ліжок. Старшим лікарем госпіталю став приват-доцент Томського університету колезький радник М.С.Спаський. У госпіталі працювали 2 молодші лікарі, завідуючий господарством, провізор, 28 сестер милосердя, 25 санітарів і 7 вільнонайманих службовців. Також на роботах в госпіталі використовувалося 28 військовополонених [8].

Госпіталь прибув до Сербії, коли епідемія тифу стала втрачати свій гострий характер, а усе королівство вже було поділене на санітарні райони, що обслуговувалися медичними закладами американського, англійського, російського, сербського і французького товариств Червоного Хреста. У деяких районах знаходилися загони з нейтральних країн [9, с.39-40].

5 вересня 1915 року, у зв’язку із спадом епідемії, Головне Управління РТЧХ вирішило надіслати князеві Трубецькому запит про доцільність подальшого перебування госпіталю в Сербії. Але російський посланник висловився категорично проти припинення діяльності закладу: «Покинути сербів напередодні можливих нових лих і ускладнень, коли війна далеко ще не закінчена, коли країна знову з жахом чекає можливості епідемії, — означало б викликати серед них глибоке розчарування» [8].

У жовтні 1915 року над сербською столицею нависла загроза захоплення болгарськими військами. Персонал російського госпіталю залишився в місті. 23 жовтня російські медики опинилися у полоні. Згідно з положеннями Женевської конвенції, співробітникам РТЧХ не могли чинитися перешкоди у поверненні на батьківщину. Проте болгарська військова влада затримала російських медиків, обіцяючи відпустити їх після повернення з Росії санітарного загону Болгарського Слов’янського Товариства, що надавав допомогу російським військам на Кавказі. У результаті навесні 1916 року санітари, робітники і частина сестер милосердя, що служили в госпіталі, повернулися на батьківщину, але частина персоналу так і залишилася у болгарському полоні [8].

Ще 23 жовтня 1915 року, розуміючи, що майно госпіталю Александровської общини Червоного Хреста врятувати не вдасться, але ще сподіваючись евакуювати його персонал, князь Трубецькой надіслав до ГУ клопотання про надання сербської армії обладнання для відкриття хірургічного госпіталю на 500 ліжок і продуктів харчування для нього. В якості персоналу він запропонував використати співробітників госпіталю в Нішу. 27 жовтня ГУ визнало необхідним це прохання задовольнити, для чого закупити необхідне спорядження через Російське посольство в Римі і переправити його до Салонік [8].

Крім медичної, Сербія отримала також і допомогу продовольством. Тут активно діяв вищезгаданий Комітет допомоги Сербії і Чорногорії.

До середини 1915 р. Комітетом були відкриті у Ніші чайна та 4 їдальні для населення. Крім того, передбачалося відкрити ще три таких же заклади. Для дітей біженців був відкритий притулок на 150 чоловік [3, с. 1991-1992; 5, арк. 2 зв].

Комітету довелося будувати заразні бараки і вживати інших заходів для оздоровлення Нішу. Для цього з Росії була запрошена необхідна кількість лікарів та дезінфекторів [5, арк. 2-2 зв].

Таким чином, напруження бойових дій не припинило допомогу, яку надавало РТЧХ Сербському Червоному Хресту як відправкою спеціальних медично-хірургічних формувань, так і забезпеченням їх необхідними ліками, обладнанням та грошовими коштами. Завдяки самовідданій діяльності персоналу цих закладів Товариства вдалося врятувати не тільки життя тисяч поранених та хворих, але і сприяти розвитку медицини Сербії.

 

Література:

1. Госпиталь для Сербии //Вестник Красного Креста. – 1915. - №1. – С.127

2. Краткий отчет о деятельности Комитета помощи Сербии и Черногории при русской миссии в Сербии //Вестник Красного Креста.- 1916.-№6.-С.2002-2006.

3. Отчет хирургического госпиталя Красного Креста имени Русского Общества и г.Москвы в Нише //Вестник Красного Креста.-1916.- №6.- С. 1988-1992.

4. Російський державний військово-історичний архів (далі - РДВІА).– Ф.12651. – Оп.1. – Спр.1149.

5. РДВІА. – Ф.12651. – Оп.1. – Спр.1151.

6. Сербский госпиталь // Вестник Красного Креста. – 1915. - №3.- С.881.

7. Центральний державний історичний архів України у Києві. – Ф.719. – Оп.1– Спр.3.

8. Чистяков О. Добровольцы медицинского фронта. [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www. sr.fondedin.ru/new/fullnews_arch_to.php?subaction...id...‎

9. Шевцова Г.И. Деятельность на территории Сербии и возвращение из плена эпидемиологического отряда Александровской общины РОКК (отряда Н.С.Спасского) в годы Первой мировой войны / Г.И.Шевцова // Вестник Томского государственного университета. – Серия «История». – 2010. - № 4 (12). – С. 37-44.

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.